Згенеровані штучним інтелектом відверті відео з обличчям дитини «як жарт» у шкільних чатах, шантаж інтимними світлинами, які він чи вона зняли для когось, здавалося, особливого, дікпіки чи порно від незнайомців — сексуальне насильство дедалі частіше починається і відбувається онлайн. Підлітки стикаються з цими проявами насильства напряму або через друзів і знайомих.
Щоб посилити спроможність дорослих захищати дітей, розпізнавати ризики й ефективно їм протидіяти, громадські організації «Докудейз» та «Магнолія» розпочали спільну всеукраїнську інформаційну кампанію «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей». У межах кампанії — покази й обговорення документального кіно, фахові лекції та дискусії.
Під час фестивалю Docudays UA відбувся воркшоп про основні види загроз, їхню специфіку і криміналізацію, кейси та поради, що допоможуть стати опорою і підтримкою для дітей та захистити їхні права. DIVOCHE.MEDIA публікує основні тези учасниць воркшопу: психологині, експертки інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей» Мар’яни Гевко та юристки ГО «Ла Страда — Україна» Евеліни Чорнобай.
Перед тим як відправити будь-які світлини чи повідомлення, треба уявити їх розклеєними по всьому місту
Секстинг — це добровільний обмін повідомленнями, світлинами чи відео інтимного характеру в соцмережах або месенджерах. Сам собою секстинг не є насильством, однак може до нього призвести, а тому вважається ризиком як для підлітків, так і для дорослих. Основна його небезпека в тому, що повне видалення файлів, які потрапляють у цифровий простір, складно гарантувати — стерті з гаджета й листування, вони можуть залишатися на серверах, у кеші або бути збереженими на пристроях людини, яка їх отримала. І неможливо бути стовідсотково впевненими, що ці фото чи відео не побачить хтось сторонній, вони не опиняться у відкритому доступі та не будуть використані проти дитини.
«З одного боку — це просто обмін інформацією інтимного характеру. Підліткам, які зараз живуть в онлайн-світі, може бути цікаво у такий спосіб досліджувати власне тіло й тіло іншої людини, проявляти свої почуття, — пояснює психологиня Мар’яна Гевко. — Однак є багато варіантів того, що може далі відбуватися і від чого можна сильно постраждати насамперед психологічно: ці фото й відео можуть стати причиною булінгу чи шантажу, бути поширеними для когось або на певних ресурсах і розцінюватися вже як матеріали сексуального насильства над дітьми або, інакше кажучи, дитяча порнографія».
За словами експерток, у контексті відповідальності для неповнолітніх все залежить від того, чи переросло спілкування у насильство або інші протиправні дії — відповідальність за це настає з 16 років. Якщо мова про молодших підлітків, то до них можуть застосовуватися заходи виховного характеру. Також інколи притягують до відповідальності батьків.
Що ж стосується секстингу між дорослою і неповнолітньою особою, то залежно від обставин його можуть трактувати як злочинні дії за ст. 301-1 Кримінального кодексу «Одержання доступу до дитячої порнографії […], виготовлення, збут і розповсюдження», ст. 156 «Розбещення неповнолітніх» або ст. 156-1 «Домагання дитини для сексуальних цілей».
«Часто випадки секстингу залишаються поза увагою поліції. Наприклад, до нас на Національну гарячу лінію для дітей і молоді звернувся 13-річний хлопчик, який познайомився з дорослим чоловіком в анонімному телеграм-каналі, задля експерименту вирішив вдати із себе дівчинку і в результаті зіткнувся із секстингом. Він написав у низку громадських організацій, адже боявся, що від цього можуть постраждати інші діти, і ми були першими, хто відповів. Власне, у Кіберполіції за нашим зверненням складу злочину не знайшли. Відповідно, що далі робитиме цей чоловік? Тут ми говоримо вже не про попередження і профілактику, а про наслідки», — каже юристка Евеліна Чорнобай.
Неможливо заборонити підліткам вивчати й проявляти свою сексуальність, досліджувати тіло, власні та чужі кордони. Натомість варто доносити розуміння ймовірності цих наслідків. Помічним тут є «правило білборда», коли перед тим як відправити будь-які світлини чи повідомлення, треба уявити їх розклеєними по всьому місту — так можна ніби спрогнозувати свою реакцію.
