Керівна партнерка АБ «Інга Дробінова та партнери», голова ГО «Адвокація міста», Інга Дробінова веде блог #тижюрист, де розповідає про право зрозумілою, навіть несерйозною неюридичною мовою. Для нас Інга розповіла історії про розлучення, прокоментувавши кожну з них.
Усі герої змінені. Будь-які аналогії з реальністю – випадкові збіги.
Катя. 22 роки. Історія #1 «Коли груди вийшли заміж за гаманець»
Висока, худорлява, вродлива стильна білявка. Брендовий одяг тільки на мільйон, poker face. Вона зайшла в адвокатський кабінет у супроводі старого огрядного чоловіка. У перші хвилини розмови я все гадала – чи комфортно їй буде обговорювати питання розлучення у присутності батька чи навіть дідуся. Вона трохи нервувала. Він був байдужим та втомленим.
Добре, що я не сказала нічого вголос. Бо це виявився її чоловік, старший на 40 років.
За них обох усе говорила вона. Усі питання стосувалися лише майна. Вона щиро хвилювалася лише про свою частку. Він – про швидкість завершення усіх процедур та мінімальний розголос. Діти, двійнята чотирирічного віку, цікавили лише його.
Шлюби, укладені «з розрахунку», особливі. З ними в сімейного адвоката найменше гризот і юридичних викликів. Ні тобі емоцій, ні образ, ні бажань помсти (як правило), з якими треба окремо працювати. Все просто, сухо, по-діловому. Як бізнес-переговори. Коли адвокат розповідає про правила гри й межі поведінки, а сторони про себе швидко зводять усі фінзвіти, перемножують коефіцієнти, рахують маржу від запропонованих адвокатом рішень і швидко погоджуються. У бізнесі час – то гроші. І в таких справах кожна зі сторін розуміє, що зволікання в шлюбі, який себе віджив, – це втрати (чи то недоотримані капіталовкладення, чи то даремно викинуті на вітер інвестиції, які не конвертуються в «любов»).
Усього за кілька годин обговорили всі точки контакту. Домовилися про розірвання шлюбу в спрощеному порядку протягом місяця за бажанням обох сторін, уточнили всі деталі договору про виховання дітей, лишили двох малолітніх дітей із батьком, визначили ступінь участі кожного з батьків, порядок спілкування, фінансову участь (тато взяв на себе всі витрати та аліменти, хоча діти й лишались із ним), поділили майно й погодили час із нотаріусом, коли плани й домовленості стануть юридично закріпленими обов’язками.
Наприкінці розмови холодність у голосі Катерини раптом змінилася теплом.
«Знаєте, є ще одна проблема. Я вагітна, на третьому місяці…, – вона глянула на чоловіка, потім знову подивилася на мене. – Від іншого».
Чоловік не відреагував. Він пив каву й усім своїм виглядом показував, що ця історія для нього вже завершена й бажано б просто довести до кінця юридичні формальності якомога швидше.
«Чи можна розлучитися за умови, що я вагітна? Бо я чула, що під час вагітності розривати шлюб не можна».
«Можна буде. Така можливість існує. Оскільки ви обоє згодні на розірвання шлюбу й ми підемо не за традиційним порядком». (Загальне правило – не можна. Окрім винятку, коли за спільною заявою, – прим. DIVOCHE.MEDIA).
Обоє вперше за всю розмову посміхнулися. Він встав і почав прощатися, не приховуючи полегшення, що всі складнощі позаду. Вона раптом тепло, з радістю, потиснула мені долоню. Катя вже очікувала на свою свободу й нове життя з коханою людиною.
«Я триматиму в курсі про перебіг справи! На зв’язку», – сказала на прощання я.
За кілька днів отримала телефонний дзвінок від чоловіка Катерини: «Чи не хотіли б ви повечеряти разом у суботу ввечері? За вами заїде мій водій куди скажете».
