У дохристиянські часи на Івана Купала — гучне народне свято літнього сонцестояння, на якому прославляли бога плодючості, радості, згоди та любові, — влаштовували гуляння із різноманітними ритуалами. Тоді природа перебуває на піку розквіту, а сонце — у зеніті: світловий день найдовший у році, а ніч найкоротша. Навіщо та як святкували Купала наші предки? Що робили дівчата й жінки на купальські свята?
Історія свята
Купала святкують усі європейські народи. Після прийняття християнства святкування пов’язали з Різдвом Івана Хрестителя. Так до язичницької назви «Купала» додалося християнське «Івана», а ритуал очищення водою набув значення християнського освячення.
У ніч із 23 на 24 червня у світі святкують різноманітні національні варіанти Івана Купала. У Франції — це день Сен-Жана, в Італії — Сан-Джованні, в Данії — Йонсок, в Албанії — Флакагайт (день полум’я), в Словенії — Іваньє, у Польщі — Соботка, а у Великій Британії та Швеції — День святого Джона або Midsummer чи Midsommar (Середина літа).
Перші писемні згадки про свято Купала знаходимо ще у Волинському літописі за Іпатіївським списком (1262), у договорі литовських козаків із польським королем Казимиром (1350) та грамоті Вітовта (1396).
Коли святкувати в Україні: якого числа Івана Купала
Наші предки-язичники святкували Купала у день літнього сонцевороту, який припадав на 21, 22 чи 23 червня. У наш час у північній півкулі літнє сонцестояння відбувається в ніч проти 22 червня, у високосний рік — проти 21 червня. То чому ж святкуємо Івана Купала у ніч з 6 на 7 липня?
Річ у тім, що у 1918 році в Україні (тоді — Українській Народній Республіці) запровадили григоріанський календар на державному рівні, а Православна церква й далі існувала за юліанським (або за старим стилем). Так святкування віддалилося від первісного часу, тобто дня сонцевороту, аж на 14 днів.
За реформою церковного календаря у 2023-му, з наступного року відзначатимемо Івана Купала разом із західними слов’янами — в ніч з 23 на 24 червня.
Традиції на Івана Купала
Купальські свята супроводжувалися різноманітними обрядами та ігрищами довкола двох протилежних природних стихій — вогню та води. Так, традиції на Івана Купала давніх українців оберталися навколо прославляння подружжя божків Купайла та Марени (богині весни). Свято Марени відбувалося у ритуалах над водою, тоді як Купалу приносили у жертву всілякі трави й дерева, спалюючи їх у вогні. У християнські часи роль Купала й Марени звелася до ритуальних ляльок.
Вогонь
У вечір проти Івана Купала розпалювали ритуальне вогнище. Воно символізувало енергію Сонця та було священним. Вогонь вшановували як надприродну стихію чи силу, що має особливий вплив на долю і життя людини. У дохристиянські часи вогнище ставили жерці. Згодом це робили жінки й дівчата — вони ж мали продовжувати людський рід, а вогонь вважався життєдайним та навіть запліднювальним.
Матеріал для вогнища добирали ретельно: збирали хмиз, дрова, солому й сміття, а часом і крали. На Волині всі, хто приходили на святкування, мусили принести щось до вогню, інакше їх лупцювали, звідти й приказка: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна», — пише Леся Українка у роботі «Купала на Волині».
Клали вогнище у лісі, на вигоні, біля річки чи ставу так, щоби, перестрибнувши вогонь, усі охочі могли забігти у водойму й скупатися. На Волині й Поліссі викрешували іскру тертям однієї деревини об іншу — такий вогонь називався «живим». Так робили й інші слов’яни, зокрема білоруси та болгари. З гори до водойми юнаки котили колеса у полум’ї, обмотані соломою, моченою у дьоготь чи смолу. Цей ритуал символізував досягнення Сонцем на Купала свого зеніту.
Коли вогнище розгоралося, через нього стрибали всі, хто прийшли на свято, — хлопці, дівчата, жінки й чоловіки. В такий спосіб усі учасники дійства очищувалися. Юнаки й дівчата стрибали, тримаючись за руки. За повір’ями, якщо вогонь не міг роз’єднати пару, вона буде міцною.
