З дитинства я не могла похвалитися чудовим імунітетом. Через респіраторні захворювання, що часто повторювалися, батьки робили мені щеплення дуже обережно й обачно.
Якось після важкого грипу я прийшла в дитсадок. Мені було два роки, і медсестра, виходячи з якихось суто особистих переконань, вирішила зробити щеплення від поліомієліту, не повідомивши батькам. Сказати, що я вкрай важко перенесла це щеплення, — це не сказати нічого. Вакцинація маленьких дітей з ослабленим організмом може призвести до смерті, але мені пощастило.
Батьки тоді влаштували грандіозний скандал і серйозно змінили своє та моє ставлення до вакцинації, а наступних щеплень за графіком я чекала як смертельного вироку. У мене почали з’являтися думки про те, що щеплення — це погано та небезпечно, і своїх дітей я точно щеплювати не буду. Але останні три місяці кардинально змінили мої переконання.
Це було 2 жовтня минулого року, ніщо не віщувало, що ця осінь запам’ятається мені на все життя. Весь день боліла голова, я посилалася на мігрені, що зрідка траплялися, і перевтому. Увечері відчула, що з моїм організмом щось не те. З’явилися слабкість, нездужання.
Важко було встояти на ногах. Я виїжджала з роботи в абсолютно розбитому стані. Приїхавши додому, просто впала на ліжко із градусником — термометр показував 39.3. Це була найвища температура протягом тривалої історії моїх хвороб. Ні кашлю, ні нежиті, жодних симптомів. Тільки ломило все тіло. Я випила нурофен і вимкнулася. Температура впала до 38, але ненадовго.
Наступні кілька днів у мене були «веселі» температурні гойдалки та надійна дружба з нурофеном, я пила його дуже багато. Спроба поїсти не мала успіху — все виходило назад. До постійного блювання додався легкий кашель, я розуміла, що організм страждає від інтоксикації. Мені ставало страшно.
У перші три дні не викликала лікаря. Багато разів хворіла на грип, знала схеми лікування і, розбираючись у фармакології, могла призначити собі препарати. Передбачливо заборонила комусь провідувати себе, припускаючи, що це може бути не просто грип. І інтуїція мене не обдурила.
Третього дня з’явилися невеликі, схожі на пітницю, висипання за вухами. То був перший тривожний симптом. Одразу подумала, що це дитяча інфекція. Зателефонувала своєму терапевту та мамі. Обидві переконували мене в тому, що це не кір, тому що в дев’ять місяців на кір я перехворіла, а точніше — на корову краснуху. Але в дитячій карті записано кір. Незначна лікарська помилка, через яку я не отримала жодної дози КПК.
Слова мами та терапевта я одразу поставила під сумнів — на жаль, кір та краснуху у дитячому віці іноді плутають, хоча краснуха має набагато легший перебіг. Особливо якщо батьки звертаються до лікарів, коли симптоми ще не зрозумілі.
Я вже не сумнівалася, що маю кір, і викликала приватну швидку допомогу для підтвердження. Наступного дня «пітниця» поширилася по всьому тілу.
Приїхали лікарі. Оглянули мене і якось нерішуче сказали: «Це дуже схоже на кір, але ми не впевнені». Поставили крапельницю з димедролом та анальгіном, забрали гроші та порекомендували поспостерігати, як поводитиметься організм. Це був четвертий день хвороби, я нічого не їла і насилу пила, здавалося, що ось-ось помру. Не було сил терпіти температуру, я плакала від безсилля, образи та нерозуміння, чому це відбувається зі мною. Не могла відповідати на дзвінки з роботи, не могла бачитися з близькими, просто залишилася віч-на-віч із вірусом і «спостереженнями за організмом» за порадою лікаря.
На п’ятий день я прокинулася з опухлим обличчям, що було густо вкрите червоними плямами, як і вся верхня частина тіла. У мене були якісь виразки в роті, що набрякли зсередини щоки, і я зрозуміла, що спостерігати за організмом настав час фахівцям. Набрала подругу-лікарку, вона якось швидко привела мене до тями і сказала негайно викликати міську (о жах, не платну!) швидку і їхати до (о жах!) міської комунальної лікарні. Я, звичайно, ще спробувала попроситись у приватну, але там мені відмовили через відсутність боксів для дорослих.
