Якщо до настання віку інформаційних технологій у фемінізм приходили дівчата та жінки, які встигли настраждатися та втомитися від постійної дискримінації, то зараз феміністичний рух значно помолодшав. Ще зовсім юні дівчата починають усвідомлювати, що з їхніми правами не все гаразд, бо мають можливість не лише спиратися на стереотипні думки оточення, а ще і прочитати з екрана свого смартфону, що таке це «страшне» слово на літеру «Ф». І дехто з них знаходить для себе в ньому свій рятувальний круг. Хто вони – феміністки покоління Z? Три історії дівчат, які стикаються не лише з сексизмом, а ще й із ейджизмом, але попри це готові продовжувати боротися за права жінок уже у свої 14-16 років.
Таня Петрів: «У 14 років можна знати більше, ніж чоловік у 30. Це залежить не від віку, а від того, з ким ти спілкуєшся та як витрачаєш свій час»
Таня веде блог в інстаграмі, присвячений темі фемінізму. Зараз у неї – понад 7000 підписників. Сім років займається музикою, любить читати книжки та проводити час зі своїми собаками.
Мій вік: 14 років
Чому я стала феміністкою: Я ще в дитинстві почала помічати різні штуки на кшталт «математика лише для хлопців», «дівчата більш емоційні», «дружба з дівчатами неможлива». У мене вже був певний сформований світогляд щодо цього, тож коли два роки тому в інстаграмі прочитала пост про те, що таке фемінізм, я просто змогла дати назву цьому своєму світогляду. Я зрозуміла, що можна жити інакше і мені не обов’язково прогинатися під систему. Після цього під час знайомства з людьми вже почала сміливо казати, що я феміністка.
Як це сприйняло оточення: Близькі люди на те і близькі, аби приймати тебе такою, яка ти є. Тому моє оточення мене підтримало. Моя мама – сучасна жінка, сказала, що я молодець, що борюся за свої права. Тато так само «за».
Але якщо говорити про нові знайомства, особливо, якщо людина «не прошарена», то це завжди спричиняє багато запитань і упереджене ставлення. Найчастіше – це люди, які не розбиралися в цьому, просто десь почули, й у них склалося якесь неправильне враження.
Рік тому до мене почала дуже погано ставитися одна компанія через те, що я феміністка. Були всілякі насмішки та намагання мене переконати. До того ж із аргументів усе швидко
переходило на особистості. Це постійні запитання: «Чи будеш ти служити в армії?», «Ти жінка, ти мусиш варити борщі!»
Може підійти якась малознайома людина, яка дізналась, що я феміністка, і, якщо розмова адекватна, то це просто мільйон доказів із розряду «А для чого це, а не треба, у жінок і так забагато прав, в армії будете служити, насправді всі піклуються про здоров’я жінки». Якщо не так адекватно, то просто в суперагресивній формі намагаються довести мені, що моя позиція неправильна, жінка у нас слабка і, моє улюблене, – вона надто емоційна.
Я розумію, що цим людям нічого не доведеш, тож не реагую на них. Якщо подивитися на будь-яку публічну особистість, завжди буде тонна хейту, адже ти не стодоларова купюра, щоб усім подобатися.
У чому проявляється моя позиція: Все, що я зараз можу, – це обстоювати свої особисті рамки, пояснювати людям, що так, я дівчина, але це не означає, що ти можеш «кис-кискати» або давати мені ляпаси по дупі. І так само, якщо це близька подруга, і я бачу, що вона готова змінюватися, показую їй, що може бути інакше і до неї можуть ставитися не лише, як до м’яса. Своїми думками щодо всього цього я ділюсь в блозі.
Що дає мені фемінізм: Впевненість у собі та розуміння, що ти не просто додаток до мужика, ти окрема особистість, яка так само може рухатися вперед, яка не мусить себе вважати чимось гіршим, аніж чоловік.
Як мене дискримінують як дівчину: Мені більше пощастило, аніж іншим дівчаткам мого віку. Не було такого, що ось для дівчаток – рожеве, для хлопчиків – синє, ти носиш платтячко, а хлопчики мають носити штанці. У мене був вибір: я гралася як з ляльками, так і з машинками, і всіх це влаштовувало.
Але у першій фазі мого життя я була в болоті мізогінії. Вважала, що дівчата – це завжди тупе і нелогічне, щось рожеве з розмовами про хлопців і косметику. І тому думала, що з хлопцями дружити цікаво і класно, а я – особлива. Тим самим я принижувала інших дівчат і себе, тому що як би я не цуралася, все одно я – дівчина.