«Краще не надсилати нічого ризикованого. Але ми пам’ятаємо, що підлітки дуже імпульсивні й мислять трохи інакше, ніж дорослі, а тому більш вразливі. Скажи їм, що щось не можна, — і вони підуть це робити, — наголошує Гевко. — Важливо проговорити, що коли вони в активній фазі зустрічання чи флірту і хочуть поділитися чимось особистим, то ці фото чи відео мають бути без обличчя, родимок, татуювань, аби потім їх не можна було ідентифікувати. Звісно, це страхує лише частково. А також давати зрозуміти, що, якщо так трапилося, і ця інформація була поширена — їхньої провини в цьому немає. Дуже часто діти відчувають сором і сильне почуття провини, тому варто підтримати їх».
Здається, якщо дитина вдома, у своїй кімнаті, то їй нічого не загрожує
Коли доросла людина встановлює довірливі стосунки з дитиною в інтернеті з метою подальшого сексуального насильства чи експлуатації у віртуальному просторі чи реальному житті — це «онлайн-грумінг». Зловмисники можуть маскуватися під однолітків, додаватися у друзі друзів і, знаючи вразливі місця дітей, використовувати різні маніпуляції. Зазвичай вони проявляють багато уваги, похвали, визнання, аби дитина зробила висновок, що їй добре з цією людиною, і почала вестися на пастки, розставлені заздалегідь. Це можуть бути посилання на порносайти, які надсилають дитині «для ознайомлення», прохання поділитися відвертими фото, зафільмувати на камеру оголене тіло або свої дії сексуального характеру та пропозиції зустрітися.
«На перших етапах такого спілкування дитині дійсно комфортно. І лише через деякий час, коли починаються активні дії з боку кривдника, підвищується рівень тривожності, й батьки можуть запідозрити, що щось не так, — розповідає Мар’яна Гевко. — Щоб помітити цей ризик вчасно, варто не лише питати дитину, з ким вона спілкується, а уточнювати: “Що ти знаєш про свого друга чи подругу? Як давно ви листуєтеся?”, спостерігати, наскільки дитина відкрита, чи ховає листування — часто грумери наголошують, що спілкування “тільки між нами” або кажуть: “Це буде наш секретик”, і дитина намагається зберігати цю інтимність».
Юристка Евеліна Чорнобай додає, що дорослі натомість потрапляють на гачок так званої «ілюзії спальні», коли здається, якщо дитина вдома, у своїй кімнаті, то їй нічого не загрожує. Виклики війни та всі дотичні проблеми також роблять нас менш уважними до змін у стані дитини.
Прояви грумінгу, як і секстингу, можуть трактуватися як розбещення неповнолітніх або домагання до дитини для сексуальних цілей тощо.
«У таких злочинах позовна давність рахується від моменту набуття повноліття. Тобто, якщо це сталося навіть п’ять років тому, коли дитині було 13, а розповіла вона лише зараз, — час іще є. Інше питання — це доказова база, тому що коли ми не знаємо, хто це був, не збережені скрини, листування, аудіо- чи відеоповідомлення — довести щось буде важко, попри те, що інтернет пам’ятає все», — зазначає юристка.
«Тут хочу додати трохи оптимізму, — продовжує Гевко, — адже не так давно злочини щодо статевої свободи й недоторканності дітей інколи навіть не вносили в ЄРДР через складність розслідування. Сьогодні ж багато ситуацій, коли право дитини на захист таки реалізовується, а кривдник притягується до відповідальності, попри те, що сам випадок стався багато років тому».
За словами Мар’яни Гевко, впродовж останніх років Україна активно рухається у напрямку розбудови системи правосуддя, дружнього до дитини, що передбачає також вчасне й комплексне реагування. За таким принципом, зокрема, працюють центри захисту дітей за моделлю «Барнахус»: після того як відомості про злочин щодо дитини вносяться до ЄРДР і передаються у ці центри, одразу ж включаються всі дотичні суб’єкти — психолог, адвокат, прокурор, і так мультидисциплінарно ведеться кожен випадок.
«Це означає, що просто відмахнутися, тому що це складно розслідувати й доводити, не вийде», — каже пані Мар’яна, яка також є психологинею центру «Барнахус» у Тернополі.
Про бездіяльність правоохоронних органів щодо ймовірного випадку сексуального насильства чи будь-якого іншого злочину варто повідомити на гарячу лінію Міністерства внутрішніх справ України або до Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини при Національній поліції.
Що таке кібербулінг?
Одним із найскладніших видів онлайн-насильства, що має системний, цілеспрямований характер і може містити сексуальний підтекст, є кібербулінг. Найчастіше він вчиняється підлітками щодо інших дітей і передбачає погрози, шантажі, приниження та залякування — в особистих повідомленнях, у коментарях і публікаціях у соцмережах, на ігрових платформах.
