Як працює фонд «Сильні», який допомагає постраждалим від сексуального насильства

від | Чер 2, 2022 | Війна в Україні, Її історія, Підмога

Популяризаторка науки, засновниця креативної агенції nudge Ярина Вишенська написала у соціальних мережах пост про збір грошей для жінок, які постраждали від статевих злочинів з боку російських окупантів.

Отримавши гарячий відгук і познайомившись із психотерапевткою Надією Волченською, вирішили заснувати фонд допомоги «Сильні», який тепер не тільки допомагає постраждалим, а й працює над розломом стигматизації насильства.

«Мені здавалося, що я проговорю біль і заспокоюсь, викину з себе ці переживання та піду далі»

Від початку я не думала про створення фонду, мною рухало бажання зібрати кошти, щоб допомогти жінкам, які постраждали від насильства. У моєму інформаційному полі ще особливо ніхто нічого не робив, окрім, напевно, «Фонду Маша» та декількох великих організацій.

Я не можу назвати себе лідеркою думок і навіть не сподівалася, що пост у мережі матиме такий широкий відгук. Але моє бажання допомогти об’єдналося із бажанням допомогти інших людей, яким це також болить. Бо болить нам однаково, коли ми читаємо історії, що викликають ненависть до окупанта.

Мені здавалося, що я проговорю біль і заспокоюсь, викину з себе ці переживання та піду далі. Але отримала велику кількість конструктивних коментарів і повідомлень. Коли гуляла з собакою, зрозуміла, що всі ці альорти стимулюють мене на дії та роздуми, як зібрати більше грошей, як допомогти потерпілим.

Аналізуючи пророблену роботу, я думала, чому обрала цей шлях. Гадаю, зіграла суміш особливостей психіки і, як результат, загострене бажання справедливості та бекграунду в стані сексосвіти в Україні. Є багато шляхів допомагати українцям і українкам, але мені справді заболіла найбільше конкретно ця проблема. І не просто заболіла, а спонукала щось робити без думки, куди мене це заведе.

Із дрібниць: мене завжди злили розповіді подруг, в яких були ситуації з неадекватною поведінкою чоловіків. Наприклад, покласти руку на ногу в нічному автобусі з Києва до Львова. А дівчина його виправдовує тим, що, може, він випадково. Може, він заснув, і в нього так рука лягла.

І мене, звісно, злить не подруга, а те, що ми виховані так, що шукаємо чоловікам виправдання і не звертаємо увагу на те, як сотню разів у тій ситуації прокидались, щоб перевірити, чи часом не створили незручність своїм втомленим тілом людині поряд.

Жінки не мають нести відповідальність за дії чоловіків у відповідь на щось. Жінка має бути завжди впевнена, що вона не винна в неадекватній поведінці чоловіка. Бо так і є. Ми вже не у середньовіччі, досить говорити про якісь тваринні інстинкти в країні, в якій усі прагнуть демократії та економічного розвитку.

«Боремося із великою системою упереджень і стигматизації, яка не дає нам допомагати»

Тож тоді, думаючи про подальші шляхи, зрозуміла, що потрібен системний підхід, і почала обростати людьми, які не байдужі до теми, завдяки ланцюгу контактів познайомилася з Надією Волченською, яка стала співзасновницею фонду.

Надя — клінічна психотерапевтка, яка працює з темою вже багато років. Ми одразу знайшли спільну мову, і я зрозуміла, що їй ця справа буде потрібна не лише сьогодні. Тому ми разом заснували фонд, підписавши офіційні документи, і я впевнена, що ця справа, попри будь-які події в майбутньому, точно залишатиметься на наших плечах.

Надя мені додала багато сил і розуміння, скільки проблема допомоги постраждалим від насильства має підводного каміння. Я кидалася допомагати сліпо. Звичайно, у минулому вела уроки сексуальної освіти в школі, знала про те, яка існує стигматизація навколо теми зґвалтувань. Але Надя просто відкрила мені очі, як усе працює на практиці. Власне, вона стала тією людиною, яка вибудувала розуміння, що далі фонд повинен розвиватися за конкретною структурою, бо інакше толку не буде.

З одного боку, ми вже допомагаємо, бо люди цього потребують, з іншого — боремося із великою системою упереджень і стигматизації, яка не дає нам допомагати.

У перші дні існування фонду я наївно міркувала, що війна витисне з наших голів табуйованість сексуального насильства та перенесення провини на потерпілих. Але ж ні… Ця всеукраїнська стигматизація тих, хто пережили насильство, нам запихає палиці в колеса з усіх сил.

Бо попри гучні заяви у ЗМІ про людей, які пережили сексуальне насильство, надто мало тих, хто реально звертаються по допомогу. Дуже! Наші доброчинці нас запитують: «То що? Скільком сотням ви вже допомогли?» А ми, як ті шакали, полюємо на цих людей поміж нетрі війни, переляку, брак грошей, їжі і все те, що їх оточує.

