Буквально вчора певну бульбашку українського сегменту фейсбуку сколихнула новина: експертку з адвокації, GR та стратегічних партнерств Юлію Маліч не пустили на Ukraine Recovery Conference у Ґданську через те, що вона була з дитиною. Те, що почалося в коментарях, демонструє, що проблема не в дитині й не в мамі, а у ставленні суспільства.
«Я працюю повний робочий день, займаюся міжнародними проєктами, беру участь у формуванні політик, представляю Україну на міжнародних майданчиках. Але взяти участь у конференції (а саме увійти в основні павільйони) виявилося неможливо, тому що організатори не впускають дитину», — розповіла Юлія на своїй Facebook-сторінці.
На Ukraine Recovery Conference говорять про відновлення України. А жінкам, на яких тиснуть, щоб більше народжували і рятували демографічну ситуацію, не знайшлося на ній місця.
Цікаво було б побачити, чи є хоч один документ, який надають охоронцям, де чітко написано: «Дітям вхід заборонено». Чи, можливо, ці вказівки дають усно? Як взагалі таке можливо у 21-му столітті?
«Виведуть і вас, і дитину»
На жаль, історія з Юлією — не виняток. Наприкінці травня в Києві відбувалась подія, присвячена гендерній рівності. Я спеціально відмовилась від усіх справ, щоб поїхати на неї. Але от біда, у школі вже закінчились заняття, і за сином-другокласником не було кому наглянути. Вдома самого на довгий час було страшно залишати, тим паче після нещодавнього обстрілу. Взяла його з собою. Подумала, що оскільки захід про рівність, то питань не має виникати. Він у мене спокійний, на заходи зі мною ходить, сидить собі в телефоні тихенько — його ніхто не чує і не бачить.

Приїхали завчасно, мені видали бейджик, але до зали не пропустили. Охоронець сказав, що про дитину треба завчасно попереджати, писати заяву і погоджувати. Прийшла організаторка. Сказала те ж саме. Мовляв, будівля під охороною. З міркувань безпеки з дитиною не можна.
— У вас же захід про рівність. Чому я не можу бути присутньою з дитиною? Він може тихенько посидіти в коридорі, нікому не заважаючи.
— Бо це захід для дорослих. Чому ви не попередили завчасно?
— А як я мала це зробити? В анкеті не було можливості це зазначити (хоча дуже часто у формі реєстрації запитують, чи потрібен супровід або особливі умови, — в цій такої графи не було)…
— Я не можу вас пропустити…
— Гаразд, я так і напишу… — відповідаю спокійно і рушаю на вихід.
Слово «напишу» подіяло чарівним чином.
— Зачекайте, — гукнула вона вслід.
— Я проведу вас під свою відповідальність. Дитина має бути постійно з вами за руку. Якщо її побачать саму, то виведуть і його, і вас…
Сказано це було таким тоном, ніби я злочинниця, якої не знають, як позбутися. Ще ніколи я не відчувала більшого приниження. Було бажання просто піти звідти. Але «чуйка» підказувала, що це ще не фінал. І вона не підвела.
«А чи думають про рівність прості люди?»
На заході учасники й учасниці були поділені на сектори. Мене направили до групи, яка мала напрацювати поради для сфери освіти і культури. Коли почали обговорювати проблеми, я сказала, що треба забезпечити доступ до вищої освіти жінок із дітьми. Створити умови, де студенти і студентки, викладачі й викладачки могли б залишити дитину, наприклад, на час іспиту. Такі приклади в університетах вже є, але треба системний підхід. Модераторка скривилася і не взяла це до уваги. Ну звісно, хіба ж це допоможе досягти рівності?!
Почали говорити про те, що потрібні рольові моделі, й згадали міністерку культури Тетяну Бережну, яка прийшла на засідання уряду з дитиною. Ну так. На таке добре дивитися десь на фоточках і відео, а коли це стосується безпосередньо вашого заходу, то краще не пускати маму з дитиною, про всяк випадок. Або пустити і пригрозити: «Виведуть і дитину, і вас». Це не про рівність і партнерство, а про «ми тут головні, ми робимо тобі послугу, пускаємо, але сиди тихо і не висовуйся». Одна з промовиць сказала, що подвійне навантаження на жінок — це стереотип. Ну звісно, чоловіки ж теж залучені до доглядової праці й мусять наготувати на три дні борщу, щоб поїхати у відрядження.
«Подивіться праворуч. Тут сидять СЕО. Подивіться ліворуч, тут депутати. Ми говоримо про гендерну рівність. А чи думають про неї прості люди?» — виступає хтось із присутніх з мікрофоном.
На цих словах я не витримую і покидаю залу. Бо ж дійсно, коли тим людям думати про нерівність, коли вони живуть у ній. Поки такі люди, як у залі, думають, як їх не пустити на рівень ухвалення рішень.