«Все настільки видозмінюється, що нині трапляються досить нестандартні прояви кібербулінгу, — зазначає Евеліна Чорнобай. — У нас було звернення на гарячу лінію від мами однієї зі школярок щодо принизливого стікерпаку в телеграмі зі світлинами її доньки та інших однокласників і однокласниць. Якщо не помиляюся, там також були певні оголення. Як наслідок, дитина була зацькована, постійно плакала і не хотіла йти до школи».
Відповідальність за булінг, зокрема із застосуванням цифрових технологій, настає з 16 років і визначається ст. 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До цього віку її несуть батьки за неналежне виконання батьківських обов’язків. Як стверджує Чорнобай, в освітньому середовищі цей алгоритм дієвий і чітко відпрацьований. Якщо ж насильство призводить до якихось більш серйозних наслідків, наприклад, доведення дитини до самогубства, — це кваліфікуватимуть як кримінальний злочин.
«З психологічного погляду, діти, які вчиняють будь-який вид насильства, є потерпілими, їм також потрібна допомога, а не просто покарання, — впевнена Мар’яна Гевко. — Молодші діти відтворюють здебільшого досвід, який отримали в родині. На підлітків впливають друзі й середовище. І в Україні зараз намагаються зважати на цей контекст».
У разі ігнорування випадків булінгу, відповідальність може нести й школа — адміністративну або дисциплінарну, якщо йдеться про якість освіти в навчальному закладі.
Батьки можуть сприйматися більшою загрозою, ніж самі злочинці
Сексторшн, так само, як і грумінг, передбачає побудову довірливих стосунків із дитиною — цей процес ще називають «вербуванням дитини в насильство» — задля отримання її приватних фото або відео інтимного характеру і подальшого шантажування: «Якщо ти цього не зробиш, то я покажу їх усім твоїм друзям», «Це побачить уся школа». Але можливі також ситуації, коли був втрачений доступ до акаунту або дитина загубила телефон, і особисті файли випадково потрапили до рук зловмисників.
«Шантаж — це дуже важка форма психологічного насильства, з яким вкрай складно впоратись. Для дітей це взагалі психологічні тортури: різко підвищується рівень страху, майже до панічного стану, і з’являється величезне почуття сорому. В результаті вони нікому не розповідають, залишаються наодинці з цими погрозами, — пояснює Мар’яна Гевко. — Ми профілактично дітям наголошуємо, що шантаж і залякування є неприпустимими й протиправними, що їхньої провини тут немає, що вони можуть розказати про це і зупинити в будь-який час. Важливо дати дитині цей дозвіл на зупинку. Але вміння це робити починається з можливості сказати “стоп”, “ні”, “не хочу, дякую”. Звісно, перед тим, як заблокувати людину, потрібно зберегти всі скриншоти й докази».
«Найгірша і найстрашніша ситуація, коли у дитини немає нікого з дорослих, хто б міг їй допомогти, здається, що світ руйнується і якщо хтось дізнається, буде катастрофа, — продовжує думку Чорнобай. — Найімовірніше, це через поширену культуру віктимблеймінгу — “якщо я скажу мамі, вона мене приб’є”. Так батьки можуть сприйматися більшою загрозою, ніж самі злочинці».
За українським законодавством випадки сексуального шантажу можуть кваліфікувати як вимагання (ст. 189 Кримінального кодексу) і додатково — як розбещення неповнолітніх або ж домагання для сексуальних цілей. Як зауважила юристка ГО «Ла Страда — Україна» Евеліна Чорнобай, звернення на гарячу лінію щодо сексторшну є найчисленнішими й при цьому дуже різноманітними:
«Трапляються цікаві маніпуляції. Наприклад, дівчинка вірила, що з неї знімуть якийсь прокльон через обряд з її оголеним відео, а коли її почали шантажувати — панічно боялася розказати про це батькам. Також бувають випадки вимагань за участі працівників російських спецслужб: вони втираються в довіру, отримують світлини або створюють діпфейки. Й тут ми всі розуміємо, про що мова, — завдання шкоди Силам оборони, підривна діяльність тощо».
Варто навчити дітей справлятися з гнівом
Ще один вид злочину сексуального характеру — порнопомста — це поширення у мережі інтимних фото чи відео партнера або партнерки. Як і з попередніми проявами насильства, її можна кваліфікувати в сукупності та говорити, зокрема, про порушення недоторканності приватного життя. Втім, основна стаття — розповсюдження порнографічних матеріалів.
