Про те, що людяність визначається ставленням до тварин, ми знаємо зі шкільної парти. Проте зараз наші знання перетворюються на дії, а ставлення до тварин стає дедалі більш гуманним. Ми відвідуємо кав’ярні pet friendly, де для хвостиків є мисочки й килимки. Віральний контент про дружбу військових ЗСУ та прифронтових тварин підтримує наш психічний стан від початку повномасштабного вторгнення. А у 2023 році зоозахисна організація UAnimals започаткувала премію «Гуманна книжка»: вона відзначає твори дитячої літератури, які прищеплюють дбайливе ставлення до тварин.
Але є ще дещо. Без повсюдних котомемів та без реальних хвостатих компаньйонів удома наша сучасність не була би собою. І була би… геть одинокою. Проблема переживання людиною самотності та ізоляції гостро постала під час пандемії COVID-19. Тож уже у 2023 році ВООЗ оголосила самотність «викликом для світової системи охорони здоров’я». Дослідження у журналі Scientific Reports підтверджує: власники домашніх тварин відчувають себе менш одинокими — а отже, психічно здоровішими. З огляду на цю важливу роль тварин у нашому житті стає очевидним: наш емоційний зв’язок із ними — такий само глибокий і вартісний, як зв’язок із людьми. Отже, він гідний уваги у творах мистецтва та літератури.
У такому мікрокліматі постав цикл затишного фентезі «Некровет» від польської письменниці Йоанни В. Ґайзлер. Ця серія, що наразі налічує чотири книжки, розповідає про ветеринарну клініку, в якій лікують не лише звичайних, а й фантастичних тварин. У 2025 році у видавництві «Жорж» вийшла її перша частина «Ветеринарно-некромантичні послуги». А на другу — «Методи лікування драконоподібних» — відкрито передзамовлення, вона стане доступною читачам у квітні 2026 року.
DIVOCHE.MEDIA поспілкувалося з авторкою циклу про письменництво, ветеринарну справу та… єдинорогів. Розповідаємо, чому варто читати книжку «Ветеринарно-некромантичні послуги».
Йоанна В. Ґайзлер: ветеринарка, письменниця, активістка
У дитинстві вона мріяла опанувати одразу дві професії — письменниці й ветеринарки. Її бажання справдилось: вона вивчала творче письмо у Лодзькому університеті, але покинула навчання в останньому семестрі.
«Не існує жодного чарівного рецепта, який зробить тебе найкращим письменником у світі. А якщо хтось так стверджує — ймовірно, він хоче тобі щось продати», – пояснює Ґайзлер DIVOCHE.MEDIA свої погляди на становлення письменниці.
Покинувши університет, дівчина пішла працювати до зоопарку. Так почалася її кар’єра ветеринарної фельдшерки, що й надихнуло авторку на створення серії «Некровет».
До цього Ґайзлер дебютувала на польській літературній сцені зі стімпанк-фентезі «Бог Машина» (2021) про дворянина-інженера, який завдяки своїм винаходам хоче покласти край тиранії у королівстві. Роман було номіновано на премію Януша А. Зайделя — щорічну польську літературну премію для жанру фентезі, яку вручають на найбільшому та найстарішому польському фентезі-з’їзді Polcon.
Паралельно з написанням серії «Некровет» авторка випустила торік фентезійний роман «Коанай. Остання легенда». Його дія відбувається в сетингу, натхненому Гаваями: трансхлопець Майкай подорожує островом на фантастичному коні. Тож це ще одна робота авторки, в якій поєднуються фентезі, наукова фантастика та світ тварин.
Особливо привертає увагу активізм Ґайзлер як письменниці та як мисткині, що малює диджиталарт під псевдонімом Вініфреда. У 2025 році вона започаткувала ініціативу «Przez ludzi dla ludzi» («Через людей для людей»), що виступає проти використання ШІ у креативних сферах. Авторка пояснює мету свого проєкту так: «Моя ініціатива зосереджується на використанні генеративного ШІ в мистецтві, що на філософському рівні є абсолютним запереченням того, що робить мистецтво мистецтвом. Відсутність людського чинника, особистого досвіду, власного голосу, стилю, виробленого роками праці, — усе це можна назвати контентом. Але не твором мистецтва». Крім того, на сайті «Przez ludzi dla ludzi» наголошується на згубному впливі ШІ-технологій на довкілля: зокрема, цитуються дослідження щодо надмірного використання енергетичних і водних ресурсів для обслуговування таких систем.
Ініціатива пропонує спеціальний логотип «без ШІ» для книжок та інших художніх продуктів. Ґайзлер тішиться, що не лише її кампанія, але й сама ідея такого маркування відгукнулась іншим митцям: «Потроху до мене звертаються люди, які маркують свої книжки (та інші твори) логотипом акції “Через людей для людей”. Подекуди з’являються й інші маркування, що книжка створена без використання ШІ, — і це дуже добре, бо мені не йдеться про привласнення всіх заслуг, а про поширення усвідомлення цієї проблеми».
