Анастасія-Єва Домані розповіла, як після одруження та народження дитини вона зрозуміла та прийняла в собі жіночність, зважилася на замісну гормональну терапію, і як трансгендерним людям сьогодні живеться в Україні.
Дитинство
Народилася я хлопчиком, як належить ходила до дитячого садка, потім у загальноосвітню школу біля будинку. Нічого незвичайного за собою не помічала, якби не одне “але” – час від часу мені подобалося одягати жіночі шкарпетки, колготки та гольфи.
Будучи в школі, я ретельно приховувала, що носила під штанами капронові колготки, а вдома, поки не було батьків, могла дозволити собі більше: приміряти мамине взуття, вивчити косметику. В іншому все як у хлопчиків, починаючи від іграшок (солдатики, футбол та хокей) і закінчуючи симпатією до дівчаток.
У 80-х роках, при Союзі не було жодної інформації про транссексуальних людей у газетах і тим більше на телебаченні, тому я вважала своє захоплення одним із видів фетишу.
У наш час батькам відносно легше допомогти дитині в юнацькому віці розпочати трансгендерний перехід – для початку бажано сходити до дитячого психолога, почитати літературу та форуми в інеті, при володінні англійською можна знайти зарубіжні дослідження, історії з життя, просто знайти таких самих батьків транссексуальних дітей, щоб обговорити хвилюючі моменти.
Мені й близько на думку не спадала думка про таку гендерну ідентичність як трансгендерність, до навчання в університеті я точно не планувала робити операцію щодо зміни статі – як тоді лікарі та преса називали трансгендерний перехід. Прагнення одягатись у жіночий одяг я сама собі пояснювала як прояв сексуальних фантазій і навіть читала схожі сцени у відомому українському еротичному журналі «Лель», який я купувала у кіосках «Союздруку», звичайно ж, «не для себе».
Гормональна терапія
До 20 років я активно займалася різними видами спорту – від баскетболу та бадмінтону до хокею, футболу та легкої атлетики. У мене до завершення статевого дозрівання було чоловіче тіло з гарною мускулатурою, відмінною пропорційністю ваги та росту, волосся росло майже скрізь, крім спини. І ось на перших курсах університету я почала відчувати гендерну дисфорію – мене перестало збуджувати лише носіння одягу протилежної статі, я робила макіяж, одягала прикраси, аксесуари і гуляла так на вулиці. Далі більше – сміливо займалася шопінгом, у примірювальній вибирала спідниці та блузи, виписувала журнали для жінок, стала голити тіло і доглядати його як жінка.
Гормональну терапію хотіла почати досить пізно, років десь у 34-35. Якраз переїхала у власну квартиру, і в моєму спілкуванні стали з’являтися трансгендерні дівчата, які почали замісну гормональну терапію. Спочатку поставилася до такої перспективи прохолодно, не було впевненості у необхідних знаннях про весь складний та багатогранний процес терапії, боялася реакції лікарів та родичів, адже деякі зміни видно вже після перших місяців проведення ЗГТ.
Але препаратів, що містять жіночі гормони, в наших аптеках ставало більше і більше – вибирай на свій смак та гаманець. Хочеш – орально у вигляді драже, а можна з трансдермальними пластирями та гелем, через засоби внутрішньом’язових ін’єкцій. Я обрала перший варіант і поки що задоволена.
Свій «перехід» за допомогою ЗГТ я розпочала у жовтні 2016 року у віці 37 років. До цього двічі впритул підходила до терапії, але щоразу мене хтось відмовляв з різних причин, та й я боялася. Гормональна терапія, розпочата досить пізно (як у моєму випадку), після статевого дозрівання дає менший ефект, але він зменшується не пропорційно з віком – результати яскравіше виражені в 18 років, ніж у 28, не дуже відрізнятимуться в 38 і 48 років.
Так ось, минулого року я зважилася, за порадою моєї подруги – трансгендерної дівчини з Дніпра. Якщо говорити коротко, то через ЗГТ трансгендерні люди намагаються уникнути ґендерної дисфорії та стресу від життя не у «своєму тілі». Перед початком терапії обов’язково треба здати медичні аналізи: крові, гормонального фону, можна ще генетичного коду, щоб перевірити, яка у людини 23-тя пара хромосом, що визначає стать. У жінок дві Х-хромосоми.
