Роздуми про влаштування суспільства на основі того, що щось буває або чогось не буває в природі, доводять зазвичай тільки те, що людина, яка їх висловлює, дуже мало знає і про природу, і про суспільство.
“Я прочитав статтю про те, як мурашки допомагають іншим пораненим мурашкам. Забирають їх назад до мурашника, турбуються і все таке”, – ділиться зі мною Алек. Ми сидимо на пиві після пари і вже розглянули актуальні проблеми політичної теорії, почесали язиками про одногрупників і викладачів, і обговорили стосунки одне одного. Настав час ділитися знаннями. Я недовірливо піднімаю брови. Мурашки, он як. Алек явно зацікавився мурашиним побутом, тому захоплено продовжує: “Розумієш, що це означає? Це означає, що люди можуть обійти проблему колективної дії!”
“Дорогенький”, – заперечую я, – але ж ти розумієш, що людські проблеми сильно відрізняються від мурашиних?” Алек закочує очі: “Певно, що так. Але це значить, що ця проблема не від природи, що вона – соціальна!”
Алек має великий талант – вивертати дурні аргументи навиворіт, наприклад, аргумент із матінкою-природою. Останнього разу “природа” чигала на мене в дискусії про проституцію. Та і взагалі, коли заходить мова про гендерно-орієнтовані суспільні проблеми, не встигаєш відвернутись, а вона вже вигулькнула. Сексуальне і репродуктивне насильство і домагання, нерівномірний розподіл хатньої роботи і догляду за дітьми, скляна стеля – здається, “природа” подбала про те, щоб зберегти всім можливим варіантам скотського поводження з жінками, які можна собі уявити.
Особливий підрозділ – біологізатори освічені. Це особи, які не полінувались пошукати певне дослідження, що може підтверджувати дурниці, які вони верзуть. Так, наприклад, улюблена праця захисників “природи” як головної причини зґвалтувань – “Природна історія зґвалтувань: біологічне підґрунтя для сексуального примусу” (A Natural History of Rape: Biological Bases of Sexual Coercion), автори якої стверджують, що зґвалтування можуть бути біологічно зумовленими. Вчені дослідили поведінку відокремленого етносу в Андах і дійшли висновків, що ґвалтувати більш схильні чоловіки, у яких був невеликий шанс стати батьками. Таким чином, сексуальний примус для них був такою собі еволюційною стратегією.
Книга наробила немало галасу, і група вчених у різних галузях – від соціології та психології до еволюційної біології – відповіла на неї іншою працею: “Еволюція, гендер, зґвалтування” (Evolution, gender, rape). Автори праці вказали на те, що “Природна історія…” була не тільки методологічно недосконалою (робити настільки далекосяжні висновки без крос-культурного аналізу, м’яко кажучи, поспішно), а й інтерпретація результатів надто категорична і не враховує серйозний пласт накопичених раніше даних.
Я хочу звернути увагу на два аспекти цієї дискусії.
По-перше, на те, що у полеміку з авторами “Природної історії…” вступив не один вчений чи вчена, а ціла група спеціалістів і спеціалісток. Коли ми говоримо про “наукове підтвердження”, важливо знати про консенсус серед вчених. Окремо взяте дослідження може бути недосконалим із багатьох причин – недостатньо даних, неправильна інтерпретація, погано обрана методологія. Щоб уникнути непорозумінь, варто брати до уваги не одне дослідження, а корпус текстів, до того ж, зваживши на історію досліджень явища.
І, нарешті, по-друге, навіть автори “Природної історії…” серед іншого стверджують, що “хоча зґвалтування, на нашу думку, біологічно зумовлені (…), вони не є неминучими”, і серед інших заходів у боротьбі зі зґвалтуваннями пропонують, зокрема, вчити хлопців не ґвалтувати.
Це дуже важлива заувага, тому що за межами академії подібні тонкощі дуже часто ігнорують і апелюють до аргументу “ну що поробиш, природа така”.
Мушу зізнатись, що коли соціальні явища пояснюють “природою”, я завжди уявляю собі корів, які тримають борделі. Або голубів, які торгують іншими голубами. Не знаю, чи помітили ви, але чомусь “природою” ніколи не пояснюють нічого прекрасного чи дивовижного, що створило людство. Наприклад, медівники. Або картини Модільяні. Чи лоукости. Пардон, але “природа”, яка створила Гранд Каньйон і не подумала про менструальні чаші, викликає мало довіри.
О ні, “природа” завжди вигулькує, коли треба пояснити людську поведінку, яка спрямована на утвердження влади однієї групи над іншою або підтримання нерівності. Висловлюючись простіше: щоб пояснити, чому одна група людей може сміливо поводитись по-мудацьки щодо іншої групи. Для цього застосовуються найкумедніші аргументи, скажімо, людську поведінку починають порівнювати з мурашиною. Або, у випадку з авторами “Природної історії…”, з поведінкою скорпіонових мух. Саме так, я не жартую, вони пропонують нам трахатись так, як це роблять скорпіонові мухи. І потрапити в Червону книгу, вочевидь, теж.
Але жарти геть. У біологізаторських аргументах важливо пам’ятати ще й про те мудацтво, якого природою ніколи не пояснюють. І я скажу, що це мудацтво такого рівня, яке навіть найдикіші люди західної культури вважають вартим осуду. Чи бачили ви колись виправдання відгризання голів чоловікам після гетеросексуального коїтусу тим, що “так же роблять богомоли”? Чи виправдання поїдання немовлят матерями, тому що таке трапляється серед кішок? А як вам ведмеді, які вбивають ведмежат просто тому, що їм хочеться спарюватись?
Не зрозумійте мене неправильно, я не стверджую, що людська поведінка не буває біологічно зумовленою: зрештою, нам всім треба принаймні їсти і спати. Але я закликаю подумати наступного разу, коли захочеться написати про те, що якось поводитись нам заповідала природа. Тому що, якщо ми здатні пережити безсонну ніч заради такої дурниці, як екзамен, або відмовити собі в їжі з релігійних міркувань, то уявіть собі, наскільки все комплексніше, якщо йдеться про складнішу соціальну поведінку.
Зрештою, “природний” аргумент найчастіше виставляє у невигідному світлі саме тих, чию владу він мав би закріплювати. У випадку з гендерною нерівністю міфічна “природа” диктує, що чоловіки такі невмійки, що не можуть поміняти памперса, і настільки некеровані, що не можуть втримати члена в штанах, побачивши жінку в короткій спідниці напідпитку. І що, мовляв, нічого з цим не можна зробити. Бо природа. Воістину, якби я була чоловіком, то ненавиділа б таку “природу”, відповідно до якої я начебто дике некероване створіння, з усіх сил.
Як затята феміністка я вірю в чоловіків. Я вірю в турботливих батьків, у тих, хто здатний розгледіти в жінці більше, ніж вагіну і цицьки на ніжках, у тих, хто здатний не робити дурниць на кшталт розмахування бензопилою перед чужими очима тільки для того, щоб продемонструвати статусність, і в тих, хто може зрозуміти, що “ні” означає “ні”, і в тих, хто здатен засвоїти таке тонке вміння, як прання власних шкарпеток, а ще в тих, чиє его не розвалиться на тисячі шматків, зустрівши успішну жінку. У турботливих коханців, в емпатичних друзів, у вірних чоловіків. Зрештою, і таке в природі буває.