Це вплив суспільства, бо якщо я повсюди бачу, що жінку демонструють як таку аля білявочку в усіх проявах, яка цікавиться лише косметикою, а я не поділяла цих інтересів, то всі дівчата такі, а я – ні. Я не така як усі, вибери мене!
Як мене дискримінують, як юну дівчину: Можна уявити ситуацію: є 30-річний чоловік, який сперечається з 14-річною дівчинкою. І бачить, що його аргументи сильно програють. Тут питання самооцінки. Його світогляд швидко руйнується. Світогляд, який він будував аж 30 років, руйнує його шмаркачка, умовно. У нього вмикається захисна реакція, і все, що він може зробити, – це сказати: «Та що ти знаєш, тобі тільки 14, ти дорости до мого віку». Це абсолютна норма, бо це шлях найменшого спротиву. Люди завжди так роблять, їм найлегше звинуватити юний вік, наприклад, аніж розбиратися у собі. Я не думаю, що концепція віку мені подобається. Тому що в 14 можна бути супердосвіченою і пережити просто якийсь треш за своє життя. А можна і в 60 жити класне життя і загалом ні про що не задумуватися. У 14 років можна знати більше, ніж той самий чоловік у 30. Це залежить не від віку, а від того, з ким ти спілкуєшся і що саме ти робиш, як витрачаєш свій час.
Чому фемінізм молодшає: Зараз фемінізм усюди, у всіх соцмережах, а велика частина аудиторії соцмереж – це підлітки, дівчата, які бачать це все і розуміють, що може бути інакше. Це класно!
Як відрізняються феміністки покоління Z: Феміністки старшого віку вже вибудували прекрасну самооцінку, яка оберігає від критики та всього негативного. Їм класно живеться, тому вони можуть називатися реальними, скажемо так, повноцінними феміністками, які не залежать від думки тих самих чоловіків.
Якщо говорити про юних дівчат, то дуже часто ми називаємо себе феміністками, хоча наша самооцінка дуже хитка і все одно нам потрібне схвалення. Тому ми боїмося сказати відкрито: «Так, я підтримую цю течію». Я дуже рада, що фемінізм зараз дуже поширений у всіх соцмережах, тому що дійсно змалечку дівчина може бачити, як може виглядати суспільство, їй це подобається, і вона наслідує це.
Що б я ще хотіла робити для дівчат: Я бачу себе з прекрасною кар’єрою у майбутньому. І хотіла б жертвувати у різні фонди з боротьби проти домашнього насилля тощо. Хочу виходити на марші, протести та розширювати аудиторію, якій би я могла говорити про фемінізм.
Що я хочу сказати всім дівчатам: Ви – не шматок м’яса. Ви не зобов’язані терпіти домагання, харасмент, «кис-кис», якісь абсолютно вульгарні недоречні жарти. Ви не зобов’язані терпіти приниження, образи у свій бік. Треба вчитися бути сильною настільки, аби вміти чітко показати свої особисті рамки, через які жоден чоловік не може переступити.
Мирослава Косякова: «Права людини – це та установка, якої треба притримуватися всім і всіляко просувати»
Міра – екоактивістка та феміністка. Підтримала акцію Грети Тунберг за клімат та вперше організувала таку в Запоріжжі. Виграла грант на встановлення сортувальних баків та компостерів в університеті. Вчиться на журналістку в коледжі. Любить танцювати та вивчати нові вправи для черлідингу.
Вік: 16 років
Чому я стала феміністкою: Кілька років тому я побачила у соцмережах мем: скульптура Афродіти зі складочками на животі й підписом про те, що якщо навіть Афродіта з жирком, то всім іншим теж можна. Мені здається, що у всіх дівчат є якісь комплекси: то ми недостатньо худі, то прищі, то ще щось. Я теж думала, що мені потрібен плаский живіт. Але той бодіпозитивний пост показав, що це необов’язково.
Як це сприйняло оточення: Мої родичі не поділяють моїх поглядів. Але і «ти феміністка, до побачення!» теж не було. «Мирославо, а які проблеми? Як саме тебе обмежують?» – так питали в мене мама з татом. Я розповідаю, але вони кажуть, що ні, це не так. Так вийшло, що у моїх батьків однакова зарплата, тому в розрив оплати праці вони не вірять. Лише моя бабуся вживає фемінітив «волонтерка», тому що я, мабуть, ніколи про себе не казала у чоловічому роді. І хоча вони не поділяють мої погляди, все одно підтримують. Татко мені сказав нещодавно, що він занадто старий, щоби змінити свій світогляд. Але він нічого не забороняє, підтримує, що мені від нього і потрібно. Щодо моїх подруг та друзів, то вони всі феміністки та профеміністи.