Всесвіт книжки «Некровет» — це cottagecore з рогатими зайцям
Як розповідає Ґайзлер, під час її ветеринарної практики відбувалось чимало казусів. Приміром, хтось із клієнтів міг принести аналізи своїх улюбленців у контейнерах з-під «кіндер-сюрпризів». Бували й випадки зовсім як із сюжетів Тарантіно: «Коли в клініці зламалася морозильна камера для трупів, і поки не купили нову, кілька днів ми користувалися списаною — магазинною, обклеєною написами “Морозиво”». Авторка зізнається: у стресовому середовищі роботи у ветеринарів формується особливий тип гумору, який не гребує «чорними» темами.
Такою є й повсякденність клініки, в яку влаштувалась головна героїня циклу «Некровет» Флорка. Вона ветеринарна фельдшерка, яка з Варшави перебралась у селище Зрембки. Флорка дуже невпевнена у своїй професійній компетентності після роботи на токсичного боса у попередній клініці. Але Зрембки — місце мрії для вигорілих і змучених городян. Це земний рай в естетиці cottagecore: чисте повітря, лагідне сонце, корови, що пасуться на полях, рогаті зайці…
Це не мимодрук: у всесвіті «Некровету» чарівні істоти співіснують із людьми і звичайними тваринами. Часто це сусідство створює проблеми для обох світів. Вольпертінґер — рогатий і крилатий заєць, відомий за малюнком Дюрера, — завдає Флорці важкої тілесної травми першого ж дня у зрембській ветклініці. Пилок фей викликає у домашніх собак важкі розлади травлення, а пацієнта-мантикору треба заковувати у ланцюги для сеансу лікування зубів. Тим часом браконьєри полюють на єдинорогів, чий ріг зачаровує воду і перетворює її на цілющу. Але найголовніша людська хиба у поводженні як зі звичайними, так і з фантастичними тваринами, — недогляд і навіть жорстокість.
Етика «Некровету»: побачити у тварині живу істоту
Тітки головної героїні іноді згадують часи соціалізму — Польської Народної Республіки (1947–1989). Ґайзлер описує контекст тих часів та поступ у захисті прав тварин у Польщі: «Саме в ті часи (а точніше, завдяки новій Конституції, яка набула чинності у лютому 1967 року) охорону навколишнього середовища почали вважати національним благом. Однак лише Конституція 1997 року визначила тварин як “живих істот, здатних відчувати страждання”, а людину — “зобов’язаною ставитися до них із повагою, охороною і турботою”».
На сторінках книжки ми зустрічаємо людей, які на сучасний манір дбають про добробут і здоров’я своїх домашніх улюбленців. Але також читаємо про негуманні практики: утоплення виводку замість стерилізації безпритульних тварин, розведення дорогих порід тварин із мутаціями, що погіршують якість їхнього життя, тощо. Навіть ветеринари, які буцімто допомагають хвостикам, можуть вдаватись до сумнівних методів. Так, основу сюжету складає конкуренція двох ветклінік — у Зрембках і сусідніх Цнотницях. Флорка придивляється до них обох — і влаштовується у першу.
Конкурентна перевага клініки у Зрембках — не лише в тому, що в ній лікують і звичайних, і чарівних тварин. Нею керує немертва Ізабела — ліч, «душа, що населяє мертве тіло», за її ж визначенням. Беземоційна та терпляча, вона не гидує навіть найскладнішими операціями і, здається, може знайти вихід із будь-якої ветеринарної чи бюрократичної колізії. Але лікарка блискуче оперує не лише скальпелем. Ізабела зцілює і за допомогою некромантії — взаємодії з астральним тілом тварин. І її немертва подоба, і її некромантія викликають побоювання серед людей. Тож її арка — ще один виток наскрізного питання тексту: до якої міри «звичайні» люди здатні толерувати інакшість?
Тема некромантії не просто так з’являється у тексті. З того, як Ґайзлер описує ветеринарні будні, ми розуміємо: у цій сфері існує колосальна емоційна напруга. Вона — як протиборство між двома полюсами: відповідальністю за життя тварин і горюванням за тими, кого не вдалось врятувати. Ґайзлер чутливо і шанобливо описує ці почуття і дає їм простір у своєму романі. Адже вони — складова нашої сучасної емоційної екосистеми, в якій ми усвідомлюємо цінність життя тварин на рівні з людськими. Однак, у дусі затишного фентезі, авторка перебиває сумні епізоди веселими. Це і гідні мемів витівки домашніх і фентезійних тварин. І грайливі суперечки тіток головної героїні, сапфічної пари — Тереси й ельфійки Лаури. І дружба Флорки з напарником, добрим і щирим фавном Бастіаном. Хтозна, можливо, у наступних книжках серії їхня симпатія переросте у щось більше…
