Соціальна ініціатива Arm Women Now представила дослідження «Жіночий вимір українського війська: досвід, виклики та перспективи». Воно вперше масштабувало досвід десятків тисяч захисниць України, викрило системні проблеми й показало конкретні шляхи їх вирішення.
У дослідженні взяли участь 13 498 жінок. Крім кількісного опитування, дослідниці провели 12 глибинних інтерв’ю та зібрали 228 анкет, присвячених потребам військовослужбовиць. Також вони проаналізували 19 письмових відповідей представників стратегічного (вищого) командного рівня та 7-го корпусу Десантно-штурмових військ. Цей блок був присвячений тому, як військові інституції говорять про жінок, оцінюють їхній внесок і визначають межі їхнього визнання.
«Ми отримали понад 13 тисяч анкет. Але за ними стоять не просто позначки в опитувальниках, а тисячі відкритих відповідей. На окремі запитання ми отримували до п’яти тисяч розгорнутих коментарів, у яких жінки ділилися своїми радощами, болем і потребами, з якими стикаються в українському війську», — зазначила програмна менеджерка досліджень NDI Ukraine Людмила Юзва.
Якість включення жінок у сектор безпеки й оборони
За словами дослідниць, отримані результати вказують на те, що військо поки не повною мірою адаптувалося до потреб жінок. Вони не завжди отримують підтримку, повагу і реакцію на дискримінацію. Водночас військовослужбовиці прагнуть навчатися й підвищувати кваліфікацію, що свідчить про професійну, а не пільгову логіку очікувань від служби.
Опитані по-різному оцінюють зміни, які відбулися останніми роками. Так, 53% переконані, що потреби жінок у війську враховані частково, 40% — що враховані повністю, і 7% — що зовсім не враховані.
Авторки дослідження зазначають, що інтеграція жінок у військо відбувається нерівномірно. У штабних, логістичних, технічних та інших допоміжних підрозділах зміни помітніші, ніж у бойових підрозділах. В останніх жінки частіше стикаються із проявами традиційної військової культури, нестачею відповідного спорядження та неформальними бар’єрами.
Наразі проблеми у війську можна поділити на п’ять блоків: матеріально-речове забезпечення, гігієна й приватність, медичні та фізіологічні потреби, загальне ставлення до жінок, поєднання служби з материнством та сімейними й доглядовими обов’язками.
Жіноча військова форма: що показало дослідження
У відкритих відповідях військовослужбовиці найчастіше нарікали на одяг та його невідповідні розміри (25,4%), питання гігієни та умов проживання (13,6%), спорядження та бронезахист (9,9%), ієрархію у віську (8,6%) і доступ до медичних послуг (6,8%).
Те, що саме уніформа й розмірна сітка згадуються найчастіше, свідчить: питання жіночої військової форми досі звучить гостро.
Хоча за останні роки ситуація почала змінюватися, вона ще далека від вирішення. Лише у серпні 2023 року Міністерство оборони затвердило зразок літнього польового костюма для військовослужбовиць і офіційно включило жіночу форму до речового забезпечення ЗСУ.
Схожа ситуація і з бронезахистом. Наприкінці 2023 року Міністерство оборони України сертифікувало перший бронежилет, а у 2024-му — другий, покращений. Однак закуповувати їх почали лише у травні цього року. Станом на сьогодні, за даними дослідниць, на понад 55 тисяч військовослужбовиць припадає лише близько двох тисяч таких бронежилетів.
«Ми побачили, що маленьких розмірів S бронежилетів у 2024 році було закуплено близько 16 тисяч на всі Збройні сили України, в 2025 — від 35 тисяч. Полегшені бронежилети почали закуповувати лише минулого року, але їхньої жіночої версії зараз взагалі немає. Згідно з даними нашого опитування, 73% не вважають, що бронежилети, які вони отримали, є прийнятними. У нас є проблема з невідповідністю розміру, бо не існує систематизації даних для цього. Тож інформація або втрачається або подається застарілою», — наголосила аналітикиня StateWatch Катерина Мітєва.
Чому жінки вступають до війська і хто вони?
За даними дослідження, повномасштабне вторгнення змінило мотивацію жінок до служби. Якщо до 2022 року вони частіше говорили про професійний розвиток і стабільність, то тепер головними мотивами стали ціннісні переконання (55%), особиста відповідальність за країну (42%) та бажання захистити своїх близьких (52%).
Водночас мотивація жінок не зводиться лише до почуття обов’язку чи самопожертви. Для багатьох військова служба — це також можливість довести власну спроможність попри гендерні стереотипи. Майже 24% респонденток бачать у війську простір для професійного розвитку, визнання й подолання обмежувальних уявлень про «жіночі» та «нежіночі» ролі.
Дослідження показало, що із понад 13 тисяч опитаних 79% прийшли на службу з цивільних професій, тоді як лише 21% були кадровими військовими. Половина респонденток вступили до війська після повномасштабного вторгнення.
Авторки дослідження також наголошують, що жіноча служба не є явищем лише великих міст. Опитані представляють різні регіони України: 27% виросли у селах, 14% — у селищах міського типу та 16% — у містах з населенням понад 500 тисяч. Тож до сектора безпеки й оборони долучаються жінки з найрізноманітнішим життєвим і професійним досвідом.
Ще один поширений стереотип спростовує вікова структура вибірки. Найбільше серед опитаних військовослужбовиць жінок віком 35–44 роки (35%) та 45–54 роки (26%), тоді як молодші вікові групи становлять меншу частку.
