Що, якщо я хочу працювати медсестрою

Щоби почати працювати медсестрою у «Сінево», ідеально мати хороший досвід у медичних маніпуляціях, але насправді він не є вирішальним. Практичні навички швидко здобуваються — для цього є двотижневе стажування. Важливо любити людей. Важливо бути клієнтоорієнтованим та хотіти допомогти людям. У сфері здоров’я багато тонких матерій, є такі речі, яких не навчають у коледжах.

«Потрібно любити людей, — розповідає внутрішня тренерка, викладачка внутрішнього навчального центру «Школа медсестер» Марія Зоріна. — І не просто любити людей, а людей у різному настрої і не в найкращому емоційному стані. Треба розуміти, що найчастіше за негативними емоціями стоїть причина, наприклад, під питанням складний діагноз. Можливо, не під питанням, а вже є, і людина себе накручує. Якщо будеш любити людей, ти будеш це приймати, і в тебе буде зовсім інше ставлення до роботи. Я не бачу медсестру, доктора, будь-якого медичного працівника у своїй професії, якщо ти ненавидиш людей і все, що пов’язано з людьми. Вибачте, але тоді ви помилково вибрали професію, і ця професія не для вас».

Стажування триває два тижні та йде за насиченим, але дуже структурованим планом, щоб не було хаосу.

Якщо хочеться розпочати роботу до диплома, то можна працювати касиром або адміністратором.

Кандидаткам та кандидатам із інших міст не потрібно їхати на співбесіду до Києва – є попередня телефонна співбесіда, а потім очна з регіональною медсестрою або ритейл-менеджером. Якщо у місті немає офісу, то старша регіональна медсестра приїжджає до цього міста і проводить співбесіду.

У 14 років зрозуміла, що буду медсестрою. Коли вперше потрапила на практику до реанімації, надихнулася роботою медсестер, які працюють злагоджено та швидко. Лікар лише подивився – і вони навіть без слів знають, що треба зробити.

У 21 рік прийшла працювати до дитячої реанімації, у 23 – стала старшою медсестрою. У 26 років почала працювати в компанії виїзною медсестрою, а потім перейшла до лабораторного відділення. На співбесіду я потрапила випадково. Колега розповіла, що в лабораторії потрібні дитячі медсестри, і дала мені номер.

На той момент я була готова змінити роботу. У дитячій реанімації кожен доходить до свого піку, коли далі продовжувати вже не можеш. Втрачаєш внутрішній спокій, врівноваженість, починаєш себе перевіряти. Починаєш боятися зробити помилку. Тому я зрозуміла, що треба щось змінювати: набрала номер, і наступного дня мені було призначено співбесіду.

Це було 12 серпня 2002 року, а вже 14 серпня в перший раз зустрілася зі своїм маленьким клієнтом. Коли я починала, моїй доньці було 10 місяців, зараз їй 19 років і вона працює адміністратором. Минулого року донька не вступила до медичного, а зараз вирішила змінити напрям і готується вступати на ветеринара.

Через певний час я почала «відкривати відділення». Стежила за тим, щоби правильно розставляли меблі, і повинна була приймати медсестер, яких переводили з інших відділень або тільки запросили на роботу.

Коли ще працювала в лабораторному відділенні, до мене приходили медсестри на навчання, і я одразу могла зрозуміти, наша це людина чи ні. Мені було досить просто спостерігати, як вона говорить із клієнтом, як вона набирає кров. Можу з гордістю сказати, багато дівчат, яких я навчала, виросли і стали керівницями.

У 2012 році мені запропонували стати регіональною медсестрою, я керувала кількома відділеннями в Київській області. У 2016 році я перейшла до корпоративного відділу і зайнялася преаналітикою.

Преаналітика починається з підготовки клієнта напередодні візиту і закінчується моментом, коли матеріал надійшов до лабораторії. Ось на цьому етапі відбувається 70% помилок, тому до нього треба підходити з особливою відповідальністю, щоб уникнути «людського фактора».