Не раз стикалась із тим, що «інвестори» починають шукати новий об’єкт для інвестицій майже одразу після завершення поточного шлюбу. Проте розлучення ще навіть не почалось…
– Вибачте, але у нас із вами ділові стосунки і такими вони й залишаться.
– Шкода. Ви дуже красива жінка. Й, очевидно, дуже недурна.
– А ще я адвокатка вашої дружини так само, як і ваша. Тому будемо вважати, що цієї розмови між нами ніколи не було.
І я поклала слухавку.
Юридичні висновки
За умови стабільного емоційного стану партнерів/батьків стосунки і всі пов’язані з ними питання найкраще регулювати за допомогою договорів. На щастя, Сімейний кодекс має цілий арсенал. Договірним порядком краще з’ясовувати місце проживання дітей, порядок участі в їхньому житті обох батьків та сплату/розмір аліментів, а також ділити спільне майно. Всі договори можна укласти в нотаріуса.
Тому що делегуючи всі ці питання суду, доведеться «ритись у чужій білизні», витягати на світ божий інтимне і сокровенне, знову переживати неприємні спогади й натикатися на юридичну холодність та байдужість. Ніхто, крім власне пари, краще за них самих не знає все про їхні стосунки та як у них ставити юридичні крапки. Якщо є сильні емоції чи претензії, то спочатку бажано залучати медіатора та адвоката, а потім спільно шукати способу, як уникнути судових процесів та сісти за стіл переговорів.
Ірина. Історія #2 «Годинник цокає»
Я чекала на Ірину в кафе у сусідньому населеному пункті, де ми домовилися зустрітися. Питання збереження в таємниці побачення з адвокатом стояло дуже гостро. Тому довелося зустрічатись у місцях, де ніхто не міг впізнати ні її, ні мене.
Вона запізнилася, вибачилася, трохи метушливо сіла за стіл. Навіть тут, у цьому богом забутому місці, вона постійно озиралася. Страх закував кожен її рух, виблискував у погляді карих очей, стискав голос, коли вона розповідала про свій шлюб.
– Скільки ви років у шлюбі?
– 17 років…
– 17?! – брюнетка навпроти мене виглядала настільки юною і тендітною, що у це було дуже складно повірити.
Переглядаючи свідоцтво, впевнилася, що, дійсно, шлюб був укладений 17 років тому. Я слухала історію її життя. Заміж вийшла, бо вже був час, про який невпинно нагадували батьки і місцеві традиції. А тут зустрівся принц. У нього була машина і хороша робота. Завагітніла у 20. Далі трапилася традиційна для пострадянського ринку історія, яку можна ставити ледве чи не в національний архетип.
Чоловік не дбав про дитину, байдуже ставився до жінки, часто заглядав у пляшку, хороша робота зникла, як і ілюзії про принца, і сім’я бідувала. Ірина швидко вийшла з декрету, взяла на себе відповідальність за забезпечення родини. Працювала багато і важко. Купила квартиру, дачу. Створила невеликий квітковий бізнес. Декорувала весілля та дні народження. Утримувала трьох дітей та чоловіка, який невідомо скільки років байдикував вдома на дивані, критикуючи чергового президента, жінку, бога. Доглядала хвору матір та лежачу бабусю чоловіка.
– Ірино, у чому така секретність? Ви самостійно заробляєте, у вас є бізнес. Чоловік пиячить та безробітний. Діти залишаться з вами. Для вас розлучення – це, швидше, навіть не перегорнути сторінку, а закрити давно не цікаву книгу. З досвіду – важче розлучатися жінкам, які мусять виходити в нікуди й починати життя спочатку без ресурсу. У вас є ресурс. У чому справжня проблема?
– Я пробувала якось говорити з чоловіком, що хочу піти. Він побив мене. Але не думайте. Він просто був тоді п’яний і так збіглося…
– Ви зверталися кудись після цього випадку?
– Ні, це ж такий сором. Він хороший, чесно. Але він ще погрожував, що якщо я піду від нього, то забере й не віддасть мені дітей і найме людей, щоби відібрали в мене мій бізнес. Тому я боюся кудись звертатися.
