Цифри з глобальних досліджень невтішні: за останні 12 років лише 3% режисерів анімаційних фільмів були жінками. Однак на телебаченні режисерки-аніматорки посідають 13% режисерських крісел, а з фестивальними короткометражками ситуація взагалі набагато краща: наприклад, автори більшості фільмів цьогорічної конкурсної програми фестивалю LINOLEUM, який відбудеться онлайн 2-6 вересня, – це жінки.
У своїх анімаціях режисерки говорять про зовсім різні речі: плинність часу у Всесвіті, війну або родинні стосунки – без жодних тематичних обмежень. На фестивалі LINOLEUM вже кілька років поспіль представлена окрема позаконкурсна програма під назвою Ladies First. Вона розповідає про унікальний жіночий досвід і збирає потужні висловлювання на тему рівності та проявів дискримінації, тілесності та сексуальності.
Чи потрібно для жіночих висловлювань створювати окремі рубрики? Організатори фестивалю вважають, що так: по-перше, це надає можливість жіночій анімації не загубитися, говорити на важливі теми голосніше й помітніше. Але є й інші причини.
Через історії жінок легше побачити вразливість суспільства
Щонайменше в анімаційному фільмі «Невиїзна» 2018 року. Він буде близким для всіх, хто хоч раз бачив на екрані повідомлення «This content is not available in your country» або соромився свого акценту. Це історія про дівчину, яка все життя мріє про чудову країну «Закордон», готова відповідати на докучливі запитання під час виїзду, щоби так і не потрапити на казкове море, але врешті-решт розуміє, що фізичні кордони завжди будуть лише умовністю.
Untravel from RADIATOR IP Sales on Vimeo.
Через те, що головна героїня – дівчина, фільм сприймається не лише буквально (співрежисерка Ана Недельковіч цілком біографічно розповідала про рідну Сербію), але й як метафора. Наприклад, як часто жінки, усвідомлюючи безліч обмежень навколо них, зазирають у справжню природу цих перешкод? Ймовірно, відповідь наприкінці фільму доречна і для цього запитання.
Анімація допомагає пригадувати
Пам’ять – це те, завдяки чому ми усвідомлюємо свою особистість. Але не завжди вона ґрунтується на яскравих фактах. Інколи це лише химерні враження, невловимі відчуття дотиків, поглядів або думок. Із передаванням таких субстанцій анімація справляється як ніщо інше, адже сама є ефемерною.
Підтвердження – у фільмі «Блоейстраат, 11» про дружбу між двома дівчинками, що може виникнути лише в дитинстві. Тоді, коли тіла сприймаються без сексуального підтексту, а поняття «дурних розваг» не існує взагалі. Історії з того віку зазвичай пригадуються нечіткими емоціями, котрі складно вербалізувати, але можливо перекласти на візуальну мову. Режисерка Ніенке Дойц зробила це так, що глядачка відчує і незручність, і тепло, і радість, і солодку ностальгію.
З іншого боку, пригадувати можна не лише особисте, але й колективне. Так роблять Анна Беннер та Елюнед Зої Айяно в новій анімації «Усі її вмирущі коханці». У цьому фільмі історію напів легендарної жінки переказують сторонні люди, постійно плутаючись у своїх свідченнях. Чи вбивала вона нацистів, чи кохалася з ними? Чи заслуговує на осуд або ж на схвалення? Чи існувала взагалі? Ці спогади наче повертають безіменній медсестрі часів Другої світової її історію та особистість.
«Усі її вмирущі коханці» будуть доступні онлайн на фестивалі LINOLEUM 2-6 вересня
Досвід жінок – не однаковий
Здавалося би, це очевидно, але ми часто потрапляємо до ментальної засідки: вдаємо, що розуміємо людину з іншого культурного чи соціального середовища винятково тому, що вона однієї з нами статі. На одному з інтерв’ю режисерку анімаційного фільму «Тигр та Віл» Син Хі Кім спитали: невже в Південній Кореї досі є упередження стосовно розлучень батьків? Невже справді ти не можеш розповісти однокласникам про те, що тебе виховує тільки мати? Такі моменти, яскраво висвітлені в цій анімації, допомагають дізнатися трохи більше про світ навколо. І про те, у наскільки різні ситуації потрапляють жінки в інших країнах.
Після усвідомлення настає час для підтримки. Її силу можна побачити в іншій короткометражній анімації «Есперанса». Це історія біженки, яка потрапила до Франції з Анголи (південно-західна Африка), а перед цим втратила свого батька.
Її надто спокійна (від чого подекуди стає навіть моторошно) розповідь про всі випробування мала б зовсім іншу тональність, якби не крапля позитиву наприкінці: Есперанса знайшла подругу у французькій школі. Здається, саме така побутова річ дозволяє їй зберігати себе в цьому світі.
Обидва ці фільми можна буде подивитися вже 2-6 вересня на фестивалі LINOLEUM онлайн.
Анімація – комфортний спосіб краще зрозуміти своє тіло
Цього року компанія Libresse зробила революційну рекламу: у трихвилинному ролику показується «життя» піхв різних жінок – від радісних чи побутових моментів до особистих трагедій.
Ці історії вийшли нетиповими для звичних реклам гігієнічних товарів, адже в більшості роликів не заведено навіть демонструвати червону кров, а тим більше – детально зображувати жіночі органи зсередини
Зробити це естетично та правдиво водночас дозволила саме анімація режисерки Ніши Ганатри: піхви стали центральними персонажами сюжету, борються з монстрами, кепкують або страждають. Мета ролика – зробити так, щоби жінки припинили соромитися свого тіла, дізналися про нього більше, а згодом не боялися публічно говорити про те, що їх хвилює.
До питань пізнання свого організму можна віднести не тільки фізичне, але й психічне здоров’я. Анімація дозволяє передати різні складні емоційні стани, коли незрозуміло, чи божеволієш ти, чи світ навколо. Як у анімаційному фільмі «З шостої вечора до шостої ранку» ізраїльської режисерки Нети Коен.
Усе, що ми бачимо впродовж фільму, – інтер’єр будинку очима героїні. А ще інколи чуємо крики малої дитини, які не дозволяють жінці відпочити. З кожною годиною відчуття безсоння бере гору, а меблі, стіни чи підлога оселі починають видозмінюватися, наче все довкола живе власним життям. Відчуття, що знайоме кожному, хто ніяк не міг заснути вночі.
Побачити цей досвід збоку також можна буде на цьогорічному фестивалі LINOLEUM.