«Давайте хірург прийде в операційну з дитиною»
Коли вчергове починаються обговорення щодо рівного доступу до заходів жінкам із дітьми, починаються перекоси і гіперболізація. «А давайте хірург прийде в операційну з дитиною», «А там алкоголь», «А дитина буде бігати», «А як та мама працювати буде?», «Дитині буде нудно» — пишуть у коментарях під постом Юлії Маліч, і підозрюю, що будуть і під цим матеріалом. У хвилини роздратування та дикої злості хочеться відгавкуватися: «Не ваше це діло». Але якщо конструктивно, то міркуймо.
Чи всі діти шумлять і бігають? — Ні, не всі. Це залежить від дитини. Повірте, мами вмирають від сорому, якщо таке відбувається, і зроблять все, щоб малеча сиділа тихо.
Чи може дитина втрапити у небезпеку? — Може. Але це може трапитися будь-де. Тим паче під час війни.
Чи зможе мама працювати? — Вдома ж вона працює.
Чи буде дитина відволікати? — Але ж факторів для розсіювання уваги багато й окрім дитини.
Ситий голодного не зрозуміє. Щоб показати рівність, нерівних часто просто прибирають, виганяють, не пускають. Щоб не псували картинку. Як колись людей з інвалідністю закривали в інтернатах.
Мені аргументували, що дитину не може пустити охорона того приміщення, де проводиться захід, через безпекові питання. Бо в них суворі правила. Але ж обирали це місце організатори. А якби прийшла жінка з немовлям? То взагалі б попросила пеленальний столик. Нечувана розкіш…
Тому, коли говорять про участь жінок у відновленні, не допускаючи туди маму з дитиною, чи напрацьовують план із досягнення гендерної рівності, виключаючи з обговорення цільову аудиторію, — це не про рівність. Це про фарс. Це про те, щоб поставити позначку, що хтось у темі й щось таки зробив. Або відпрацював грантові кошти.
«Рівність — це не запросити жінок до столу рішень. Рівність — це створити умови, за яких вони справді зможуть за цей стіл сісти», — написала на підтримку Юлії Маліч голова ГО «Генерація матерів Лада» Марина Марченко.
Що робити?
Пам’ятати, що всі ми люди. Діти — частина життя. А у країні в стані війни — ще й шанс взагалі зберегти націю. Якщо рішення будуть ухвалюватися там, де вхід із дітьми заборонено, то нічого доброго з того не вийде. І це не про те, що завтра всі жінки прийдуть із дітьми, і захід перетвориться на дитсадок. Це про те, що має бути можливість прийти з дитиною, навіть якщо нею ніхто не скористається. І не може бути поділу на рівних і рівніших. Люди радять залишати дитину в садочку, з нянею тощо. Але ж бувають різні ситуації. У вихідні садочки не працюють, няня може захворіти в останній момент і ще купа всього. Якщо подія за кордоном, то мама просто фізично не може залишити дитину там, де будь-якої миті може бути приліт.
Запитувати у гугл-формі. Прогресивні організації вже запитують, чи потрібні спеціальні умови, як, наприклад, супровід, переклад або можливість прийти з кимось, чи потрібна няня (це взагалі high level). Один рядок у попередній реєстрації, по-перше, дасть змогу розуміти, які додаткові умови потрібні, а по-друге — можливість просто не підтверджувати людині реєстрацію, якщо вона вас чимось не влаштовує. Так, це теж несправедливо. Але принаймні завчасно і не треба буде людину відправляти додому тільки тому, що вона прийшла з дитиною.
Створювати умови. Облаштування просторів для дітей, проживання в готелі чи інші опції потребують коштів. Звісно, ніхто не хоче витрачати зайвого. Але насправді це не завжди про гроші. Я, наприклад, інколи доплачую в готелі за додаткове місце, щоб мій син був зі мною.
Громадська організація «Жінки в медіа» вперше організувала дитячий куточок на одній із найбільших медійних конференцій — Donbas Media Forum. Без копійки донорських коштів. Просто запросили дотичний освітній бізнес.
Повторили досвід вже на події від «Суспільного Мовлення». Тепер дитячий куточок буде і в офісі організації.

Повірте, мама, якій нема з ким лишити дитину, продумає наперед, чим зайняти її. Тож часто організаторам навіть на розмальовки можна не витрачатися. Просто проінструктуйте охорону, що дитині вхід не заборонений. І зверніть увагу, чи є у конференц-залі або поруч місце, де дитина зможе посидіти.
Історія Юлії Маліч підштовхнула й мене розказати свою історію, щоб показати, що це проблема не однієї конференції. Її підтримало багато організацій і громадських діячок. А отже, є надія, що мами з дітьми матимуть підтримку і в майбутньому. Сподіваємось, що розголос призведе до змін.
«Ця історія має привести до зміни правил. І ці правила змінювати нам!» — наголосила Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.
А «Український жіночий фонд» пообіцяв працювати над тим, щоб на URC-2027 був дитячий куточок.
Бо це діти потрібні для суспільства та відновлення, а не навпаки.