– Але ви таки наважилися на зустріч зі мною.
Затамувавши подих і сказавши майже беззвучно «Я більше не можу це терпіти», вона раптом заплакала, і сльози, які стримувалися, мабуть, усі 17 років, залили нашу розмову, кафе, її невдалий шлюб і розбиті мрії. Крізь ридання жінка продовжувала виправдовуватися сама перед собою: «Розумієте, мене сестра вмовила прийти і дала номер, але у мене відчуття, що я зрадила його, прийшовши сюди».
Ця боротьба ілюзій із реальністю в душі трохи вляглася десь через півгодини. Я чекала, коли буря стихне. Хоча знаю, що таких бур, від «так треба, всі терплять» до «буду боротися, у мене ж одне життя, я більше так не можу, не можу!» протягом усього судового процесу буде ще ой як багато.
Трохи оговтавшись, Ірина продовжила.
– Квартира і дача записані на свекруху. А на мені – кредити як на мій бізнес, так і на провалені бізнеси чоловіка, бо все бралося на моє ім’я і під заставу мого ж бізнесу.
– Записане майно на батьків – на жаль, дуже погана новина. Я перегляну документи, які вдасться зібрати, щоби зрозуміти, чи можна претендувати хоча б на частку в цьому майні, але загалом – це складно.
– Це помилки молодості та занадто великого кредиту довіри чоловікові. Мені все здавалось, що він якось в один день зміниться і буде цінувати, яка я молодець – утримую родину. Розумієте, я досі його люблю.
Не раз я бачила це. Коли терплять і насилля, і обіцянки, й алкогольні чади, бо кохають, прагнуть заслужити любов і дуже хочуть вірити, що от-от все стане казкою, яку їм пообіцяли. Щоби визнати цю правду і зіставити з реальним життям, знадобилися роки і ще піде не один день вагань, із якими вже доведеться боротися мені.
Зрештою, мені вдалося донести Ірині думку, що залишатися з чоловіком, який вже піднімав руку, не можна. Найбільша перемога – погодилася піти до психолога. Завжди найважче впоратися з розбитими очікуваннями, депресією, страхом і, щонайгірше, глибоким бажанням у цьому стані повірити першому, хто вам пообіцяє все, чого ви не отримали в цьому шлюбі.
– Добре, дякую за допомогу і контакти психолога!.. Вибачте, можна я вас обійму?
Перебила вона саму себе… І, не очікуючи моєї відповіді, кинулась обіймати.
Зазвичай я не дозволяю такого клієнтам і тримаю робочу дистанцію. Проте є моменти, коли єдина рятувальна соломинка, єдина надія в безпросвітному відчаї – це та людина, яка може простягнути руку допомоги. І декому треба фізично за неї вхопитися, щоби таки встояти серед лютої життєвої бурі.
Юридичні висновки
Не мовчіть про насильство і не дозволяйте залякувати себе погрозами. Фіксуйте ці факти в поліції, звертайтесь по допомогу до адвоката, центру безоплатної правової допомоги, а також на гарячу лінію – 1547, де можна швидко отримати психологічну та юридичну допомогу.
У разі відбирання дітей дії когось із батьків, пов’язані з утриманням дитини для шантажування іншого, є незаконними. Існує достатня кількість механізмів (звернення до поліції в супроводі адвоката, до органів опіки та піклування, ініціювання судового процесу – усунення перешкод у побаченні з дитиною, встановлення побачення з дитиною, привернення уваги ЗМІ та соціальних мереж тощо), які дозволяють захищати як інтереси дітей, так і того з батьків, кому перешкоджають бачитися з дитиною.
Майно, яке набувається в шлюбі, обов’язково треба записувати на когось із партнерів. Фраза «А давай запишемо все на мою маму?» має сильно насторожувати й отримувати однозначну відмову. Бо все, що ви записали формально на чиюсь маму, вважайте, кануло в Лету. Єдине, що може врятувати з ситуації з «записаним на маму майном», – це доводити, що, наприклад, унаслідок дорогого дизайнерського ремонту своїми діями ви суттєво збільшили вартість цього майна, і тоді можна претендувати на його частку. Але це кілька років важкої роботи адвоката з високим гонораром у суді. За умови, якщо ви зберегли всі чеки.