У чому проявляється моя позиція: Я пишу пости в інстаграмі. А на 8 Березня цього року зробила першу феміністичну акцію. В університеті проводили традиційну музичну перерву в дусі «жіночого свята». А я ходила з трафаретом із написом: «Завдяки Амелії Блюмер я сьогодні в джинсах. Завдяки багатьом крутим жінкам сьогодні я можу прийти в універ і слухати про ваше свято весни». Реакція була різна: деякі підходили і запитували, що це означає, інші – фоткались, а з одним хлопцем зіштовхнулись у дверях, і він сказав, що теж підтримує фемінізм. Також на інстаграм-сторінці студради, до якої я теж входжу, я робила серію сторіз, у яких пояснювала, чому це не «свято весни».
Що дає мені фемінізм: Свободу й те, що я можу робити те, що я захочу. Наприклад, щодо тіла – тепер мені не потрібно витрачати майже 20 хвилин через кожні два-три дні на те, щоби поголити ноги. Або я майже не звертаю уваги на те, як я виглядаю, якщо це не суперечить загальноусталеним нормам. Мені подобається одягатися класно, і це класно тільки на мою думку, а не так, як хтось скаже. Адаптивних б’юті-практик у мене немає, хоча їх не було й до фемінізму – я ніколи навіть не робила макіяж.
Якщо якась ситуація відбувається в університеті й вона буде не ок, я буду знати, як діяти та зможу захистити дівчат або себе. Фемінізм мені допоміг не конкурувати з дівчатами. Мені хочеться жінок підтримувати, я стала більш доброю та свідомою.
Як мене дискримінують як дівчину: Найсвіжіша історія – про доброзичливий сексизм. Я волонтерила на книжковій толоці, й на моїй локації було дуже багато стільців. Нам треба було їх розставляти, я взяла одразу п’ять-шість, а хлопець, теж волонтер, мені каже: ти більше, ніж три, не бери, бо надірвешся. Хоча ми з ним майже однакової комплекції.
Але є і недоброзичливий. Я не голю ноги і якось їхала в автобусі та помітила, як два хлопці приблизно мого віку почали на мене дивитися і сміятися. Якоїсь миті вони навіть хотіли мене сфотографувати. Я намагалася не звертати на них увагу.
Була й ще гірша історія. Одного разу двоє дівчат, теж в автобусі, почали не просто насміхатися, а відкрито робити мені зауваження про те, що Я МАЮ голити СВОЇ ноги. Я попросила їх не обговорювати мою зовнішність, на що вони почали просто мене ображати. Спочатку мені було дуже некомфортно, а потім стало смішно, бо ситуація дивна – якісь незнайомі дівчата почали розповідати іншій дівчині, як вона має виглядати. Сумно й образливо, що мізогінія настільки поширена…
Взагалі, я теж голила ноги й почала це робити в 11-12 років. Мені сказали, що в мене є волосся, хоча до цього я його ніколи не помічала. Навіть від маленьких дівчат суспільство вже чогось хоче, і ти маєш із юного віку робити всілякі «жіночі штучки» незрозуміло чому.
А ще моя кураторка групи в коледжі постійно каже про те, що нам, дівчатам, потрібно народити дітей, вийти заміж і розповідає, як це класно бути одруженою. Навіть говорила: «Дівчата, бережіть себе, ви ж наш генофонд». Одна річ – коли мама каже, щоб я не сиділа на холодному, а інша – ось такі висловлювання.
На занятті з літератури моя одногрупниця розповідала про твір, який їй найбільше сподобався. Це був Valse melancolique Ольги Кобилянської. Це феміністичний твір про сильних жінок, які живуть самі та хочуть чогось ще домогтися, окрім одруження. Кураторка послухала мою одногрупницю, а потім сказала: «Ти що, не хочеш вийти заміж? Сім’я – це ж так класно».
Траплялися в мене й історії домагань. Мені було 14, я їхала в забитому людьми автобусі. Аж раптом відчула щось на своїй сідниці. Якийсь чоловік поклав руку… Я її відкинула, але він поклав ще раз. Я вибігла на зупинці та боялася, щоби він не пішов слідом за мною. Це було, до речі, вдень. Прийшовши додому, я розповіла бабусі. На що вона сказала: «Ну, сама винна, що ти ходиш у шортах. Це чоловіки, вони, як тварини, не мають розуму».
