«Собаки та коти — ті самі діти. Але ж дітей ми самих не лишаємо». Як волонтерки під час війни рятують тварин

від | Кві 27, 2022 | Її історія, Війна в Україні, Дівчина говорить

Час читання: ( Кількість слів: )

До початку війни багато хто цікавився, чи можна потрапити з твариною в бомбосховище. Тепер з’ясувалося — не лише можна, але й необхідно. Відтоді змінились і правила вивезення тварин за кордон. Проте, поки одні власники намагаються врятуватися під час бойових дій разом із котами та собаками, інші під час евакуації залишають тварин удома, випускають на вулицю або ж просто «забувають» забрати.

Допомагають покинутим тваринам волонтери. Ми поговорили з волонтерками про те, як вони рятують покинутих котів і собак під час війни.

Оксана Галан, 40 років, Київська область

До війни Оксана допомагала людям порозумітися із тваринами. Вона експертка з поведінки собак і котів. До Оксани зверталися люди з тваринами, поведінка яких була дискомфортна для власників. Разом вирішували, як змінювати режим дня тварини, чого навчати й що виправити у власній поведінці, щоб собака або кішка змінили свою. Оксана допомагає тваринам, які постраждали від війни, яких залишили господарі, консультує власників тварин.

«Коли почалась війна, я була у мами, в Києві. Забрала її та повезла до себе додому, у Київську область, поруч із Обуховом. Я одразу злякалась, що мене не впустять до бомбосховища з шістьма собаками та двома котами.

Від початку війни мені почали писати й просити забрати тварин, доглянути, нагодувати. Писали мої учні, підписники, надсилали репости інших.

Я зрозуміла, що паніка не дозволяє людям зорієнтуватися. Тож ми з Асоціацією створили координаційний чат, який поширили поміж знайомих. У чаті надаємо необхідну, перевірену інформацію, допомагаємо їжею для тварин. Ми надаємо безоплатні консультації для власників і доглядачів тварин. Багато тварин у стресі поводяться дуже нервово: агресія, скиглення, гавкіт. Щоб заспокоїти собак і кішок, потрібна фахова підтримка. Для цього ми просимо написати нам, заповнити анкету та назначаємо час консультації власникам тварин. Також ми працюємо над тим, щоб вивезти 20 собак із притулку до Європи. Врятованих тварин в Україні навіть не рахуємо — на це немає ресурсу.

Щодня стикаюсь із тваринами, яких лишили власники — замкненими у квартирах, прив’язаними до стовпів на трасі. Якщо тварину залишили в зачиненій квартирі, треба знайти шлях відчинити двері, знайти для неї прихисток або періодично годувати та поїти її. В багатьох будинках та ЖК є чати, можна спілкуватись із сусідами й домовлятися про допомогу. Більшість тварин наразі в шоковому стані, вони не агресивні. Якщо не пощастило і тварина проявляє агресію, треба шукати фахівців, які мають досвід та обладнання для відлову тварин. Це довго і не завжди можливо.

Під час війни не всі відгукуються на заклики про допомогу тваринам. Але люди, які це роблять, — цвіт нації. Хтось, звісно, критикує мою діяльність, але я давно стала нечутливою до цього.

Нам завжди потрібна допомога — транспорт (особливо в гарячих точках), для доставки корму літнім людям, які не можуть піти на «Нову пошту». Звісно, потрібні гроші (переказати можна за посиланням) — нам треба купувати корм, зоотовари та паливо для волонтерів, які пересуваються Києвом. Намагаємося допомогти ветеринарам у Харкові, Дніпрі (туди зараз приїжджає багато тварин зі сходу України).

Мій чоловік наразі в ТрО, а команда Асоціації допомагає мені, роблять усе, на що вистачає їхнього ресурсу. Пишаюсь, що доля звела мене з ними.

Я з Донецька, одного разу вже втратила дім, тому їхати зараз не планую. Лише зовсім скрутне становище змусить мене це зробити. Після війни мрію поїхати до океану і зустрічати зі своїми собаками неймовірні світанки».