Кредити – дуже чутлива історія. Непогашені борги зруйнували не один шлюб і хороші стосунки. Тому в цих питаннях краще тверезо оцінювати свої сили, зважувати стан ваших стосунків (здорові, нездорові) та консультуватись із юристами та психотерапевтами. Звісно, чоловік та дружина за нормальних умов підтримують одне одного, зокрема в бізнес-починаннях, але не дозволяйте використовувати вас та зловживати своїм статусом партнера на шкоду вашим особистим інтересам, заганяючи в боргову кабалу.
Олена. Історія #3 «Жертва»
Зустріч тривала вже третю годину. Ми обговорювали з Олегом розірвання шлюбу з його дружиною Оленою. Здавалося, це звичайна справа для пар із подружнім стажем за 20. Діти виросли, і тепер можна нарешті після «відбування терміну» зі спокійною совістю розлучитись.
Тільки то був інший випадок. Уся його маска стриманості й холодності приховувала шалений відчай, біль і небажання втрачати цю жінку. В юності, на початку юридичної кар’єри я вірила клієнтам. Вірила їхнім словам. Зараз я бачу їхню правду, яку вони часто намагаються приховати навіть самі від себе.
Вирішила діяти. Обережно пропальпувала ситуацію, чи вже сформований достатній місток довіри, щоби дозволити собі трохи вийти за адвокатські рамки.
– Олеже, скажіть, будь ласка, ви коли-небудь чули про медіацію як спосіб досудового врегулювання спору за участю переговорника-посередника? Може, спробуємо у вашій справі з Оленою?
– Так, щось чув, але, чесно кажучи, не думаю, що нам це допоможе. Та нема з ким розмовляти… Я сто разів пробував.
Одразу в позицію захисту. Захищає біль. Класично для чоловіків. «Треба бути сильним», «чоловіки не плачуть», «не виказують свої емоції»… Ну ок. Зайду з іншого боку.
– З досвіду – якби «було з ким розмовляти», ви б не сиділи зараз переді мною. Домовилися на кухні й продовжили жити як пара. Розумієте, всі ми іноді перестаємо чути й розуміти одне одного. Просто змінюється частота і втрачається співналаштування. Ви намагаєтеся достукатись, а вас не чують. Ніби перемкнули тумблер – і ви говорите на одній радіохвилі, а дружина слухає іншу частоту. Тому потрібна стороння нейтральна людина, яка допоможе знову почути одне одного без образ та емоцій.
Він пожвавішав. В очах спалахнув вогник й одразу раптово згаснув.
– Але вона ніколи не погодиться на зустріч із медіатором. Ми вже кілька місяців, як не спілкуємось, живемо окремо. Мене вона ненавидить, кидається на мене. Я навіть речі не забрав. Просто все лишив, вийшов у ніч, винаймаю квартиру. Не знаю, хто міг би її вмовити.
– Близькі друзі, родичі… Дітей не раджу втягувати.
– Так, є брат та подруга…
– Супер! Телефонуйте їм… Будемо вибудовувати стратегію розмови.
Медіаторка відзвітувала мені телефоном через кілька днів, повідомивши, що розмова з Оленою минула ніяк. Вона одразу кинула слухавку, хоча попередньо через подругу дала згоду на дзвінок.
Зробила ще кілька дзвінків колегам-медіаторам.
Через кілька днів до мого кабінету увірвалася розлючена жінка.
– Як ви посміли?! Хто вам дав право вирішувати за мене й мого чоловіка?! Мені не потрібні ваші медіатори й переговори! Я буду обговорювати будь-що з моїм чоловіком лише в суді! І лише в присутності мого адвоката!
