Громадська організація «Клуб підтримки вагітності і материнства “Лада”», яка піклується про вагітних, котрі збираються стати мамами, та допомагає жінкам відновитися після пологів і повернутися на ринок праці, створила «Ладний подкаст» для натхнення жінок у світі материнства.
Одними з перших героїнь подкасту стали системна фасилітаторка, міжнародна аналітикиня, співзасновниця ГО «Міжнародна спільнота жінок “ЛАГЕРТА”», ініціаторка та координаторка проєкту REGENERATION (психологічна відбудова нації) Ярослава Кот-Миронова, керівниця проєктів у Gunia Project Іванка Дудар та авторка віршів, волонтерка Каріна Янюк, які розповіли про свої вибори на шляху до материнства.
Ярослава Кот-Миронова з дитинства була впевнена, що все має бути поступово — спочатку здобуття освіти, після цього створення щасливої сім’ї і вже потім народження дитини. За словами жінки, під час навчання в інституті вона панічно боялася завагітніти.
«Звичайно, це соціум, звичайно, це батьківська система, дуже багато нюансів, які змушували мене розуміти, що це рано. І я не розумію, яким чином, але я настільки перелякалась цього, що у мене навіть була думка, що захворіти на щось — це можна вилікувати, а от завагітніти — це вже не лікується. Я навіть думала, що якщо я захворію ВІЛ, то це навіть легше, тому що зараз це підтримується, можна з цим жити, є препарати. Цей страх, звичайно, пов’язаний з тим, що мене не приймуть в моїй сімейній системі, в моєму соціумі. Мені не хотілося залишатися одній із цим, хоча в мене ніхто не залишився один», — розповіла вона.
Згодом Ярослава не змогла завагітніти — в неї діагностували психогенне безпліддя.
«Це коли все нормально, в тебе вся фертильна функція на 100% працює, але психологічно або щось заважає всередині, або щось заважає в процесі. І ми все перепробували: аналізи, активізацію, всі графіки, періоди овуляції, штучний секс за часом, імпульсивний — і не виходить, нічого не допомагало», — зазначила вона.
Допоміг врешті завагітніти жінці, на її думку, «комплекс речей», але насамперед — те, що вона перестала сприймати відсутність дітей як покарання або дефект. На консультації до Ярослави почали приходити жінки з подібними проблемами, і вони спільно досліджували ситуації та співпереживали одна одній.
«У всіх своя історія. І от я з ними росла, почала розбиратися зі своїми та їхніми процесами, і вони почали вагітніти. Я — ні, а вони — так. Не всі вагітніли, звичайно. Я використовувала різні методи, ми працювали, відправляли до лікарів. Тобто ми використовуємо різні методи, щоб вони справлялися з цим, але основна лінія була — зрозуміти, що це не дефект і не покарання, і в результаті деякі люди ухвалювали рішення не мати дітей. Якщо людина вирішила, що в неї не буде дітей найближчим часом або взагалі, — це свідоме рішення, і це не про страх, або переживання, або обмеження, це круте рішення. Ми з колегами багато почали обговорювати, і я проходила ті самі історії, які проходили мої клієнтки, так само і з лікарями, і з цілителями, і з внутрішньою роботою, з терапією. Багато всього було, і в якийсь момент я просто завагітніла», — поділилася героїня подкасту.
Іванка Дудар планувала завагітніти не раніше, ніж у 33 роки, адже хотіла розвиватись та реалізовуватися у професії.
«В мене була чітка дата, і, коли в березні 2020 року, під час першої хвилі ковіду, я дізналась, що вагітна, у мене був легкий стрес та паніка. Тому що дуже багато змін починає відбуватись навколо: робота нон-стоп, тобі потрібно розуміти, як зараз бути з бізнесом, в якому ти працюєш, є незакриті побутові питання, які потребують великої уваги. І тут я дізнаюсь, що вагітна. Я була не те що розчарована, я була в шоку. Телефоную чоловіку з роботи, він мені говорить: “Чого ти переживаєш, тобі скоро 33, в тебе все за планом”. Тобто насправді цей момент у мене йшов за планом, але я не усвідомила цього», — розповіла вона.
