Не те щоб мені ніколи не резонувала концепція Марі Кондо щодо цілющої сили прибирання. Навпаки, я дуже люблю саму ідею полегшення простору завдяки коморам, шафам і шухлядам, розвантаженим від мотлоху. Головні правила «прибирання за Марі Кондо»: лишайте у власному просторі лише ті речі, що виблискують радістю, позбувайтеся дублікатів, не набивайте комори речами, харчами, побутовими товарами, хай лежать собі на полицях у магазині, за потреби ви завжди зможете поповнити запаси.

Чесно кажучи, ще в ті часи, коли я щиро вірила, що домашній розгардіяш можна прибрати «раз і назавжди», а цілодобовий «Сільпо» біля будинку міг запропонувати гречаний багет із французьким сиром у будь-який час дня й ночі, все ж таки основні поради з книжок Кондо викликали в мене дивну внутрішню напругу й недовіру.

Бо я дитина 90-х, темних, сутужних, безгрошових, непевних років становлення української держави. Порожня комора вдома з теоретично повними полицями в магазині мене бентежить. Глибоко в моїй підсвідомості досі живе маленька дівчинка, яка годинами відстоювала з бабусею в нескінченних продуктових чергах поруч із натомленими, виснаженими і сердитими дорослими, здатними влаштувати бійку за останній кавалок маргарину чи протермінованого повидла у залізних баняках. І жодного разу протягом останніх років двадцяти чиновницькі заклики про те, що «гречки, солі, сірників вдосталь, не треба зносити все з полиць супермаркету» не присипляли моєї пильності.

Вважайте мене панікеркою, та кілька пачок гречки, борошна, гігієнічних прокладок я завжди складала в комору про запас! Годі й казати, що терапевтично-заспокійливі вареники у наше воєнне сьогодення я ліплю із борошна, закупленого ще у розпал ковідної пандемії.

Пригадую, як у перші дні локдауну зустріла в магазині його головну менеджерку, давню мою знайому, яка щиро переконувала, що продукти є, все є, не треба піддаватися паніці, а я у відповідь усміхалась, кивала головою із незручною маскою на вухах і продовжувала складати у візок пакунки з борошном і вівсянкою.

Звісно, свого часу мені хотілося позбутися цієї звички напихати комору крупою, олією, і нарешті навчитися купувати нову банку крему тільки, коли попередня спорожніє, а ще лишати у своєму просторі тільки ті речі, які «виблискують і тішать» — погодьтесь, десяток рулонів туалетного паперу в комірчині не дуже надаються до мерехтливого блимання радістю (хоча, то з якого погляду тепер глянути).

Мій єдиний успіх у сповідуванні теорій Марі Кондо — я позбулась майже всього непрактичного взуття, непрактичного одягу і нефункціональних декоративних дрібниць. Увесь час намовляла маму зробити те саме: нащо берегти заношені татові штани, якщо він вже точно не буде їх носити? Чи оця розкошлачена кофта — нащо вона, коли ти будь-якої миті можеш замовити нову й гарну в один клік в онлайн-магазині?

Мама, звісно, слухала, погоджувалась і відкладала всі ці трохи некондиційні штани й кофти у дальній кут шафи — страх пережити 90-ті ще раз промовляв до неї гучніше, ніж моя самовпевненість нашіптувала мені та спокушала віднести торбу шмаття в благодійний магазин чи віддати на перероблення.

Я вірю, що в Україні настануть часи, коли теорії та поради Марі Кондо знову «замерехтять» практичністю й сенсом. Настануть часи, коли порожній холодильник не наганятиме жаху, бо ти будеш певна: будь-якої миті кур’єр привезе тобі гаряченький обід з улюбленого ресторану, а якщо ти таки здолаєш лінь і вийдеш із дому, то сусідній супермаркет забезпечить тебе свіжесенькими продуктами на обід, вечерю й сніданок. Та це вже історія не про моє покоління.

Тепер ми будемо тими нудними дорослими, які повчатимуть дітей: у коморі, що виблискує радістю, завжди має бути повно гречки, олії, сірників, кілька поживних снікерсів, прокладки й тампони, ліхтарик, спальник, батарейки і кілька кілограмів корму для тварин (що більше, то краще). Сяють радістю шафи з купою запасних ковдр і теплих светрів і мільйоном радісних блискіток розсипаються стоси цупких шкарпеток.

Ілюстрація Анна Хакімова

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!