Феміністичне мистецтво

/
598 переглядів

Феміністичне мистецтво не характеризується якимось одним конкретним стилем, технікою або мовою подання.
Це мультидисциплінарний напрям, який передає жіночу перспективу й акцентує необхідність гендерної рівності. Його учасники намагаються створити діалог між глядачем та предметом мистецтва через інклюзію жіночої перспективи.
Мистецтво тут є не лише предметом естетичної насолоди, а й активним учасником дискусії. За посередництвом феміністичного руху публіці відкривається окрема група жінок-мисткинь, яка зазвичай витіснялася у творчому середовищі.

Феміністка до фемінізму

Ще до появи окремої течії існували в мистецтві постаті, яких би зараз ми з легкістю приписали до феміністичного руху. Такою постаттю була італійська художниця Артемізія Джентілескі.
Робота Артемізія Джентілескі
Репрезентуючи раннє бароко, її картини завжди можна впізнати з тисячі інших праць того ж періоду. На полотнах художниці жінки, завжди сильні і могутні, наче титани. Артемізія Джентілескі обирала суперечливі теми для своїх праць, адже в ті часи жінки не могли малювати на релігійні та історичні теми.
Зазвичай дослідники її мистецтва вказують, що джерелом унікальності й натхнення була пережита в юному віці психічна травма після того, як Артемізію зґвалтував власний вчитель, а потім принизив у суді. Свій біль художниця перетворила на знаряддя праці, ще за життя вона досягла світового визнання й вписала своє ім’я до історії мистецтв.

Народження феміністичного мистецтва

Феміністичне мистецтво зародилося на початку 70-х років 20 сторіччя під час другої хвилі фемінізму в Сполучених Штатах і Англії. Нове явище було більше ніж просто новим образотворчим стилем, обмеженим певною естетикою й власною філософією, натомість світові відкрився новий потужний рух за громадянські права.
Джуді Чикаго, The diner party
Однією з перших й найважливіших праць того періоду була створена в 1979-му інсталяція The diner party авторства Джуді Чикаго. Інсталяція становила масивний трикутний стіл – із 39 місцями, присвяченими видатним жінкам в історії й додатковими 999-ма іменами жінок, які заклали підґрунтя для звершень тих більш відомих 39. Символічно 999 імен було розміщено в основі столу. Уся композиція є водночас феміністичною версією Таємної вечері й перефразуванням відьминського шабашу.
Трикутна форма теж не була припадковою, адже трикутник нерідко виступає як символ жінки й богині. Кожен елемент сервісу був оздоблений вручну, аби в цей спосіб нагадати про прикладне, «жіноче» мистецтво.
The dinner party – це свідчення сили феміністичного бачення та художньої співпраці. Це також було свідченням можливості Чикаго створити витвір, що розмовляв із людьми, які раніше не були частиною світу мистецтва.

Активізм

Феміністичне мистецтво – це не просто стиль із конкретною тематикою, це також активна громадська діяльність. Найкраще цю частину феміністичного мистецтва характеризує сформована в 1985 році група Guerila Girls. Протести, публічні промови, розклеювання плакатів і використання реклами як засобу поширення інформації про гендерну нерівність характеризували діяльність анонімної групи мисткинь у масках горил. Про минулі й заплановані на майбутнє проєкти активістки групи пишуть на своєму сайті guerrilla girls.com, щоб усі охочі могли взяти в них участь. Один із найгучніших постерів групи Do woman have to be naked to get into the MET museum зачіпає тему об’єктивації жіночого тіла й сексистську політику більшості музеїв мистецтва.
Do Women Have To Be Naked To Get Into the Met. Museum? 1989 Guerrilla Girls null Purchased 2003
Ця група зараз діє як інтернаціональна активістська організація. Анонімно вони продовжують створювати вуличні проєкти, організовувати вистави й заохочувати до боротьби проти несправедливості.

