Лауреатка Нобелівської премії з літератури Еліс Манро, канадська письменниця, відома як майстриня короткого оповідання, померла у віці 92 років.
Її смерть підтвердив представник видавництва, але додаткових подробиць не надав. Манро мала слабке здоров’я і після збірки «Дороге життя» (2012) відійшла від творчої діяльності.
Вона отримала Нобелівську премію у 2013 році, а Шведська академія назвала її «майстринею сучасного оповідання», здатною «вмістити всю епічну складність роману лише на кількох коротких сторінках».
Манро була дочкою фермера, яка вийшла заміж молодою, а потім покинула чоловіка в 1970-х роках і почала «носити мініспідниці та скакати», як вона згадувала під час інтерв’ю Associated Press у 2003 році. Багато її історій порівнювали покоління батьків Манро з більш відкритим життям їхніх дітей, починаючи з тих років, коли домогосподарки мріяли «між стінами, за які платив чоловік».
Ще до Нобелівської премії Манро отримувала нагороди з усього англомовного світу, зокрема британську Букерівську міжнародну премію та нагороду Національного гуртка книжкових критиків у США, де Американська академія мистецтв і літератури проголосувала за її почесним членом. У Канаді вона була тричі лауреаткою премії генерал-губернатора і двічі лауреаткою премії Гіллера.
Письменниця мала комерційний успіх, продавши понад мільйон примірників своїх книг у Північній Америці. Її найвідоміші твори – «Занадто багато щастя», «Вид з Касл-Року», «Любов хорошої жінки», «Служниця жебрака», «Ведмідь за горою», «Коррі» та «Місяць Юпітера».
«Ведмідь за горою» – історія про заміжню жінку з втратою пам’яті, ускладнену багатьма минулими зрадами її чоловіка, яка закрутила роман із пацієнтом будинку для літніх людей. «Ведмідь» був адаптований режисеркою Сарою Поллі в художній фільм «Подалі від неї», який приніс акторці Джулі Крісті номінацію на премію «Оскар».
У 2014 році американська акторка Крістен Віг зіграла головну роль у фільмі «Ненависть, любов», екранізації оповідання «Ненависть, дружба, залицяння, кохання, шлюб», у якому економка залишає роботу та їде в далеке сільське місто, щоб зустрітися з чоловіком. Вона вважає, що він закоханий у неї — не знаючи, що романтичні листи, які вона отримала, були придумані його донькою та другом.
«Я думаю, що будь-яке життя може бути цікавим», — сказала Манро під час інтерв’ю для Нобелівського фонду після вручення премії у 2013 році. «Я думаю, що будь-яке оточення може бути цікавим».
