«Закон Лідії Поет» (The Law According to Lidia Poët) — новий серіал Netflix про першу італійську юристку. Лідія Поет — реальна особа та важлива постать для італійського жіноцтва, адже те, що її позбавили адвокатського права, призвело до руху, який дозволив жінкам займатися практикою та обіймати державні посади в Італії.
У 1883 році генеральний прокурор короля Джузеппе Моджі оскаржив реєстрацію Лідії в Апеляційному суді Турину, кажучи, що той факт, що закон, який регулює професію юриста, прямо не виключає жінок, не означає їхнє визнання. Апеляційний суд задовольнив прохання прокурора та постановив виключити Лідію з реєстру. «Міс Лідія Поет, дипломована юристка» працювала в адвокатській конторі брата. У 1919 році змінилися закони, завдяки чому у 1920 році у віці 65 років Лідія змогла зареєструватися в реєстрі — міс Поет нарешті стала адвокаткою Поет.
Яким був професійний шлях першої української юристки? Хто з правозахисниць стала голосом українського дисидентства за кордоном? І яка юристка була однією з перших жінок в уряді незалежної України? Історії українських юристок розповідаємо далі.
Перша й остання судова справа
Підкорення жінками юридичної професії почалось наприкінці 19-го століття у США: першою адвокаткою вважають Арабеллу Менсфілд.
А на теренах колишньої російської імперії, до якої на той час входила частина України, першою адвокаткою стала Катерина Флейшиць, яка народилась у Кременчуці Полтавської області у 1888 році. Вона здобула правничу освіту в Парижі. Тоді склала екстерном іспити на юридичному факультеті Петербурзького університету і стала помічницею присяжного повіреного — фактично першою адвокаткою. 
Її перший виступ у суді став останнім. Прокурор був проти участі жінки. В деяких джерелах зазначають, що він навіть прирівняв «надання ліцензії жінці на звання присяжного повіреного до випадку надання ліцензії божевільному, неповнолітньому чи іноземному підданому». І хоч суддя дозволив Катерині брати участь, прокурор все ж покинув залу й зірвав засідання.
Зрештою Флейшиць виключили з адвокатури. Після інциденту в суді в одному зі статутів знайшли положення, що «присяжний повірений, виступаючи перед судом, на лацкані свого фрака повинен мати значок університету, в якому він отримав диплом». Жінки не носили фраків, тому відповідно до тодішньої логіки присяжними повіреними бути не могли. Тоді Флейшиць зайнялась науковою діяльністю і стала першою юристкою, яка захистила докторську дисертацію в СРСР.
Леді багатьох вперше
The Lady of Many Firsts (Леді багатьох вперше) — так називали Марію Бек, яку вважають першою українською юристкою та першою жінкою в міській раді Детройту (найбільше місто штату Мічиган у США).
Марія народилась у Штатах у 1908-му. Коли їй було 13 років, батьки відправили її в Україну. Кілька років вона навчалась у гімназії в Коломиї. Повернувшись до США, закінчила юридичний факультет Піттсбурзького університету і, до речі, стала першою жінкою, яка здобула ступінь докторки права у цьому навчальному закладі.
Марія Бек (ukrainianpeople.us)
У 30-х роках Марія брала активну участь у діяльності Союзу українок Америки, була журналісткою та редакторкою. Працювала слідчою, тоді юристкою-практиком. Була членкинею колегії адвокатів Мічигану. Юридичну практику покинула в середині століття, коли її обрали до міської ради Детройту, де вона знову ж таки була першою жінкою. Впродовж 20-річної кар’єри як політикині була президенткою міської ради, а також виконувала обов’язки очільниці Детройту.
Іван Багряний та Мері Бек, 1959 (ukrainky.com.ua)
Поза політикою Марія була активною в товаристві української діаспори. Її називали борчинею за свободу, адже вона намагалась привернути увагу міжнародної спільноти до становища українців/ок, які змушені були жити в умовах тоталітаризму.
У 1991 році Бек була включена до Зали слави жінок Мічигану. Померла перша українська юристка у 2005 році.
Голос дисидентства
Вона вивчала біохімію, але стала правозахисницею, яка збурювала українську діаспору. Христина Ісаїв — українка, яка народилась у США й більшу частину свого життя прожила в Канаді. Понад 20 років діяльності Христина присвятила захисту прав людини в СРСР. Вона працювала в неурядових організаціях, захищала жінок-дисиденток, а також дружин та дітей ув’язнених дисидентів. Була голосом Української Гельсінської групи за кордоном. На міжнародному рівні порушувала питання незалежності України.
Також Христина очолювала Комісію людських і громадянських прав у структурі Світового конгресу українців (на той час Світовий конгрес вільних українців), яку створили в 1998 році. «Найбільше мене спонукала необхідність торжества справедливості шляхом поширення істини. Викрити нелюдяність умов життя при комунізмі, у тому числі для тих, хто не готовий побачити це або визнати глибину його зла, — ось що було основоположною силою моєї роботи. Йшлося також про необхідність домогтися справедливості, хоча б символічно, в нашому житті.
Моя родина пережила страшну скруту, зазнала переслідування, повного безладдя, страху і втечі. Я ніколи не думала про себе як про жертву, але як продукт усього цього я, звичайно, носила шрами. І нині я відчуваю брак великої родини, тому що я ніколи не зустрічалася з моїми бабусею та дідусем, тіткою і двоюрідними братами, які були ще живі в Україні в той час, коли я росла у Сполучених Штатах. Ми були обмежені советською владою у будь-яких стосунках. Я завжди відчувала себе позбавленою можливості мати чітку ідентичність», — пише Христина у своїй книжці «Переговори на захист прав людини і дисидентів в епоху совєтів. Спогади».
Одна з перших урядовиць
Однією з перших жінок в уряді незалежної України також була юристка: Сюзанна Станік у 1996 році.
Вона народилась у Львові 1954-го. Закінчила юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Займалась юриспруденцією та працювала в органах виконавчої влади.
Сюзанна Станік
Згодом стала заступницею міністра юстиції України. За її безпосередньої участі укладено десятки договорів про співробітництво між Міністерством юстиції України та відповідними міністерствами інших держав. Далі Сюзанна стала міністеркою у справах сім’ї та молоді, а згодом міністеркою юстиції. Протягом кількох років вона також була постійною представницею України у Виконавчій раді Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).
Забезпечення реалізації прав та інтересів людини, втілення в життя принципу верховенства права та адаптація національного законодавства до міжнародних стандартів — такими були основні напрями діяльності Сюзанни.
А на початку 21-го століття вона займалась дипломатичною діяльністю, зокрема, була посолкою у Швейцарській конфедерації. Згодом стала суддею Конституційного Суду України. А також є членкинею Ради жінок — світових лідерів.
