Після вимушеного переїзду Наталя разом із двома молодшими синами вже кілька років живе у гуртожитку в Запоріжжі. Вона виїхала з міста Пологи у квітні 2022 року, коли зрозуміла, що залишатися вдома небезпечно.
«Я дуже злякалася за життя дітей і своє також. У мене просто здали нерви. Мій син Богдан жив під ліжком, бо думав, що там безпечно», — згадує жінка.
Її чоловік зараз служить у ЗСУ, старший син виїхав до Польщі, а Наталя сама піклується про двох молодших дітей. Кирило навчається онлайн у третьому класі, Богдан ходить до садочка. Коли родина виїжджала, хлопчикові було лише півтора року. Після пережитого він замкнувся в собі, майже не розмовляв і всіх називав «мама». Лише нещодавно дитина почала більше говорити.
Спогади про обстріли й переїзд досі залишаються з родиною. Діти лякаються гучних звуків, а молодший син, почувши щось схоже на вибух, біжить у коридор і плаче.
Наталя не працює, оскільки має забирати молодшого сина із садочка. Вона шукає роботу, але більшість роботодавців шукають працівників на повний день, а залишити дітей їй ні з ким. Родина живе переважно на виплати для ВПО.
«Мені спокійніше, коли діти поруч зі мною», — говорить жінка.
Однією з можливостей відволіктися для Наталі стали творчі заняття, які проводять психологи громадської організації «Сонце ЮА» спільно з естонською неприбутковою організацією Mondo. Жінки й діти виготовляють свічки, малюють, плетуть мандали, створюють ляльки з ниток і спілкуються між собою.
«Це допомагає хоча б трохи відволіктися від пережитого. Після занять я почуваюся краще. Це зміна обстановки, можливість поспілкуватися. Дітям теж подобається: вони стають спокійнішими та більше йдуть на контакт», — розповідає Наталя.
Коли переїзд не дає відчуття безпеки
Для багатьох внутрішньо переміщених людей переїзд не означав остаточного звільнення від небезпеки. Чимало родин переїхали в межах своєї області або до сусідньої.
На Дніпропетровщині та Запоріжжі повітряні тривоги й вибухи залишаються частиною повсякденного життя. Навіть у новому місці люди продовжують очікувати чергової небезпеки, реагувати на гучні звуки та стежити за повідомленнями про обстріли. До пережитого додаються пошук роботи, нестача грошей, побутові труднощі, проблеми зі здоров’ям і необхідність пристосовуватися до нової спільноти.
Жінки водночас дбають про дітей і родичів, намагаються знайти заробіток та підтримувати інших, часто відкладаючи власні потреби. Їм також доводиться допомагати дітям, які переживають емоційні труднощі, тривогу, панічні атаки, проблеми із самооцінкою, відторгнення або булінг. Підтримка дорослих важлива для того, щоб діти могли впоратися з цими складнощами. Однак виснаженим жінкам не завжди вистачає для цього сил, через що вони можуть відчувати провину, яка погіршує їхній психологічний стан.
Усе це позначається і на дорослих, і на дітях. За даними опитування організації Mondo, проведеного в січні 2026 року за допомогою Індексу добробуту ВООЗ, лише 30% дітей серед опитаних ВПО почувалися спокійними, активними та енергійними. 67% жінок розповіли, що їхні діти переживають стрес, а майже 28% дорослих повідомили про власну тривогу й емоційне виснаження.
У місцях тимчасового проживання до цього додається майже повна відсутність приватності. Навіть коли родина має окрему кімнату, кухня, душ та інші простори часто залишаються спільними, тож складно побути наодинці, відпочити від розмов і чужих емоцій або створити для себе хоча б невеликий простір тиші.
«Коли ти живеш у гуртожитку, де спільна кухня, душ і туалет — один на поверх або й на весь будинок, і ще й пережив украй несприятливі обставини, дуже складно забезпечити собі підтримку. Важко навіть відчувати контроль над власним життям», — пояснює психологиня ГО «Сонце ЮА» Марина.
У таких умовах важливою стає доступна психологічна підтримка, яка допомагає поступово знижувати напруження та повертати відчуття опори.
«Здавалося, що я малюю, але насправді зустрічалася із собою»
Мобільна команда психологів громадської організації «Сонце ЮА» проводить групові заняття для жінок і дітей в 11 місцях тимчасового проживання на Дніпропетровщині та Запоріжжі.
Це частина проєкту «Забезпечення непродовольчими товарами та психосоціальною підтримкою вразливих жінок та дітей у місцях спільного проживання ВПО в Україні», який реалізує неприбуткова організація Mondo.
Групові заняття покликані допомогти учасницям знизити напруження, опанувати навички психологічної самодопомоги та поступово повернути відчуття контролю над власним життям. Творчість стає можливістю сповільнитися і хоча б на певний час зосередитися на собі.
