Торік фотограф Сергій Мельниченко презентував проєкт «Плівки з передової: фотографії, листи та артефакти українських військових», над яким працював протягом 2025 року.
Він передавав українським військовим одноразові плівкові камери й просив їх зафіксувати свій побут, службу та війну на фото. Проте проєкт вийшов за межі фотографії, коли разом із камерами Сергій запропонував надсилати написані від руки листи й артефакти, які бійці обирали самі.
Книга, на яку перетворився проєкт, — це не лише кадри та документи війни, а й особисті історії та пам’ять людей, які сьогодні боронять незалежність України.
6 травня 2026 року в Харкові у Центрі сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр» Каразінського університету відкриється виставка «Докази життя» Сергія Мельниченко, де будуть представлені фото із серії «Плівки з передової».
Публікуємо історію Ксенії Бобровнік, яка була фотографкою та мисткинею, а у березні минулого року долучилася до війська. Далі пряма мова та фото, які Ксенія робила на плівку.
Плівка 1 Ксенії Бобровнік
Ксенія, «Джейн»
Я долучилася до війська 14 березня 2025 року.
Для мене це був шлях з початку повномасштабного вторгнення.
Спершу я змогла витягти свою маму з важких наслідків онкології і дочекатися, поки мої батьки стануть на ноги. За цю можливість я вдячна тим, хто нас захищає, тим, хто загинув, тим, хто став ветераном, тим, хто зараз в полоні.
Це неоціненно.
У мене було декілька стимулів/причин йти в армію чи на війну, не знаю як це сказати, щоб не перебільшувати і зайве не драматизувати.
1. Захистити країну, сім’ю, людей, виконати свій обов’язок. Боротися.
2. Заради Даші і Дані з Семи (організація, яка займається СНПК). Людей, які проходять окупацію, полон.
3. Захистити себе також. Відчути внутрішню гідність.
4. Заради Льоші з Азова, який був пілотом бпла і загинув у лютому та моїх полеглих знайомих, які захищали мене.
У цивільному житті я була фотографом, мисткинею. Знімала, монтувала відео, працювала в кіноіндустрії, у благодійних фондах.
Наразі я оператор безпілотних авіаційних комплексів. Для мене було важливо виконувати саме бойову роботу. Хоча вибір був між військовою журналістикою і бойовими спеціальностями.
У війську мені… спокійніше. Я нарешті знайшла певний душевний спокій за час повномасштабного вторгнення, не дивлячись на труднощі. Частково залишилось відчуття, що роблю недостатньо, але мене це тепер не мучить, як раніше.
Плівка 2 Ксенії Бобровнік
