Новий фільм Йоакіма Трієра «Сентиментальна цінність», який виходить у прокат 4 грудня, повертає нас до Осло — міста, що давно стало емоційною мапою режисера. Але цього разу Трієр зосереджується на двох жінках, нерозлучних сестрах, які намагаються втримати власний світ, коли в нього без попередження повертається батько. «Сентиментальна цінність» — це інтимна, багатошарова сімейна драма, де персонажки стають центром тяжіння, моральними опорами й водночас утіленням крихкості, яка простежується у кожній сцені.
У родині Борґ Нора (Ренате Рейнсве) й Аґнес (Інґа Ібсдоттер Ліллеос) — це дві протилежності, що тримаються за одне коріння. Нора — акторка театру, яка, за словами Рейнсве, «вкладає в гру власні біль і тривогу, але в реальності не вміє так легко взаємодіяти з людьми, як її сестра Аґнес». Її кар’єра пульсує успіхами, проте всередині панують порожнеча, страх самоти й давня образа на батька. Аґнес — тиха сила цієї історії.
«Вона — дипломат родини. Доглядала матір, коли та помирала, і зараз дбає про Нору, яка ніяк не знайде себе. Аґнес — клей, що тримає сім’ю Борг разом, іноді ціною власних потреб та інтересів», — говорить Інґа Ібсдоттер Ліллеос.
Повернення батька з новим сценарієм, дуже автобіографічним і болісним, відкриває старі рани. Густав приходить не просто як батько, а як автор, який хоче використати сімейний дім і власних доньок у своєму «наймасштабнішому фільмі». Нора відмовляється від пропозиції зніматися, і ця відмова стає точкою неповернення.
«Нора сердиться на Густава за те, що він покинув родину, але не дає своєму горю вирватися назовні. Занурюючись в образ, я відчувала, як її дитячий біль формує доросле життя та як сильно вона намагається не стати схожою на батька. Однак впродовж фільму розуміє, наскільки вони подібні. Вони — наче віддзеркалення одне одного, і тому їм так важко знайти спільну мову», — пояснює Рейнсве.
Густав заміняє Нору на Рейчел Кемп, американську зірку, яку з блиском і трохи нервовою крихкістю грає Ель Феннінґ.
«Вона суперзірка, популярна в усьому світі, але загублена у власній кар’єрі. Вона прагне більшого у своєму мистецтві. Ззовні може здатися, що у Рейчел усе чудово, але насправді вона перебуває на межі, коли майже готова кинути акторство. І тут вона знайомиться з Густавом», — каже Ель, додаючи, що хімія зі Стелланом Скашґордом була «дивовижною», а сценарій читався «як роман».
Трієр повертається до співпраці з Ескілем Воґтом, створюючи свою, ймовірно, найбільш інтимну історію — частково автобіографічну, позначену травмами поколінь і тінями минулого. Будинок Борґів — не просто локація, а жива істота, спосіб поєднати минуле й теперішнє, адже «дім може бути константою, майже опікуном у твоєму житті», як каже Інґа Ліллеос. Саме ця будівля, пронизана спогадами та мовчанням, тримає в собі невимовлене: любов, смуток, провину і всі ті емоції, якими позначаються покоління.
Однак головна тема фільму закладена в самій назві — «сентиментальна», «чуттєва» цінність, що її Трієр трактує як здатність співчувати й переживати. Для сім’ї митців це не просто почуття, а інструмент виживання, основа творчості. Гра — театральна чи кінематографічна — стає тут метафорою того, як люди намагаються увійти в ролі, що їм не належать, і прожити чужі емоції, бо зі своїми впоратися важче.
«Сентиментальна цінність» — не лише історія про батька й доньок. Це насамперед історія двох жінок, які по-різному навчилися тримати удар, по-різному переживають втрати й по-різному люблять. У кожній сцені між ними виникає витончена емоція, що то ранить, то зшиває. І хоча Густав стає каталізатором їхнього болю, саме сестринство тут виступає ліками, які діють повільно, але впевнено.
Фільм, уже висунутий Норвегією на «Оскар» і названий фаворитом кампанії, увиразнює те, у чому Трієр завжди був майстром: сплітати гумор, ніжність і драму так легко, що глядач майже почувається винним за те, як добре це дивитися. «Сентиментальна цінність», яка вийде в прокат 4 грудня, — це прониклива й болісна, але водночас дивовижно тепла стрічка, і саме тому варта уваги кожного, хто вірить у складні, чесні й глибоко людські відносини.
