У 2019 році на магістерському курсі «Міжнародний видавничий бізнес» у Лондоні мені довелося обирати одну необов’язкову дисципліну. За збігом обставин я обрала «Теорію жіночого письменництва», єдину не бізнесову, а суто літературну дисципліну.
В описі курсу викладачкою була вказана докторка Гетта Гоувз, старша лекторка кафедри, відома дикторка й письменниця, лавреатка британської нагороди New Generation Thinker та спеціалістка з середньовічної літератури.
Перше заняття вона розпочала словами: «Уявіть собі, якби наш курс називався “Теорія чоловічого письменництва”. Як би дивно й розмито звучала ця назва, бо вона передбачала б, що ми мусимо прочитати чи не всю світову літературу за три місяці. Однак, коли ми кажемо “Теорія жіночого письменництва”, цілком чітко усвідомлюємо, наскільки вузькою та точковою є наша розмова. Тому ми прицільно говоритимемо про книжки, написані жінками, аж до тієї миті, коли до університету вступить покоління студентів, якому ця назва видаватиметься дивною і розмитою, бо написаних жінками і виданих друком книжок занадто багато, щоби вмістити навіть найважливіші з них у програму університетського курсу».
Відтоді мене цікавило питання, а хто ж читає книжки, написані жінками, та чи є різниця у популярності книжок, написаних жінками й чоловіками? Відповіді несподівано віднайшлися у пресрелізах оргкомітету престижної літературної премії Women’s Prize for Fiction.
Та заразом виявилося, що науковиці з різних країн давно збирають дані й проводять повноцінні наукові дослідження, порівнюючи не лише популярність і гендерний баланс серед авторів, а й сюжети та стать героїв книжок. Про ці дослідження давайте й поговоримо.
Шанси не дожити до кінця
Шість років тому, у 2016-му, про канадську письменницю Емілі Сент-Джон Мандел багато говорили. І не про її черговий роман у жанрі наукової фантастики, а про унікальне дослідження щодо гендерної нерівності. Емілі заявляла: якщо ви читаєте написаний чоловіком роман, де у назві є слово «дівчина» чи «дівчинка» (girl), її шанси не дожити до кінця книжки набагато вищі, ніж коли автор — жінка.
Мандел звернула увагу на тренд використовувати у назві книжки слово girl після виходу бестселера Стіга Ларссона «Дівчина з татуюванням дракона». В оригіналі роман Ларссона називався «Чоловіки, що ненавидять жінок», а відому нам назву він отримав на етапі перекладу англійською мовою. Згодом цю ж назву використали кінематографісти.
Тож дослідниця сформувала список із понад 2000 книжок, які містять girl або girls та лідирують за оцінками читачів на сервісі Goodreads. З цієї вибірки вона прибрала книжки з невеликою кількістю читацьких оцінок (менш як 250) і викреслила кулінарні, дитячі та підліткові книжки. Підсумкова вибірка містила 810 книжок, саме їх Мандел аналізувала.
Виявилося, що, по-перше, слово girl переважно стосувалося дорослої жінки, а не дівчинки: 65% проти 28% книжок відповідно, а в решті творів вік героїні незрозумілий. По-друге, більшість цих книжок (аж 79%) були написані жінками. По-третє, у 85% книжок у фіналі з героїнею все було добре, лише у 7% героїня помирала, ще у 7% — зникала.
А тоді дослідниця окремо розглянула книжки, написані жінками (пам’ятаємо, що їх була переважна більшість — 79%), та книжки, написані чоловіками (решта 21%). Виявилося, що у жінок-авторок наприкінці твору головна героїня була живою у 90%, а у письменників-чоловіків — лише у 68%. Автори-чоловіки частіше вбивали своїх героїнь (17% супроти кількох відсотків у жінок-авторок), їхні героїні частіше зникали впродовж дії або наприкінці твору (15% супроти знову ж таки всього кількох відсотків у жінок-авторок).
Оскільки Емілі Сент-Джон Мандел проводить подібні трудомісткі дослідження раз на кілька років, сама вона вельми уважна до власних висновків. Наприклад, після цього дослідження Мандел наголосила: можливо, справа загалом у тому, що жінки-письменниці частіше пишуть про героїнь, а не героїв; так само правильно і те, що не всі письменники-чоловіки полюбляють убивати своїх героїнь, бо ж йдеться лише про певний відсоток тих, хто використовував girl чи girls у назві.
У 2016 році дослідниця прогнозувала, що тренд на використання цих слів у назві романів залишиться з нами на багато років, і мала рацію.
Вебсайт найбільшої британської мережі книгарень Waterstones показує десятки книжок зі словами girl чи girls, які вийдуть упродовж 2023 року, однак, щоби дізнатися, чи змінилося щось у шансах героїні дожити до кінця книжки, доведеться повторити титанічну працю Емілі Сент-Джон Мандел і перечитати (чи принаймні проглянути) сотні творів.
Скільки жертв потрібно успішному авторові-чоловікові?