Більшість військовослужбовиць (65%) розглядають можливість пов’язати своє життя з військом у довгостроковій перспективі. Майже 29% респонденток пояснюють це позитивним досвідом служби, відчуттям побратимства й посестринства, 24% — можливістю професійного розвитку, кар’єрного зростання, 17% — бажанням і надалі захищати країну. Натомість ті, хто не планує залишатися у війську, найчастіше говорять про бажання повернутися до сім’ї та цивільної професії, фізичне й психологічне виснаження, недовіру до системи, брак можливостей для розвитку або наближення завершення контракту чи пенсійного віку.
На запитання, чи планують жінки залишатися у війську після завершення війни, ствердно відповіли 53%. Але реалізація цього наміру значною мірою залежатиме від того, чи зможе держава забезпечити безпечні, справедливі та рівні умови служби для всіх.
Водночас 24% респонденток планують повернутися до цивільної професії, 19% — відкрити власну справу, 16% — здобути додаткову освіту та 12% — працювати в державних структурах.
Якими бачать жінок у війську?
За даними дослідження, військові інституції по-різному говорять про роль жінок у війську. Одні розглядають їх насамперед як ресурс для підвищення боєздатності армії, акцентуючи на професійності, кадровому потенціалі та внеску в досягнення результату. Інші наголошують, що всі військовослужбовці рівні незалежно від статі. Водночас, як зазначають дослідниці, такий підхід не завжди враховує специфічний досвід жінок, їхні потреби, бар’єри та умови служби.
У частині комунікацій простежується уявлення, що жінкам підходять не всі військові ролі, а їхню участь пояснюють функціями, які традиційно вважають більш прийнятними для жінок. Також трапляється підхід, за якого військовослужбовиць уже визнають повноцінною частиною війська, але не завжди бачать їх у складі бойового ядра, на командних посадах чи серед тих, хто ухвалює стратегічні рішення.
Окремий підхід представляє жінок як силу змін, розглядаючи їхній досвід не як проблему, а як ресурс для модернізації армії, вдосконалення управління персоналом і післявоєнного відновлення.
Тож командири у війську поділяються на два типи — ті, кому байдуже, хто перед ними — чоловік або жінка, і ті, хто мислить стереотипно. Жінку можуть не брати на бойову посаду, не пускати на небезпечніші завдання, не направляти на навчання або переводити на інші ролі під приводом турботи, нібито об’єктивної недоцільності або просто небажання давати їй цей сегмент роботи.
Що робити далі?
У передмові до дослідження зазначається, що під час роботи над проєктом частина військовослужбовиць відверто писала, що вони не вірять ні в це дослідження, ні в те, що його результати здатні щось змінити. Така зневіра є показовою і свідчить про глибокий досвід розчарування.
Водночас дослідження фіксує і позитивні зрушення. Одним із найпомітніших стало зростання частки жінок серед офіцерського складу: якщо раніше вона становила лише 4%, то нині — вже 21%. Це означає, що жінки дедалі частіше обіймають командні посади, беруть на себе відповідальність за управління особовим складом та ухвалення рішень. Уже сьогодні вони командують взводами, ротами, військовими частинами та навіть батальйонами. Але у ЗСУ досі немає жодної бойової жінки-генералки — нині генеральські звання мають лише дві жінки у Медичних силах та одна в СБУ. Це свідчить про необхідність створення реальних можливостей для професійного зростання військовослужбовиць.
Серед ключових рекомендацій дослідження — перехід від моніторингу чисельності жінок до оцінки якості їхнього включення у військову службу. Йдеться також про розвиток системи навчання та підвищення кваліфікації, створення прозорих кар’єрних маршрутів, збереження жіночого військового досвіду як інституційної пам’яті та залучення жінок із військовим і бойовим досвідом до розробки державної політики.
Дослідження показало, що жінки вже є невіддільною частиною сектора безпеки й оборони України, а їхня участь безпосередньо впливає на кадрову стійкість, боєздатність і розвиток війська.
Водночас головним викликом залишається не доступ жінок до служби, а їхня повноцінна інтеграція. Дослідниці наголошують, що політика у сфері безпеки й оборони має враховувати різні кар’єрні шляхи, життєві обставини та потреби військовослужбовиць.
Окрім матеріального забезпечення, ключовими проблемами залишаються організаційна культура, ставлення, захист прав і механізми реагування на дискримінацію та насильство. Авторки дослідження також закликають розглядати жінок із військовим досвідом як важливий людський капітал не лише для армії, а й для післявоєнного відновлення країни.
«Це дослідження нам нагадує, що формальний доступ до служби ще не означає повної інтеграції жінок. З одного боку, це про практичні речі — матеріальне забезпечення, доступ до медичної та психологічної допомоги, побутові умови. Але це і про механізми реагування на дискримінацію, сексуальні домагання, насильство», — сказала урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.
- Раніше DIVOCHE.MEDIA публікувало серію інтерв’ю з військовослужбовицями. Першою була розмова з бойовою медикинею «Кудряшкою» шлях якої у війську почався ще у 2014 році з волонтерства на Херсонщині, а у лютому 2022-го вона разом із чоловіком і молодшим братом приєдналася до лав Збройних сил. Про жіночий досвід війни говорили також з майоркою ЗСУ Мариною Верхогляд, фронтовий досвід якої допомагає готувати нове покоління офіцерів. Крайнім стало інтерв’ю з командиркою взводу зв’язку «Харлі Квін», в якому жінка розповіла про свій бойовий досвід.
- У 2020 році снайперка Юлія «Білка» Матвієнко розповіла для DIVOCHE.MEDIA, як жінки вибивали право служити на бойових посадах, як був влаштований військовий побут і чому деякі командири не хочуть брати жінок на службу.
Фото: Arm Women Now
