Бренд Empathic Merch від початку повномасштабного вторгнення відшив 20 тисяч підсумків для тактичної медицини — це спеціальні чохли й сумки, призначені для швидкого і зручного зберігання та транспортування медичного обладнання.
До великої війни харківське сімейне виробництво шило стильний мерч і світшоти, зараз через постійні обстріли вимушено перебралося до Івано-Франківська.
За словами Вікторії Іванової, засновниці Empathic Merch, насамперед йшлося про порятунок обладнання, але разом із релокацією прийшов і запит на пошиття підсумків для такмеду, підсумків для зарядних станцій і нош для евакуації.
Про шлях від «улюблених харківських світшотів» до «емпатичного мерчу» й пошиття військових виробів для медиків DIVOCHE.MEDIA поспілкувалося із засновницею бренда.
Успішні кейси — це лише верхівка айсберга, на глибині — десятки помилок, болючі рішення та хибні стратегії. У проєкті «Жінки про помилки у бізнесі» ми чесно говоримо з підприємицями про те, що не спрацювало, і які рішення вони ухвалювали в критичні моменти. Це історії про втрати й відновлення, ризик і трансформацію, а головне — про силу не здаватися і йти далі.
Усі героїні — учасниці програм «Спроможної». Для когось платформа стала місцем нових партнерств, для когось — джерелом знань і контактів, які допомогли вистояти і масштабуватися.
«Швейне виробництво до повномасштабного вторгнення і після нього — це два різні періоди життя»
У нас був сімейний бізнес — швейне виробництво, засноване моїм чоловіком і його мамою. Я долучилася трохи пізніше. Під час ковіду ми створили власний бренд: шили світшоти та спортивні костюми. Але у 2022 році все докорінно змінилося.
Нам довелося вивозити обладнання з Харкова, просто щоб урятувати його. Тоді ніхто не думав, що буде далі, не будував планів. Проте вже у вересні 2022 року ми потроху почали відновлювати роботу.
Свій власний бренд ми зупинили і почали шити військові вироби. Для цивільних продовжуємо шити мерч, а для військових сфокусувалися на кількох напрямах — підсумках для тактичних аптечок, ношах для евакуації та підсумках під акумуляторні станції.
Швейне виробництво до повномасштабного вторгнення і після нього — це два різні періоди нашого життя, які кардинально відрізняються один від одного.
Рішення шити підсумки — це історія про невипадкові випадковості. Ще в Харкові ми робили мерч для музикантів ТНМК. У 2022 році вони об’єднали зусилля з друзями та створили фонд «Згуртовані», який займається тактичною медициною. Саме тоді вони звернулися до нас із проханням розробити нову модель підсумків для такмеду — таку, щоб у ній було все необхідне.
Ми відпрацювали кілька варіантів і зрештою знайшли ту модель, яка найкраще відповідала запиту фонду. Модель пройшла певні бойові випробування. Медики користувалися, потім поверталися до нас і казали: «Отут добре, оце зручно і працює, а тут не дуже».
Пропонували, що можна зробити краще: «А давайте зробимо безшумний замок». Так, у кілька етапів тестування ми дійшли до моделі, яка задовольняє всіх.
Ми їх відшиваємо, «Згуртовані» комплектують, і вже готові набори вирушають до військових. Зараз ми знову шиємо мерч для ТНМК, він їде з ними на гастролі, продається, а отримані кошти повертаються у фонд. І вже для фонду ми відшиваємо нові підсумки. Такий собі корисний колообіг.
А ще є волонтери, дружини військових, сестри, друзі, які час від часу роблять невеликі замовлення. Вони просять пошити й передати 10, 20 чи 30 підсумків, а питання оплати закривають самотужки, власними силами. Для таких замовлень ми завжди тримаємо невеликий запас на складі, щоб мати змогу швидко відгукнутися.
«Вся наша країна — наш дім»
На початку повномасштабної війни ми навіть і не думали про подальший розвиток власної справи. В лютому 2022-го ми віддавали всі відшиті теплі речі, які мали, нашим бійцям ТрО. В них була потреба в теплому одязі, ми допомагали, як могли.
