Вікторія Потоцька — яхтова капітанка із десятирічним стажем, засновниця вітрильної школи Family Yacht Club, надихнула і залучила понад сотню жінок до вітрильного спорту і згуртувала перші українські жіночі команди, які виступають на міжнародних змаганнях із вітрильництва.
«У мене в житті був складний період, коли всі казали: “твій поїзд пішов”, “ти мама з двома дітьми, чоловіка нема”, а тоді такий стереотип був, наче жінка з дітьми нікому не потрібна. Але, коли тобі постійно кажуть, що поїзд пішов, треба згадати, що в житті ще є літаки і яхти. Я відкрила для себе яхти, й це кардинально змінило моє життя», — згадує Вікторія.
Вона започаткувала соціальний проєкт «Сила вітру», де навчає жінок зі статусом внутрішньо переміщених осіб, дружин військових, ветеранок керувати вітрильною яхтою, а також дає можливість опанувати новий фах — професію яхтової капітанки.
DIVOCHE.MEDIA поговорило з Вікторією та учасницями проєкту про яхтинг — як спосіб повернути собі контроль над реальністю, відчути власну силу й опанувати нову професію.
«Яхта — це історія про командну роботу, про вміння комунікувати, домовлятися»
«У нас є досі такий стереотип, що яхти — це сидіти на палубі, пити просеко і нічого не робити. Насправді це лише глянцеві фото, які не мають нічого спільного з вітрильництвом і яхтингом. Яхта — це історія про командну роботу, про вміння комунікувати, домовлятися. А ще — постійна взаємодія із силами природи: вітер, вода, хвилі! Ти весь час маєш спостерігати за небом, за хмарами», — розповідає Вікторія.
З огляду на повномасштабну війну, можливостей сейлити в Києві та околицях стало набагато менше: водойми, включно із Дніпром і Київським морем, закриті. Зараз у столиці дозволено виходити на воду тільки в затоці Собаче Гирло, що на Оболоні.
Капітанка визнає, що це суттєво обмежує можливості для професійного тренування: «На Дніпрі у нас майже немає хвиль і не такий сильний вітер. Навіть якщо ми вийдемо в Київське море — це колосальна різниця, бо там вже є хвилі, є простір. На річці вітер постійно змінюється, і ти маєш весь час переналаштовувати вітрила. А це виховує тебе як людину, яка починає добре розуміти вітер».
«Сама не очікувала, що курс яхтингу дасть такі результати»
Вікторія згадує, як народився проєкт «Сила вітру»: два роки тому на міжнародній жіночій регаті у Гамбурзі вона на власні очі побачила, як жінки з інвалідністю беруть участь у змаганнях на рівні з іншими учасницями.
«Я бачила очі тих жінок і зрозуміла, що в Україні нам теж потрібне щось подібне. Звичайно, для людей з інвалідністю необхідні спеціально обладнані човни. В мене є велика мрія — закупити такі, привезти в Україну, надати можливість нашим жінкам і чоловікам з інвалідністю щось таке спробувати й відчути. Я почала з малого. Вирішила, як дружина військового, що треба провести курс реабілітації для дружин військових, для жінок ВПО, для ветеранок. Зараз важливо займатися своїм психічним станом, відновлювати психічне здоров’я. І, чесно кажучи, я сама не очікувала, що курс яхтингу дасть такі результати!» — зазначає вона.
На курс вітрильництва організатори отримали понад 120 заявок, з яких проєкт відібрав 16 учасниць на безплатне навчання яхтингу за авторською програмою, яку розробили Вікторія та її другий чоловік, з яким познайомились під час вітрильних тренувань, — яхтовий капітан, що нині служить у ЗСУ. Учасниць проєкту поділили на 4 команди, в складі яких жінки тренувалися на спортивній вітрильній яхті, відвідували теоретичні заняття з яхтингу, дві психологічні групи, а потім брали участь у фінальних перегонах, де й демонстрували, чого навчилися.
«Яхтинг допомагає вибудувати нові нейронні зв’язки, бо ти робиш те, що ніколи не робив у звичайному житті. Це постійний рух, постійно залучена дрібна моторика. Всі наші 16 дівчат-учасниць дуже різні, але вони потоваришували між собою, — каже Вікторія. — Нам важливо було створити спільноту, де вони підтримуватимуть одна одну. Цих жінок об’єднують спільні обставини, і тут вони знайшли подруг, вони розуміють одна одну. До приходу у “Силу вітру” деякі з них майже не спілкувалися ні з ким, наприклад, дівчина, яка втратила на війні чоловіка, а тут в неї з’явилося 15 нових подруг! І вони мали спільну мету — навчатися і готуватися до перегонів. Жінки думають, що зараз у житті нічого не можуть контролювати, а в яхтингу ти можеш повернути собі відчуття контролю. Ти контролюєш своє життя, бо ти можеш зараз контролювати це вітрило, цю яхту».
