Je t’aime moi non plus : Як я була хлопцем на Tinder і зламалася

/
345 переглядів

– І все-таки вам, дівчатам, простіше знайти другу половинку. Подивися, я в Tinder заледве набираю два чи три матчі, які не хочуть зі мною говорити або зустрітися, – сказав мені Андрій, запиваючи картоплю фрі фантою.
Ми сидимо у зелено-жовтому фастфуді й обговорюємо своє життя. Андрій, мій хороший друг, ніяк не міг знайти собі дівчину. Здавалося б, у нього було все: стабільна оплачувана робота, орендована двокімнатна квартира, своя машина і мотоцикл. Він був доволі симпатичним, середнього зросту, зелені великі очі та пухкі губи, доглянуте тіло без зайвих жиру та ваги. Хлопець хотів мати сім’ю і дітей, слухав класичну музику, любив подорожувати. Але щось завжди йшло не так.
Катя, останнє захоплення Андрія, полишила його попри два місяці розмов після того, як сходила з ним на балет. Він не переставав повторювати, що краще взяв би з собою якогось друга або мене, бо та дівчина після “Лебединого озера” полетіла у вирій зі ставку і більше ніколи не повернулася.
– Андрій, але ж подивися. Навіть попри те, що у мене було багато лайків, це не вберігало мене від мудаків і невдалих стосунків, – спробувала я заспокоїти друга.
-Так, але вони хоча б у тебе є! – ледь не заплакав хлопець. – А у мене взагалі нікого немає!
Я вже не могла вислуховувати це. Місяць за місяцем він не переставав мені говорити про те, як все кепсько і які дівчата погані. Андрій бідкається, Ліда розводить руками. І тут мене дістало:
– Слухай, давай зробимо так. Я на два вечори зайду в твій акаунт і побуду тобою. Може, проблема у чомусь зовсім іншому?
– Роби що хочеш, – кинув мені Андрій. – З таким ставленням недовго і заразитися мізогінією.
Я добре знала, що таке Tinder. Коли я відходила від п’ятирічних стосунків, вісім місяців стирчання час від часу дали мені 90 матчів, десять зустрічей і три спроби стосунків. За дві-три години могла запросто дістати 6-7 матчів, хоча я ставила звичайні фото без купальника і часто писала першою. І мені видавалося, що з іншого боку барикад все те саме. Аж поки я не почула розмову знайомих хлопців:
– Був вчора на Tinder, але проблема в тому, що у мене закінчилися лайки.
Я не повірила своїм вухам:
– Чекай, як закінчилися лайки? Таке взагалі існує?
– Ну, коли ти клікаєш піввечора праворуч, то лайки можуть і закінчуватися. У вас, дівчат, такого, мабуть, немає, – в’їдливо відповів один із них.
Тому коли я взяла до рук профіль Андрія, то очікувала на все. Я, проактивна феміністка, думала, що він перебільшує. Але для чистоти експерименту повністю змінила профіль так, щоби на нього клікнула я: три лаконічних фото і не менш влучний опис. Полювання почалося.
Я почала гортати профілі. Від “чоловічого” Tinder “жіночий” відрізнявся кардинально. По-перше, жодного опису. Якщо хлопці намагалися повідомити про себе хоча б мінімальну інформацію, то у 90% випадків дівчата залишали порожнечу. Але навіть якщо вони залишали якийсь текст, то він завжди закінчувався словами: “якщо ти тут лише заради сексу, то проходь повз” або “я вимоглива, тому відповідай моїм вимогам”.
По-друге, фотографії. Поміж фільтрів Snapchat і безмежних селфі важко було знайти якусь оригінальність чи індивідуальність. Виходить, я мала вибирати в кращому випадку очі, ніс, рот і волосся. Хто ця дівчина? Чому вона цікава? Чим вона займається? Єдине, що я знала, – “у мене складний характер, і я шукаю хлопця не на одну ніч”.
Один, два, три, десять, двадцять, тридцять. Колонка матчів з лівого боку мого браузера була порожньою. Якби я була дівчиною, то я би вже давно відклала гортання профілів і спілкувалася зі своїми матчами. Але того вечора мене звали Андрієм, мені було 28 років, я мав мотоцикл і шукав собі дівчину.
Обличчя і тіла злилися для мене в єдиний потік фотографій. Після перших тридцяти дівчат я навіть не відкривала профіль, а лише натискала на зелене сердечко. Почали боліти руки, а лайки навіть і не думали закінчуватися. Скільки тоді треба гортати, щоб вони дійсно закінчилися? Я почала розуміти, що робот, який гортає за тебе профілі в Tinder – це не така вже й погана ідея. Принаймні, шанси захворіти артритом великого пальця зменшувалися в рази.
Вечір закінчувався, я продивилася щонайменше сотню профілів і була морально втомленою. Мені відверто стало шкода Андрія, як і більшість інших хлопців, які сидять і витрачають свій час на сайтах знайомств, а натомість не отримують жодного матчу. І не тому, що вони такі погані. Андрій, який відверто хотів завести сім’ю, мати дітей і реально страждав від того, що не може знайти кохану, отримував собі в обличчя морального ляпаса щоразу, коли зелений лайк не був взаємним.
Наступного вечора мені вдалося отримати довгоочікуваний матч. Я написала вранці. Відповіді не було до вечора. Це був не мій акаунт, тому мені стало байдуже і водночас дуже гидко і шкода. Я натиснула на кнопку “Вийти”.
– То що, знайшла мені дівчину? – запитався Андрій.
Мені було нічого відповісти. Мені хотілося більше співчутливості й проактивності з боку дівчат, щоби не відчути себе непотрібною(-им) і відкинутою(-им). Я гортала профілі й бачила ті самі фільтри у вигляді собачок, а мені хотілося би знати, чим ці дівчата живуть і про що мріють. І я зрозуміла, що мав на увазі мій друг. Тільки я могла це покинути і повернутися до своїх матчів, а він – ні.