– Олено, доброго дня. Мені шкода, що ви не вислухали медіатора, але ніхто не забороняє приходити зі своїм адвокатом на переговори. Ви маєте повне…
– Я написала на вас заяву в поліцію про втручання в приватне життя і будете розбиратись із поліцією! Будете знати, як втручатися в мої справи! Я сама можу поговорити з чоловіком, коли захочу. Я буду з ним судитись, і крапка! Зустрінемось у суді!
І вона різко вибігла з кабінету.
Важко було змиритись із цим абсолютно ірраціональним емоційним вибором. Але то був її вибір, і, зробивши все від мене залежне, мені залишалося його прийняти. Зателефонувала клієнту і повідомила йому, що, на жаль, дружина налаштована вкрай категорично, і медіації не буде. Почула важке дихання у слухавці, довгу паузу і слова, які пролунали, як вирок самому собі: «Ну що ж. Шкода дуже. Але нехай. Подавайте позов до суду. Я більше не хочу намагатися домовитися з людиною, яка не робить жодного кроку назустріч».
Епілог
Судовий процес про розірвання шлюбу тривав понад два роки за середньої тривалості таких справ у кілька місяців. Із боку адвоката Олени безкінечно затягувався судовий процес. Формально оскаржувалося все, що навіть законом заборонено оскаржувати. Подавалися безглузді клопотання і заяви, що створювало ілюзію бурхливого процесу. Неодноразово заявлялися клопотання, що дружина бажає примиритися з чоловіком та через це просить суд надати їй час, відклавши справу в надцятий раз. За межами судових процесів жодного дзвінка чи смс у бік чоловіка зроблено не було. На всі спроби примирення Олена відповідала стандартно: «Я робитиму те, що скаже моя адвокатка. Вона не радила мені про щось домовлятись».
Після року спроб чоловік закинув усі намагання. Ще через рік шлюб було припинено судом. Титанічними зусиллями поділили мирно майно шляхом укладення договору в нотаріуса. Ще через два роки він одружився вдруге. Про долю Олени стало відомо випадково. Вона самотньо мешкала в їхній колишній спільній квартирі, яку Олег їй лишив.
Юридичні висновки
Медіація – це ефективний спосіб вирішення конфліктів, коли за допомогою медіатора виявляються справжні інтереси сторін у спорі (часто – зовсім відмінні від тих, які сторони декларують уголос), гасяться гострі емоційні стани та з’являється можливість для продуктивного діалогу. Сторони можуть почути одне одного й нарешті бути вислуханими, а також отримати задоволення своїх потреб.
Незнання про такий дієвий інструмент, як медіація, може обернутися трагедією – втратою дорогої людини, шлюбу, стосунків. На жаль, в Україні найбільшими противниками медіації, які усіляко заважають її застосуванню, є юристи. Вони вважають, що медіація краде їхній хліб, бо часто після якісної медіації у сторін більше немає потреби звертатися до суду. Тому адвокати часто всіляко намагаються не допустити примирення сторін у позасудовому порядку.
Як не стати «жертвою адвокатської турботи»? Візьміть на озброєння – якщо ваш адвокат не наводить дійсно логічних аргументів, чому медіація вам не допоможе (дійсно – не всі справи є медіабельними), взагалі її не пропонує і всіляко безпідставно затягує процес розірвання шлюбу – це має стати серйозною підставою задуматись у щирості його намірів та професіоналізмі.
Ольга. Історія #4 «Терпіти – дар жінки. Рільке»
На екрані висвітлилося телеграм-повідомлення від давнього клієнта: «Доброго дня, мені треба з вами терміново зустрітись. Я приїду з подругою. Їй дуже потрібна допомога. Там насильство в сім’ї, психологічне насильство. Її намагалися закрити в психіатричній клініці після тривалого аб’юзу, і чоловік переслідує її з поліцією, стверджуючи, що вона несповна розуму. Але це неправда, я давно її знаю. Це все лише задля того, щоби лишити собі квартиру та її бізнес».
