Керівниця громадської організації «Жіночий фонд “Глобальна перспектива”» Лідія Степаненко у липні 2024 року запустила тренінговий проєкт Jobs for her для внутрішньо переміщених жінок. Разом із досвідченими менторами та менторками учасниці, які вимушено покинули дім через війну, вивчають підприємництво й отримують знання для відкриття власної справи на новому місці.
DIVOCHE.MEDIA поспілкувалося з Лідією Степаненко про те, як вона вирішила допомагати жінкам із навчанням підприємництва. Тетяна Федорова з окупованого Енергодару перетворила пошиття одягу для тварин із хобі в бізнес, а Юлія Степанова із Запоріжжя займається продажем екопосуду — учасниці проєкту розповіли, як вчилися нової справи, опановували документацію і роботу з рекламою в соцмережах та поділилися подальшими планами.
Допомагати стати видимими
Лідія Степаненко народилася та виросла у Запоріжжі. Вона не тільки залишається в місті під час повномасштабної війни, а й допомагає розбудовувати тут громадське життя і соціальний бізнес. Лідія вже 11 років успішно працює у сфері грантрайтингу, вона допомагає людям писати та подавати заявки на гранти.
У листопаді 2023 року Лідія разом з іншими жінками створила громадську організацію «Жіночий фонд “Глобальна перспектива”». Працюють за декількома напрямами, зокрема соціальним та гуманітарним, проєкти реалізують, виходячи із запитів цільової групи — жінок.
До фонду неодноразово звертались із запитами: дізнатися більше про підприємництво, знайти грантові кошти на бізнес, розробити маркетингову стратегію тощо. Так виникла ідея проєкту Jobs for her для реалізації жінок, які вимушено змінили місце проживання через війну в підприємництві. За словами Лідії, ці жінки часто відчувають себе «невидимими» й потребують підтримки в розвитку.
«У Запоріжжі майже за три роки повномасштабної війни деякі жінки-ВПО не адаптувалися. Багато матерів виховують дітей самостійно, тому не можуть вийти на роботу. Ми вирішили об’єднати жінок довкола створення власної справи», — говорить засновниця проєкту Jobs for her.
Обрати напрям підприємництва Лідію підштовхнуло ще й те, що з 2013 року вона є засновницею та головою правління громадської організації «Центр розвитку соціального бізнесу “Ініціатива”». Усі проєкти Центру спрямовані на допомогу у відкритті власної справи людям із вразливих категорій населення — людям з інвалідністю, переселенцям, малозабезпеченим родинам. Також організація ініціювала створення в Запоріжжі соціальної перукарні, де можуть отримати безплатні послуги люди із порушеннями зору.
Навчання попри тривоги й блекаути
Проєкт Jobs for her реалізували завдяки команді Projector Foundation у межах програми «Сама собі ціль» і підтримці Агентства США з міжнародного розвитку USAID. На програму швидко набрали групу із 20 найвмотивованіших жінок.
«У нас було до 10 людей, які хотіли опанувати ці теми. Тому на етапі подавання проєкту до програми “Сама собі ціль” ми вже мали охочих. Це все жінки з вразливих категорій, переважно ВПО. Також ми опублікували анонс у соцмережах, а далі наше оголошення почали розсилати по інших чатах і групах», — ділиться засновниця проєкту.
Загалом організація отримала до 50 запитів, з яких вони відібрали ще 10 учасниць. За словами Лідії, більшість жінок мотивували свою участь у проєкті бажанням стати фінансово незалежними й монетизувати хобі — відкрити власну справу.
Організаторка ініціативи ділиться, що навчальну програму створювали відповідно до запитів жінок: реєстрація ФОП, податкове й трудове законодавство, маркетинг, SMM та інше. У межах навчання відбулося 10 тренінгів та 10 менторських сесій. Лідія Степаненко і сама працює як ФОП, адже надає консалтингові послуги щодо написання грантових заявок, тому вона розуміє всі складнощі й тонкощі роботи приватних підприємців.