Важливо хвалити колег і підтримувати. Я завжди говорила дівчатам: якщо ви встали вранці й розумієте, що не можете йти на роботу, телефонуйте мені, а я приїду і попрацюю замість вас. У цьому не було нічого такого. Зате вони знали, що, якщо щось у них сталося, вони завжди можуть звернутися до мене. «Якщо ви не знаєте, чим лікувати нежить о третій годині ночі, ви мені зателефонуйте і запитайте», – говорила я їм.

Я завжди перша дізнаюся, якщо хтось із дівчат вагітна. Я намагаюся створити для неї більш комфортні умови роботи, щоб маленька людина всередині вже розуміла, що про її маму піклуються.

Батьків треба підготувати, пояснити, розповісти, що я буду робити. Аж до того, що навіть показати. До будь-якої дитини можна знайти підхід. Із батьками складніше.

Я розмовляю з дітьми на «ви», і так вони відчувають себе дорослими. Батьків прошу – не кажіть «не бійся», «не плач», «не страшно», тому що діти не чують приставку «не». Коли батьки бачать, що до їхньої дитини ставляться серйозно, відчувають, що все буде добре.

Є у мене ще така фішка – їжачок. Під час проколу голосно говориш «Їжачок», від несподіванки дитина починає шукати тваринку в кабінеті та не відчуває, як беруть кров.

Зараз я працюю регіональною медсестрою у відділі франчайзингу. Моя кар’єра будувалась спонтанно. Не можу сказати, що я планувала потрапити до офісу. Після училища в Рокитному великою компанією поїхали до Києва, щоби влаштуватися на роботу та розпочати нове життя. У нас невеличке містечко. Коли ти навчаєшся чотири роки там, хочеш чогось більшого.

До медичного училища я вступила з ініціативи мами і перші два курси думала: «Куди я потрапила? Що я тут роблю? Чому я тут?» Коли почалися медичні дисципліни, стало цікавіше. Мене особливо зацікавила гінекологія. Я планувала працювати за спеціальністю, але за змоги хотіла її змінити. Мені подобається моя робота, й минулого року я вступила до вишу.

Зараз мама мотивує мене рухатися далі. Вона дуже задоволена, що я так зростаю. Я навіть не думала, що так буде, – просто виконую роботу. Для себе вирішила, що потрібно бути професіоналом. Я чітко знала, що в мене є інструкція, мені треба згідно з нею діяти.

В лабораторному відділенні в мене все виходило, але деякий час я боялася клієнтів у маніпуляційному кабінеті. Лякала реакція людей на біль чи моя реакція на те, що я зроблю зараз комусь боляче. Це треба було просто пережити, набити руку та стати впевненою у собі.

Я зрозуміла, що не потрібно зациклюватися на негативі, але варто дорожити приємними моментами та кожною усмішкою. Зрозуміла, що приємніше клієнт почувається на оформленні, то спокійніше йому буде в кабінеті. І завжди приємно, коли після забору крові тобі кажуть «Дякую» або, що теж буває, – «Все було круто!»

Звичайно, є люди, які можуть знепритомніти через забір крові. Ми попереджаємо людину про те, що можна здавати лежачи, за необхідності одразу отримати нашатир. Зазвичай він і не потрібен. Коли лежачи здаєш, легше переносиш маніпуляцію. Якщо медсестра все зробить швидко, людина може нічого не відчути, навіть якщо раніше така маніпуляція викликала запаморочення.

У лабораторному відділення я працювала півтора року. Великий досвід мені дало те, що я виходила на зміни у різних точках міста. Коли змінюєш відділення, робиш більше висновків у роботі, тоді є з чим порівнювати, знаєш, чи потрібно тобі на щось звертати увагу, робити чи не робити якісь зауваження, краще взяти свою точку зору чи іншу. Це дуже виховує. Такий рух потрібен молодому персоналу, хоча часто дівчата бояться чи не хочуть виходити до незнайомого відділення.

Багато хто, коли чує словосполучення «старша медсестра», уявляє собі старшу жінку. Навіть я так колись уявляла. На щастя, ніхто ніколи не вказував на мій молодий вік у роботі. Та й моєю метою було зарекомендувати себе як знавця своєї справи. Я хотіла, щоби дівчата зрозуміли, що вони можуть звернутися до мене по допомогу, що я їм підкажу, як правильно що робити. Моя стратегія об’єднання команди дійсно дієва.

