Екшн давно перестав бути територією суто брутальних чоловіків. Коли на кону стоїть усе, героїні екшнів не чекають на порятунок: вони самі обирають правила гри і впевнено ламають стереотипи.
У цій добірці ми зібрали кінематографічні історії про жінок, чия енергія і сила здатні зруйнувати будь-які перешкоди й залишити нас у приємному заціпенінні від по-справжньому стильного кіно.
«Атомна блондинка» (2017)
Цей екшн із Шарліз Терон у головній ролі зняв Девід Літч ― колишній каскадер, який знає про хореографію кінематографічного бою геть усе.
За сюжетом агентка МІ-6 Лорейн Бротон наприкінці 1989 року ― якраз напередодні падіння Берлінської стіни ― вирушає до Берліну, щоб відшукати вкрадений мікрофільм із секретним списком подвійних агентів і викрити ворожого «крота» під псевдо «Сатчел». Але місія виявляється ще складнішою, ніж видавалося на початку, і Лорейн опиняється у центрі небезпечної гри на виживання між КДБ, ЦРУ та її власним керівництвом.
Літч перетворює кожен кадр цього фільму на сторінку глянцевого журналу, де розкішні пальта Burberry й масивні сонцезахисні окуляри органічно «поєднуються» із синцями та брудом. А легендарна десятихвилинна бійка, знята одним кадром, нагадує танець під пульсаційний синтіпоп 80-х.
«Люсі» (2014)
У цьому яскравому і водночас філософському екшні французький візіонер Люк Бессон, який колись навчив нас обожнювати «Нікіту», знову розповідає історію про жінку, чиї внутрішні ресурси не мають меж.
За сюжетом героїня Скарлетт Йоганссон, звичайна студентка Люсі, опиняється у пастці жорстокого наркокартелю в Тайбеї, де стає «живим контейнером» для перевезення новітнього експериментального препарату CPH4. Але випадковий витік речовини в організм запускає грандіозну ланцюгову реакцію, змушуючи мозок Люсі працювати не на стандартні десять відсотків, а на всі сто. Йоганссон прекрасно демонструє цю еволюцію: від простої заляканої дівчини до холоднокровного, майже божественного інтелекту, для якого час, простір і закони фізики стають лише умовністю.
Бессон оформлює цей науково-фантастичний тріп у своєму фірмовому стилі ― з елегантним кліповим монтажем, спалахами неону, вкрапленнями документальних хронік природи та шаленим драйвом.
«Чужий» (1979)
Коли Рідлі Скотт представив світові «Чужого», він не просто переосмислив канони наукової фантастики, а створив візуальну та екзистенційну революцію, яка назавжди змінила кінематограф. Його фірмовий почерк — прискіплива увага до суворої, майже відчутної матеріальності, де космічний корабель майбутнього постає не стерильною утопією, а замурзаним, втомленим від роботи судном із брязкотом заліза та клубами пари, — став ідеальним тлом для народження легенди.
Унікальність «Чужого» полягає не лише у концепції ідеального хижака, візуальне втілення якого розробив легендарний художник Ганс Рудольф Ґіґер, а й у концепції ідеальної протидії цьому космічному жаху. Спочатку сценарій писався з гендерно-нейтральними ролями, і це дозволило Скотту й Сіґурні Вівер повністю зруйнувати патріархальні штампи про «слабку стать» чи декоративну жертву в кадрі.
Героїня Вівер, лейтенантка Еллен Ріплі, не спирається на чоловічу підтримку, не експлуатує сексуальність і не бере силою: вона перемагає завдяки гострому стратегічному інтелекту, холоднокровній прагматичності та непохитній внутрішній стійкості. Саме Еллен Ріплі стала тим нульовим кінематографічним кілометром, із якого беруть початок абсолютно всі сучасні екшн-героїні.
«Довгий поцілунок на добраніч» (1996)
У культовому бойовику 1990-х режисер Ренні Гарлін разом із майстром гострого діалогу, сценаристом Шейном Блеком, створили неймовірну деконструкцію шпигунського жанру.
За сюжетом на зразкову провінційну вчительку та турботливу матір Саманту Кейн (Джина Девіс) одного разу нападає злочинець. Але Саманта вправно від нього відбивається, а потім замислюється, звідки вона має такі навички бою. Жінка наймає цинічного приватного детектива Генессі (Семюел Л. Джексон), щоб дізнатися про своє минуле, яке наче вислизає з її пам’яті. І з’ясовується, що поточне затишне життя Саманти ― лише вигадка, а справжнє її єство ― Чарлі Балтімор, безжальна та чудово підготовлена агентка ЦРУ. Джина Девіс здійснює на екрані віртуозну метаморфозу, змінюючи кухонний фартух на чорну шкіряну куртку й автоматичну зброю, а її іскристий, повний самоіронії дует із Семюелом Л. Джексоном додає стрічці вишуканого шарму 90-х.
«Ханна» (2011)
Британський візіонер Джо Райт у цьому фільмі майстерно переосмислює жанр бойовика через призму темних європейських казок братів Грімм.
За сюжетом 16-річна дівчина Ханна (Сірша Ронан) виросла у віддалених снігах Фінляндії під суворим наглядом батька-ексагента (Ерік Бана). Але Ханна ― не проста дівчина: вона ― досконалий біологічний інструмент для вбивства, результат таємного експерименту ЦРУ з модифікації людського геному заради створення суперсолдатів. А тепер ЦРУ посилає безжальну агентку Маріссу (Кейт Бланшетт), щоб убити Ханну і замести сліди цього незаконного проєкту.
Юна Сірша Ронан втілює на екрані тендітну, майже неземну істоту з ангельським поглядом і сталевою внутрішньою програмою, яка ламає будь-які стереотипи про жіночність. Райт наповнює цю історію гіпнотичним електронним саундтреком від The Chemical Brothers, неоновими спалахами та вивіреною кінематографічною хореографією, перетворюючи історію дорослішання на стильну і водночас заворожливу метафору про пошук власного «я» у світі дорослих монстрів.
«Біжи!» (2026)
У цьому новому гостросюжетному трилері Ґаль Ґадот залишає супергеройське амплуа Диво-жінки заради ролі, яка вимагає і витривалості, і справжньої емоційної напруги. Акторка грає успішну лондонську юристку, в минулому чемпіонку з бігу, Маю Мартен, чия звична ранкова пробіжка раптово обертається на виснажливий марафон на виживання. Жінка отримує телефонний дзвінок ― і дізнається про викрадення свого сина. Голос у слухавці (Деміен Льюїс) каже їй, що вона має лише одну годину, щоб дістатися до суду, де сьогодні має відбутися розгляд справи, яку веде її команда, і вбити ключового свідка. А якщо Мая цього не зробить ― або не встигне, ― її восьмирічний син помре…
Режисер Кевін Макдональд майстерно тримає темп фільму, проте головним двигуном цієї історії стає характер самої Маї. Ґадот віртуозно проводить свою героїню шляхом внутрішньої еволюції ― від розгубленої заручниці обставин до безкомпромісної та сталевої жінки-захисниці.
Це динамічне й стильне кіно про те, як сила і лють материнського інстинкту здатні перевернути будь-які плани ворогів. А побачити цей напружений забіг у кіно ми зможемо вже з 17 вересня.