Вікторія пишається тим, що із 16 учасниць 13 її підопічних перейшли на більш спортивний клас занять вітрильництвом на одномісних яхтах (навчання теж є частиною соціального проєкту яхтової спільноти для дівчат), а чотири вирішили опанувати фах яхтових капітанок і продовжують професійне навчання, дві з них уже цього року поїдуть на морську практику за кордон і отримають ліцензії.
«Яхтинг дуже круто адаптує мозок до реакцій на форс-мажорні обставини»
«У момент, коли яхта летить із легким креном по хвилях, а ти керуєш нею, ти сама на штурвалі, з’являється нереальне відчуття внутрішньої свободи, відчуття, що ти все можеш, що всесвіт підкоряється тобі в цю мить. Це неймовірне відчуття!» — запевняє яхтсменка та психологиня проєкту “Сила вітру” Марина Петрович. — Це таке натхнення, це окрилює і дає потужний ресурс. І це не той ресурс, що за два дні зникає, його вистачає на більш тривалий період, не на кілька днів, а на цілі місяці. Воно закарбовується у м’язах, і сама памʼять про це відчуття повертає тебе до ресурсного стану і стає емоційним фундаментом».
Марина згадує, що одним з аспектів відбору учасниць був момент, коли дівчата зізнавалися, що керування яхтою або сейлінг були давньою мрією.
«Реалізація мрії стає дуже потужним емоційним ресурсом. І в цьому сенсі яхтинг — просто знахідка, тому що він здійснює мрії, показує, що те, що вважалося недосяжним, — цілком реальне, і він допомагає робити мислення гнучкішим. Яхтинг адаптує мозок до реакцій на форс-мажорні обставини, допомагає впоратися зі стресом, показує дівчатам, що вони можуть опанувати фах яхтової капітанки, і це не так нереально, як могло б здаватися».
За словами Марини, як і будь-який інший спорт, яхтинг дарує людині не лише емоційний, а і цінний тілесний досвід, що можна охарактеризувати як «я можу впоратися». А ще яхтинг приносить у життя людини спільноту однодумців, які підтримують.
«Коли ми разом із дівчатами — це теж окремий вид енергії, якої ти набираєшся, і тобі вистачає надовго»
«Посилання на анкету учасниці мені надіслала подруга і написала, що мені це потрібно. Спочатку я подумала: “Навіщо мені взагалі якийсь яхтинг”, а потім вирішила: “А чому б ні”, — згадує дружина військового й учасниця проєкту Вікторія Данилевська. — За тиждень мені зателефонували, сказали, що я пройшла відбір. Уже коли дала згоду, був момент, що я хотіла відмовитися від участі, бо “не на часі”. Але потім дитина мені сказала: “Ні, мама, тобі це потрібно!”».
За основним фахом Вікторія — вебпрограмістка, але наразі навчається вітрильництва, щоб здобути капітанську ліцензію. Каже, яхтинг приніс в її життя не лише нові знання, натхнення і бажання опанувати новий фах, а й потужну спільноту «своїх людей»:
«Бути дружиною військовослужбовця, який від першого дня повномасштабного вторгнення пішов захищати країну, — дуже важко. Люди довкола, які не в таких самих умовах, як ти, тебе не розуміють, ти не відчуваєш їхньої підтримки, а от подруги, які опинилися в такій самій ситуації, — це ті люди, які тебе дійсно підтримають і зрозуміють. Коли ми разом із дівчатами — це окремий вид енергії, якої ти набираєшся, і тобі вистачає надовго».
Ще два місяці тому, каже Вікторія, вона і не думала про яхтинг. «Я тепер взагалі не бачу свого життя без яхтингу, навіть одне тренування надає сил на цілий тиждень, — зізнається вона. — Я не знаю, чи стане фах капітанки моїм джерелом заробітку, але я точно знаю, коли повернеться чоловік з війни, і війна закінчиться, і ми зможемо спокійно подорожувати, то перше, що ми зробимо, підемо з ним на яхтах Середземним морем».