До груп приходять жінки з різним досвідом і в різному стані. Хтось почувається виснаженою та безсилою, хтось втратив довіру до людей або інтерес до звичних справ.
На заняттях учасниці працюють у власному темпі та спілкуються одна з одною. Поступово група стає місцем, де можна не приховувати втому, не намагатися весь час бути сильною і відчути, що тебе розуміють.
«Коли займаєшся творчістю, відчуваєш тепло та спокій, ніби нарешті знаходиш час для себе», — розповідає Людмила.
Для Ольги малювання стало несподіваною зустріччю із власними емоціями: «Здавалося, що я просто малюю, але насправді я зустрічалася із собою».
Не всі учасниці одразу сприймають такі заняття серйозно. Людмила, яка після вимушеного переїзду живе в місці тимчасового проживання, спочатку скептично поставилася до пропозиції зробити ляльку з ниток.
«Здавалося, що це якась дитяча забавка. Мені вже 50 років — які іграшки? Але наприкінці заняття я й не помітила, як минув час у розмовах з іншими. Пішла з позитивним настроєм і з розумінням, що маленькі смішні речі теж можуть бути корисними», — говорить вона.
Іноді відчуття спокою повертають прості й знайомі речі. Під час заняття з малювання кавою інша учасниця, 54-річна Наталя, зауважила: «Цей аромат кави повернув мене у відчуття дому та спокою, якого мені так не вистачало».
Як працює «Відновлення через творчість»
Програма «Відновлення через творчість» побудована так, що спочатку психологи створюють безпечний простір і допомагають учасницям знизити напруження. Згодом жінки вчаться краще розуміти власні емоції, відновлювати особисті кордони, знаходити внутрішню опору й знову думати про майбутнє.
Однією з навичок, які опановують учасниці, є заземлення — повернення уваги до моменту «тут і зараз» замість занурення у тривогу.
«Я ніби відчіпляюся з гачка негативних думок і почуттів, коли роблю щось руками, фантазую», — ділиться Людмила.
Для жінок важливе не тільки саме заняття, а й можливість бути серед людей зі схожим досвідом. Після вимушеного переїзду багато хто втрачає звичне коло спілкування, роботу та відчуття приналежності до спільноти.
Групові зустрічі дають можливість говорити про те, про що учасниці довго мовчали, обмінюватися досвідом і підтримувати одна одну. У безпечному середовищі вони поступово відновлюють довіру та краще розуміють власні потреби.
Як творчість допомагає дітям
Психологи «Сонце ЮА» також працюють із дітьми та підлітками. Після вимушеного переїзду вони можуть переживати тривожність, замикатися в собі, мати труднощі з концентрацією та спілкуванням. Деякі стикаються з відторгненням або булінгом серед однолітків.
Не всі діти можуть прямо пояснити, що з ними відбувається. Тому під час занять вони використовують уявні світи, історії, малювання та інші творчі практики, щоб символічно висловити те, для чого їм поки бракує слів.
Дитячі групи проходять, зокрема, за програмами «Барвисті історії» та «Подорож у космос». Через вигадані планети й персонажів діти можуть трохи дистанціюватися від власного досвіду та говорити про страх, самотність або потребу в безпеці через створений образ.
Під час одного із занять дев’ятирічний Микола довго не міг вибрати кольори для закладки. Зрештою взяв найяскравіші фарби й пояснив: «Я хочу, щоб мені було радісно, коли я її бачу. Навіть якщо зараз не дуже». Інша дитина намалювала дерево, довго дивилася на нього, а потім сказала: «Я намалював, щоб було тихо всередині».
Для дітей важливе не лише саме малювання, а й контакт із дорослими, яким можна довіряти.
«Ми створюємо безпечне, дружнє середовище, не засуджуємо й забезпечуємо рівні можливості, принаймні на час наших занять, даємо дітям відчути себе важливими й потрібними. Сподіваємося, що це позитивно впливає на їхній психологічний добробут», — говорить психологиня «Сонце ЮА» Ольга.
Підтримка потребує часу
У травні психологи здійснили 44 візити, під час яких 383 людини (41 унікальний учасник) отримали психосоціальну підтримку. Серед них було 196 дітей та 187 дорослих жінок, зокрема 10 людей з інвалідністю.
Психологи помічають, що учасниці й учасники поступово більше цікавляться спілкуванням і повсякденним життям. Водночас смуток, виснаження, надмірна чутливість і самотність залишаються поширеними.
Творчі заняття не скасовують пережитого й не замінюють професійної психологічної чи медичної допомоги, коли вона потрібна. Але вони дають простір, у якому можна сповільнитися, бути почутою, знайти підтримку серед інших і поступово повернути відчуття опори.
Цінність таких програм полягає не в тому, щоб навчити людину справлятися з усім самотужки. Навпаки, вони показують, що просити про допомогу нормально, а відновлення часто починається з безпечного простору, довіри й можливості не залишатися зі своїми переживаннями наодинці.
