Ми поговорили з Ланою Світанковою – єдиною в Україні учасницею сертифікаційної програми пивних сомельє Cicerone (Cicerone Certified Beer Server), засновницею пивного бігового клубу, мандрівницею, яка просуває пивну культуру всіма можливими способами, подеколи – деспотичними.
Якщо назвати мій повний список регалій (гм-гм, протерти зірку в лобі), то вийде щось приблизно таке: «Єдиний в Україні учасник сертифікаційної програми пивних сомельє Cicerone (Cicerone Certified Beer Server), пивний посол, засновниця пивного бігового клубу, ідейний генератор на пивоварні, мандрівниця. Просуває пивну культуру всіма можливими способами, подеколи – деспотичними. Перекладачка книги Tasting beer Ренді Мошера (готується до друку). Дописувачка у виданні про пиво і пивну культуру BeerBox. Організатор тематичних дегустацій, зокрема, поєднання пива та їжі».
Місяць тому до переліку додався статус BJCP Provisional Judge – це перший «тимчасовий» статус Програми сертифікації пивних суддів (американська організація, яка, крім популяризації пива, освітніх програм і стандартизації, проводить акредитацію, сертифікацію, облік суддів, що працюють у журі пивних конкурсів усіх можливих рівнів – від конкурсів домашніх пивоварів до найважливіших міжнародних змагань). Перший рівень дає мені право судити конкурсні зразки в присутності повноправного судді. Для досягнення статусу чинного судді мені потрібно впродовж року скласти практичний іспит, проблема в тому, що ці іспити переважно приймають у США, а в Європі їх 2-3 на рік із обмеженням за кількістю в 12 осіб.
Теоретичну частину іспиту можна пройти онлайн, і він полягає у годинному тесті зі 180 питань найширшого кола – від історії пива і стилів до солодового складу рецептів, побічних ароматів і смаків у пиві і чим вони викликані, хімічного складу води для певних стилів, порівняння характеристик двох стилів, причому питання можуть бути «вірно/невірно», відповідь може бути як однозначною, так і з мультивибором «позначте всі вірні відповіді». Списку питань не існує, можна пройти лише безкоштовний тестовий варіант на 20 питань, щоб уявити масштаб катастрофи.
Кар’єрні перспективи у BJCP Provisional Judge – це, перш за все, стати чинним суддею, і я сподіваюся найближчим часом досягти цього статусу. А далі можна просуватися рангами, але для цього потрібно набирати суддівські бали. Насправді ж, якщо казати про «плюшки», то це можливість відвідувати нові місця, зустрічати однодумців, дегустувати нове пиво, але у тому, як це все працює, я буду розбиратися, уже коли завалю цього ведмедя і стану повноправним суддею, чого зараз ділити віртуальну шкуру?
Крафтова культура в Україні
Моє знайомство з пивом почалося досить пізно, уже після повноліття, але дві доленосні зустрічі сталися у Чехії і через кілька років у Бельгії, коли я практично ридма ридала над келихом червоного кислого елю Rodenbach: «Нам ніколи таке не привезуть» (на щастя, я помилялася, привезли). Але відтоді я зрозуміла, що горизонти пива безкраї, до речі, я й досі їх розширюю, уже майже 10 років як. Пиво – мій напій вибору, решти алкогольних трунків я практично не вживаю.
Не знаю, чи можна сказати, що пиво переросло у професію, але для мене це радше захоплення, яке відкриває мені нові і нові грані і можливості застосунку моїх рук, часу і мізків.
Якщо йдеться про сучасну крафтову пивну культуру, я не впевнена в існуванні в Україні професійного дегустування. Що означає професійне? Дегустування за гроші, на постійній основі? У нас немає конкурсів, немає стандартизації, немає якихось впливових авторитетних джерел, до яких би дослуховувалися. Все це буде, я впевнена, але згодом. Зараз дегустації загалом проводять ентузіасти і любителі, є курси пивних сомельє, але професійний рівень – не думаю.