Під час війни люди почали страждати від сексуального насильства ще в 2014-му. Про це надто тихо говорили. Тихо говорять і зараз про те, що сексуальне насильство спричиняють не лише росіяни, але й наші. На війні є чорне і біле, ми не можемо зараз перетворювати на чорне наших чоловіків. Але всі жінки, які пережили зґвалтування, мають знати, що ми не закриваємо на них очі. Вони не винні, вони нікому нічого не були зобов’язані.

Ми вже так довго плекаємо патріархат, перекладання провини на тих, хто пережили насильство (особливо жінок), що нас це все зараз доганяє. В результаті жінки говорять: «Я не визнаю, що мене зґвалтували, бо односельці скажуть, що я сама лягла під окупанта». Це реальна цитата з історії, де не йшлося про публічність. Лише про конфіденційну допомогу. Але упередження блокують бажання отримати допомогу. Бо якщо ти її отримуєш, то ти це пережила. А якщо пережила — тебе засудять.

«Не могла запросити до проєкту й тих, хто хотів просто хайпанути»

До нас із Надею приєдналася Настя Красноплахтич. Раніше Настя працювала в медичних комунікаціях і успішно перенесла свій досвід із них та маркетингу на фонд. Окрім цього, вона талановита колежанка. Така, яка вміє об’єднати команду і проструктурувати її. Відсіяти деструктив і сміливо залишити в команді лише потрібних людей.

Разом ми почали збирати команду «Сильних». Чому «Сильні»? Бо вони сильні й ми сильні. Я хочу, щоб жінки та чоловіки, підлітки і діти, які пережили сексуальне насильство, відчували, що вони сильні, незважаючи ні на що. В моїй голові це як мантра з перших днів деокупації Бучі. В той самий час сильні жінки творять наш фонд.

На початку опорою однозначно стала моя агенція, тому що команда взяла на себе частину функціоналу та комунікацій. До того ж у нас була база контактів лікарів і медичних закладів.

Водночас мені надходило багато повідомлень і коментарів від людей, які запропонували свою допомогу та компетенції. Я три дні розбирала листи та повідомлення, вносила всіх охочих у табличку. Мені не було куди всіх залучити до етапу прописання процесів. Отримавши первинну структуру та відсіявши частину охочих, я створила чат у телеграмі.

Не було жодних резюме. Це був дуже швидкий зріз того, що я бачила. Я аналізувала те, як людина пише, наших спільних друзів, передивлялася сторінки у соціальних мережах.

Це дуже чутлива та важка тема. І я не могла дозволити допустити працювати з нею людей, які, наприклад, пережили сексуальне насильство і були надто чутливими. Не могла запросити до проєкту й тих, хто хотів просто хайпанути. Ми зрозуміли, що нам треба буде працювати з людьми, висвітлення історій яких є недопустимим. А коли ми бачимо трагедію, нам хочеться про неї кричати. І потрібно мати таку команду, що не дозволить нічого виносити назовні до моменту, коли це можна буде робити. В результаті спочатку сформувався пул на 21 людину, не враховуючи тих, хто допомагав ситуативно. Зараз це команда із 17 людей. Ці люди фантастичні! Я мовчу про те, що вони самі собою класні, вони дуже професійні.

Команда працює злагоджено. У нас є щотижневі апдейти. Ми зідзвонюємося, обговорюємо, на яких ми етапах за якими напрямами. Раз на два тижні у нас є «щасливі години», де ми говоримо про якусь дурню, щоби тримати свій волонтерський дух.

На цьому етапі ми розуміємо, що фонд має перетворитися на функціональну організацію із командою на зарплаті. Бо тема зґвалтування — це не та травма, яка зникне після війни.

«Для нас важливо знайти людей, яким потрібна допомога»

Наше найголовніше завдання зараз — інформування тих людей, які могли пережити сексуальне насильство, і тих людей, які можуть бути до них дотичними. Ми продовжуємо комунікацію з лікарями, щоб у кожному медичному закладі знали про наше існування.

Лікарі здебільшого йдуть на контакт, але ми бачимо їхню заклопотаність і втому. Вони зараз роблять для нашої нації дуже багато. Типова відповідь: «Ми зберігаємо ваші дані і будемо передавати». Часто це «хочемо допомогти також». Тому разом із поширенням інформації про допомогу фонду, ми збираємо ще контакти медиків, які можуть допомогти у фізичному відновленні тим, хто пережив сексуальне насильство. Іноді за собівартістю процедур, але частіше повністю безоплатно. І вони дякують за ініціативу. Просто речення з подякою, та й усе. Такі короткі лаконічні речення нам насправді додають багато сил.

Ми комунікуємо з волонтерами та бізнесом, щоби у мережах закладів, жіночих туалетах були розклеєні наклейки з інформацією про нас. Розуміємо, що в більшості випадків, коли наші брошури лежать на виду, жінка не підійде і не візьме. Також ми зараз починаємо розмовляти із «Київстаром» стосовно розсилки про нашу допомогу. Для багатьох співпраць ми чекаємо на офіційні документи.