Влітку чоловік із командою ще трохи попрацювали в Харкові. Але тоді в місті ситуація була така, що швачки на роботу ходили пішки, громадський транспорт не працював. Дуже швидко стало зрозуміло: приміщення, в якому ми тоді були, — небезпечне. Це другий поверх, без сховища, а обстріли уже були постійні, і тому постало питання порятунку обладнання.
Коли двадцять тонн техніки приїхало до Івано-Франківська, ми швидко знайшли приміщення. Кілька дівчат із Харкова переїхали до нас і продовжили роботу тут, інших ми вже шукали на місці.
Жодного чіткого плану в нас не було — його довелося складати й коригувати просто в процесі, розв’язуючи завдання одне за одним. Від моменту, коли ми вирішили перевозити обладнання, і до того, як я зустрічала його тут, у Франківську, минуло всього два тижні. Думаю, у мирний час такий переїзд забрав би щонайменше пів року.
Я за весь цей час не відчувала негативного ставлення до себе як до «біженки» чи «переселенки». Як каже моя подруга з Херсону, «тут я всюди у себе вдома». Вся наша країна — наш дім.
Проблеми з виробництвом були комплексні, бо Івано-Франківськ — не регіон легкої промисловості, тож проблем вистачало і з кадрами, і з постачальниками.
Добре, що ми живемо в той час, коли ти можеш поштою замовити все необхідне і швидко отримати. Але після Харкова, де є величезний ринок і можна було одним походом закрити всі нагальні потреби — від фурнітури до дрібниць, — до цього темпу й нових умов довелося звикати. Тут ми фактично заново вибудовували всі процеси: логістику, постачання, контакти.
Наново налаштовували всі процеси, щоб до нас все доїжджало. В Харкові легка промисловість краще розвинута, швачок під наші запити більше. Найважчим було в цих умовах не зупинятися, просто робити своє далі попри все.
Принти на футболках ми досі друкуємо в Харкові, бо тамтешні виробники круто це роблять, вони великі професіонали. Ми надсилаємо футболки поштою через усю Україну, і воно того варте. Вони принципово не виїжджають — уже на п’ятий день війни друкували футболки з відрізаними головами путіна — і досі залишаються на місці, категорично відмовляючись їхати.
«Криза — це завжди точка змін»
Ми вижили, а отже, фатальних помилок у роботі не припустилися. Я взагалі не сприймаю це як помилки, радше як досвід.
Для бізнесу непросто балансувати між двома настільки різними напрямами, а для невеликого виробництва тим паче. На початку, можливо, варто було сфокусуватися лише на чомусь одному, і, можливо, тоді розвиток був би легшим. Але ми свідомо взялися і за мерч, і за військові замовлення на підсумки, бо розуміли, що в цьому є потреба.
Тому навіть до криз я ставлюся спокійно, не як до катастроф, а як до точок змін. Без них бізнес неможливий, ми ж не живемо у чарівному світі єдинорогів.
Нарешті через три роки ми знову взялися формувати докупи «мерчеву історію» нашого бізнесу. І саме з цим запитом я заходила на програму платформи «Спроможна» — перетворити емпатичний мерч на окремий, повноцінний напрям бізнесу, а не залишати його стихійним, як було раніше.
Наші замовники — й ІТ компанії, й заклади харчування, й ті ж військові, бо для них ми теж мерч виготовляємо, деякі підрозділи хочуть мати свої фірмові речі.
Мені подобається створювати змістовні речі. Це не про те, щоб просто «наліпити» логотип ліворуч на серце. Ми разом із замовником шукаємо творче рішення.
Мерч може бути не лише атрибутом, а й інструментом комунікації. Він здатен підкреслювати цінності компанії, говорити її голосом. Тому для мене особливе задоволення — знайти в ньому сенс.
Логотип можна поставити будь-де, але найцікавіше починається тоді, коли ми разом із замовником та ілюстратором шукаємо ідею, яка виводить мерч на зовсім інший рівень.
