Українська мистецтвознавиця і наукова співробітниця Горлівського художнього музею Олена Пех перебуває у російському полоні вже п’ять із половиною років. Через чітку проукраїнську позицію окупанти жорстоко катували та ґвалтували жінку, довівши її до спроби самогубства, а згодом засудили до 13 років ув’язнення.
Про це в інтерв’ю «Громадському радіо» розповіла її донька Ізабелла Пех.
«У 2014 році ми з мамою залишили окуповану територію та приїхали до Одеси. А з 2016 року мамі довелося їздити на окуповану територію періодично, щоб доглядати за моєю хворою бабусею. В один із таких приїздів, 9 серпня 2018 року, мама була незаконно схоплена співробітниками “МГБ” (“Міністерство державної безпеки ДНР” — прим. ред.), за підозрою начебто у шпигунстві на користь України. Мою маму було примусово вивезено до Донецька, де вона утримувалася в нелюдських умовах у камері-одиночці на гауптвахті однієї з військових частин. Протягом трьох місяців її місцезнаходження ретельно приховувалось. До мами застосовувалися жахливі фізичні тортури, щоб змусити їй підписати потрібні їм свідчення та визнання. Її сильно били, душили поліетиленовим пакетом, катували електричним струмом, одягали протигаз і одночасно вмикали електричний струм, запобігаючи доступу повітря. Моя мама неодноразово непритомніла. Щоб привести її до тями, її обливали водою і підносили до тіла електрошокер… А потім все повторювалося знову. Їй вкручували шурупи в коліна і регулярно ґвалтували. Двічі імітували розстріл і вивозили в ліс, погрожуючи вбивством», — розповіла дівчина.
За словами Ізабелли, мати розповіла їй про всі знущання, коли перебувала в донецькому СІЗО — тоді жінка мала можливість телефонувати доньці.
«Її довели до спроби самогубства. Вона порізала собі вени, але вижила. І це було незадовго до того, як вона підписала всі “документи з визнаннями”. І тоді її було переведено до СІЗО. І там розпочалися слідчі дії щодо шпигунства на користь України. Але це провадження припинили через відсутність доказової бази. І замінили на іншу “статтю” — “організація злочину” на території “ДНР”. Але за цією “статтею” теж не знайшлося ніякої доказової бази. Тому в результаті її засудили “за зраду батьківщини”, а точніше — підбурювання до скоєння злочинів. Її засудили до 13 років позбавлення волі з відбуванням покарання в жіночій виправній колонії №127 міста Сніжне. Раніше ми могли зв’язуватися на дев’ять хвилин раз на два тижні. Я не пам’ятаю, коли востаннє розмовляла з мамою. Це було дуже давно. Нам не дозволяють спілкуватися. Я взагалі не знаю, що з нею», — додала вона.
Ізабелла зазначила, що її мати, попри те, що має підтверджений діагноз «епілепсія», не отримує в колонії жодних ліків та медичної допомоги. До того ж окупанти під час тортур пошкодили тазостегновий суглоб жінки, через що вона відчуває постійні болі в колінах і майже не ходить, адже передати їй тростину не дозволяють.
«Жодна гуманітарна місія не була допущена до моєї мами за всі ці роки… За п’ять із половиною років. Жодного разу. Коли були слідчі дії тільки, моя мама мала адвоката. Але потім ні. Ніякого адвоката не можна з української сторони допустити до неї. Це неможливо. Тобто в неї немає ніякої адекватної юридичної підтримки. Ні медичної, ні юридичної», — наголосила дівчина.
Водночас Ізабелла повідомила, що нині склалася важка ситуація з обміном цивільних людей, затриманих окупантами до повномасштабного вторгнення, оскільки вони «не в пріоритеті».
Нині дівчина у складі організації родичів полонених бореться за життя і свободу своєї матері.
«Ми ходимо на зустрічі, ми зверталися до всіх можливих організацій та інстанцій в Україні. І до ГУР, до омбудсмана України, до президента України, до послів різних країн. Ми проводили акції, зустрічі. Я озвучувала ситуацію з моєю мамою в штаб-квартирі ООН у Женеві. І ми говорили про те, що треба тиснути на російську сторону, щоб цих людей відпускали [з в’язниць], їх віддавали [українській стороні]. Ми намагалися привернути увагу до того, що ці люди повинні бути визволені якнайшвидше, тому що вони помирають у полоні. Я говорила про людей, у яких онкологія, і їх не відпускають — це порушення прав людини. І неможливо навіть тіла забрати! Це мій найбільший страх…» — зауважила вона.
- Станом на кінець червня 2023 року, за даними Національного інформаційного бюро, у російському полоні перебувало 126 українок. Цивільних жінок серед полонених майже вдвічі більше, ніж військових, — 80 проти 46 осіб. Кожна п’ята з них має дітей.
- У жовтні 2022 року Україна провела масштабний обмін полоненими, повернувши додому 108 жінок — більшість військові, проте було і 12 цивільних. Серед звільнених опинилися українські кадрові військовиці Ірина Стогній і Наталя Фіялова, які розповіли про пережите у російському полоні. Також Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України опублікувало спогади звільнених із полону військових зв’язкових Анастасії Матрущенко та Олександри Цепук.
- Також DIVOCHE.MEDIA розповідало історію 24-річної Ольги, яка домагається визволення з полону чоловіка Руслана, де він перебуває з квітня 2022 року. Увесь цей час жінка бореться ще й з лімфомою Ходжкіна, яка з другої стадії вже переросла в четверту.
Фото: Олена Пех: «Громадське радіо»