Для нас важливо знайти людей, яким потрібна допомога. Ми запустили бот, співпрацюємо з організаціями «Євромайдан SOS», «Невидимий батальйон», центром OpenDoors, на зв’язку з «Ла Страда» та «Фондом Маша». Багато всього робиться хаотично, ми активно обговорюємо ситуацію.

На жаль, низький рівень реальних звернень всюди. Тоді як кількість людей, які потрапили в лікарні з характерними синцями та розривами, значно більша.

На що перетворюється наша співпраця, зараз важко сказати, бо бракує ресурсу це довести до пуття. Ми надаємо інформацію про себе всім гарячим лініям, але попереду багато роботи. Але що тішить — усі відкриті для спільної координації для спільної боротьби. Війна викорінила будь-яке змагання за популярність. Ми зараз на початковому етапі розвитку, тож важко передбачити, яка лінія інформаційної кампанії принесе найбільший результат.

Зараз «Сильні» допомогли п’ятьом дівчатам, які звернулися через особисті сторінки та волонтерів. Важливо, що волонтер/ка може до нас звернутися і нам не обов’язково комунікувати з жінкою, якщо вона цього не хоче.

«Сильні» не надають грошову допомогу, але можуть оплатити медичні послуги та купити/оплатити необхідні ліки. Основна мотивація наших доброчинців, яких ми не збираємося зраджувати, — це допомогти жінкам відновити фізичне здоров’я, яке вони могли втратити через насильство.

Другий напрям — це психотерапевтична допомога. Із постраждавшими працює моя напарниця і наша головна психологиня Надя. Крім того, ми долучаємо спеціалістів із партнерських організацій.

Дібрати партнерів допомогли контакти та знання кухні зсередини. Ми знаємо, хто багато років працює із домашнім та гендерно-зумовленим насильством і хто фінансує свої команди та тримає їх у тонусі. Сильна команда психотерапевтів — це великий ресурс і відповідальність. Бо це ж людські життя, які на лезові травми дуже легко зруйнувати. Це дороговартісні спеціалісти, які повинні постійно підвищувати кваліфікацію та тримати себе в тонусі через міжнародну співпрацю та розвиток мережі закордонних супервізорів.

Тому ми й не могли створити таку команду раптово. Не можна пробувати переплюнути тих, хто цим займається багато років. За таких спроб можна зруйнувати чиєсь життя. Тож одразу вирішили, що будемо делегувати психотерапію партнерам, а за створення своєї команди візьмемося згодом.

У нас є волонтери-психологи, які можуть у безпечному тоні людину проконсультувати про всі види допомоги. Але волонтерів ми не залучаємо до безпосередньої роботи з тими, хто пережили насильство.

Третій напрям роботи — правова юридична допомога. Ми консультуємо, що відбувається, якщо жінка готова свідчити про злочин, розповідаємо про свідчення для ЗМІ. Можливий супровід психолога під час фіксації воєнного злочину.

Звернутися до фонда можна через форму або через бот.

«Більшість матеріалів про сексуальні злочини злять, викликають емоції чи бажання поширити, але не дають жодних рішень»

Ми розуміємо, що тема зґвалтування може бути своєрідною інформаційною зброєю і мотивувати ненавидіти нападника. З іншого боку, медійна складова часом створює неправдоподібне враження щодо реальної ситуації. Суспільство думає, що якщо на гарячу лінію зателефонувало 400 потерпілих від зґвалтувань, як деякі медіа написали, то це означає, що всі вони на виду, всі їм допомагають, і взагалі все добре. А фактично є велика кількість людей, які нікуди не звертаються. Вони затуркані, забиті тим, як на цю проблему дивиться наше суспільство.

Проблема має бути видимою — про насильство потрібно говорити, щоб інші потерпіли бачили, що суспільство не ігнорує та хоче допомагати. Проте матеріали написані так, що це «хоче допомагати» якось не дуже явне.

І мене це дуже сильно дратує. Журналістські матеріали також мають бути джерелом інформації про те, які організації допомагають потерпілим, можливо, спонукати їх до звернень. Та більшість матеріалів про сексуальні злочини злять, викликають емоції чи бажання поширити, але не дають жодних рішень.

Тобто я уявляю, що цю статтю бачить жінка, яка пережила насильство. Чи відкриє вона цю статтю, щоб читати про той самий жах, який пережила вона? Найімовірніше, вона не захоче цього робити. Хочеться, щоби були матеріали, які розповідають, чому жінки не звертаються по допомогу, чому часом самі не називають зґвалтування зґвалтуванням.

Нам трохи бракує рук, але незабаром ми візьмемося за те, щоб пропонувати виданням ідеї статей, які не будуть для постраждалих повторенням негативного досвіду, а, відповідно, джерелом травматизації, а спонукатимуть звернутися по допомогу.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!