Вмотивовані учасниці не пропускали занять, навіть попри аномальну спеку влітку, відключення світла й обстріли. Для зручності організатори запровадили гібридний формат навчання — офлайн-заняття транслювали в ZOOM.
«У нас офіс у приміщенні з доступом для людей з інвалідністю, якби в нас були такі учасники, то вони б дістались до місця тренінгів. Приміщення забезпечене укриттям на випадок обстрілів і завжди має електроенергію, тобто на нас не впливали відключення світла», — розповідає засновниця ініціативи.
Експертів та експерток для проєкту відбирали з фахівців, що на власному досвіді могли розповісти, як будувати бізнес із нуля. Серед лекторок була підприємиця Людмила Сірко — переселенка із Кирилівської громади Запорізької області. У рідній Кирилівці вона мала власний бізнес — дитячі табори на Азовському морі, але все це відібрали окупанти. У Запоріжжі Людмилі вдалося на грантові кошти відкрити заклад харчування «Їдальня українського смаку» та проєктний простір «Лазурна райдуга».
Інша лекторка — експертка соціального бізнесу Інеса Носенко, яка розбудовувала «Садибу зеленого туризму» в Запоріжжі й передає практичні знання іншим.
Лідія Степаненко каже, що місія Jobs for her — робити жінок-ВПО фінансово незалежними, допомагати їм ставати більш видимими в бізнесі й створювати нові робочі місця. Протягом двох із половиною місяців слухачки тренінгів комплексно опанували ключові теми з підприємництва, виконували домашні завдання, працювали над бізнес-планом і першими грантовими заявками.
Повірити в себе й нове життя
Тетяна Федорова з Енергодару давно шила одяг для своєї собаки Луни й перетворила улюблене заняття на заробіток, але зрозуміла, що про бізнес нічого не знає. Тому заповнила анкету на Jobs for her, щойно побачила оголошення у соцмережах.
На Тетяні тримається вся родина — син на фронті, невістка-студентка, мама-пенсіонерка, у чоловіка виявили рак, брат також хворіє. В орендованій квартирі в Запоріжжі чоловік облаштував їй робоче місце для пошиття одягу.
Жінка згадує життя до повномасштабної війни, в якому вони з чоловіком працювали на атомній електростанції. Тетяна вчилась на кравчиню, та до війни пошиття одягу було лише хобі. До швейної машинки повернулася 2018 року, коли в їхньому домі з’явилася собака Луна.
«Луна дуже маленька, стандартного одягу на неї не було. І я дістала свою машинку, яка вже 10 років стояла, й стала шити для неї. Шила і друзям, бо в них також були песики. Робила це безплатно, адже в родині й без того був добрий дохід, тому речі я дарувала», — згадує учасниця проєкту.
Крім цього, родичі Тетяни волонтерили й допомагали військовим ще з 2014 року — відправляли на фронт одяг і продукти, готували сушені страви. Жінка пригадує, як вранці 24 лютого 2022 року навіть не прочитала новини й поїхала на роботу, де в кабінетах панувала незвична тиша. Далі почалися дзвінки, обстріли сусідніх населених пунктів. Син сповістив, що збирається на фронт. Далі Енергодар окупували, й на АЕС жінка більше не повернулася. Пізніше росіяни дізналися про волонтерську діяльність родини й приїхали в будинок з обшуком, Тетяна з чоловіком потрапили в полон, де пройшли через допити й побиття.
«Я кажу росіянам: “Чого ви нас так ненавидите?” А вони: “Ніхто вас не ненавидить, вас обманюють”. Хіба бити дубинками по голові — це любов? Вони позабирали все, що їм хотілося, — теплий чоловічий одяг, светри сина. Чоловік у полоні був три тижні, а я — два», — розповідає жінка.
Після звільнення родина одразу вирішила покидати рідне місто, Тетяна з чоловіком не хотіли співпрацювати з окупантами й підписувати угоду з «Росатомом». Тож 12 листопада 2022 року, забравши всіх домашніх тваринок — собаку, папугу, кота матері Тетяни й кролика невістки, з мінімальною кількістю речей вони поїхали в бік Запоріжжя через 25 російських блокпостів.