«Коли отримуєш відгук “ваші ноші класні, бо класна тканина, і її легко помити”, розумієш, від чого їх мили»
Ми отримуємо багато історій-відгуків на наші підсумки. Але я їх не зберігаю, бо війна — це велика трагедія, а ці відгуки дуже болючі. Ми шиємо м’які ноші для евакуації — це спеціальна конструкція, на яку можна покласти пораненого, щоб побратими могли винести його з поля бою. Ми працювали з відгуками, робили певні зміни у виготовленні, пробували різну тканину, бо ноші мають бути як легкими, так і міцними, експериментували зі стропами — щоб було зручно і на плече, і за ручку. І коли отримуєш відгук «ваші ноші класні, бо класна тканина, і її легко помити», то ти розумієш, від чого їх мили, відчуваєш біль, співчуття до тих обставин, в яких ми всі опинилися. Я тільки сподіваюсь, що виготовлені нами речі справді допомагають.
Є кілька стабілізаційних пунктів, які ми підтримуємо: періодично надсилаємо «брак». Річ, наприклад, має невеликий дефект друку, коли, скажімо, помилилися з кольором. Для замовника це критично, бо це, наприклад, мерч для ІТ-конференції, але по суті це хороша футболка. На стабпунктах вони потрібні, коли в людини весь одяг брудний, чи весь згорів, чи розрізаний. Але ж людину в щось треба одягнути.
В такі часи тримаюсь за себе і за людей. Мені пощастило зі спільнотою у Франківську, ми ще у 2022 році збилися в таку когорту з дівчатами з Херсону, Бучі, Дніпра, Харкова. Коли ти маєш із ким випити кави — це теж важливо: поплакати, посміятися, поділитися, пожалітися, вислухати когось. Людська підтримка і тепло насправді дають багато.
«Ти просто обираєш ті інструменти, які підходять саме тобі»
Мені здається що платформа «Спроможна» ставить планку дуже високо. До тебе приходять класні вчителі, класні ментори, класні спікери, й уже цим задають тобі рівень. Дуже важливо отримувати інформацію від крутих фахівців та фахівчинь, які і практикують, і доносять інформацію класно. А ще це спільнота дівчат, яка тебе надихає.
Я дуже прискіплива людина, завжди знайду, до чого присікатися, але тут не було до чого абсолютно. Попри те, що всі жінки різні, і бізнеси різні, — біль у всіх схожий. Бізнес все одно має певні правила гри. Є свої закони, є правила маркетингу. Звісно, ти завжди можеш підійти до викладача й обговорити свій конкретний кейс, але загалом інформація, яку отримуєш, корисна всім — і виробникам одягу, і, скажімо, організаторам йога-фестивалів.
Ти просто обираєш ті інструменти, які підходять саме тобі: розумієш, що ось це — не зовсім твій шлях, а ось тут варто послухати уважніше.
Авжеж, у швейників свої проблеми. Коли ми зустрічаємося у своєму колі, то говоримо про те, що болить саме нам. Але є речі, спільні для всіх, хто займається бізнесом в Україні.
І тут надзвичайно важливе коло підтримки. Ми всі різного віку, з різним досвідом, із різних міст, і це дуже збагачує спілкування. Десь говориш про бізнес, десь просто ділишся життям. У сумі це й створює справжню підтримку.
Стратегія на початку бізнесу — це дуже важливо. Звісно, неможливо все прорахувати наперед, у процесі завжди будуть зміни. Але саме під час розробки стратегії ти глибше пропрацьовуєш ключові моменти, особливо у взаємодії з цільовою аудиторією.
Коли ти занурений у щоденні операційні процеси, важко подивитися на бізнес збоку, побачити його в цілому. А з ментором це можливо: разом ви можете прокласти маршрут, визначити складні ділянки й зрозуміти, що варто зробити, аби полегшити цей шлях. І мати це бачення ще на старті — справді цінно.