Вода
Свято Купала означало початок купальського періоду в Україні, який тривав до Дня святого Іллі (2 серпня). Купання були ритуальними, бо ж вода очищує не тільки тіло, а й душу.
За уявленнями українців та інших слов’ян, у час літнього сонцестояння вода у водоймах набувала чудодійних, цілющих властивостей. Волиняни вірили, що тоді відьми купалися в річках, щоб через безпосередній контакт із водою перейняти її надприродну міць і примножити свої магічні сили.
Трави та дерева
У ритуалах використовували трави й дерева. Деревопоклонство й культ рослинності у дохристиянські часи були загальними для українців й інших індоєвропейців. Гаї та дерева були священними.
Згідно з віруваннями, календарні переломи, як-от літнє сонцестояння, відкривали межі між земним і потойбічним світами, а тому активніше в людське життя втручалися усілякі надприродні істоти та нечиста сила. Відповідно, деякі ритуали були спрямовані на захист від лиха та недуг. Особливе значення у цьому мала різна рослинність. За повір’ями, саме в купальську ніч вона дозріває та набуває цілющих, ба навіть магічних властивостей.
Молодиці й дівчата ходили у поле збирати трави — для вінків, щоб уквітчати себе чи любого їм хлопця, або ж для створення лікувального зілля упродовж року. Збирали розрив-траву, братки (фіалку триколірну), чорнобильник (полин), ведмеже вушко (мучницю) й інші пахучі трави. Полин був жертовним зіллям. Давні українці вірили: якщо кинути його в Іванів вогонь й загадати бажання — воно неодмінно здійсниться. Усіляко ворожили на вогнищі, здебільшого про свою долю.
Купало і Марена
Важливими атрибутами свята є Купало й Марена — колись язичницькі божества, а тепер ритуальні опудала чи ляльки, що у різних регіонах України виготовляють по-різному. Наприклад, на Поділлі й Волині дівчата роблять «купало» з гілки верби та прикрашають квітами й вінками. Довкола нього водять хороводи й співають.
На Полтавщині ввечері, напередодні Івана Купала, дівчата збираються й ведуть хороводи довкола «марени» — гілки чорноклена чи вишні. Єднають марену з купалом — солом’яним опудалом у жіночій сорочці та з намистом, прив’язуючи обох до дерева. Наприкінці ігрищ ляльки «купала» та «марени» спалюють, топлять чи закопують у землю, здійснюючи в такий спосіб жертвоприношення природі.
Вінок на Івана Купала
«Гей, на Івана, гей, на Купала,
Красна дівчина долі шукала»
Звичай плести вінки зберігся ще з доісторичних часів. Вінок із червоних квітів уособлював дівочу чистоту та дівування. А ще вінки були символом заручин молодих.
Дівчата плели вінки із зібраних трав, надягали на голови й святкували у них. Плели також вінки з чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом усього року. Коли люди чи тварини хворіли, їх напували трав’яним настоєм із цього чебрецю.
Після того як вогнище загасало чи як дівчата під співи й танці затоптували багаття, пускали вінки по воді, іноді ставили свічки й ворожили за ними. Куди вінок попливе, туди дівчина й заміж піде. Якщо стане на воді або потоне — не вийде заміж або й помре. Як пускали вінки зі свічками, то чия свічка згасне раніше, з тією дівчиною станеться нещастя. На іншому березі вінки виловлювали парубки, а дівчата йшли понад берегом і співали пісні на Івана Купала:
Хто віночка пойме,
Той дівоньку возьме,
Хто вінка дістане,
То той моїм стане.
На Волині дівчина пускала на воду два вінки — один за себе, а інший — за парубка, і якщо вінки зійдуться на воді, то закохані будуть разом. Робили й так: довгою палицею пускали вінок на дно річки, і якщо спливе — того року дівчина й вийде заміж.
Як шукали цвіт папороті
Наші предки вірили, що ніч проти Купайла сповнена всяких чудес: чути мову звірів, рослини ходять із місця на місце, цвітуть чудодійні квітки, а між ними — папороть. Вона розцвітає опівночі: загоряється дивним блакитним вогнем й одразу ж осипається. Хто встигне зірвати ту квітку, тому відкриються скарби й дістануться чудодійні сила та знання. Однак уся нечисть стереже той дивний цвіт, тож зазвичай квітка їй і дістається. Тому вона така всемогутня.