Як мене дискримінують, як юну дівчину: Мені до віку апелюють якісь хлопці в інтернеті, коментатори, ті, з ким я близько не спілкуюся. Близьке ж оточення сприймає мене на рівних. У студраді, наприклад, я – наймолодша, прийшла туди у 15, а найстаршому хлопцеві – 25, але ми всі – одна команда.
А ось у листуванні буває: «Ой, та що ти знаєш, яка дискримінація, тобі ж тільки 15 років, живи спокійно», «Ти не можеш знати, бо ще не була на роботі». Таке враження, що, наприклад, щоби дізнатися статистику дискримінації, яка існує на роботах, потрібно піти туди всюди працювати. Насправді ж достатньо просто загуглити, подивитися Укрдержстат чи іншу загальнодоступну інформацію.
Мені ж здається, що вік не має значення. Є ситуації, які не можна до кінця зрозуміти, якщо ти не маєш досвіду. Наприклад, коли жінок шеймлять за клімакс, я і в 15 років можу сказати, що це не ок. Але на своєму досвіді я, звісно, не можу цю жінку поки що зрозуміти. А є ситуації, в яких можна провести аналогії. Насилля над жінками – це як насилля над дітьми, дискримінація на роботі – як дискримінація в школі. Можна просто почитати історії інших людей. Ми ж можемо перейнятися тим, що відбувається в екології, з природою, на війні, можемо це зрозуміти, хоча нас там десь і не було. Так само з жінками. Я можу зрозуміти тих, кого зґвалтували, хоч і не до кінця, але можу спробувати уявити, як це огидно та неправильно.
Чому фемінізм молодшає: Дискримінація нас переслідує повсюди, а в покоління Z просто більше інформації. І коли ми бачимо, що відбувається щось, як нам не подобається, то ми можемо дізнатися, що це таке. Наприклад, моя мама не могла зрозуміти, що її права дискримінують. Вона могла відчувати, що щось не так, але не могла усвідомити, що це, наприклад, сексизм. А я можу зрозуміти, що щось не так, потім прочитати в інтернеті, якщо мені це трапиться, або я дуже зацікавлюсь і подивлюсь сама. І зробити висновки й назвати себе, наприклад, феміністкою.
Виходить, що і фемінізм молодшає, і дівчат починають примушувати щось робити з маленького віку. От чому я мушу голити ноги в 11 років? Дискримінація починається змалку, і ти це відчуваєш.
Як відрізняються феміністки покоління Z: Знову ж таки про інтернет. Ми звертаємо увагу, що там відбувається. Моя мама, наприклад, могла б просто не знайти якоїсь інформації, щось не зрозуміла чи щось до неї просто не потрапило. А більш суттєвих відмінностей я не помічала.
Що б я ще хотіла робити для дівчат: Я б хотіла робити щось не тільки в інтернеті, а щось більш помітне. Наприклад, я б дуже хотіла ходити на марші. Захищати права дівчат, наприклад, у тому ж університеті, щоби було менше сексизму і їм було легше навчатися.
Що я хочу сказати всім дівчатам: Якщо ви думаєте, що волохаті ноги – це погано, передивіться чи перечитайте історію, як жінки взагалі почали голити волосся. Бо спочатку це був просто маркетинговий хід, аби впарити жінкам, що вони мають купувати бритву. Якщо хочете – можете продовжувати, а не хочете – припиніть!
Більше читайте про фемінізм, дивіться якісь ролики та намагайтесь не сприймати в штики, не думайте, що жінки хочуть бути головними та принижувати чоловіків. Уявіть, а що, коли буде так, як кажуть у цьому ролику, наприклад, як я буду почуватися? Мені здається, не можна бути впевненою, що твоя думка – завжди правильна. От гомофобам кажуть: не сприймайте свою установку як єдиновірну. Здавалось би, що це можна було перенести й на активістів. Але, на мою думку, права людини – це та установка, якої треба дотримуватися всім і всіляко просувати.
Тата Винська: «Все приходить не з віком, а з усвідомленням себе»
Тата займається феміністичним і квір-письмом, веде канал у телеграмі, де публікує свої думки про це. Активно відвідує «Феміністичну майстерню» у Львові. Два роки займалася боксом і кікбоксингом. У 2017-му стала чемпіонкою України з боксу у своїй віковій категорії та посіла друге місце на Чемпіонаті світу з кікбоксингу.