Відписую: «Звісно! Заїжджайте будь-коли».
Через півтори години Ольга зайшла в супроводі свого друга та мого колишнього клієнта. Представивши нас одне одному та упевнившись, що вона в безпеці, він швидко вийшов із приміщення, залишивши нас наодинці.
Довіра її друга до мене давала їй індульгенцію довіряти також. Хоча все одно Ольга була скутою, постійно щулилася, ніби від холоду, хоча в кабінеті було тепло. Все її тіло виказувало страшенну недовіру й паніку.
– Ольго, ви в безпеці. І все, що ви скажете мені, охороняється адвокатською таємницею. Без вашого дозволу я не вчинятиму жодних дій із отриманою від вас інформацією.
Спочатку вона дуже обережно розповідала про історію свого шлюбу. Ці красиві спогади ніби були її єдиною опорою, за яку вона ще трималася. Я не стала її перебивати. Мені треба було знайти ниточки, за які можна повернути її в жорстоку реальність та поговорити про неї тверезо.
Шалене кохання, шлюб через три місяці після знайомства, пристрасть, сніданки у ліжко, букети троянд, серенади під вікном. Усе, як у найкращих традиціях інстаграму. Навіть велика різниця у віці, два його попередні шлюби і попередження від його доньки, яка була ровесницею Ольги, що він «псих», її не насторожували. Все було ідеально. Ольга майже одразу завагітніла.
Після весілля його наче підмінили. Усе «кохання, як у кіно» кудись зникло, і почалися постійні претензії та образи.
– Спочатку я вірила йому, що все роблю не так, що я товста, і мені треба менше їсти, що тупа, і треба більше читати, і що я не можу нормально прибрати дім. Він же старший і знає, як треба. Я думала, що так має бути. Потім він почав після кожної моєї істерики викликати психіатра, який виписував мені ліки від знервованості.
– Перепрошую, чоловік викликав психіатра? Не психотерапевта, не психолога? І як часто таке траплялося?
– Так, психіатра, бо потім, коли він мене кілька разів клав до лікарні і коли я забирала довідки, бачила виписки. Після кількох місяців таких виїздів психіатра до нас додому чоловік сказав, що мені цього вже замало, що я ненормальна, що мої істерики його заведуть у могилу і що мене слід покласти до психіатричної лікарні. Я погодилась. Я дуже виснажувалася на роботі, бо чоловік втратив бізнес – так він мені сказав, і мені треба було утримувати нас. І вагітність проходила важко, тому я вирішила, що полежу в лікарні й посплю. Коли я геть виснажувалась і починала плакати, він відвозив мене до психіатричної лікарні й мене госпіталізовували. Я гадала, що така істеричка через вагітність, і дуже соромилась цього. Але після народження доньки стало лише гірше. Чоловік погрожував – якщо я не буду поводитися, як він сказав, то забере в мене дитину, бо з такою психопаткою доньку ніколи не лишать. Він говорив, що зробить наді мною опіку і тоді все одно змусить мене робити, що скаже.
– Скільки ви так живете?
– Вже три роки.
Я була шокована. Побачивши багато всього за роки практики, чи не вперше стикнулась із таким холоднокровним, продуманим психологічним абьюзом. Етика «знайомого психіатра» була окремим питанням, із яким тут доведеться розбиратись, очевидно, через кримінальну справу. Дуже вже зручною була ця схема. Кілька довідок від психіатра, перебування в психіатричній лікарні – і є всі підстави відібрати дитину від психопатки-матері, оформити опіку над її квартирою чи бізнесом.
Саме про це мені розповіла далі Ольга. Що її чоловік намагається зараз у судовому порядку визнати її нездатною усвідомлювати свої дії, щоб отримати опіку над нею та майном.
