Ми розповідаємо про українок, які створили екологічні проєкти, присвячені розумному споживанню та відповідальному ставленню до природи. Це локальні ініціативи, які базуються на повазі до природи та людини й допомагають впроваджувати у суспільстві ідею відповідального ставлення до довкілля. Наші героїні виходять за межі стандартного бізнесу та розвивають навколо себе культуру екологічного ставлення до життя.
Анна Уварова — засновниця благодійних магазинів «Ласка»
Анна Уварова, Лєна Лінькова та Анна Грищенко створили благодійний магазин «Ласка» у 2011 році, коли в Україні мало хто замислювався про екосвідомість і соціальний бізнес. Ми поговорили з Анною про те, як починався проєкт і як він змінився за останні роки. А також дізналися, що команда незабаром планує відкрити сортувальну станцію текстилю.
Попередні «Ласки»
Анна Уварова: У 2011 році в Індії я познайомилася з Лєною Ліньковою. Так склалося, що Лєна з чоловіком буквально за місяць вирішили переїхати до Києва з Петербурга. У них своя ресторанна та барна історія, доволі довго вони шукали приміщення і знайомилися з українським законодавством.
Колись Лєна з подругою їздила до Великої Британії за обміном і там дізналася про благодійні магазини. В Англії подібний формат зародився ще під час Першої світової війни, і що таке charity shop, британцям пояснювати не потрібно. Дівчата надихнулися цією історією,. Коли Лєна приїхала до Києва, то запропонувала мені долучитися до проєкту такого формату.
У той момент я була у творчому пошуку, до поїздки в Індію звільнилася з офісної роботи, на якій пропрацювала чотири роки. Почала вести йогу, жила і працювала у вільному графіку. Усередині визрівало бажання допомагати, хоча я більше з бізнес-сфери, де на той час волонтерство та громадська діяльність майже не розвивалися.
Ідея благодійного магазину мені сподобалася, хотілося допомагати дітям. Ми почали діяти швидко: у 2011 році був фестиваль «Велика ідея», де можна було подати свій проєкт і претендувати на грошовий приз для старту. Ми буквально вскочили в останній вагон і стали одними з фіналістів. Отримали 14 тисяч гривень, тоді це була значна сума. Влітку того самого року взяли ще два невеликі гранти на розвиток майбутньої «Ласки».
У Лєни почалася активна робоча діяльність, у мене — свої справи. До цього я працювала у виставковому центрі на Лівобережці. У мене залишилися хороші контакти, і нам безкоштовно дали конференц-зал, у якому лежали речі — їх треба було перебрати, сфотографувати і продати через соцмережі. Люди могли й самі до нас приїхати, але все це було не те.
У закладі, який відкрила Лєна на Львівській площі, на даху встановлений куб. Якщо пам’ятаєте, це легендарний київський клуб «Фазенда». Куб ніяк не використовувався, і нам запропонували його освоїти. Ми зробили мінімальний ремонт, купили все необхідне, розширили команду на волонтерських засадах. Розподілили зміни й почали там працювати.
Так тривало до пізньої осені 2012 року, коли ми зрозуміли — час щось вирішувати. Або ми продовжуємо діяльність у літньому форматі й закриваємося на зиму, тому що в нашому приміщенні немає опалення, або починаємо робити щось серйозне й орендуємо місце в центрі.
Обставини склалися вдало, і ми знайшли приміщення за дуже невеликі гроші. Власниця перейнялася ідеєю й дала нам довгі ремонтні канікули на три місяці.
«Зараз віддаємо 60% коштів на благодійність — починали з 40%, прагнемо до 80%»
Соціальний бізнес
До 2014 року я не усвідомлювала, що займаюся бізнесом, що це соціальне підприємництво. Просто в мене був вільний час і на той момент не було потреби заробляти гроші. Було бажання допомагати, спробувати щось нове.
Ми наступили на всі граблі, на які тільки можна було наступити. Довгий час ідея будувалася на благодійності. Питання екології для нас не стояло, тому що ми не знали всіх масштабів: звідки, як і ким виробляється одяг, який обсяг текстильного сміття у світі. Зараз віддаємо 60% коштів на благодійність — починали з 40%, прагнемо до 80%. Віддати одяг на благодійність — найбільша частина йде саме так, а якщо це зовсім ганчір’я, то люди, які живуть у будинках для літніх, роблять із нього килимки.
Заздалегідь продуманої та спланованої структури від початку не було. Зараз починають надходити запитання щодо франшизи, і ми розуміємо, що працюємо дуже несистемно й сильно прив’язані до конкретних людей. Тепер думаємо над структурою, щоб розширюватися.
Сортувальна станція текстилю
У 2015 році я дізналася про Fashion Revolution, почала читати, дивитися відео. Паралельно з цим моя колега познайомилася з течією, учасники якої називають себе мінімалістами. Вони говорять про усвідомленість у речах і про те, що насправді для щасливого життя потрібно не так уже й багато.
Тоді ми почали замислюватися про екосвідомість, цікавитися, спостерігати, що відбувається у світі. Усвідомили, що є ще один чинник важливості таких магазинів, як наш. Якою б класною та якісною не була річ, якщо ти носив її рік-два, вона тобі набридла. Можна продовжити її життя завдяки такому проєкту. Або купити річ, яку ти не будеш постійно носити, наприклад сукню в підлогу, а потім знову здати й дати їй новий шанс.