Я вже рік, а то й більше, як зацікавилася психологією сприйняття себе, людей, цінностей, відносин. Коли я працювала над собою, то зверталася до різноманітних книжок. Я розуміла, як треба себе налаштувати на успіх. Потрібно свідомо йти до своєї мети, робити висновки, аналізувати. Для мене медсестра в «Сінево» – це можливість розвитку. Не тільки кар’єрного, а й особистого.

«Школа медсестри» – наш корпоративний внутрішній навчальний центр. У більшості випадків ми навчаємо медсестер, проте модулі проходять всі співробітники відділень – це й касири, й адміністратори.

Наразі в нас чотири навчальних модулі, які співробітники проходять один за іншим із проміжком у пів року. Спочатку стажування і десь через пів року починається історія постійного навчання.

Школа з’явилася 2013 року, тоді до розробки ми запрошували тренерку ззовні – Оксану Грабар, а зараз вже маємо в команді своїх тренерів. Програми про клієнтоорієнтованість, емоційний інтелект були розроблені зовнішнім підрядником, все, що стосується медичної частини, – наша тема.

Перший модуль у нас триває чотири дні та покриває медичні аспекти – забір матеріалу, санепідрежим, підготовка до здавання аналізів, знання продукту. Окрім того, модуль включає: сервіс, взаємодія з клієнтами, робота з дітьми й із різними категоріями клієнтів та врегулювання конфліктів. Також на цьому етапі медсестра проходить курс із невідкладної допомоги.

Основне – сервіс, те, на що у нас акцент, і медична частина. Що далі ми вчимося, то менше опрацьовуємо медичну частину, тому що медсестри вже аси, професіоналки. У менеджменту компанії може бути своє уявлення про те, що таке хороший сервіс, а у медсестри, яка надає цей сервіс, – інше. Тому нам важливо домовитися на березі.

Другий модуль – стрес-менеджмент. Ми вивчаємо психологічні аспекти взаємодії з дітьми, як управляти своїми емоціями, як працювати з негативно налаштованими клієнтами. На цьому етапі заглиблюємося в деталі.

Третій модуль – емоційний інтелект, емоційне вигорання на роботі та знову увага на сервіс. Йдеться про сервіс високого рівня, репутацію компанії та яким чином медсестра впливає на цю репутацію.

Четвертий модуль більше не про навчання, а фасилітацію – групові вправи.

На кожний модуль ми збираємо групу з усієї країни, співробітники приїжджають до Києва та мають час ще й поспілкуватися. Згодом вони починають дружити, їздити один до одного в інші міста.

Нова реальність диктує необхідність нових рішень, оскільки ми працюємо як навчальний центр ще для партнерів у Білорусі та Грузії, то випробовуємо різні можливості. У мене був онлайн-тренінг для Мінська з практичним відпрацюванням. Камера повністю покривала весь конференц-зал, тобто я бачила всю групу та чула за допомогою закріпленого зверху мікрофону.

У школі ми доносимо, що кожен сам управляє своїм станом. Тобто, компанія робить багато для того, щоб урізноманітнити дозвілля співробітників, але хтось втягується, хтось ні. Найчастіше ті, хто близькі до вигорання, якраз і не залучаються.

Якщо ми ще говоримо про емоційне вигорання медсестер, тут потрібно розуміти, що зміна компанії не допоможе. Якщо ти йдеш на таку саму позицію, то це може вирішити питання лише на короткий проміжок часу.

Тому найважливішим є життєвий баланс та уміння управляти своїм станом. Важливо дбати про своє дозвілля, мати свої смисли, фантазії та мрії. Треба вчитися відновлюватися, особливо, коли працюєш у сфері, де потрібно постійно спілкуватися в різному емоційному настрої.

Клієнтоорієнтований сервіс може виглядати легко і невимушено, але це дуже енергозатратно. Тільки якщо медсестри будуть відновлювати цей запас зручним для них чином – це і хобі, і захоплення, і відпочинок, у кожного своє, – тільки тоді можна відтермінувати момент емоційного вигорання.