«Нездатність впоратися зі своїми переживаннями й бажання швидкої розрядки спонукає підлітків використовувати найінтимніше, найболючіше, їх дуже легко підбити на помсту комусь сторонньому, — наголошує психологиня Мар’яна Гевко. — Варто навчити дітей справлятися з гнівом і дати зрозуміти, що такі дії є кримінально караними, від віку залежить тільки форма притягнення до відповідальності».
Що стосується власне інтимних матеріалів неповнолітньої особи, які потрапили в інтернет, за словами Чорнобай, зупинити поширення і видалити їх можна за допомогою сервісу Take it down. Ще один спосіб — подати скаргу, посилаючись на закон США про авторське право у цифрову епоху Digital Millennium Act.
«Будь-який контент, який ми створюємо, це наш твір, і ми є суб’єктами авторського права на нього. Відповідно, якщо хтось розповсюджує його без нашого дозволу, ми можемо скаржитися, а інтернет-ресурс повинен ці фото й відео видалити. В Україні таку скаргу може подати лише адвокат», — роз’яснює юристка.
Крім того, про злочини сексуального характеру, вчинені щодо дітей, а також матеріали сексуального насильства над дітьми в інтернеті конфіденційно можна повідомити на спеціальну гарячу лінію від ВГО «Магнолія» — портал StopCrime — для подальшого блокування протиправного контенту та розслідування правоохоронцями.
Важливо навчитися бути безпечними дорослими для дитини і заявляти про злочини
Нав’язлива поведінка, надмірна і небажана увага та переслідування — це ознаки кіберсталкінгу. За словами Мар’яни Гевко, діти й підлітки, які йдуть в онлайн-простір за увагою та визнанням, можуть певний час сприймати такі дії як щось цілком нормальне і пояснювати їх власною особливістю та неповторністю. Однак, коли виникає бажання припинити спілкування і є відмова іншої сторони, самостійно впоратися може бути складно.
«Є дуже різні люди й різні причини, чому вони це роблять, інколи їм важко зупинитися, — каже психологиня. — Якщо ти не справджуєш очікування — агресія зростає. Часом переслідування переходить в офлайн, це може бути небезпечно».
Для правоохоронної системи проблема переслідування залишається у «сліпій зоні», відповідальності за сталкінг в Україні немає. Стамбульська конвенція передбачає зобов’язання криміналізувати цей вид протиправних діянь. Утім, поки жоден із законопроєктів, що лежать на розгляді Верховної Ради, не ухвалений. Водночас, як стверджує Чорнобай, це не означає, що права дітей не можуть бути захищені.
«Ми мали звернення на гарячу лінію від дівчинки, яка сходила на каву з хлопцем, але після знайомства продовжувати спілкування не захотіла. В результаті подальших його переслідувань в інтернеті у неї розвинулася тривожність і з’явилися нав’язливі думки, — розповідає юристка. — Порада в таких випадках — все ж звертатися в поліцію: наразі єдина зачіпка, що може застосовуватися до неповнолітніх, це порушення недоторканності приватного життя. Довести, наприклад, завдання психологічної шкоди складно, бо суспільство і правоохоронні органи дійсно якось нівелюють ці ситуації, на кшталт “до вас просто залицяються”, а щодо наслідків кажуть: “Ми їх не бачимо” тощо».
Фахівчині наголошують: важливо навчитися бути тими самими «безпечними дорослими» і, незалежно від стигматизації певних явищ у суспільстві та в самих правоохоронних органах, недосконалості законодавства і підходів до розслідування, обов’язково заявляти про злочини й будь-які протиправні дії, вчинені щодо дітей.
«Я часто чую від батьків: “Ми не будемо повідомляти, тому що покарання не буде”. Звісно, ми не можемо обіцяти, що кривдника точно притягнуть до відповідальності, бо інколи цього не відбувається. Але якщо в дитини є дорослий, якому вона довіряє і який виводить це в видиму площину, де означується, що ці дії були протиправними — ось є кривдник, є потерпілий, відповідно включилися дорослі й система, — це дуже терапевтично для самої дитини, яка потрапляє в контакт із законом. І батькам це важливо зрозуміти й запам’ятати», — резюмує психологиня Мар’яна Гевко.
Отримати підтримку та консультацію дітям, а також дорослим із питань, що стосуються дітей, можна за телефонами Національної гарячої лінії для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111 з мобільного (цілодобово, безплатно та анонімно).
Для повідомлень про злочини, вчинені щодо дітей у мережі, працюють телефон 0800 50 51 70 і пошта callcenter@cyberpolice.gov.ua Кіберполіції та портал stopcrime.ua — тут також можна залишити анонімну скаргу на матеріали сексуального насильства над дітьми в інтернеті.