Завагітнівши, жінка вирішила, що не підлаштовуватиме своє життя під дитину, а навпаки — інтегруватиме її у своє життя.
«Я розуміла, якщо зараз полишу робити те, що люблю, я буду себе картати. І підсвідомо буду картати свою дитину за це. Тому вирішила залишитись з тим, що я роблю. Адаптувати її в це, тому що вона прийшла в цей світ, коли це все вже було і було прийнятним для мене, і, напевно, я вибрала бути далі собою, просто мінятись під неї, але максимально м’яко. Мені дуже хотілось бути активною, такою, як я і була раніше. Звичайно, темп упав, я відчуваю, що він не є таким, але я максимально зберегла свій внутрішній потяг до нового, і відповідно це відображається на ній», — пояснила вона.
Іванка зауважила, що мала дуже велику підтримку з боку чоловіка, який міг посидіти з дитиною, а подекуди, за словами жінки, поводився з донькою впевненіше, ніж вона.
«Юра дуже велику роль виконав у житті Терези, коли вона була маленька, він більш як 50% часу проводив із нею, це було фундаментально. Вона його навіть більше сприймала, ніж мене, бо вона його більше бачила», — наголосила героїня подкасту.
Коли чоловік Іванки залишався вдома, вона приходила в обідню перерву до доньки, оскільки хотіла максимально довго годувати дитину грудьми, гуляла з нею, а потім поверталася в офіс. Брати малечу з собою на роботу жінка почала з перших двох тижнів її народження.
«У мене було переживання, як відреагує на це оточення, чи не буде це дискомфортно, але я настільки спокійно поводилась, що вона нікому не приносила дискомфорту. Якщо вона це і робила, ці люди самі собою відсіювались, і я розуміла, що це не “мої” люди», — додала вона.
На початку материнства, зізнається Іванка, були моменти в житті, коли їй хотілося побути самій, щоб відновити сили. Тож чоловік разом із дитиною їздив на декілька днів за місто до своїх батьків. Проте з’ясувалося, що жінка потребувала не цього.
«Не можу сказати, що я була щаслива. Ти звикаєш до побуту, у тебе формується звичка й в один момент вона випадає, це надто різка зміна. Мені потрібна була просто якась годинка, щоб я відновила енергію. У березні я почала бігати — прокидалася кожного дня о 4:40. Після тривоги йшла бігати, я передати не можу, наскільки мене це морально витягнуло і допомогло сфокусуватись на моїх основних потребах. Для мене ця година бігу — це година для мене, я навіть музику перестала слухати, бо я чую місто. Я добігаю до Володимирської гірки чи до Арки, можу сісти на 10–15 хвилин і дивитись, як сонце сходить, і для мене це неймовірні хвилини відновлення і запасу енергії», — запевнила жінка.
На переконання Каріни Янюк, яка з гумором веде блог про неідеальне материнство та створила хештег #мама_ок, щоб підтримати інших жінок, мами мають право на помилку, на погані думки, на втому, на бажання побути самій або купити спочатку собі сукню, і лише потім — дитині машинку, а не навпаки.
«Я хочу показати, що #мама_ок — це будь-яка мама. Вона хоче побути сама, без чоловіка, без дитини, і це не означає, що вона хрінова мама, це означає, що з нею все добре і вона просто жива людина. Коли я не була мамою, дуже багато чого засуджувала, але коли зрозуміла, як це тяжко іноді, перестала це робити. Я навпаки даю зрозуміти мамам, що вони мають право на помилку, мають право казати, що вони втомилися. Іноді навіть ці жахливі речі: “Господи, навіщо я народжувала. Не хочу дітей”. Я розумію, що це просто імпульсивні, емоційні слова, які зовсім не стосуються того, що вона не любить свою дитину чи дійсно так вважає, що не треба було народжувати. Ні, це все від втоми, безсилля, нерозуміння, відсутності досвіду бути мамою до цього, особливо коли перші діти, від війни, яку ми маємо сьогодні в Україні. Мами втомлюються, і їм з усіх сторін батьки, їхні дідусі, бабусі, всі вчення і традиції говорять, що ти маєш це вивозити, жалітись не маєш права, ти мама, ти маєш все робити через силу, через біль», — наголосила вона.
