В українських кінотеатрах виходить новий романтичний трилер, який дасть глядачеві все, що обіцяє назва «Любов, брехня та кровопролиття» (і навіть набагато більше).
Кінець 1980-х в Америці, маленьке місто в штаті Нью-Мексико. В кінотеатрах нещодавно з’явився фільм «Міцний горішок», через що всі внадилися до тиру, аби стати ще більш схожими на героя Брюса Вілліса. Чоловіки й жінки абсолютно неіронічно носять зачіску маллет та одяг крикливих кольорів. Саме в це містечко приїздить головна героїня Джекі (Кеті О’Браян).
«Любов, брехня та кровопролиття» режисерки Роуз Ґласс розповідає історію сильної головної героїні. Проте це не те, що ви подумали. Головна героїня сильна в прямому значенні цього слова — вона бодибілдерка. Для Джекі шліфування свого тіла є майже обсесією, кульмінацією якої має стати перемога на змаганнях з бодибілдингу в Лас-Вегасі. Звичайна павза в цій подорожі змінить все її життя, коли вона познайомиться з менеджеркою місцевого спортзалу Лу (Крістен Стюарт).
Зустріч цих двох жінок програється ніби meet cute (сцена у фільмі, де двоє людей вперше зустрічаються за незвичних, комічних або просто милих обставин, і далі стають парою) з романтичної комедії: на фоні грає запальна музика, час стає тяглим та сповільненим, коли Лу через всю тренажерну залу бачить Джекі. Закоханість та сексуальний потяг із першого погляду. Та всі подальші події говорять (а насправді кричать) глядачам, що на екрані буде розгортатися незвичайна історія кохання.
Перша розмова-флірт майбутньої пари завершується кривавою бійкою з чоловіками, які обрали невдалий момент, щоб запросити Джекі на побачення, кажучи, що з такою «лесбі» (в оригіналі використовується слово dyke), як Лу, краще не водитися. На знак подяки Лу дарує Джекі не квіти чи цукерки — а стероїди.
Романтичного та комічного у фільмі вистачить, проте це точно не ромком. Перед нами розгортається неонуарний трилер у найкращих традиціях жанру. Отже, є закохана пара з мрією про краще життя. Що має статися за законами жанру?
Звісно, яка-небудь перешкода їхнім стосункам. А оскільки світ крутиться за правилами неонуару, ця перешкода має бути кримінальною, можливо, навіть кривавою. Тепер черга трохи ближче познайомитись із родиною Лу. Отже, батько, Лу-старший, в ідеальному виконанні Еда Гарріса — такий собі архетипічний кримінальний патріарх маленького містечка. Він володіє майже всім, чого сягає око, зокрема й місцевою поліцією. Бет (Джена Мелоун) — сестра Лу та головна причина, чому вона все ще живе в цьому забутому Богом місці. Неодноразово Бет з’являється на екрані з синцями та саднами — все через її чоловіка Джей Джея (Дейв Франко). В цій родині клубок емоцій та насильства сплітається так міцно, що не дивуєшся, коли розпочинається шоу кровопролиття.
«Любов, брехня та кровопролиття» шокує. За кожним новим поворотом сюжету ховається несподіванка, що прагне застати глядача зненацька та викликати вау-ефект: відвертий секс, неочікуваний постріл, криваве вбивство, елементи боді-горору та магічного реалізму. І це працює. Після перегляду залишається дивне відчуття: з одного боку, видається, що самої історії було замало. Хто такі Лу та Джекі, що їх мотивує, про що вони мріють (окрім бодибілдингу)? Сценарні дірки стають відчутнішими, але адреналін, на який підсаджує ця стрічка, не відпускає, і хочеться ще цієї феєрії.
Режисерка Роуз Ґласс не створила ідеальну історію, проте вона майстриня в створенні атмосфери. Всі деталі стрічки працюють на занурення глядача у всесвіт фільму: з кожним кадром все більше поринаєш у в’язкий, спекотний край Нью-Мексико. Витримана колірна гама фільму, тепла, зі всіма відтінками пустелі, що інколи перемежовується неоновими вставками з потенційно важливими елементами сюжету. Сцени присипані культурними елементами, які безпомилково вказують нам на епоху та підсилюють характери героїв і героїнь. Взяти, до прикладу, книжку «Мачо-шльондри» (Macho Sluts) 1988 року, яку постійно читає Лу, — один із перших творів БДСМ-лесбійської літератури.
Найбільше вражає музичний ландшафт фільму. Тут не почуєш звичної музики 80-х років: гуртів Starship, Fleetwood Mac, Мадонни чи Тіни Тернер. Кураторська добірка вдало синтезує маловідомі пісні того часу (наприклад, декілька пісень Патріка Коулі, котрий починав свою кар’єру в 70-х роках як композитор для гей-порно) та сайфай-саундтреки, написані спеціально для фільму. Все це дає стрічці відчуття позаземності, і, коли на екрані з’являються елементи магічного реалізму, здається, що все так і мало бути.
Важливою темою фільму стає одержимість. Вона передусім зображена через стосунки з тілом. Як каже режисерка: «Мене завжди цікавили стосунки, які люди мають зі своїми тілами. Це можливість сказати щось зовнішнє про те, що відбувається всередині. У бодибілдингу все доводиться до нав’язливої крайності».
Це не перше дослідження режисерки в площині тілесності. Її дебютний фільм, релігійний боді-горор «Свята Мод», багато в чому досліджував не тільки віру, а й її маніфестації в тілі. «Любов, брехня та кровопролиття» так само зосереджується на тому, як емоції та події проявляються через тілесність. Закоханість заміняється сексом, пошук внутрішньої сили стає нарощуванням м’язів, а тривожність чи наркотичний трип передається деформованістю тіл та облич людей навколо (вже звична для Роуз Ґласс територія боді-горору).
Звісно, в питанні гострого та точного висвітлення тем також варто звернути увагу на акторок. Від Кеті О’Браян та Крістен Стюарт просто неможливо відірватися, їхня хімія так і притягує погляд. Кеті О’Браян раніше грала другорядні ролі у великих франшизах, як-от «Людина-мураха і Оса: Квантоманія» чи серіал «Мандалорець». Це її перша велика роль, і як же фантастично вже впоралась. Зірка А-класу Крістен Стюарт бунтарськи звично втілює образ Лу, і відчуваються, що інді-фільми та провокативні персонажки — це її стихія.
Останнє, проте не менш важливе, — як ця стрічка зображує квір-історію. Стало звичним, що історії про квір-людей мають зосереджуватися на камінг-ауті, пошуку себе та (не)прийнятті оточенням. Ковток свіжого повітря — тут цього не буде. Кохання двох жінок не сприймається іншими персонажами як щось неправильне. Хочеться тільки порадіти, який великий шлях пройшло зображення лесбійок у кіно. Від першого поцілунку жінок у голлівудському фільмі «Марокко» (1930) з Марлен Дітріх до відвертого, палкого та красивого сексу в «Любов, брехня та кровопролиття».
Ми спостерігаємо за новою хвилею молодих британських режисерок, які створюють зухвале та провокативне кіно: «Як зайнятися сексом» Моллі Меннінг Вокер, «Цензорка» Прано Бейлі-Бонд і, звісно, Роуз Ґласс.