«Їхали під різними прізвищами, повністю почистивши телефони. Поводились як чужі люди, не спілкувалися, сіли навіть окремо, щоб не знали, що ми родичі. Слава Богу, виїхали. Нас зустріло темне Запоріжжя — без світла, під звуки сирен. Це була інша реальність. Для нас Запоріжжя раніше було як свято, тут так сонячно було. А під час війни воно темне й сумне», — ділиться Тетяна.
Її першим робочим приладдям на новому місці стала звичайна ручна швейна машинка. Вона отримала її від місцевої жительки в обмін на продукти. У 2024 році Тетяна почала шити чобітки для собачок і одяг у стилі вишитих сорочок.
«Ми їхали на два місяці, це був листопад, тому ми натягнули на себе зимові речі — по два светри, по двоє штанів, бо сумок не дозволили брати. А на літо в нас не було взагалі нічого. У Луни теж не було літнього одягу, хоча я найбільшу свою сумку напхала її кормом, одягом. Росіяни, коли перевіряли нас на блокпосту, здивувалися, що в мене одяг для собаки», — розповідає Тетяна.
Сучасна швейна машинка в Тетяни з’явилася, коли її чоловік отримав фінансову допомогу від атомної електростанції: йому потрібна була операція, яку родина оплатила із власних заощаджень. А вже пізніше їм виплатили компенсацію. Одяг для собак жінка шиє із залишків матеріалів від пошиття одягу, які купує у соцмережах.
Після пережитого в полоні й втрати дому Тетяна відчула себе зламаною, але говорить, що змушує себе жити — у цьому їй дав сили проєкт Jobs for her. Спочатку жінка пішла на курси шиття, щоб оновити свої навички. Далі подала заявку на Jobs for her, де отримала практичні й теоретичні знання. «Це просто фантастично для мого бізнесу — отримати допомогу від таких спеціалістів. Такі люди до нас приходили, від яких шалена енергетика й знання, що ти розумієш, що це все реально, починаєш вірити в себе і знаєш, як далі рухатися. Це така людяність, така доброта», — ділиться Тетяна.
Проєкт Jobs for her дав їй не тільки знання у бізнесі, а й підтримку. Вона захоплено розповідає — те, що лекторки розбудовували власну справу з нуля, надихає, що і в неї все вийде. Тетяна додає, що вдумливо занотовувала кожну лекцію й все почуте від експертів.
«Нам усе пояснювали чітко по поличках, як для дітей у першому класі. Дівчатам, в яких не було бізнес-ідеї, розповідали, як її обрати. Після цього одна учасниця сказала, що планує створити проєкт із психологічної допомоги для підлітків. Інша сказала — піду вчитися на курси манікюру», — розповідає Тетяна Федорова.
З січня 2024 року Тетяна разом із невісткою створила Instagram-сторінку, щоб просувати свій бізнес, навіть запустили рекламу. Одяг для собак почали купувати активніше. Найбільше клієнтів — зі Львова й Києва, а також є й іноземні покупці, зокрема з Італії. Головною моделлю для фото товарів залишається Луна.
Сильніші за обставини
Лідія згадує, що учасниць із такими складними історіями життя, як у Тетяни, — більшість. В однієї зі слухачок росіяни відібрали житло й усе майно, тому в Запоріжжі їй також довелося будувати все спочатку. Більшість не захотіла розповідати про свій досвід публічно, водночас Тетяна наголошує, що про це не можна мовчати: «Мені так і психологиня казала — коли буду довго й часто розповідати, то мені стане легше. Може, тому і стало легше».
Тетяна Федорова принесла на перевірку Лідії вже другу грантову заявку й бізнес-план. Якщо вдасться отримати грант, то орендує приміщення, найме двох працівниць — у пріоритеті жінки-ветеранки й жінки-переселенки, які б створювали одяг із любов’ю до тваринок.
