В Україні посилюється кадрова криза у багатьох сферах, особливо у прикладних професіях, які забезпечують роботу критичної інфраструктури та обороноздатність країни. Дослідження ринку праці Державної служби зайнятості за 2025 рік свідчать: нині серед найбільш затребуваних — технічні спеціальності, зокрема слюсарі, механіки, водії. Водночас саме ці напрями залишаються одними з найменш популярних серед абітурієнтів та абітурієнток.
Існує два великі упередження щодо навчання у профтехах, які відштовхують молодь. Перше — що це «непрестижно» і радше «план Б», якщо не вдалося вступити до університету. Друге — категоричний поділ професій на «жіночі» й «чоловічі»: хлопці нібито мають ставати автомеханіками, будівельниками чи водіями, а дівчата навчатися на швачок, кухарок і далі за списком.
Війна загострила цю ситуацію. Саме тому МОН запустило реформу професійної освіти, щоб адаптувати програми навчання до реалій ринку праці та мотивувати студентів і студенток обирати прикладні спеціальності. Одним із перших кроків реформи стала масштабна співпраця з Projector Foundation і консорціумом партнерів, які протягом двох років створювали та пілотували нові модельні навчальні програми. Це перший кейс розробки методичних матеріалів спільно з громадською організацією, і він має значний потенціал для масштабування.
У межах проєкту партнери співпрацювали з 13 закладами освіти транспортно-логістичного профілю на прифронтових територіях. У травні команда проєкту від Projector Foundation вирушила в експедицію цими закладами, щоб поговорити про враження від змін і познайомитися зі студентами та студентками. Там вони зустріли дівчат, які обрали професії, що досі часто називають «чоловічими», і вже показують чудові результати в навчанні.
Ми поспілкувалися з учасницями проєкту, щоб дізнатися, як вони обирали спеціальність, що для них означає цей вибір і які плани на майбутнє будують у нашій крихкій воєнній реальності.
Євгенія / Зварювальниця ручної роботи, водійка
ПТУ-88 у Магдалинівці, Дніпропетровська область
Свідомо обрала свою спеціальність, бо «в часи війни немає чоловічої і жіночої роботи, є робота спільна». Батьки підтримали таке рішення, бо самі займаються аграрним бізнесом.
У зварюванні Євгенії подобається творчий процес: «Зварюючи кожен шов, ти береш на себе відповідальність, що він буде міцним і якісним».
Водночас дівчина переконана, що водіння — додатковий скіл, який дає незалежність і мобільність. Зараз думає, що продовжить навчання в університеті й, можливо, повернеться в Магдалинівку викладати у свій заклад.
«У мене більше цілей, ніж мрій. От є в мене молодша сестра, і я хочу зробити для неї спортивний комплекс своїми руками», — каже Євгенія.
Ліза й Марина / Водійки категорії С
Прилуцький професійний ліцей, Чернігівська область
З дівчатами вдалося поспілкуватися зовсім трохи, бо почалася тривога й усі студент(к)и мали спуститися до укриття. Було так приємно дивитися, як горять їхні очі, коли вони показували свою роботу в майстернях і керували фурою. Ліза сіла за кермо і сяяла. Марина поділилася, що вона перша у своїй родині обрала таку спеціальність, і сім’я її підтримала. Хоч під час вступу дівчатам пропонували подумати — можливо, краще стати швачками чи кухарками, — вони не поступилися і зараз показують результати нарівні з хлопцями.
Аня / Водійка трактора, слюсарка-ремонтниця
ПТУ-88 у Магдалинівці, Дніпропетровська область
Родом дівчина з цього ж села, де навчається. Минулого року вона завершила навчання на слюсарку-ремонтницю і зараз опановує водіння трактора.
Через небезпеку обстрілів Аня не готова була поїхати на навчання до міста. Тому вирішила обрати щось зі спеціальностей, доступних у місцевому профтеху. Традиційно «жіночих» професій було не так багато, тому зупинила свій вибір на слюсарстві. Під час навчання дівчина зрозуміла, що не помилилася, адже стереотипи про гендерний розподіл спеціальностей відходять на другий план.
Після випуску з ПТУ-88 Аня хоче здобути вищу освіту в університеті та розвивати аграрну сферу в Україні. Також дівчина мріє, щоб закінчилася війна, і поїхати зі своїми одногрупниками та одногрупницями в Кирилівку на море, бо саме це село в неї асоціюється з дитинством.
Ініціатива впроваджується у межах багаторічної програми стійкості 2024–2026 Multi-Year Resilience Programme (MYRP) Ukraine та фінансується Education Cannot Wait (ECW), глобальним фондом ООН, що підтримує розвиток освіти в надзвичайних ситуаціях і тривалих кризах. MYRP в Україні впроваджується за підтримки МОН.