Дякую швидкій, вона оперативно приїхала. Просто глянувши на мене, медики підтвердили, що це кір, сказали зібрати речі та готуватися до термінової госпіталізації. Збиралася я, звичайно, без будь-якої логіки та пам’яті, взяла гроші, паспорт, халат та айпад. І чашку з ложкою — це лікарі швидко порадили.
Поки їхала, мене постійно питали, як я почуваюся, чи не непритомнію. Потім опитування стало серйознішим. Запитували, чи я була щеплена, коли востаннє була на роботі, чи спілкувалася з рідними, чи їздила в громадському транспорті від моменту початку хвороби.
На щастя, чисто інтуїтивно нічого з переліченого вище я не робила і змогла не заразити людей, що мене оточують. Але слід зазначити, що всі, хто спілкувався зі мною, були щеплені.
Зовсім не розумію, де я заразилася. Інкубаційний період кору — до 21 дня. А це означає, що якщо на вас хтось кахикнув (уже хворий), ви можете почати хворіти через три тижні. До цього моменту ви нешкідливий для оточення, але небезпечний для себе носій вірусу.
Кір — одна з найбільш контагіозних (заразних) інфекцій. Можна зайти в приміщення, де просто перебувала хвора людина, і заразитися. Підступність вірусу в тому, що людина заразна приблизно за три дні до висипів — тобто тільки покашлюєш, а вже можеш бути потенційно небезпечною.
Мене привезли до Олександрівської лікарні (одна з головних міських лікарень у Києві), де зустріли без особливого ентузіазму. Дві приймальні інфекційки розривалися від кількості людей. Я чекала на оформлення близько години, лежачи на кушетці та прокручуючи в голові всі жахливі факти наслідків кору. У двері увірвався хворий із гепатитом, просто брав приймальню штурмом, але йому швидко й агресивно дали відсіч — хворих у приміщення пускають лише по одному та після кварцування, щоб уникнути перехресного інфікування.
Черга дійшла до мене.
— Так, діставайте градусник. Відкривайте рота. Ага, плями Бельського-Філатова-Копліка, все ясно, наш пацієнт, — жінка уважно, професійно, швидко і без особливого співчуття мене оглянула.
— Що, перепрошую?
— Що-що, кір у вас, любо. Готуйтесь лежати від тижня, а там як піде. Щеплені були?
Я щось мимрила про те, що начебто хворіла, і, напевно, сплутали діагноз, тому щеплення не робили, щось питала та уточнювала, але лікар уже закінчила заповнювати карту і відправила мене в масці та у супроводі медсестри на четвертий поверх у палату.
Я просилася в окрему, на що отримала відповідь, що заради мене хворих на менінгіт зараз додому не відправлять, а вдвох взагалі весело лежати, якщо, звичайно, хвороби збігаються.
Гумор я тоді сприймала вкрай погано, а перспектива того, що зі мною в палаті може бути людина ще й з іншою інфекцією, мене взагалі не тішила.
Вперше опинилася у лікарні. В інфекційному відділенні. До цього я завжди лікувалася вдома, викликала медсестер робити уколи та боялася госпіталізації як вогню. Мені реально пощастило — відділення саме нещодавно відремонтували й умови там були більш ніж нормальні. З сусідкою пощастило трохи менше: вона, хоч і була старша за мене, постійно носилася по палаті (за двері нікого не випускають, поки ви не будете безпечні для оточення), розмовляла телефоном і намагалася вести діалоги зі мною — мені це, звичайно, було абсолютно ні до чого.
Я майже перестала вставати. Мені ставили дуже багато крапельниць, заборонили збивати температуру і попросили натискати на тривожну кнопку лише у разі нагальної потреби. Так я дізналася, що спеціальної терапії від кору немає. Загалом немає нічого, що може вас вилікувати.
Всі надії покладають на ваш імунітет і підтримують решту організму, щоб ваші органи не відключилися від божевільної інтоксикації. На другий день перебування в лікарні мені поставили коровий гепатит — це не заразна, але важке ураження печінки. Норми АЛТ та АСТ у мене були перевищені у 10 разів. Попередили, що без потреби ходити не варто: так вірус ще більше поширюється організмом, що згодом може подарувати вам менінгіт або запалення легень — два найпоширеніші ускладнення після кору.