«Jobs for her дав впевненість, що гранти — це реально. Сподіваюсь, що отримаю грант, і це мені допоможе в бізнесі. Я шитиму ще більше індивідуального одягу для тварин нестандартних розмірів. Наприклад, в однієї замовниці в собаки шия нестандартних розмірів, тому я перероблювала горловину, щоб тваринці було зручно. У висновку замовниця залишилася задоволена», — додає Тетяна.
Розбудовувати бізнес вдома
Інша учасниця проєкту Юлія Степанова також на певний час стала ВПО, але вже повернулася в рідне Запоріжжя та рідко його покидає. За плечима жінки — робота на заводі, а з 2020 року очолила ще й ОСББ свого будинку — її мотивувала маленька донька й бажання покращити життя сусідів. Юлія займалася продажами екопосуду від американського бренда Tupperware, але спочатку лише як хобі.
«У мене було багато клієнтів, і я так дивувалась, що людям приємно в мене купувати товар, а я не відчувала власної цінності. Ми з чоловіком працювали на одному підприємстві. Тому посуд для мене був ніби хобі, яке набирало обертів», — згадує Юлія.
Після скорочення на роботі Юлія вирішила працювати на себе й створила першу групу в Viber для просування товарів. З 2021 року вона офіційно зареєструвалася як приватна підприємиця. Власну справу поєднувала з облаштуванням добробуту в ОСББ.
24 лютого 2024 року жінка взяла на себе відповідальність не тільки за свою родину, але й за мешканців будинку. Почала ще більше працювати, згуртовувати людей, облаштовувати підвал: «Як у “Алісі в Країні див” — бігти на місці необхідно удвічі швидше. Я почала робити більше, ніж до війни, розширила свій кругозір».
Водночас у неї був повний склад із товаром, закупленим до повномасштабного вторгнення. Зі слів Юлії, після початку війни компанія Tupperware розірвала контракт із регіональним менеджером в Україні, й український корпоративний сайт не працював пів року. І тільки через певний час підприємницьку діяльність вдалося відновити.
Попри непорозуміння із конкурентами, з 1 січня 2024 року Юлія орендувала приміщення під власний магазин для розширення продажів.
До робочого процесу залучена вся родина — Юлія проводить презентації, комунікує з покупцями, чоловік знімає ролики на YouTube, мати пакує товар, донька допомагає.
Безпекова ситуація в Запоріжжі ускладнює розбудову бізнесу, але підприємицю надихають клієнти, які продовжують їй довіряти.
«Найбільше мене мотивує вдячність клієнтів, які кажуть, що їм приємно в мене щось купувати. Я продаю не тільки посуд, але й емоції. Мені подобається, що жінки знаходять час прийти до мене в магазин і поспілкуватися, випити чаю, трошки відволіктися. Я ще інколи організовувала, наприклад, зустрічі з психологом, щоб жінки трошки розвіялися», — розповідає підприємиця.
На організацію зустрічей із психологами Юлію наштовхнула поїздка в Угорщину — вона супроводжувала доньку в дитячому табору, там відчула на собі позитивний вплив психологічних консультацій. Повернувшись до Запоріжжя, стала домовлятися зі знайомими психологинями щодо проведення зустрічей для клієнток свого магазину. За чашкою чаю фахівчиня допомагала жінкам пропрацьовувати їхні запити — вони спілкувалися, працювали з метафорично-асоціативними картками й виконували різні психологічні техніки.
Повірити в себе й свої сили
Jobs for her допоміг Юлії з розвитком Instagram та наповненням сайту, який вони створили разом із чоловіком для просування товару.
Підприємиці сподобався чіткий та структурований процес навчання. Вона в захваті від лекцій, які підібрані чітко під запити учасниць. «У нас був такий класний початок. Усе було дуже продумано й стильно, такі класні спікери запрошені. Я щоразу туди їхала із відчуттям, що їх спеціально для мене запросили. І ще дуже круто бачити інших дівчат, ми завжди могли поспілкуватися», — каже Юлія.
