В юності слово «фемінізм» викликало у мене нервовий сміх, було трохи боязко говорити його вголос. Та чи розбиралась я тоді у фемінізмі? Дівчинка, яка ніколи не знала чоловічої уваги, — вже студенткою я наздоганяла те, чого не мала. Притримати двері, вдягнути пальто, тюльпани на Восьме березня — за ці дрібнички я готова була слухати жарти про жінок і жартувати сама, змиритися, що жінкам доступні не всі професійні сфери, що через наші особливості організму ми якісь неповноцінні, що ПМС — то привід для тупих насмішок. Але я не така, як інші.
Моя ера «я не така, як інші дівчата» минула доволі швидко, зрештою, переваги фемінізму виявились очевиднішими, аніж радість від тюльпанів на Восьме березня.
Боротьба за жіночі права, якщо заглиблюватись в історію, — нелінійна. Відкати ставались і продовжують ставатися досі. Я думаю про Афганістан, де жінки не можуть говорити на публіці. Ще в середині минулого століття афганки могли не закривати обличчя, могли бути лікарками, науковицями й співачками. А тепер вони не можуть говорити вголос на публіці. Не можуть дивитися на чоловіків. Не можуть гуляти в парках, ходити в спортзали й у салони краси. Щоразу, коли я бачу черговий тікток від tradwife («традиційних дружин», жінок, що повертаються до класичних ролей, — прим. DIVOCHE.MEDIA), я думаю, наскільки гнучкою має бути ідеологія боротьби за права жінок, коли ця ж ідеологія не застерігає їх від архаїчних моделей сім’ї. Натомість фемінізм підтримує жінку у виборі будь-якої моделі життя й сім’ї, якщо їй так подобається.
Та щоразу, коли я чую про tradwife, я думаю про жінок в Афганістані, які не можуть говорити на публіці. Не можуть дивитися на чоловіків. Не можуть ходити в спортзал.
Шлях до рівності, як і будь-який шлях до свободи, — нерівномірний, та, будуючи сходи, якими йтимуть жінки за тобою, ти не думаєш, що хтось із наступниць розбиватиме твоє творіння кувалдою під назвою «традиційні цінності». Однак, докладаючись до змін у суспільстві, марно сподіватись, що твій вклад навічно лишиться незмінним. У кращому разі — додадуть барв ті, хто прийде після тебе, в гіршому — у кожної жінки є кувалда, що зветься «традиційні цінності». І диктатори радо підтримають жінок, які озброїлись цими кувалдами.
Третій закон Ньютона говорить, що на кожну дію завжди знайдеться протидія. І поки ми крупицями збираємо згадки про науковиць і мисткинь, поки інтегруємо в мову фемінітиви й боремось за рівність на «небезпечних посадах», хтось обирає вдягнути фартуха, смажити оладки й знімати тіктоки про затишний патріархат. В оладках, звісно, немає нічого поганого, як і в традиційному розподілі ролей у сім’ї, допоки це влаштовує усіх учасників процесу. Та коли жінки починають поширювати ідеї підкорення чоловіку, фінансової залежності, насміхаються над тими, хто будує кар’єру, й відкидають надбання фемінізму — навіть оладки стають загрозою. Це і є протидія фемінізму.
Останнім часом здавалось, що зміни в цивілізованому світі занадто стрімкі, ми зашвидко адаптуємось до нових умов, вчимо нові займенники — він/вони, вона/вони; поширюємо новини про домагання; кенселимо за недолугі висловлювання; виборюємо собі більшу оплату; опановуємо «нежіночі» посади; обираємо чоловічі бритви, щоби не платити «рожевий податок», зрештою відмовляємось від гоління. Здавалось, що тут є якась помилка, системний баг, щось ми не врахували. Щось не врахували жінки в цивілізованих країнах.
Проблема в тому, що цінності фемінізму передавались наступним поколінням без пояснень. Світ тепер має Барбі-космонавтку й Барбі з неконвенційною фігурою, чорношкіру Барбі й Барбі-лікарку. Є навіть фільм про Барбі, де вона обирає жити звичайним жіночим неідеальним життям й міняє підбори на сандалі. Та ніхто не пояснює дівчатам, чому струнка блондиниста Барбі на шпильках — не єдина версія жінки.
Дівчатам кажуть: «Ти можеш бути ким завгодно», дівчат навчають бути сильними й сміливими, дівчатам вже не говорять обслуговувати чоловіків й бути красивими попри все. Нові покоління дівчат (здебільшого в країнах першого світу) проходять геть інший досвід гендерної соціалізації, аніж їхні мами.
Жінки в цивілізованому світі просунули цінності фемінізму швидше, аніж світ встигнув до них адаптуватися, жінки мають голоси, вони можуть опиратися одна на одну й на себе. Та там само, в цивілізованому світі, жінки дістають кувалди.
Думаю, світ припустився чергової помилки. Не можна нав’язати ідеї рівності, не пояснюючи, чому це важливо. Неможливо дати готовий продукт, треба показати, як буває без нього. Мало сказати дівчинці «ти можеш бути ким завгодно», треба розповісти, як її ровесниці 20 років тому отримували відмови на співбесідах через стать, гіпотетичний декрет та відмазки на кшталт «це нежіноча робота». Треба пояснити, що буває, коли патріархальні цінності панують у суспільстві. Ідеї рівності (свободи, демократії — підкресліть слово, що пасує вам) недостатньо просто прийняти, треба їх осмислити. Інакше — покоління виростають і голосують за Трампа, і тоді демократія, ідеї рівності та свободи, базові права людини в небезпеці.