У серпні 2020 року відома докторка наук і професорка зі статистики Сара Лор провела повноцінне статистичне дослідження успішних детективних романів (англійською мовою — the mystery novels). Спершу вона розглянула 655 романів, які номінувалися на літературну премію імені Едгара Алана По від 1946 року (дата її заснування) до 2020-го в категоріях «Найкращий роман» та «Найкращий дебютний роман». Дослідниця хотіла порівняти книжки, написані жінками та чоловіками, а також виявити і простежити закономірності залежно від того, коли та ким вони були написані.
Лор сформувала вибірку з 60 детективних романів, до якої потрапили 68% книжок, написаних чоловіками, та 32% написаних жінками. Далі дослідниці довелося шукати, купувати ці книжки та читати їх (і статистично коригувати вибірку, якщо примірник роману було неможливо розшукати).
Зрештою дослідниця виявила, що в середньому в кожній книжці було приблизно 3,55 жертви (загалом 2328 жертв, 80% з яких були чоловіками, а 20% — жінками). Цей гендерний поділ відповідає статистиці ФБР: дослідниця наводить дані щодо вбивств упродовж 1985–2019 років, де 77% жертв були чоловіками (понад 433 тисячі осіб), а 128 тисяч жертв були жінками. Так само точно збігається і статистика вбивств у містах та сільській місцевості.
А далі вона наводить найцікавіші дані: якщо в середньому на один детективний роман припадає 3,55 жертви, то в книжках, написаних чоловіками, жертв значно більше — в середньому 4,1 жертви на книжку; а у жінок-письменниць — лише 1,9 жертви на книжку.
В усіх цих 655 детективних романах було 960 убивць-чоловіків та 297 убивць-жінок: 67% убивць-чоловіків загалом відповідають співвідношенню між статтю авторів (68% книжок були написані чоловіками). Ці дані також частково корелюють із даними ФБР щодо розкритих убивств упродовж 1985–2019 років: 89% убивць, яких вдалося визначити, були чоловічої статі.
Лише у 26% детективних романів розслідування вела або співвела жінка. Якщо книжку написала жінка, то шанси на те, що одним із розслідувачів буде жінка, становили 59%; якщо ж книжку писав чоловік — жінки-розслідувачки або співрозслідувачки були лише в 11% романів.
Це дослідження Сара Лор включила до однієї зі своїх академічних книжок про статистичні вибірки, навівши ще кілька цікавих закономірностей, які, щоправда, не були об’єктом її аналізу. Наприклад, у книжках жоден злочинець не зумів уникнути якоїсь форми покарання за свій злочин, а в реальному житті статистика розкриття вбивств стрімко падає: відсоток арештів у США знизився із майже 80% у 1976 році до 54% у 2020-му.
Час від часу в цих детективних романах другорядний персонаж, який знає, хто вбивця, намагається шантажувати його: у жодній із книжок він не досягає успіху в шантажі. В абсолютній більшості творів протагоністи змальовані проникливими та розумними, однак у 42% книжок ближче до фіналу протагоніст вчиняє відверту дурницю, як-от погоджується зустрітися з підозрюваним у вбивстві сам на сам на закинутому складі.
Хто читає книжки, написані жінками?
Нагорода Women’s Prize for Fiction є однією з найпрестижніших літературних премій Великої Британії: за впізнаваністю та рівнем довіри з боку книголюбів вона поступається хіба обом Букерівським преміям, основній та міжнародній.
У 2022 році оргкомітет Women’s Prize for Fiction запустив кампанію, покликану популяризувати твори, написані жінками. Організатори посилалися на дослідження знаної журналістки Мері Енн Сіґарт, описане в її книжці The Authority Gap. Згідно з його результатами, жінки читають книжки, написані чоловіками і жінками, у рівній пропорції — 50% на 50%, а от чоловіки читають 80% книжок, написаних чоловіками, і лише 20%, написаних жінками.
Якщо ж розглянути 10 найпопулярніших у Великій Британії книжок, написаних чоловіками, наприклад, Чарльзом Дікенсом, Джоном Рональдом Руелом Толкіном, Лі Чайлдом чи Стівеном Кінгом, то їх читають і жінки, і чоловіки у пропорції 45% до 55%. А от книжки найпопулярніших жінок, наприклад, Джейн Остін чи Маргарет Етвуд, проходять повз чоловічу аудиторію: пропорція читачів — 81% жінок і лише 19% чоловіків.
У випадку з нагородою Women’s Prize for Fiction статистичне дослідження прямо впливає на сучасний літературний світ: оргкомітет нагороди широко висвітлював це питання у ЗМІ, а заразом запропонував широкому загалу обрати романи, написані жінками, які варто прочитати кожному чоловікові.
За підсумками голосування серед 20 тисяч книголюбів переміг роман «Оповідь служниці» Маргарет Етвуд, на другому місці — «Вбити пересмішника» Гарпер Лі, на третьому — «Жінка, дівчина, інакша» Бернардін Еварісто.
Кожен додатковий примірник цих романів, придбаний і прочитаний завдяки цьому або схожому голосуванню, робить зусилля з популяризації книжок, написаних жінками, вартими. Бо кожен проданий примірник додає можливості авторкам жити з письменництва, а юним дівчатам, які мріють стати письменницями, бачити приклад успішних авторок. Так само, як і стимулює проведення нових наукових досліджень щодо гендерного співвідношення авторів, який, сподіватимемося, зрештою досягне балансу.
