Суїцидальні групи вчинили сильний переполох. Однак, щойно згаснуть останні дискусії, зникнуть “гарячі” новини і пости стурбованих батьків опустяться вниз стрічкою, стане помітним потужний естетичний шлейф, який зоставили по собі групи смерті. Доцільно замислитися: чи будуть кити, метелики та меланхолійна стилістика груп культурним трендом наступних сезонів?
Народження летючих китів. Від чого все розпочалося?
Як у фізиці діють сили притягання і відштовхування, так у моді – новаторства і наслідування. Це один із небагатьох механізмів культури, який працює без перебоїв уже декілька століть. Однак щоразу може подивувати те, що породжує нову тенденцію та запускає хвилю наслідувань. Історія знає багато оригінальних прикладів. 1861-го року помирає принц Альберт і вперше Європою шириться мода на чорний колір; 1923-го Говард Картер відкриває усипальницю Тутанхамона і єгипетська стилістика захоплює світ; у 1968 році сенсаційне відкриття поховання принца Лю Шена провокує моду на гігантські паєтки і золоті нитки. І це лише незначна кількість промовистих прикладів.
Сходження “китової” теми також має свою точку початку відліку. Воно пов’язане з трагічною подією – 23 листопада 2015-го року Ріна Паленкова, підліток із Усурійська, покінчила життя самогубством. Дівчина стала легендою багатьох пабліків, спровокувала хвилю наслідувань, більшість із яких, утім, не мали летального фіналу. Конформізм в такому інтимному, індивідуалістичному акті, як самогубство, як би це парадоксально не звучало, далеко не рідкість. Вперше в історії феномен масових суїцидальних наслідувань спровокував Гете. 1774 року він опублікував «Страждання молодого Вертера». Цього ж року в Європі вразливі юні люди починають масово зводити рахунки з життям, копіюючи дії улюбленого героя. Все наступне століття саме література слугувала для потенційних самогубців каталізатором фатальних реакцій. Наприкінці ХІХ століття Горький пише: “Осторожнее с молодежью, не отравляйте юность… Эпидемия самоубийств среди молодежи находится в тесной связи с теми настроениями, которые преобладают в литературе, и часть вины за истребление молодой жизни современная литература должна взять на себя. Несомненно, что некоторые явления в литературе должны были повысить число самоубийств”.
Але якщо у ХVІІІ та ХІХ столітті вразливим душам для того, щоб зважитись на останній крок, було досить прочитати свіженький томик худліту, а в ХХ столітті переглянути репортаж, то у ХХІ столітті вони стають неймовірно вибагливими. Потрібно все й одразу – історія, репортаж, фото тіла, пост у мережі, арти, гумор, щоправда, можна обійтися без худліту. Все це і навіть більше є у Ріни Паленкової, відтак, вона новий “Вертер” для меланхолічних підлітків.
Арт Ріна ПаленковаІнтерес до суїцидальної теми, що заполонив соцмережі, підхоплюють групи смерті, вони розпочинають активну діяльність наприкінці 2015-го – на початку 2016-го. А вже у травні “Новая газета” публікує скандальну статтю “Группы смерти (18+)”, яка набирає 1,5 млн переглядів за два дні. В статті причинно-наслідковий зв’язок самогубства Ріни і популярності груп перевернений на 180 градусів, і на додачу стверджується, що дівчинка – перша жертва спільнот. Ця ідея просувалася мало не в кожному пості “китів”, вона була необхідна для розкрутки груп і нарешті її “легалізує” стаття. Наступає переломний момент в історії спільнот. З одного боку, вони популярні як ніколи раніше – всі хиткі міфи, на яких трималися групи смерті, всі неймовірні статистики підтвердила “Новая газета” й тепер перед китами відчиняється широка брама маскульту. З іншого, масовість вбиває атмосферу “закритого клубу”, причетності лише обраних, розриває струну, на якій так вміло грали суїцидальні групи.
Що всередині “пиріжка”?
В основній масі групи наповнювали наївні метафоричні висловлювання і вірші про самогубства. Будувалися ці твори за принципами масового мистецтва, однак мали нетипове “ядро”. Ріна – своєрідний ідол груп смерті, її образ був присутній в поезії та різноманітних артах. Вона перетворилася на персонажа, з яким бавилися спільноти, і водночас на кістяк, що підтримував їх. Візуальні символи груп – летючі сині кити та метелики. Існував також специфічний логотип-анаграми “оно-ад”. В деяких групах публікувалися фото і відеоматеріали реальних самогубств.