– Зрозумійте, – майже викрикнула вона. – Я нормальна! Я завжди такою була! Я почала відчувати, що стаю істеричною та нервовою саме з ним. Він постійно змушував мене пити ті виписані пігулки, і я постійно почувалася ніби в тумані і погано усвідомлювала, що відбувається. Відчуття дуже притуплялися. Лежачи в лікарні, вирішила, що мені зле від тих пігулок, і брехала, що п’ю їх, а насправді не приймала. Тоді я почала розуміти, що мені страшно повертатися додому, що хочу забрати нашу доньку і більше ніколи не бачити його. Що коли його немає поруч, у мене немає жодних істерик. Я зверталася кілька разів до поліції, але вони запитували мене лише, чи він мене бив. Коли я відповідала, що ні, вони не розуміли, нащо я їх викликала.
– Ольго, ваш чоловік чинив психологічне насильство. Й, очевидно, ще й медикаментозне. На жаль, психологічне насильство часто не вважають злочином, оскільки воно дуже складно доводиться. Це не побої, а щось ефемерне. Хоча наслідки бувають набагато складніші. Наразі я вам надам контакти притулку, де можна зупинитися. А також контакти психотерапевтів і незаангажованих психіатрів. Ви дуже довго сиділи на незрозумілих пігулках.
– А що буде з дитиною?! Він утримує її, не пускає мене до квартири і вимагає, щоб я переписала житло на нього. І бізнес теж, бо я хвора і треба захистити інтереси дитини. Тоді він обіцяє забрати позови і віддати мені дитину.
– Це шантаж. І дії вашого чоловіка мають ознаки кримінального злочину. Мені треба буде провести власне розслідування і зібрати докази. А вам довести до ладу своє психічне здоров’я і мінімізувати стрес. Бо це його головний козир проти вас. Ми мусимо довести, що ви психічно здорова і всі його дії були насильством над вами з корисливих інтересів. Тоді зможемо і залишити дитину з вами, і захистити від його дій і вас, і ваше майно. Бо він готував свій план цілих три роки… І в нас значно менше часу підготувати контрнаступ.
Коли Ольга вийшла, я ще довго просто дивилася у вікно, не маючи сил повернутися до роботи. Як же хочеться працювати адвокатом у країні, де психологічне насильство не є чимось «неважливим», «сама собі щось вигадала», де поліція та суд не вважають це «надуманим». Попереду був дуже важкий процесс – доводити правоту Ольги всупереч усталеній практиці, що психологічного насильства не існує, що все то вигадки.
Мій професійний девіз – «Робити неможливе». Ну що ж. Не залишається нічого іншого, ніж ламати засади. Кожна виграна справа, кожна така жертва, витягнута з рук аб’юзера – це маленький крок назустріч новій цивілізованій практиці, де психологічне насильство буде визнаватись як злочин.
Юридичні висновки
Психологічне насильство є не менш серйозним видом злочину, ніж фізичне. В Україні лише формується практика для захисту жертв, які від нього постраждали. З огляду на стан виснаженості, який супроводжує потерпілих, найефективніше – витратити наявний фінансовий ресурс насамперед на допомогу психотерапевта (психіатра за потреби). Водночас проконсультувавшись із адвокатом: що з юридичних дій поки можна поставити на паузу, а в яких сферах слід втручатися негайно. Саме сукупність цих двох чинників може стати надійним тилом, який дасть можливість почати нове життя. Боротися самотужки у стані тотального виснаження є дуже небезпечним для здоров’я та психіки.
Стефанія. Історія #5 «Дружина VS дружина»
Підготування до судового засідання проти позову дружини йшло повним ходом. Крихта за крихтою збирали докази, годинами опитували свідків, будували стратегії.
– Ігорю, у вас дуже складний випадок. Презюмується, що майно, набуте в шлюбі, – це спільна власність обох із подружжя. Шансів майже немає. Ви точно купили це на особисті кошти і не мешкали з дружиною в останні роки шлюбу як пара, і ваші стосунки були фактично припинені задовго до формального розірвання шлюбу? Бо це єдина можливість перемогти в цьому процесі. Тих доказів, які ви надали мені, і свідчень водія та друзів недостатньо.
