Образ відьми змінювався залежно від суспільних настроїв та подолав шлях від стигматизації до культової феміністичної фігури. Ретелінги, вистави та подкасти, римейки серіалів та культові стрічки підживлюють цікавість до цього архетипу, а попкультура вже не вперше переживає популярність чаклунок. У 90-х роках в екранних історіях «Сабріна — юна відьма», «Усі жінки — відьми», «Практична магія» відбулося переосмислення відьомського образу.
DIVOCHE.MEDIA розповідає про відродження відьомської естетики, трансформацію образу відьми та згадує попкультуру 90-х.
Ідентичності відьом
У різні часи образ відьми резонував по-своєму, змінюючи ідентичності та, як зазначає австралійська науковиця Брайді Косміна, авторка дослідження «Феміністичні потойбічні життя відьом. Попкультура, пам’ять, активізм», став своєрідним палімпсестом, що нашаровує різні значення.
Класичні відьми були лиходійками: старими й огидними жінками, які ставали на заваді головним героям, або зазіхали на красу головної героїні, або викрадали людей та перетворювали їх на тварин. Відьми, створені страхом перед могутньою силою, бентежили цілі покоління в дитячих казках та лякалках.
Цю традицію порушив письменник Френк Баум, створивши добрих відьом у своїй книжці «Чарівник країни Оз» (1900). Образ Ґлінди він списав зі своєї тещі, американської суфражистки Матильди Джослін Ґейдж. Наприкінці 19-го століття вона стверджувала, що переслідування відьом не мало нічого спільного з боротьбою зі злом — це була глибоко вкорінена суспільна мізогінія, що прагла придушити жіночий інтелект. Відьма, за її словами, не була злою, не літала оголеною на мітлі вночі й не мала зв’язків із демонами, натомість володіла «вищими знаннями». Ґейдж запропонувала замість слова «відьми» читати «жінки», оскільки їхні історії тісно пов’язані між собою.
Сприйняття чаклунок змінювалося із поступом жіночих рухів. Позаяк патріархальний погляд вбачав жінок безсилими, привчав соромитися своїх вмінь та намагався їх приборкати, то відьомський образ співвідносився із непокорою та бажанням жінок повернути собі суб’єктність, тіло, силу, і слугував символом емансипації.
У 60-ті активістки піднесли відьму з маргінесів до головної ролі. Вони порушили тему переслідування відьом, звернувшись до історичних матеріалів. Водночас розпочалася боротьба за розширення жіночих прав і можливостей, започаткована працею «Загадка жіночності» (1963) американської журналістки Бетті Фрідан, де вона писала про обмежувальну роль жінки як домогосподарки, яка має присвятити себе лише родині.
А за рік відьма знову змінилася, з’явившись на екранах у ролі доброзичливої дружини з передмістя. Якщо в давніх уявленнях вона могла нашкодити домашньому господарству, то тепер відьма сама стала домогосподаркою.
Серіал «Зачарована» (1964–1972) із чарівною Самантою у виконанні Елізабет Монтгомері репрезентував традиційні жіночі гендерні ролі, в яких багато жінок побачили себе. Проблема жіночого становища стала разюче видимою, коли вийшла на телеекрани в такій незвичній інтерпретації.
За банальним, на перший погляд, сюжетом героїня закохується в героя. Але вона — відьма, а він — звичайний чоловік, який не приймає її сутності та вимагає не чаклувати й бути ідеальною дружиною.
Серіал втілює чоловічі мрії про абсолютне підкорення жінки, яка готова на все заради кохання, та демонструє реальне становище жінок, які вимушені приховувати власну ідентичність, зректися себе, поступитися власними амбіціями заради чоловікової кар’єри.
Саманта часто порушує обіцянку не чаклувати, але все одно використовує магію таємно або за наказом чоловіка, допомагаючи йому в кар’єрі, — за кожним успішним чоловіком стоїть жінка. Вона була могутньою відьмою — здатною на все, але натомість обмежувалася побутовими чарами. Магія у випадку Саманти ставала єдиною можливістю самовираження.