Чи були оргії на Купала?
Серед молоді відбувалися усілякі ігрища, які мали еротичний характер. Однак немає дослівних свідчень про оргії — ні у пам’ятках, ні з уст сучасних респондентів. У «Житії Володимира» в описі купальських святкувань сказано: «много вимислов бісовских бридких на той час на оних сборищах чинять». Найпевніше, йшлося про те, що люди збиралися й виконували язичницькі ритуали, які церква засуджувала.
На Купала дівчата та хлопці постійно вели жартівливі змагання, дражнилися та фліртували. Дівчата задирали юнаків у піснях, а ті відповідали жартами й піснями, часом неоковирними. Іноді хлопці вихоплювали з вогнища оберемки соломи чи гілки у полум’ї, тицяли у дівчат й розганяли їх по полю, а ті поверталися й знову допікали юнакам глузливими піснями.
У купальських піснях, що дійшли до нас, збереглися еротичні мотиви. Вони підказують, що на Купала окремі ритуали мали оргіастичні елементи, а отже, мали сприяти родючості. Так, в одній пісні з Волині та Полтавщини дівчата готують собі ложа, ще не знаючи, хто буде обранцем:
Ой на горі, на горі,
Там горіли вогні.
Тож не вогні горять,
То дівчата ходять
Білу лозу ложать.
Коли б же я знала,
Хто на неї ляже.
Постелила б йому
Шипшину під боки.
Каміння в голову.
Коли б же я знала
Хто на неї ляже.
Постелила б йому
Перину під боки,
Подушку в голову.
У тексті іншої волинської пісні на Івана Купала у хлопців «болить живіт» — вочевидь від першого сексуального досвіду:
Ой на Купала вогонь горить,
А нашим хлопцям живіт болить,
Ой нехай болить, нехай знають,
Нехай Купала не займають.
Піснями-дотинками дівчата й хлопці дражнили одне одного. Дівчата співали їх, щоб спровокувати хлопців на зближення, коли у тих не вистачить слів, бо словесний поєдинок зазвичай вигравали юначки.
Загалом купальські пісні співають особливим, протяжним й дещо архаїчним наспівом. У ньому чуються мотиви грецьких пісень, які виконували навколо жертовників. Пісні, які співають тепер, втратили своє початкове значення й обрядовість.
Як забороняли Івана Купала
Представники церкви нарікали на те, що молодь на Купала «поганські діла творить», тому святкування засуджували, а іноді забороняли. У 1719 році гетьман Скоропадський видав універсал «О вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.», за яким мали в’язати та бити киями тих, хто святкуватиме. У 1769-му Катерина II видала указ про заборону свята.
Через антирелігійну пропаганду та боротьбу радянської влади з народними традиціями було втрачено велику кількість автентичних купальських пісень й обрядів. Так, скажімо, наприкінці 19-го століття фольклористка Софія Рокоссовська зафіксувала на Волині 38 купальських пісень, а Леся Українка — 49 текстів, а вже у 2009-му записано лише 24 твори.
Попри всі заборони ані церкві, ані владі не вдавалося викорінити свято, яке українці святкували ще тисячі років тому. А купальські обряди досі певною мірою зберігають власне міфічне забарвлення.
Читайте також: Загадкове українське потойбіччя і російська хтонь: Про що говорять міфи
Головне зображення: Картина: Ніч Івана Купала (1880) Генріха Семирадзького.
Джерела:
Юрій Климець, «Купальська обрядовість на Україні», 1990
Леся Українка, «Купала на Волині», Повне академічне зібрання творів у 14 томах. Том 9
Анастасія-Домна Кривенко, Календарний пласт волинської демонології. Світоглядні та обрядові прояви, 2017
Олекса Степовий, Українські народні танці, 1946
Анатолій Іваницький, Український музичний фольклор, 2004
Іван Огієнко, Дохристиянські вірування українського народу, 1965
Олекса Воропай (Степовий), Звичаї нашого народу, Том 2, 1958
Олексій Дей, Поезія життєвого буяння, 1970
Михайло Глушко, Купальські пісні Східної Волині з села Дубрівки Баранівського району Житомирської області, 2009
Віктор Давидюк, Купало на заході Волині, 2015