Я, як і раніше, не могла їсти через інтоксикацію печінки. Мені крапали глюкозу, щоб організм мав хоч якісь сили. Полоскала горло, дивилася у вікно і слухала нескінченну балаканину сусідки. З кожним днем плям ставало дедалі більше. Мене сипало ще близько чотирьох днів від моменту моєї госпіталізації. Якось уночі я прокинулася від того, що мені здалося, ніби у подушці насипані дрібні кульки. Коли кульок я не виявила, почала мацати свою голову — ззаду всі лімфовузли були збільшені, ніби під шкірою розсипаний горох, а за вухом виросло перепелине яйце. Я в паніці покликала лікаря, але мені сказали продовжувати лежати та терпіти. Реакція імунітету, кір, і що ви взагалі хотіли.
Зауважу, що перебування в лікарні якось скрасило мій психологічний стан, лікарі удавали, ніби ми просто застудилися, і їх важко було здивувати розповідями про те, як мені погано. Перебуваючи вдома з такою симптоматикою, я просто померла б від страху.
Дуже страшно було, коли другого дня прийшов молодий черговий лікар і, дізнавшись, що в мене четвертий день висипань (набряк і почервоніння нікуди не поділися), зблід і втік.
У моєї сусідки перебіг був легший, із температурою трохи вище 37. Вона гордо розповідала про те, як їздила хвора в громадському транспорті до стоматолога, лора, терапевта (їй теж довго не могли поставити діагноз), і тішилася з того, скількох людей вона, імовірно, заразила.
Мене це шокувало і навіть образило: через таку низьку соціальну відповідальність постраждали ні в чому не винні люди. Я, навпаки, з жахом думала, що можу заразити когось.
Виписали мене тижні через півтора — з температурою 37.3, все ще підвищеними печінковими пробами та пігментацією по всьому тілу. Мені стало краще, я могла ходити та їсти рідку їжу. Декому пощастило менше — через пізнє звернення до лікарів люди лежали в реанімації з менінгітом, оскільки кір — це ще нейровірус.
Лікарка попередила, що імунітету після кору практично немає, і протягом місяця-двох потрібно сидіти в ізоляції, щоб не підхопити нову інфекцію. А ще найсуворіша дієта і нудота від усього, що може не сподобатися змученій кором печінці.
Я перестала ходити на роботу, дякую, що всі зглянулись на моє становище і дозволили мені віддалено працювати; перейшла на домашню терапію.
Минуло три місяці, кожен із яких супроводжувався постійними аналізами, перевірками, консультаціями. Я за інерцією побоююся великого скупчення людей і п’ю препарати для імунітету. І якщо в мене зараз запитати щодо щеплення, я скажу своє стовідсоткове та беззастережне «Так». Щоб не проходити всі кола пекла, краще витратити гроші на якісну вакцину, купити її самостійно та убезпечити себе від можливих наслідків.
За перші шість місяців 2018 року в Європейському регіоні ВООЗ вірусом кору було інфіковано понад 41 тисячу дітей та дорослих. Загальна кількість інфікованих за цей період значно перевищує представлені сумарні показники за 12 місяців кожного попереднього року в нинішньому десятилітті. У період із 2010-го до 2017 року найвищий сумарний річний показник кількості випадків кору було зареєстровано у 2017-му (23 927 випадків), а найнижчий — у 2016 році (5273 випадки). Згідно з щомісячними звітами країн, в першому півріччі 2018-го від кору померло принаймні 37 людей.
У 2019 в семи країнах регіону (Греції, Грузії, Італії, росії, Сербії, Україні та Франції) було зафіксовано понад 1000 випадків інфекції у дітей та дорослих. Найбільше постраждала Україна, де кількість хворих перевищила 23 тисячі осіб, що становить понад половину від загальної кількості інфікованих осіб у масштабах усього регіону. У всіх вищезгаданих країнах були зареєстровані випадки смерті, пов’язані з цією хворобою. Найбільше померлих (14 осіб) зареєстровано в Сербії.
Вперше опубліковано у 2019 році.