З одного боку, серіал подолав стереотипне зображення відьми лиходійкою, з іншого — провадив стереотипне зображення жінки. Він привернув увагу до чаклунок та вплинув як на рух tradwife, так і на створення серіалів «Сабріна — юна відьма» та «Усі жінки — відьми», в одній із серій якого Фібі перетворилася на домогосподарку з 60-х.
Відьми в попкультурі
Дев’яності, як власне і кожне десятиліття, критикують і обожнюють. Серед іншого, вони запам’яталися гуртом Spice Girls та гаслом Girl Power, модою на дієти та аномально стрункі тіла, об’єктивацією жінок, а також екранними історіями про сильних персонажок.
Домогосподарок замінили жінки, що прагли самореалізації. Оскільки глядачкам довгий час не вистачало своїх супергероїнь, то багатогранні, кмітливі й вродливі чаклунки припадали до душі — таких персонажок вони потребували.
Попкультура переосмислила образ відьми, спираючись на міфологічне та фольклорне підґрунтя. У нестандартних історіях відьми отримали свій бекграунд, самобутній характер та незвичну силу. Їхня популярність, вважає Брайді Косміна, спричинена перетином парадоксальних дискурсів: гендеру, сексуальності, влади та магії. Вони були на боці справедливості, приваблювали своєю харизмою і зрештою ставали рольовими моделями.
Для багатьох такою була Герміона Ґрейнджер, персонажка із серії книжок, виданих письменницею Джоан Ролінґ протягом 1997–2007 років. Трохи зарозуміла, трохи саркастична, недосконала, але безперечно талановита й розумна — вона швидко стала улюбленицею, вплинувши на покоління підліток. Герміона не соромилася свого походження, рішуче захищала права скривджених, тому багато жінок зчитали це як феміністичний наратив. Вони асоціювали себе з нею, копіювали її вбрання та чекали на лист із Гоґвортсу.
Героїні культових серіалів та фільму «Усі жінки — відьми», «Сабріна — юна відьма», «Практична магія» розвінчували традиційні стереотипи про відьом та підкріплювали уявлення про те, що жінці підвладне все.
Британська науковиця Рейчел Мозлі у статті «Гламурне відьомство: гендер і магія в підлітковому кіно й серіалах» дійшла висновку, що вищезазначені серіали пов’язали відьомство з уявленням про жіночу силу. Вони переглянули жіночі ідентичності, створивши новий образ жіночності, що асоціювався із владою та силою.
«Сабріна — юна відьма» (1996–2003)
Серіал 90-х — це адаптація коміксів від Archie Comics, у яких образ Сабріни з’явився вперше у 1962 році, а перший том «Юної відьми» вийшов у 1971-му. Це також більш лайтова версія готичного римейку «Моторошні пригоди Сабріни» — дивакуватий, розважальний ситком, що приваблював абсурдним гумором. Шкільний, а згодом коледжний, сетинг був близьким молодіжній аудиторії.
У його основі — досвід надзвичайної підлітки. Сабріна у виконанні Мелісси Джоан Гарт на 16-річчя дізнається від тіток, що походить із відьомської родини: її батько — чаклун, а сама вона — відьма. Героїня отримує надприродні здібності, досліджує їх та поступово вчиться бути собою. Її будні — це суміш хаосу з надприродних істот, магії та кумедних ситуацій. Вона переймається через стосунки із хлопцями, навчання в школі, а потім і в коледжі, як провести класну вечірку, та намагається жити нормальним підлітковим життям. Коли Сабріна не витримує навантаження лімінального стану, то промовляє свою відому фразу про те, що повинна бути відьмою, підліткою і дівчиною одночасно — ось у чому проблема! Наставниці Сабріни — ексцентричні тітки, сестри-відьми Зельда та Гільда — піклуються про неї та всіляко підтримують, а остання часто підмовляє не боятися пробувати різні магічні речі.
Над серіалом працювала команда, до якої входили жінки, зокрема співавторка, співвиконавча та дві виконавчі продюсерки, що на той час було навдивовижу, проте наснажувало. Як і жінки в головних ролях.