Подібною була ідея плакатів американської концептуалістки Барбари Крюгер. Прості в дизайні й бентежні своєю щирістю, її плакати завжди зверталися безпосередньо до глядача й тим самим втягували його в діалог про гендерні проблеми.
Робота Барбари Крюгер
Таким був плакат Your body is a battleground. Чорно-білі фотографії, найчастіше взяті з преси, мисткиня поєднувала з короткими, але пронизливими слоганами. Шляхом плакатів феміністичне мистецтво розмовляло зі звиклими людьми й передавало їм повідомлення авторів.

Нові стилі

Із появою феміністичного мистецтва жінки почали шукати нові методи для передання досвіду – техніки й стилі, які раніше нехтувалися митцями-чоловіками, тепер стали асоціюватися з феміністичним мистецтвом.
Анна Мендіета “Серія силуетів”, 1974
Біль, розчарування й травматичний досвід перетворилися на художній інструмент. Так, у бодіарті, американська перформерка кубинського походження, Ана Мендьєта використовувала власне тіло як елемент, що поєднує митця і глядача, скандальний перфоманс Йоко Оно, під час якого глядачі відрізали шматки одягу мисткині, за мету мав розділити з глядачем специфічний гендерний досвід, який мусив вплинути на спосіб мислення про традиційні жіночі стереотипи, а художниця, скульптор і графік – Міріам Шапіро, у своїх феммейджах використовувала «традиційні жіночі техніки», як наприклад шиття й готування, щоби звернути увагу на внесок «жіночої праці» у високе мистецтво.
Міріам Шапіро
Ця її техніка поєднання ужиткового й високого мистецтва з часом переродилася в окремий напрям Pattern and Decoration, який Шапіро безпосередньо й очолила.

Погляд на сучасну ситуацію феміністичного мистецтва

Внесок феміністичного мистецтва неможливо недооцінювати. Нові стилі та дослідження в цій сфері збагатили історію мистецтв і за короткий проміжок часу створили доробок, рівний (ключове слово цього громадського руху) своїм попередникам. Завдяки прогресу, якого досягнули покоління феміністичного руху, їхні сучасниці вже не обов’язково відчувають необхідність визначати себе як «жінок-мисткинь» або виокремлювати винятково «жіночу перспективу», адже в мистецьких «перегонах» вони зрівнялися зі своїми колегами протилежної статі.
Яйої Кусами
Відомі на весь світ композиції з повторюваних візерунків художниці Яйої Кусами та не менш популярні перфоманси Марини Абрамович певним чином завдячують своїм існуванням саме мистецькій течії фемінізму. Власне, цих двох, згаданих мною мисткинь, критики не співвідносять із рухом феміністичного мистецтва, але в їхній творчості можна спостерігати яскраві цехи цього руху.
Марина Абрамовіч, 1974 рік
Як я згадувала раніше, перформенс загалом асоціюється з феміністичним мистецтвом, а праці Марини Абрамович передають її досвід і перспективу як жінки. Візерунки «в горошок» Яйої Кусами можна порівняти з прикладним мистецтвом й текстилем, які завжди були стереотипово жіночими і через те менш вартісними в артсередовищі. Цікаво, що попри історичне знецінення позиції жінки в мистецтві, квитки на вистави цих двох мисткинь, виявляються одними з найдорожчих.
А втім попри всі досягнення феміністичного мистецтва й руху загалом, важливо пам’ятати, що ми не живемо в абсолютній ідилії і багато проблем залишаються актуальними й сьогодні.
Порівнюючи з минулим, нам може здаватися, що людство вже досягло жаданих цілей, але не можна дати ввести себе в оману: в більшості випадків нерівність – гендерна, расова або класова – до абсурдного залишилась такою самою, як і раніше. Тому важливо продовжувати боротьбу, нести просвітлення й залучати до цього ширшу публіку. Замкнене коло полягає в тому, що мистецтво змінює світ, а світ змінює мистецтво, і всі ми беремо участь у цих змінах.