Біда і трагедія легкої промисловості — це постійні залишки, які практично неможливо мінімізувати. У нас є своя стратегія: ми намагаємося максимально використовувати обрізки, розподіляючи, куди можуть піти ті чи інші шматочки тканини. Але все одно щось залишається, і ми шукаємо рішення, як ці залишки можна перероблювати, створювати з них новий продукт, щоб виробничий цикл замкнувся.
Був навіть досвід: я сортувала тканину для футболок і надсилала хлопцям на авіабазу — протирати літаки. Інколи збираємо матеріали й передаємо дівчатам у гуртки, де діти вчаться шити. А те, що підходить для маскувальних сіток, — їде туди.
Недавно я познайомилася з бджолярами, виявилося, що в них є запит на утеплення вуликів, особливо тут, у Карпатах. У горах зими холодні, тож вони використовують для цього спеціальні маленькі матрацики.
Ми зараз думаємо, чи можемо з наших шматочків і залишків тканини виготовляти такі матрацики. Їх кріплять зовні, щоб зігріти вулики. Я навіть не знала, що такий продукт узагалі існує!
«Як уникнути “якбитології” в часи руйнувань»
Я виключаю в собі хід думок «якби», інакше можна впасти в суцільний негатив і жаль до себе. Накидую про себе варіанти на дальні горизонти, яким може далі бути розвиток. Це цікава діяльність, зі своїми викликами. Уявіть: був просто шмат тканини, а потім — хоп, і хтось уже вдягає цю річ, носить її, радіє! Сам процес творення, на мій погляд, дуже органічний для людини. І не має значення, що саме ти створюєш — хліб чи худі. Було «нічого», а потім — з’явилося. Мене завжди надихають люди-творці. Вони тримають, особливо у часи руйнувань.
У нас був шквал щемливих відгуків, коли дякували за наші світшоти, писали: «Нам дуже тепло в них сидіти у підвалі!» Це мені нагадало слова Чернова на церемонії премії «Оскар», коли він сказав, що краще б того «Оскара» не отримував, не за тих умов. У мене ті самі думки: краще б отакого відгуку про наш одяг не було. Але люди повертаються, питають, щоб ще щось купити. В нас зараз роздріб мінімальний, коли встигаємо, то ми трохи шиємо, але я сподіваюся, що зараз, завдяки навчанню на платформі «Спроможна», зможемо незабаром зробити поступово реконструкцію виробництва, щоб повернутися до роздробу.
Насправді кожна людина, яка замислюється над початком власної справи, точно вже знає відповідь — починати чи не починати. Якщо людина горить цією справою і розуміє, що вона її драйвить, запалює енергію дії, то людина вже знає. Як можна зрозуміти, вийде в тебе чи не вийде, поки ти не спробуєш? Є два варіанти: спробувати і подивитися — вийде чи не вийде, або не спробувати і навіть не дізнатися.
Круто, що зараз є великий доступ до інформації. Наразі, якщо ти на початку шляху, то маєш доступ до купи безплатної інформації, платформ, де можна повчитися, зрозуміти, за яким алгоритмом іти й будувати бізнес.
Підтримка своїми людьми — дуже важлива. Але на одній підтримці далеко не заїдеш, якщо немає внутрішнього відчуття, що ти робиш саме те, що треба, що це твій шлях у цей момент.
Так само складно, коли всередині ти впевнена у своїх діях, але довкола не відчуваєш підтримки. Ми всі різні — і наші внутрішні стани теж різні. Комусь комфортно наодинці, а комусь хочеться трохи більше тепла поруч.
Мені здається, це і є ознака дорослості — вміти проговорювати свої бажання, свої запити й просити про підтримку, коли вона справді потрібна.
«Спроможна» — це платформа освітніх і менторських можливостей, а також натхненних історій, створена для розвитку жінок-підприємиць і тих, хто тільки починає свій бізнес. Цей проєкт — частина «Школи підприємництва» від благодійного фонду Promprylad Foundation.
З 2023 року «Спроможна» надає ресурси та знання, щоб підприємиці могли розпочати власну справу, успішно розвиватися в бізнесі, працювати над бізнес-ідеєю та досягати професійних цілей.