Я вважала не зайвим сходити до поліклініки свого лікаря-ендокринолога і повідомити про старт гормональних перетворень в організмі, також повідомила про це сімейного лікаря-терапевта в амбулаторії. Крім цього, тут є робота над собою: відмова від куріння та алкоголю, наркотиків, здоровий сон, легкі фізичні вправи, уникнення стресових ситуацій, нервових зривів та помірне прийняття вітамінів. Кожні чотири-п’ять місяців бажано перевіряти гормональне тло організму, відвідувати ендокринолога та сімейного лікаря.
Трансгендерний перехід
Трансгендерний перехід (зміна статі – некоректний термін) має кілька стадій: соціальний перехід чи зміна гендерної ролі одне із перших у цій черзі, але деяким транссексуальним людям достатньо, коли людина просить своїх друзів і близьких сприймати себе інакше – як жінку чи чоловіка, чи людини невизначеної статі. Інші здійснюють «перехід» з гормональною терапією та низкою операцій, щоб привести своє тіло у відповідність до своїх внутрішніх відчуттів. Деякі після таких операцій повністю змінюють коло спілкування і навіть їдуть до інших міст, щоб зберегти свою таємницю та уникнути засудження.
Під час гормональної терапії або після хірургічного втручання можна здійснювати «юридичний перехід» – часткову або повну зміну документів, починаючи від свідоцтва про народження (обов’язково і для дорослих людей навіть за наявності паспорта громадянина країни) до дипломів про вищу освіту, водійських прав та військового квитка.
Офіційно кожна транс*людина, яка бажає пройти зміну документів, зобов’язана не тільки отримати діагноз з Міжнародної класифікації хвороб (10-го перегляду), який має код F.64.0 і називається транссексуалізм. Після скасування у 2016 році комісії при МОЗ про зміну/корекцію статі змінилася процедура отримання такого діагнозу. Спочатку необхідно відвідати сімейного лікаря в державній чи комунальній медичній (не приватній!) установі, пояснити йому що і чому, отримати напрямки до ендокринолога та психотерапевта. Лікар-ендокринолог розписує замісну гормональну терапію або коригує її на підставі аналізів, може попросити зробити додаткові аналізи з гормональної панелі і видає такий висновок або виписку про вашу гормонотерапію.
У психіатричній клініці формально треба спостерігатися до двох років, але тамтешні лікарі можуть або одразу піти вам назустріч і дати довідку з діагнозом «транссексуалізм», або дати направлення пройти додаткових фахівців, щоб позбавитися відповідальності.
Якщо пощастило і всі висновки від лікарів зібрані – повертаємося до сімейного лікаря, надаємо папери, і через якийсь час лікувально-консультаційна комісія поліклініки (у складі трьох осіб) надає медико-соціальне свідоцтво про зміну статевої належності у новій формі. Далі, за потреби, відкритий шлях до зміни документів.
В Україні гормональні препарати продаються без рецепта, і, по суті, можна починати гормонотерапію з підліткового віку. Важливо розуміти, навіщо ти це робиш, усвідомлювати наслідки та свої фінансові можливості, щоби планувати покупку гормонів у найближчі місяці. Як кажуть, ЗГТ – квиток в один кінець, тому кожна людина має сама відповідати за своє життя та здоров’я. Лікарі бояться виявляти ініціативу і щось сміливо радити у проведенні терапії, їм простіше відмовити вас від гріха подалі.
Зміни
Зважитися на «перехід» – значить робити кроки щодо кардинальної зміни свого життя, це дорога до мрії та ключова мета. Важливо бути впевненою та вміти терпіти труднощі – рівень стигми, трансфобії у суспільстві досить високий. Це проявляється у побутових моментах – від легкої форми у вигляді місгендерингу до фізичного насильства на ґрунті ненависті, ксенофобії та трансфобії. Але не варто боятися. Мій принцип такий: я люблю і сам спорт, і змагання ідей, точок зору, ламання стереотипів, – значить, долатиму всі бар’єри на шляху, удосконалюватимусь, робитиму роботу над помилками і свого досягну!