Вік: 16 років
Чому я стала феміністкою: Я дуже довгий час насправді не називала себе феміністкою, бо вважала, що не маю на це права, був якийсь синдром самозванки. Я цікавилася рухом, але до того, як почала казати, що я теж у ньому, пройшла довгий шлях. Я розуміла, що одразу почнуться різні запитання у новому колективі та косі погляди у твій бік. Але вже коли я почала писати поезію та прозу, насмілилася так себе називати. Перше усвідомлення прийшло через інстаграм після знайомства з різними блогерками. Потім почала читати книжки, дивитися документальні фільми. Загалом, подібні цінності у мене і були на підсвідомому рівні. І хоч я не знала раніше, що таке дискримінація, сексизм чи мізогінія, розуміла, що так не ок і так не потрібно робити.
Як це сприйняло оточення: Я часто почала ходити до «Феміністичної майстерні», і батьки поступово до цього звикали. Вони вважають, що це мине з віком, що я ще маленька. Тато навіть казав: «Підростеш – будеш за права чоловіків боротися». Я у цьому, звісно, сумніваюся, бо це як відкрити очі, а потім знову їх заплющити. Не знаю, чи це можливо. Але головне, що вони не забороняють мені займатися активізмом та ходити на феміністські зустрічі.
Вчителі теж ставляться так само, типу ти ще маленька, і не сприймають серйозно, якщо, наприклад, твори намагаюся трактувати крізь феміністську оптику.
У чому проявляється моя позиція: Моя активістська діяльність – це те, що я пишу феміністську і квір-поезію та прозу. В мене є телеграм-канал. Я осмислюю себе, свою тілесність, гендер, гендерні ролі, сексуальність, емоції, почуття. Феміністичне письмо – це про жінок та дівчат. Наш досвід, соціалізація та проблеми, з якими ми стикаємося. Поки що мені не вистачає досвіду й іноді трохи страшно публікуватися, але я пробую. Також відвідую «Феміністичну майстерню», закінчила курси «ФемМедіа» та зараз проходжу «Ф-письмо».
Що дає мені фемінізм: Я би, мабуть, не прийшла в фемінізм, якби під час мого переходу в цей стан я не зустріла стільки класних жінок і дівчат. Ось це сестринське відчуття та єдність – це дуже класно. Цим для мене і є фемінізм – підтримкою подруг-феміністок. А ще – це моя свобода, прийняття себе, любов до себе. Фемінізм дає мені багато про що подумати, багато цікавих дискусій, дуже дика в хорошому сенсі цього слова енергія.
Як мене дискримінують як дівчину: Коли я займалася кікбоксингом, помічала, як знайомі ставляться до цього. Мого брата завжди хвалили і сприймали більш серйозно, хоча він на два роки менший за мене. І так відбувається з більшістю занять. Хлопцям у дитинстві дозволяють і пропонують багато видів спорту, в яких вони можуть себе проявляти, на відміну від дівчат, яких вчать із дитинства готувати, прибирати, тому що так треба. Мене теж так власне і вчили.
Цього настільки багато, що навіть не запам’ятовуєш. Це постійний тиск на твою репродуктивну систему з боку родичів, але я не можу нічого з цим зробити, бо я на цей час залежу від них.
Як мене дискримінують, як юну дівчину: Мені неприємно, коли кажуть, що я мала. Іноді я і сама так про себе думаю. Але коли спілкуюся зі старшими за віком активістками, я дуже комфортно почуваюся у цьому середовищі. Тож, мабуть, це все приходить не з віком, а з усвідомленням себе.
Мені здається, що вік – це соціальний конструкт, бо насправді я ніколи не відчувала себе на ті роки, які в мене є. Це щось таке, що нам придумали, і щороку тобі дов’язують якусь кількість стереотипів щодо того, скільки тобі років і що ти маєш відповідно робити.
Як відрізняються феміністки покоління Z: Ми можемо усвідомлювати себе феміністками ще з юного віку, що допомагає у повсякденному житті. Ти розумієш, що не можна дозволяти людям заходити за твої межі або говорити щось відверто нехороше. Я прийшла у фемінізм років у 16 і, якщо буду займатися активізмом протягом років 20, то в 36 можу мати більше досвіду у цій сфері, аніж людина, яка прийшла тільки в 40. Об’єктивно я матиму більше часу, щоби розібратися у цій справі детальніше.
Що б я ще хотіла робити для дівчат: Хочу створити фем-квір-платформу, де буде публікуватися фем-квір-письмо. Хотілося б зібрати команду однодумиць.
Що я хочу сказати всім дівчатам: Хочу побажати дівчатам, тим, хто не входить до цієї групи, щоби не боялися й не соромилися внутрішньої себе. Робили те, що справді душа бажає. Бо це прекрасно, що ми такі різні й чудесні є.