Зі слів учасниці проєкту, лектори відкриті до запитань й завжди могли поділитися порадами. Водночас найскладніше жінці було з документацією щодо бухгалтерської звітності, але під час тренінгу вона отримала достатньо інформації та розібралась.
І нині організатори продовжують допомагати учасницями: «Це мотивує розвиватися та ставити собі запитання — що я хочу й можу взагалі? Вони постійно запитують: “Юліє, як справи? Які у вас запитання?” І ти завжди думаєш — якщо у Лідії вийшло, Лідія все змогла, то й ми зможемо».
Але найголовніше, за її словами, — проєкт допоміг їй повірити у власні сили й розбудову бізнесу. Юлія встигає й дерева біля будинків свого ОСББ саджати, й відправляти замовлення. На її думку, секрет успіху простий: «Потрібно брати й робити!»
Після завершення проєкту в Юлії вже відбулися перші зміни. Вони з чоловіком пишуть заявку на перший грант із допомогою Лідії. Жінка мріє отримати кошти на проведення заходів у своєму магазині — зустрічей та майстер-класів, облаштувати в приміщенні дитячий куточок, щоб малечі було чим зайнятися, поки чекають на батьків. А ще Юлія мріє про якнайшвидше завершення війни та підтримку для чесного бізнесу. Свій магазин вона планує перетворити на офіційну студію Tupperware у Запоріжжі й паралельно розвивати вже два своїх ОСББ. Вірить, що їй вистачить сил та досвіду.
Розвиток соціального бізнесу як покликання
Лідія Степаненко підтверджує, що спілкування з дівчатами не припиняється й після завершення проєкту — комунікація переростає в інші активності.
«Деяких найактивніших учасниць, наприклад Тетяну, запросили долучитись до нашої громадської організації. Окрім своїх бізнесів, які вони зараз розвивають, жінки також беруть активну участь у розвитку наших ідей, потенційних майбутніх проєктів. Тобто ми з цього проєкту ще такий бонус отримали, на який самі не очікували», — говорить засновниця Jobs for her.
Лідія додає, що жінок плавно переводять в інші проєкти громадської організації: «Ми їздили до “Садиби зеленого туризму” — це також соціальний бізнес, там були культурні заходи й відкриття Меморіалу загиблих воїнів із Запоріжжя. Й учасниці з нами їхали, тобто з проєкту, який ми реалізували, ми їх у культурний проєкт перевели. Не завершуватимемо спілкування з учасницями. Чат далі діє, вони до нашого офісу із питаннями приїздять. Завжди раді!»
Засновниця Jobs for her наголошує, що вони продовжують отримувати запити від охочих також пройти цей тренінговий курс. Розбудову громадського сектору й розвиток соціального бізнесу в рідному Запоріжжі вона вважає своїм покликанням, тому вже працює над пошуком грантів для продовження проєкту.
За словами Лідії, головна проблема, з якою вони зіткнулися під час реалізації проєкту, — це відсутність у жінок планшетів чи ноутбуків, адже з телефону не зовсім зручно оформлювати потрібну документацію. Учасниці найчастіше покидали окупований дім із мінімальною кількістю речей. Лідія згадує, як одна з учасниць проєкту Альона написала грантову заявку від руки на папері й принесла її на перевірку, щоб отримати фідбек. У декого пристрої відібрали окупанти під час обшуку будинків. Так у жіночого фонду виникла ідея створити коворкінг-центр, де жінки-переселенки зможуть вільно користуватися ноутбуками й іншими пристроями.
«Було б чудово, якби був такий центр, де у вільному доступі є принтер, сканер, ноутбук. Бери, користуйся, заповнюй заявку, податковим кабінетом користуйся. Також там можна було б отримати консультацію одразу на місці. Але, як зазначають деякі донори, є великі ризики через безпекову ситуацію в Запоріжжі», — розповідає Лідія. Засновниця проєкту наголошує, що 90% жінок із їхньої цільової авдиторії потрібен цей коворкінг, тому вони планують знайти грантові кошти ще й на цей проєкт.