Ти почуваєшся жінкою, але у тілі чоловіка? Доведи це! Що стосується засудження та осуду твоєї гендерної ідентичності з боку колег по роботі, знайомих і друзів, близьких і просто тимчасових співрозмовників – нехай говорять і повторюють те саме, що і церква, і закостенілі «лікарі-фахівці», і маргінали політичних партій і рухів. Зрештою, життя одне, і кожна людина має повне право прожити її так, як вона хоче, мріє та розуміє.
Так вийшло, що у 2006 році я одружилася як чоловік, сталася така подія під впливом багатьох чинників: і дитину хотіла мати, і батьки стали нагадувати про створення сім’ї, так званого осередку суспільства. Ми зустрічалися з майбутньою дружиною два роки і зрештою зіграли повноцінне весілля. За чотири роки народилася донька. Тут починається найцікавіше, мабуть. Я стала ще цілеспрямованіше йти до Анастасії – можливо, вважала, що як чоловік я вже дав усе, що міг, тепер час зайнятися собою. У жодному разі не забуваю про сім’ю та дочку, навпаки, проводжу багато часу в навчанні та прогулянках з нею, сподіваючись, що в майбутньому вона зрозуміє мене правильно і стане кращою подругою.
Світу, як жінка, я відкривалася поступово, інакше і бути не могло. Роками працювала над собою, візуально вивчала жінок – ходу, манери поведінки, зачіски, взуття, загальний стиль, манікюр та педикюр, макіяж, прикраси. За роки від університетського до нинішнього періоду зробила колосальний ривок у мисленні та розумінні жінок, але багато чого ще не вмію. Так як я ідейно захоплювалася панчішною продукцією, то не дивно, що в результаті почала працювати в Польщі над створенням та розвитком свого бренду колготок. Там мені вдалося пройти школу конкуренції, запровадити стартап і за допомогою місцевих колег досягти непоганих результатів у виробництві та продажах.
Вдалині від дому я була щаслива як жінка, що трохи дивно звучить, поки не розібратися в деталях, чому так відбувається. По-перше, тебе ніхто не знає як чоловіка за паспортом, немає нагадувань від колишніх приятелів з постійною пропозицією сходити в бар і погудіти до ранку, ти розкутий і перебуваєш в умовах європейської цивілізації. До того ж робота та її ритм не давали зайвого часу на дрібниці.
Хтось запитає, як перетинаю державний кордон із паспортом на ім’я чоловіка? Дуже нехитро: мінімум макіяжу, стиль унісекс в одязі і немає жодних непорозумінь. У банках та державних органах аналогічно, коли справа стосується моєї ідентифікації.
Взимку ходила як гість у Верховну Раду на пленарне засідання, так довелося всю косметику викласти, зробити на голові нейтральну укладку, чобітки на низькій ході – і не завернули. Це як епізод для показу, що буває, доки не зміниш паспорт або як мінімум не вклеїш у нього свою жіночу фотографію. У поліцію краще не навідуватися зовсім, нічого там не змінилося в принципі, навіть на рівні Києва – кадровий склад «зіркових» часів, в тобі бачать мету для тролінгу, вульгарних жартів, і байдужість прозирає в кожній дії.
Життя жінки
Так званий «рожевий податок» – черговий прийом маркетологів, які знають, що жінки частіше роблять шопінг і в принципі проводять у магазинах більше часу, ніж чоловіки.
Сказати, що це хвилююче питання для транс-жінки? Сумнівно. В Україні левова частка витрат транс*людей йде на гормони, медичні аналізи, лікування з одного боку і як у більшості співгромадян на комуналку, харчування, проїзд з іншого боку. Щомісяця щось у цьому списку дорожчає, тому до оновлення гардеробу доходить за залишковим принципом.
Більшу частину речей я купила за кордоном за прийнятною ціною, коли працювала і проживала там, решту беру в Києві у дні акцій, розпродажів або замовляю пошиття в ательє біля будинку.
Речі українських дизайнерів переважній більшості транс-людей недоступні з банальних причин – відсутність постійної роботи, гідної оплати праці та, повторюся, суттєві витрати на гормонотерапію.
Уклад життя як жінки – не той, яким був раніше. Це насамперед турбота про здоров’я, про своє тіло та духовне наповнення. Я знову почала читати книги, як у дитинстві та юності, мені шалено подобається дивитися на роботи сучасних художників у київських галереях та музеях, поглибилася в історію фемінізму та боротьбу за гендерну рівність, особливо через кінематограф, тренінги, лекції, літературу. По суті розповідати про це можна довго, тому що перевертається все з ніг на голову чи навпаки, встає на свої місця, стільки цікавого навколо відбувається, що спробуй встигнути освоїти.