Олена, 29 років, Київ

До війни Олена працювала в IT та була волонтеркою у групі, що піклувалась про найбільший в Україні притулок для тварин «Сіріус». Довгий час дорога до нього була захоплена російськими окупантами. ЗСУ звільнили населені пункти навколо притулку та селище (в якому розташований притулок) не так давно. Міст, яким раніше волонтери діставалися притулку, зруйновано. Але є понтонна переправа, нею можуть проїхати легкові авто та вантажівки до трьох тонн. Переправа займає довгий час, але це єдиний реальний спосіб допомогти притулку та людям.

«Я була у відрядженні в Івано-Франківську, 24 лютого прокинулася від дзвінка родичів. Не могла повірити, що це реальність, а не якийсь дурний сон. Вирішила повернутися додому, 28 лютого зранку виїхала з Франківська і десь о 22:00 була в Києві. Завершення комендантської години ми чекали на вокзалі.

Оскільки я допомагала тваринам і до війни, в перші дні почала переказувати гроші, дізнавалася, де взяти корм, шукала людей на перетримку, трансфер для тварин. Коли повернулась до Києва, мені не довелось шукати заняття, в моєму будинку сусіди кинули двох собак, просто випустили на вулицю. Я їх врятувала, знайшла авто, перетримку, дала гроші на речі першої потреби для собачок, а потім і постійні домівки. З цього все і почалось.

Активісти нашої волонтерської групи «Обійми собаку» щодня рятують тварин із вулиці, з кинутих розплідників, рятують котиків, зачинених у квартирах, рятують із притулків, шукають корм, домівки або тимчасову перетримку.

Ми врятували 11 собак із Гостомельського притулку, допомогли з порятунком близько 20 алабаїв із розплідника, 12 собак із притулку в Києві відправили в Європу. Загалом під кураторством «Обійми собаку» понад 30 собак з України знайшли домівки або притулки в Польщі та Чехії, наразі готуємо трансфер до Німеччини. Я супроводжую собак із Києва до кордону Польщі, проходжу кордон пішки (але це можна зробити на авто, якщо воно є) і передаю собак представникам притулків «на тому боці». Досі з усмішкою пригадую перехід кордону з чотирма собаками за раз і очі прикордонників. Собаки всі разом важили трохи більше, ніж я сама.

Також перевозимо собак потягом на захід України власникам, які не можуть забрати їх самостійно (наприклад, тому що на руках діти або інші тварини, котрих не можна лишити).

Багато власників кинули тварин під час війни. Якщо ви дізналися, що тварину залишили у квартирі, а ключів немає, її можна підгодовувати через дверне вічко. Ще краще — взяти дозвіл у власника квартири й зробити дірку в стіні поруч із дверима, годувати та поїти кота або собаку крізь цей отвір. Якщо є ключі, краще забрати тваринку собі, хоча б тимчасово, або підшукати їй домівку чи перетримку. Залишати тварину у квартирі саму — негуманно. Собаки та коти — ті самі діти. Але ж дітей ми самих не лишаємо. Тварини можуть захворіти на фоні стресу або, якщо лихо станеться з будинком, не зможуть втекти від небезпеки.

Наразі дуже багато кинутих тварин, але не менше людей готові рятувати, давати прихисток, допомагати. Відгукуються на заклики дуже охоче, і я неймовірно вдячна кожному, хто у важкі часи не залишається байдужим.

Якщо є бажання допомогти тваринам — багато груп у телеграмі можна знайти за назвою «Допомога тваринам». Можна стежити за подібними тегами українською та російською, можна писати в інстаграмі мені.

Наразі найбільше потрібні авто для трансферу тварин та доставлення корму за адресами. Також потрібні постійні домівки. Гроші не будуть зайвими — вони можуть покрити потреби в придбанні бензину, корму та його доставлення зі «спокійних» регіонів, покрити витрати на трансфер тварин на західну Україну та в Європу. Не зайвою буде інформаційна допомога та пошук за потребами.

Мої рідні в Києві, на жаль, вони не в змозі допомагати. Але волонтерська група залучена на повну, всі мої друзі та знайомі наразі об’єднуються і допомагають не лише тваринам, а й людям. Кожен робить скільки може, будь-яка допомога важлива. Просто лишатись в Україні, працювати й платити податки — допомога економіці, рятувати дітей із гарячих точок — допомога майбутньому України, а рятувати тварин — поклик серця.