Співавторка та шоуранерка першого сезону серіалу Нелл Сковелл розповідає, що прагнула створити такий серіал, який їй самій хотілося дивитися у часи дівоцтва, тому написання сценарію стало даниною її дивній внутрішній підлітці. З огляду на це, Сабріна була хорошою дитиною. На той час, пригадує Сковелл, це було революційною ідеєю: не прагнути бути черлідеркою чи здобути популярною, а добре вчитися в школі та намагатися бути хорошою подругою. Магія ж, на її думку, «була лише метафорою для опанування бажань та емоцій юної дівчини».
Разом із тим Сабріна неодноразово порушувала правила: їла млинці або ж чаклувала при однолітках, виходячи за межі уявлень про слухняну дівчину. Її щире бажання допомогти друзям часто оберталося проти неї, адже не можна було втручатися в життя людей, тому їй доводилося відповідати за наслідки та швидко все виправляти.
Феміністична критика зауважила засудження дискримінації в серіалі, зображення тіток Сабріни як впевнених у собі, незалежних і талановитих — саме таких, яких варто наслідувати підлітці. З іншого боку — шоу регулярно утверджувало стандарти жіночої краси, акцентуючи на прагненні приваблювати чоловіків, зокрема через примірку різного вбрання перед дзеркалом на початку кожної серії.
«Сабріна — юна відьма» став підлітковою класикою, оскільки зображував зовсім юну відьму, яку, на відміну від «Зачарованої», заохочували використовувати свої сили, а не приховувати.
«Усі жінки — відьми» (1998–2006)
Серіал розповідає про трьох сестер Галлівел, які дізнаються, що вони чародійки і тепер мають боротися проти демонів та захищати невинних.
Те, що жінки рятують світ — це вже була доволі смілива ідея. Проте феміністична цінність цього серіалу полягала і в репрезентації різних жіночих досвідів, які окрім боротьби зі злом балансували між гендерними ролями, закохувалися, долали свої страхи, втілювали в життя свої мрії та по-різному переживали свою обраність.
Відкриття надприродних здібностей — досвід, якого вони вочевидь не бажали, але до якого мали пристосуватися, примирившись зі своєю інакшістю та довірившись тісному жіночому зв’язку, легендарній силі трьох — силі сестринства та взаємопідтримки.
Авторка серіалу Констанс М. Бердж прописала арки персонажок зі своїх сестер, із якими мала близькі стосунки. Тому відьми в серіалі — молоді й привабливі жінки, які еволюціонують, активно досліджуючи себе, свої бажання, зростають професійно та самовдосконалюються.
Прю змінює кар’єрний шлях та вчиться мистецтва фотографії, Фібі здобуває психологічну освіту та починає вести свою колонку, Пейдж шукає своє призначення, допомагаючи людям у різних ролях, а Пайпер відкриває свій клуб та проживає материнський досвід, що спростовує уявлення про архаїчну сутність відьми як жахливої матері.
Кожна із сестер має свій характер та сили, залежні від їхніх темпераментів, що трансформуються протягом усього серіалу.
До прикладу, сили Пайпер змінюються через сильні емоції, які вона не може стримати. Коли в одній із серій жінка перетворюється на монстра, а її тіло вкривається шерстю, вона починає дошкульно висловлюватися, чим шокує сестер. Адже жінка не має права виходити за межі чоловічих уявлень — коли вона злиться, то перетворюється на почвару. Пізніше, коли Пайпер дозволить собі гніватися, її сила одразу ж трансформується в підривну, тобто загрозливу. Власне, з її допомогою вона захищатиме своїх дітей.
Загалом сестри постають надзвичайними жінками, які стикаються зі звичайними проблемами: гендерною нерівністю, особистими травмами й кризами, токсичними стосунками з партнерами тощо. Вони неідеальні. Вони помиляються. І саме тому серіал був таким популярним та досі залишається актуальним.
Певний час «Усі жінки — відьми» був найдовшим серіалом в історії, в якому всі головні ролі виконували жінки. Його критикували за об’єктивацію жіночих образів, які ставали все відвертішими, та стереотипні уявлення про жіночність. Деякі сцени викликають питання через патріархальний погляд на жіночий спротив та необґрунтовану пасивність персонажок у кадрі.
Проте репрезентація жіночого кола, яке витворює єдність, підтримує, допомагає та зцілює, — його сильна сторона. Це те, що притягує.