З чоловічого залишилися міцні м’язи на руках – іноді вони допомагають впевнено тримати… туш і помаду, розмірковуючи над образом. Звички – з тих, що шкідливі, відійшли миттєво, інші ще формуються. При переході на ЗГТ змінюється свідомість, і ти хоч-не-хоч робиш якісь речі, як це властиво жінці. Догляд за волоссям став ретельнішим, брови коригувати треба і не забувати дивитися в дзеркало, а хода з поставою взагалі візитна картка жінки.
Що імпортувати в жіночий організм із чоловічого? Хіба що серце. Люди з двома серцями менш сприйнятливі до втоми, стресів та серцево-судинних захворювань, уявляєте, як це актуально в наших умовах!
Чоловіки в моєму житті були і будуть, хоча сексуальна орієнтація мінлива, мені важливіше не біологічна стать людини, а симпатія, флюїди кохання, романтика.
Трансгендери в Україні
Статистики трансгендерних людей немає ніде. Навіть у дружніх ЛГБТ-організаціях, колишній комісії зі зміни статі при МОЗ не володіють такою інформацією з відомих причин. Як часто у нас за 26 років проводився перепис населення? Один раз. Волонтери приходили додому до всіх громадян України. А транс-люди – найвразливіша соціальна група, що піддається стигматизації. Багато хто з них живе тихим, розміреним життям, хтось зайнятий у сфері комерційного сексу, і тому ці люди не потрапляють у статистичний облік. Їх ніби немає, але вони є.
Єдине, про що тут варто сказати – були певні цифри в цілому по ЛГБТ-спільноті. Так, в Україні налічується від 800 тис. до 1,2 млн. представників ЛГБТ, ділимо загальну кількість на чотири за кожною літерою і отримуємо… вельми приблизні дані.
Чого ми чекаємо від держави? Як мінімум не заважати транс-людям законодавчо. Це базове, мінімальне побажання.
А як має бути? Це відсутність дискримінації у трудовій сфері з чіткими важелями батога та пряника для роботодавців, створення атмосфери рівноправності, толерантності та поваги до людини як індивідуальності. Просвітницькі нотки, інформація про транс-людей та феномен трансгендерності – нехай цим краще займаються неурядові організації та фонди, правозахисні та самоорганізації трансгендерних людей. Фраза «Знання – сила» відноситься до сьомого сторіччя, але саме за допомогою поінформованості громадян твоєї країни відбувається головний перехід трансгендерної людини – назву її універсальний, природний.
Мені ще доведеться зіткнутися із проблемою сексизму, але мене турбує внутрішній сексизм у жінок. Читаючи пресу і дивлячись телебачення, спілкуючись з людьми в компаніях, я часто чую від самих жінок про панування чоловіків та виправдання підпорядкованості жінок «сильній статі». У голові не вкладається таке. Власне така думка жінкам переважно із сільської місцевості та в маленьких містечках. А трансгендерним жінкам як такий сексизм не страшний – ми й не через таке проходимо у повсякденному житті.
Плани
Планів море! Іноді вони перемішуються в голові і збивають пріоритети. Наступного року Собаки є ідея провести подіумний показ мод транс-людьми – жінки, чоловіки, небінарні персони в ролі аматорських моделей. Шукаємо охочих допомогти у задумі, а також дизайнерів та комфортне приміщення.
Крутиться думка створити громадську організацію транс-людей, щоб бути однією сім’єю, допомагати одне одному, мати уявлення з перших вуст про весь спектр проблем трансгендерної спільноти.
Мрію навчитися робити перфектний макіяж, крутити обруч і завершити довгий період лазерної епіляції. Інші 158 найближчих планів залишу в секреті.
Насамкінець мені хотілося б розповісти про дату 24 жовтня, коли в усьому світі відзначається Міжнародний день депатологізації трансгендерності. Цей день має на меті привернути увагу суспільства до того, що трансгендерність – це не хвороба, що гендерна ідентичність є предметом самовизначення особистості, а не діагностики.
Основне фото: Александр Кравченко для gloss.ua