Ще я піклуюся про свою місцеву територіальну оборону. Якби не тварини, пішла б волонтерити в лікарню або на кухню, щоб допомагати готувати й годувати військових, літніх людей.

Я планую лишатися в Києві. Свідомо повернулася з Івано-Франківська і не планую їхати.

У майбутньому планую балансувати між роботою та волонтерством. Робота допомагає донатити армії та оплачувати потреби з порятунку тваринок. Мрію знайти авто, щоб бути більш ефективною у допомозі. Є знайомі, які лишають авто в Києві й готові позичити на потреби волонтерства. Але важкість у тому, що такі авто розлітаються як гарячі пиріжки. Мрію, що коли ми переможемо, то українська небайдужість і єднання нікуди не щезне, і ми разом відбудуємо наші міста та серця».

Наталія Соломахіна, 38 років, Київ

Наталія — юристка в галузі IT, працює в продуктовій компанії та на фрилансі. Від початку повномасштабного вторгнення Наталія волонтерила цілодобово. Через півтора місяця починає повертатися до роботи.

«Вранці 24 лютого мене розбудила родичка, сказала, що почалася війна, що мені терміново слід забирати батьків і тварин та рушати до неї, в Київську область. Я зі сну нічого не зрозуміла, сказала, мовляв, яка війна, в мене репетиція хору. Потім зателефонувала батькам, вони відмовилися їхати. І тоді я набрала подругу, що 24 лютого мала прилетіти до Києва з Австрії за речами. Сказала, що вона нікуди не летить і що почалась війна. Далі як у тумані. Здається, ще намагалась працювати. Було дуже страшно.

На початку війни я стала допомагати з евакуацією тварин із зоопарку «Екзоленд». Просто побачила пост у фейсбуці про прилаштування тварин і запропонувала допомогу. В результаті власноруч дала укол снодійного мавпі Сєні. Хоча ніколи раніше такого не робила. Він мене не знав, але підпустив до себе. Мені просто дали в руки шприц і сказали колоти. Потім ми «пакували» маленьких мавпочок ігрунок. Одна з них втекла, і ми десь годину намагалися її спіймати. Спіймали, а вона втекла вдруге, вже з переноски. Переноску довелося ледь не скотчем замотати, щоб утримати тварину на місці.

Мені дали на перетримку двох тхорів. Не мала раніше справи з такими тваринами, тож у перший день вони мене покусали. За місяць тхори повернулися до зоопарку, так і не познайомившись, на щастя, з моїми тваринами. У мене живуть «триКотаж» (одна кішка і два коти), гекон та сурикат Валєра. Причім Валєра — це дівчинка.

Я не займаюсь пошуком, порятунком чи прилаштуванням тварин. Нервую, коли мене про це просять, пишуть в особисті повідомлення. Натомість я купую і розвожу по притулках корм для котів, наповнювач для туалету, переноски, якщо вдається знайти. Годую тварин — тих, кого не одразу евакуювали з зоопарку, а ще білку та якось довелося навіть годувати пітона. Можу відвезти тварину до ветклініки й оплатити лікування коштом донатів.

Я зазвичай прошу вислати мені ключі, щоби прийти й погодувати тварину. Мені ще не відмовляли, бо я можу бути досить переконливою. Власниці притулків, якими опікуюсь, годують котів, яких викинули на вулицю. Це краще, ніж зачинити тварину в приміщенні й не пускати туди нікого.

Я вдячна всім, хто допомагає донатами, адже тварини не в пріоритеті під час війни. Часом потрібні вільні руки, наприклад, потримати білку, якій необхідно зробити певні медичні процедури. Але найбільше все ж потрібні гроші. Якщо гуманітарний корм можна знайти за кордоном, то оплатити лікування можна лише за гроші.

Мої близькі люди в Києві, в різних районах міста. Вони допомагають морально, годують мене. Днями батько їздив зі мною до білки — домовився, щоб нас у клініці прийняли. Мені відмовили, а батьку не змогли, бо він сам лікар. На 9 квітня у мене були квитки з міста на усю родину, але батьки передумали їхати, тож ми лишаємося. Я обіцяла батьку відвезти його до Італії, коли закінчиться війна. Тож одразу, як можна бути летіти, прямуємо до Рима».

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!