– Я жив окремо, вів окремо власний бізнес і в мене була інша жінка – Стефанія. З нею разом мешкали в тій квартирі в Дніпрі, щодо якої і подали до суду. Взагалі ми з дружиною під час розлучення усно домовилися, що я лишаю їй усе, а вона мені – тільки цю квартиру, бо в мене пішов бізнес, і я хотів остаточно з Одеси переїхати до Дніпра. Дуже підступно з її боку зараз, через стільки років, звертатися до суду.
– Усні домовленості – це лише усні домовленості. Їх до суду не принесеш. Я можу зустрітися з вашою цивільною дружиною Стефанією?
– Ми вже давно розійшлись. Але я знайду її. І попереджу, що ви будете телефонувати.
Зі Стефанією ми зустрілися по обіді в кафе. Років 35, білявка, у погляді вгадувалася певна розгубленість із сумішшю здивування.
– Стефаніє, дякую, що погодилися на зустріч.
– Було трохи несподівано через стільки років ворушити минуле…
Ми близько двох годин обговорювали її життя з Ігорем. Вона жила з ним протягом двох років до офіційної дати розірвання його попереднього шлюбу в квартирі у Дніпрі, поки Ігор розширював свій бізнес за межі Одеси. Розповідала, що знала про його формально не припинений шлюб, але з дружиною він не спілкувався, лише їздив до дітей в Одесу, і зрештою – він її кохав, і їй ці формальності були непотрібні. Вона принесла спільні фото з відпочинку, з їхньої квартири, з життя в Дніпрі. Зрештою, свідчення збігалися з інформацією друзів та водія Ігоря. На моє прохання Стефанія погодилася виступити в суді.
Під’їжджаючи до суду, липке неприємне відчуття не залишало мене. Начебто готова позиція, зібрані всі докази, але інтуїція підказувала, що щось мало піти не так.
Від перших хвилин у суді все стало зрозумілим. Двоє дітей Ігоря накинулися на мене з гнівними криками, як я взагалі смію заявляти, що вони не були тоді сім’єю. Купа листівок із привітаннями на річниці весілля, спільні сімейні фото з дітьми в їхньому домі в Одесі. І вишенька на торті – батьки Ігоря, які свідчили, що квартира була куплена разом із дружиною в період щасливого подружнього життя. Інформація про Стефанію, з якою він мешкав, спровокувала небувалий резонанс, нервовий зрив у доньки Ігоря і лють його батька, від кулаків якого в залі суду мене захищав судовий розпорядник.
Ігор чекав на мене внизу в машині біля приміщення суду.
– Чому ви мені збрехали? Не поясните мені, що означають свідчення ваших батьків, дітей проти вас і всі ці спільні фото подружнього життя?!
– Хіба то було життя?! Зі Стефанією – то було життя. А це – це не рахується…
Мені лишалося лише дивитись із здивуванням в очі цьому розчавленому власним життям чоловікові і співчувати… Бо як адвокат слів я підібрати не могла.
Юридичні висновки
Майно, набуте подружжям у період перебування в шлюбі, є спільною сумісною власністю, незалежно від того, хто це майно придбав. Із цього правила є певні винятки. Зокрема, не вважається спільною власністю те, що ви успадкували або що вам було подаровано, а також те, що було вашими особистими коштами, заробленими до шлюбу. Проте усе інше: заробітна плата, премії, дивіденди чи будь-які інші доходи, отримані в шлюбі, незалежно, хто це зробив, – спільне для чоловіка та дружини.
Зверніть увагу, якщо з якихось причин ви розірвали стосунки, але не дійшли до суду для юридичного оформлення припинення шлюбу, то на все, що ви в подальшому заробляєте, продовжує поширюватися правило сумісної власності. Саме тому не слід затягувати з офіційним розірванням шлюбу. Також є можливість зафіксувати режим окремого проживання подружжя, якщо з якихось причин розірвати шлюб неможливо. Тоді все, що ви заробили після встановлення такого режиму судом, буде лише вашим особистим майном, а не спільним.