Серіал переосмислив усталений образ відьми: без традиційних мантії, мітли та капелюха, проте зі своєю неодмінною атрибутикою: кристалами, свічками, магічною дошкою та Книгою Темряви, яка так манила прихильників поза екраном. Прикметно, що в усіх згаданих історіях книга постає важливим джерелом таємного, подекуди суто жіночого, знання. Цю традицію продовжує і сучасна попкультура, зображуючи, як до книги звертаються збентежені жінки у кризових ситуаціях, коли намагаються повернути контроль над своїм життям та потребують поради мудрої менторки, як у «Нічній сучці», знятому за однойменним романом Рейчел Йодер. Книга символізує важливий міжгенераційний жіночий зв’язок. А будинок — місце зіткнення сил добра і зла.
Дім Галлівелів — родинне гніздо у вікторіанському стилі, із вітражними вікнами, старими меблями, стінами природних відтінків, світлинами та затишним декором, що створювали комфортний жіночий простір. Ця атмосфера поширилася на інтер’єрний дизайн та моду, втілившись у вімсіготі — стилі із 1990-х років, що завдяки тіктоку повернувся у 2020-х. Він скомбінував спрощену версію похмурої готики та казкову естетику, створивши образ сучасної відьми.
Джерелом натхнення став і фільм «Практична магія» (1998) режисера Гріффіна Данна, який зображував відьом стильними жінками: Сандра Буллок носила максіспідниці, поєднуючи їх із кроп-топами та масивним взуттям, а Ніколь Кідман була вбрана в кардигани та комбінації природних тонів.
«Практична магія» (1998)
Екранізація роману Еліс Гоффман у стилі магічного реалізму приваблює атмосферою маленького містечка, в якому відбуваються щоденні дива. Сюжет відтворює життя двох сестер Овенсів: відьом Саллі та Джилліан, позначених родовим закляттям, яке на них наклала прамати, і тепер усі жінки залишаються самотніми.
Стрічка фокусується на невловному сестринському зв’язку, який посилюється під час небезпеки, на жіночій взаємодії у скрутні часи та створює відчуття жіночого мікросвіту без владної чоловічої руки, коли сам дім стає теренами жіночого панування. У дорослому віці сестри вимушено повертаються до сімейного будинку, де живуть їхні тітки. Вони деякий час не бачилися, проте коли Джилліан опиняється в біді — Саллі приходить на допомогу.
Попри затишну атмосферу, що викликає ностальгійні відчуття та нагадує популярне зараз cozy fantasy, фільм оприявнює проблеми насильства, втрати, неприйняття іншого, булінгу, сімейних конфліктів.
У свій час «Практична магія» була негативно сприйнята критиками, як «страшна для дітей та занадто дитяча для дорослих», та така, що все «ніяк не може визначитися з тоном, невпевнено коливаючись від жахів до сміху та романтики».
Але вочевидь такий мікс нагадує реальне життя, тому фільм і став культовим для цілого покоління жінок, які повторювали сестринські ритуали, танцювали під Coconut Гаррі Нілссона та явно відчували потребу в надприродних силах. Його шанувальники з нетерпінням чекають на продовження — за добу перший офіційний тизер «Практичної магії 2» отримав мільйони переглядів, потрапивши до десятки Google Trends.
Переглядаючи «Практичну магію» сьогодні, в око все ж упадають патріархальні наративи, оскільки могутня сила Саллі так і не розкривається вповні, навіть для порятунку сестри, зображення головних героїнь втілюють чоловічі фантазії, жінки вдаються до внутрішньої мізогінії, а жіноча агресія перебуває під забороною — і тому жертва вочевидь не в змозі діяти рішуче.
Усі історії можна піддати критиці, проте вони творять свою тиху магію — повертають у юність.
Репрезентація жіночої сили в 90-х — це не сучасна жіноча лють, а радше сила сестринства. Демонстрація на екрані натхненої сили жіночих спільнот. І в цьому їхня цінність.
Без відьом 90-х не було б відьом сучасних — більш агресивних, зухваліших та сміливіших за попередні версії. Вони відкривають у собі могутню силу, плекають її та не соромляться. Комедію й драму замінюють готичні жахи, покору — жіноча монструозність. Для кожного часу — своя відьма.