Якщо брати суху статистику, то, крім мене, українців взагалі у реєстрах Cicerone і BJCP немає, на території СНД тільки один чинний суддя BJCP – із Росії, Cicerone першого рівня – лише чоловіки, теж росіяни.
Хоча вже близько 20 років існує компанія “Укрпиво”, що проводить дегустації, в нинішньому складі комісії з 16 осіб, чоловіків лише троє, але, наскільки мені відомо, в основному це контроль якості нової продукції згідно з українськими стандартами.
Ринок українського крафтового пива зараз у стані немовляти, але швидко росте, особливо після того, як скасували абсолютно безглузду щорічну ліцензію на продаж пива у 500 тисяч гривень (ок, її просто зменшили до 30 тисяч). Майже півтора року існування цього законодавчого акту нагадувало мені “сухий закон” у США – всі пішли у підпілля. Наче виробництва й нема, а пиво є. Тепер, нарешті, пивовари можуть виходити з тіні. Тихенько вони намацують попит, хтось експериментує, хтось варить те, що продається, в будь-якому разі нам потрібен час – всі через це проходили, але крафт стає модним, навіть великі виробники схаменулися і намагаються відхопити й собі шматочок ніші, а спраглі до нових вражень люди вип’ють, як казала моя бабуся “і мох, і болото”, але коли наступить насичення, коли споживач стане більш перебірливим, все стане на свої місця.
Моєю особистою мрією є ринок, де важитиме не лише ціна і якість напою, але й загальна позиція компанії, її світогляд (я зараз кажу про пиво, але, звісно, хотілося б, щоб таке ставлення було всезагальним), тобто, ні – образливим етикеткам і назвам, так – справжній відданості своїй справі, дбайливому ставленню до навколишнього середовища тощо.
Біг та пиво
Бігати я почала у порівнянні з пивною історією зовсім недавно. А потім дізналася про існування бігових клубів і зрозуміла, що навіть за всієї моєї нелюбові до натовпів (я за три роки не приєдналася до жодної бігової спільноти), я мушу таке мати. Тому, сформулювавши певний план і набравшись нахабності, я написала власнику пивоварні, а він підтримав ідею. І уже більше року раз на два тижні (практично без зсувів графіка) ми маленькою зграєю збираємося, бігаємо, а потім відпочиваємо за келихом пива (саме в такому порядку і ніяк інакше). Нас не розуміють найчастіше ні бігуни – «як можна пити і бігати?», ні любителі пива – «нащо ще й бігати, щоб попити пива?». Ми робимо це для того, щоб довести, що не всі любителі бігу є суворими ЗОЖниками, і не всі любителі пива непідйомні з дивана. Ну і ми просто любимо пиво і бігати. А добігалася я ще й до того, що тепер працюю на цій пивоварні.
«Дівчата не тямлять в пиві»
З упередженим ставленням стикаюся постійно. Це і як зверхнє чи показово-поблажливе ставлення в мережі “дівчата не тямлять в пиві”, коментарі різного ступеню образливості, так і відсутність серйозного ставлення загалом. Наприклад, десь півтора року тому я писала матеріал про крафтове пиво для онлайн-видання і намагалася сконтактувати з різними пивоварами для отримання коментарів. Звісно, переважно це було через фейсбук-сторінки, із жіночим обличчям на аватарці мене або ігнорили, або годували обіцянками про “завтра”. Коли писав мій головний редактор – серйозний чоловік із бородою – йому відповідали значно швидше. Причому цієї вибірковості й упередження немає, коли я контактую з пивоварами, авторами та в інший спосіб зануреними у пивне середовище людьми за кордоном. Можливо, щастить, бо я знаю, що жінок у пивній індустрії широкі маси не сприймають ніде.
Власне, всі ці “регалії і звання” – це не лише цікавість і жага до розвитку, це більше мій особистий протест, доказ того, що хромосоми не вирішують, можеш ти розбиратися в пиві, чи ні. Звісно, що для когось і це нічого не змінить, хтось про ці програми навіть не чув, хтось скаже, що це американські мірки і до нашого ринку вони не дотичні, але я захотіла і змогла, мені цього досить.