У 2015 році ми почали встановлювати публічні контейнери, щоб люди могли віддати одяг на благодійність, не приїжджаючи до магазину. Жителі спальних районів добираються до нас у кращому разі раз на місяць. Ми зрозуміли, що потрібно ширше подивитися на місію «Ласки» й усвідомити її як екологічну. Дати можливість киянам бути екологічними й зробити це зручним для них.
Коли почали встановлювати контейнери в торгових центрах, багато хто не погоджувався насамперед із міркувань безпеки. Були проблеми й із комунікацією — необхідно було донести людям, що речі мають бути в нормальному стані.
У нас є мета до весни відкрити невелику сортувальну станцію й поекспериментувати, чи зможе вона себе окупати. Тому що в Україні немає збору, сортування та переробки текстилю. Є якісь елементи, але вони ніким не об’єднані.
Після встановлення контейнера в «Ашані» ми не могли впоратися з потоком речей — віддавали буквально все, і багато чого вже було непридатним для носіння. Обсяг контейнера — пів тонни, стандартно він заповнюється двічі на тиждень, а в «Ашані» його доводилося вивозити чотири рази на тиждень.
Це було влітку, я почала хаотично шукати, хто в Києві може прийняти стільки текстилю на переробку. Потрібне було сортування за типами тканини, а для здавання на переробку необхідно знімати фурнітуру, щось обрізати. Наші маленькі склади не могли прийняти таку кількість ганчір’я, і ми замислилися про станцію переробки.
Моя колега зараз живе в Берліні й вивчає європейський досвід. У мене була робоча поїздка до Німеччини, і я дізнавалася, що вони роблять із переробкою речей. Виявилося, що там дуже розвинений апсайклінг, тобто фактично дизайн. Магазинчиків, які цим займаються, багато, але переробки в масштабах тонн я не знайшла. До Америки я їздила за обміном, там є дві великі мережі благодійних магазинів. Я була у Флориді в невеликому, але багатому місті. У Штатах у таких магазинах можна повністю облаштувати дім і купити одяг для всієї родини, і це будуть люксові бренди. Запитала, що ж вони роблять із тим, що не розкуповують. Відповіли, що продається 50%, а ще стільки ж викидають. Підозрюю, що йдеться про спалювання. Є практика, коли з текстилю роблять брикети, якими можна опалювати.
Внутрішньо ми готові, і навіть сама Україна трохи дозріла до того, щоб відкрити сортувальну станцію й спробувати зробити її самоокупною. Зараз ми на етапі пошуку грошей. Перший рік буде експериментальним — є домовленості, плани, бачення, як зробити цю потужність самоокупною, але все потрібно протестувати. Це буде грантова історія, тому що ми не готові брати кредит.
«Ми зрозуміли, що потрібно ширше подивитися на місію “Ласки” й усвідомити її як екологічну. Дати можливість киянам бути екологічними й зробити це зручним для них».
Зміни в Україні
У 2011 році на нас дивилися дивно — не було культури соціального підприємництва. Механіка «Ласки» складна для розуміння, поки розповіси — людина засне. Ми збирали навколо себе спільноту людей зі схожими поглядами, створювали і створюємо домашню атмосферу. У нас був бар і веломайстерня — така тусовка. Це нас і спозиціонувало, і дало можливість на той момент вижити.
Зараз аудиторія значно розширилася, але залишилися й ті, хто ходить із самого початку. Помітно, що вже менше виникає запитань про те, навіщо людям віддавати нам речі.
До команди приєдналася нова учасниця, яка хоче попрацювати з волонтерами. У неї є подібний досвід в інших проєктах, а ми готові спробувати. У нас були спроби на самому початку залучати волонтерів, але не могли ж ми брати їх на позицію продавця. Але нам хочеться об’єднати людей, яким небайдужі наші ідеї.
Зараз з’являються альтернативні інтернет-платформи зі схожою концепцією. Ми, найімовірніше, є певним натхненням для тих, хто думає, чи варто починати. Ми консультували кілька магазинів в Україні, розповідали, як усе організувати. Ми виросли й зрозуміли, що цінуємо свій час, тому замислюємося про серйозний консалтинг і, як я вже говорила, про франшизу в подальшій перспективі.
У мене є мрія, щоб в інших містах України charity shops функціонували на рівні муніципалітету. Це вже зараз відбувається точково: бачила приклади в Тернополі та Черкасах. Я знаю, який це обсяг роботи, тому на одному ентузіазмі й волонтерстві ти просто вигориш через пів року — і все.
Особисті звички
Ми з чоловіком приблизно раз на два місяці перебираємо речі. У нас дуже невелика квартира і просто немає де все це зберігати, тому намагаємося відмовлятися від накопичення й правильно розподіляти речі.
Раніше під час поїздок я намагалася купити всім сувеніри, зараз у кращому разі привожу якусь їжу. Тільки для свекрухи беру магнітики — вона їх дуже любить.
Питання решти сортування все ще болісне. Останні пів року намагаюся відбирати папір. Решта мені реально дається складно: у мене немає машини, а отже, й можливості відвезти все на сортувальну станцію.
У мене з’явилися багаторазова пляшка і чашка, які ношу із собою. Поки ти чогось не знаєш, це умовно тебе звільняє. Але коли ти вже знайома з наслідками, знаєш, як правильно чинити, то совість гризе, якщо не використовуєш ці знання.