Також Каріна вважає, що суспільство має припинити тиснути на жінок, які не хочуть дітей, необхідністю продовження роду.
«Якщо вони не хочуть свідомо це робити з будь-яких своїх психологічних причин, здоров’я тощо, щоб соціум перестав їх засуджувати, і вони видихнули. І можливо, це дасть більше усиновлених дітей, хотіла б, щоб більше дітей мали шанс на сім’ю, на щастя. Тому що жінки видихнуть від того, що їм можна бути собою», — заявила героїня подкасту.
Каріна завела блог, який спочатку мав стати поетичним, оскільки вона пише вірші з п’яти років, але той дуже повільно розвивався, а потім жінка завагітніла.
«Коли дитина народилася, здається, місяця ще не було, я ставила камеру, навіть не знаю, кому це записувала — чи чоловікові, чи просто так. І міняла йому памперси, розповідала про те, що бачила сусідку, купили нову машину, а що ти щодо цього думаєш, і скільки можна ходити в туалет… Тобто я всі моменти і материнства, і наші розмови з дорослою людиною туди намішала. Потім я одне відео виклала в Instagram, друге, третє, і це настільки сильно злетіло! Менш ніж за рік — 80 тисяч підписників максимально органічно. І потім я зрозуміла, що це можливість впливати, в хорошому сенсі, на людей, що це якась глобальна місія, що тут я нарешті реалізую свою допомогу мамам. І воно виросло в те, що стало не те що роботою, там 100% моя душа. Я роблю це насамперед, бо хочу допомогти мамам, собі хочу допомогти, але я хочу не перегинати», — зауважила блогерка.
За словами Каріни, на першому етапі ведення блогу вона була включена туди набагато більше, ніж зараз, і звинувачувала себе, що проводить час не з дитиною, а з телефоном. До того ж їй часто хочеться все контролювати і бути ідеальною мамою, але вчиться у подружок розслаблятися і не намагатися бути відмінницею.
«Не давати цукор до трьох років, сіль не давати, мультики не вмикати тощо. Мене це іноді напружує, тому що я хочу приготувати дитині їжу, а вона мені заважає, смикає, ниє, сповільнює процес, і легше посадити за мультик на 10 хвилин, але швидше готувати, а я в цей момент борюся сама з собою і думаю, що так не можна, так роблять погані мами. Але я це роблю, тому що розумію, що він сидить дивиться, я спокійно приготувала і все ок», — розповідала вона, але зазначила, що у разі загрози для дитини «вмикає маму на всі 100».
Окремо Каріна поділилася своїм баченням ідеального майбутнього для українських мам, в якому вони «попри війну продовжують жити заради себе, заради своїх дітей і перестали відчувати тотальну жертовність, почуття провини, що не можна радіти і водити дітей святкувати дні народження».
«Хочу, щоб мами частіше робили для себе сходини, там, де суто мами, де вони наповнюються, де вони нікому нічого не винні, де вони можуть танцювати під улюблені треки, розслаблятися. Тому що мама витрачає так багато ресурсу на себе, на дитину, на чоловіка. Щоб жінки цінували себе, любили себе, давали свободу собі і дітям, і тоді вільні діти виростають і перетворюють нашу націю, мені здається, на щось краще. Це діти, в яких є вибір, діти, в яких є бажання щось робити, створювати, талановиті діти. А ця свобода, яку ми маємо давати собі та транслювати в нашій родині, на наших дітей, мені здається, вона змінить наш світ. Хочеться вірити, що буде перемога і все буде добре», — підсумувала вона.
Перший сезон подкасту реалізовується в рамках всеукраїнського проєкту про грудне вигодовування «Місія “Лактація”» за підтримки міжнародної гуманітарної організації Savethechildren Ukraine.