Згодом до контенту, публікацій і обговорень додались специфічні ігри. Учаснику, який пройшов перевірку та зарекомендував себе в спільноті як потенційний самогубець, надсилали електронну сторінку зі зворотнім відліком (зазвичай 50-57 днів). За цей час проходила моральна підготовка до переродження “лялечки” в “метелика”. Щоночі о 4:20 надходили завдання. Спершу елементарні – намалювати кита, поміркувати про способи самогубства, написати есе про Ріну; далі складніші – пробіжки перед потягом чи автомобілем, вирізання кита на тілі з обов’язковою фіксацією на камеру. Останнє завдання надходило за один-два дні до обнулення таймера. І, як не важко здогадатися, це було самогубство.
Естетичний спадок груп смерті. Народження нового тренду
Групи смерті вийшли на фінальне коло свого існування. З атмосферою таємничості, “масонського ложа” для обраних покінчено вже давно; шалена популярність та всеохопна паніка ідуть на спад; висміювання, гротеск, тролінг груп – теж потроху стихають, і, здавалося б, ось він – момент, коли все обговорено, все написано, все віджартовано, можна відправити цю тему у плавання рікою забуття, але лишається ще дещо – своєрідна, досить ґрунтовно пророблена стилістика груп. Вона здатна підкупити навіть тих, хто надзвичайно далекий від екзистенційних проблем і тим паче суїцидальної тематики.
У Росії летючі кити плавно і впевнено пробираються у світ моди, в Україні першу ластівку подарував неочікувано Kyiv Academy of Media Arts та ВДНГ-TECh за підтримки Київстар. Вони оголосили про старт конкурсу креативних ідей у рекламі, хоча учасникам навряд вдасться запропонувати щось більш креативне ніж постер, який супроводжував це оголошення. Він зображує летючого кита, що відносить дітей в захмарну далечінь. Зостається лише здогадуватися, чи це зумисна алюзія на групи смерті. Якщо так, то що вона означає в контексті конкурсу? Чи, можливо, відсилка до книги Грей Ф. Грін “Кетополіс”, звідки немало почерпнули спільноти? Чи це просто неусвідомлене перенесення образів, які траплялося бачити дизайнеру на просторах інтернету, у власне творіння. Чи банально дублювання артів із груп. Гіпотез може бути безліч, якою б не була істина, все одно постер КАМА надзвичайно показовий приклад “вильоту” китів за межі типового ореолу і демонстрація поліфункціональності цього символу.
Постер КАМА
Один із арті заблокованої групи
Після виходу матеріалу ми отримали коментар від компанії Київстар: «Постер із зображенням кашалота ми розробили ще задовго до того, як новини про синіх китів стали активно поширюватися в Україні. Кашалот, зображений на постері, символізує велику ідею, яку ми шукали в рамках конкурсу Big Idea: Творчий виклик. Крім того, в новому етапі конкурсу ми використовуємо новий віжуал, в якому ми залишили тільки фон».
Окрім всім відомих китів, групи смерті розробили складну систему візуальних образів, які мають власну передісторію та семантику. Не вдаючись в аналіз кожного окремо, можна узагальнено сказати, що вони є завершеними одиницями і здатні інтегруватися в культуру та змінювати асоціативний ряд феноменів, яких стосуються. Окремі образи настільки міцно приєднані до “своїх” понять, що здатні набувати статус символів. Так, згаданий летючий кит втиснеться у культуру, як символ добровільного відходу із життя. Лялечка і метелик – образи, які задовго до появ груп смерті витали в навколомортальній тематиці, тепер дібрали значення підготовки до самогубства і загробного переродження в новому статусі й тощо.
А ще поезія, малі форми, музика, арти… багато артів… дуже багато артів. Все це не лише лягає кладовищем терабайтів на далеких серверах, а й претендує просочитися у світ “справжнього” мистецтва. І, можливо, через окремі персоналії зможе врешті-решт досягти мети.
Поки що зостається спостерігати за останнім етапом життя “китових” груп і очікувати, у що ж мутує ця тема і яке місце в культурі зможе відвоювати.
