Щороку світ розвивається все швидше, технічний прогрес з кожним роком все більше полегшує наш побут й дає легкий доступ до інформації. За статистикою, людина за життя вже змінює три-чотири рази професію. А останнім часом взагалі постає питання заміни певних фахівців штучним інтелектом. З кожним роком ми стаємо все більш прогресивними, але жінкам досі небезпечно виходити на вулицю. Бо досі якийсь чоловік може сприйняти колір чи довжину сукні, випитий келих вина на вечірці чи просто присутність на заході за згоду на сексуальну близькість. А найгірше, що частина суспільства його ще й виправдає. Бо об’єктивація жінки та її тіла в такому прогресивному суспільстві чомусь досі існує.
Як із цим боротися? Мабуть, говорити про це без табу, справедливо карати злочинців і виховувати правильні цінності в дітей. Про вміння говорити й чути «ні» для підлітків написала Ірина Славінська у своїй книжці #Майже доросла.
А як взагалі можна сказати «ні»?
О, це може бути складно. Суспільство часто чекає від дівчат на «чемну поведінку», на те, що вони поводитимуться як «хороші дівчата». Що саме ховається за цією «хорошістю»? А ніхто й не пояснює. Коли ти починаєш дорослішати, навколо з’являється дуже багато нових контекстів. Коли, як і з ким ходити на побачення? А з ким не ходити? Як поводитися? Чи можна та в який спосіб показати, що я вже доросла? Красива, але так, щоб не надмірно зваблива? Фліртуєш, але так, щоб не занадто? Скромна, але не «синя панчоха»? Маєш бути вдячна, що на тебе взагалі звернули увагу? Існує, на жаль, дуже багато таких стереотипів про те, якою повинна бути чи не повинна бути дівчина.
Будьмо чесні — суспільство буває безжальним до дівчат і жінок. Інші люди завжди готові в чомусь звинуватити. Мовляв, прийшла додому до нього — значить точно хотіла. Гуляла разом за ручку — значить точно хотіла. Цілувалася — значить точно хотіла. Зняла футболку чи ліфчик — значить точно хотіла. На дівчат тиснуть ці стереотипи. Може бути так, що, коли вже дійшло до близькості, а ти зрозуміла, що не хочеш і що не готова, складно дібрати слів і пояснити це. Може бути навіть незручно відмовляти, але не ведися на це. Ти можеш відмовитися від сексу навіть після того, як уже зняла труси.
Твоя згода — це тільки твоя згода.
Я чудово пригадую свою розгубленість у підлітковому віці. З одного боку, уже відкрилося перше усвідомлення власної чуттєвості: перші поцілунки, перші побачення. З іншого боку, я завжди вважала себе «гидким каченям», і тому кожен знак уваги до мене аж збивав із ніг і дуже дивував. Мені було не завжди зрозуміло, куди і як рухатися далі. Пригадую, як одного разу вперше сказала «ні». Потім дуже хвилювалася, що більше мене ніхто й ніколи не полюбить. Тут спойлер: не треба так думати. І не треба погоджуватися на стосунки чи секс тільки від страху, що це остання така нагода. Не треба погоджуватись на стосунки чи секс через вдячність за те, що на тебе звернули увагу. Можливо, це перша у твоєму житті така пропозиція. Але повір: не остання. Ти — прекрасна. Твоя гідність — понад усе.
Коли я була підліткою, то готові сценарії — з книжок, кіно чи глянцевих журналів — не пропонували варіантів, які мені підходили. Там описували історії про чудових принців, які після багатьох випробувань таки приходили до своєї принцеси. А я була ну геть не принцеса, та й чекати, поки хтось по мене прийде, мені не хотілося. Там описували дорослих і багатих людей. А я була підліткою з родини середнього достатку та з єдиним фінансовим скарбом — кишеньковими грошима. Той час був узагалі дуже особливий. В Україні вже з’явилося більше жінок, які виходили за межі стереотипних ролей «берегині» чи «барбі».
Вони вчилися, будували кар’єри, створювали родини, якщо хотіли, жили в різних країнах, пізнавали щось незвичне, таке, чого не знало покоління мам і бабусь. Вони мали кращий доступ до контрацепції та більше знань про своє тіло. Тому вони частіше експериментували і зі стосунками, і в сексі, і в розбудові кар’єри. Але досвід тих жінок тоді ще ніхто не описав. Хіба що вони самі писали про це у своїх книжках. Це вже потім чимало з них стали моїми подругами — і поділилися своєю силою та своїми історіями. Виявилося, що власну життєву стратегію дівчатам мого покоління довелося вигадати та описати самотужки.
Сьогодні, до речі, ти в подібній ситуації. Трохи згодом я поясню, чому так думаю.
Правниця Олена Харитонова нагадала мені в цьому контексті про важливість сприйняття іншої людини як суб’єкта. Вона говорила зі мною, наприклад, про те, що сексуальність — це розмова про гідність: Сексуальність вимагає стосунків рівності, а не підпорядкування. Для дівчини важливим є визнання її як самостійної та рівної. Визнання рівноцінним суб’єктом сексуальних стосунків гарантує збереження власної гідності. Це не можливо, якщо в партнера, наприклад, є влада над тобою. Коли вчитель кладе руку на коліно чи стегно своєї учениці чи студентки — це не про рівність. Вчитель у такий спосіб демонструє свою владу. Якщо немає рівності (рівності влади, рівності фінансової), то немає і рівності в сексуальних стосунках.
Олена Харитонова розповіла мені про культову судову справу — це справа «М. С. проти Болгарії», її розглядали в Європейському суді з прав людини. У цій справі заявниця стверджувала, що зґвалтування, жертвою якого вона стала в 14 років, болгарські органи влади розслідували неналежним чином, вони не забезпечили їй ефективного правового захисту. Органи розслідування в Болгарії дійшли висновку, що дівчинка недостатньо чітко сказала «ні». Натомість Європейський суд із прав людини звернув увагу на те, що держава зобов’язана була розслідувати всі обставини справи, а не обмежуватися лише пошуком прямих доказів, чи дівчина чинила фізичний опір. Суд підкреслив, що відсутність згоди сама собою, без будь-яких додаткових дій з боку потерпілої, є ознакою зґвалтування. Окрім того, у цьому рішенні Європейського суду з прав людини болгарські органи влади зазнали критики за ненадання належного значення особливій уразливості осіб юного віку. Адже дівчина перебувала в ситуації «застиглого переляку»: не розуміла, як реагувати, не мала відповідного досвіду… Тому діяла по-дитячому: завмерла та підкорилася. Вона не могла в такому стані сказати «так» і не мала відповідного життєвого досвіду, щоб сказати «ні». Цей кейс для світового права є ключовим.
«Не знаю», «я подумаю», «можливо», «завтра», «я не готова», «не в цьому місці», «давай потім» — це все «ні».
Згода — це питання комунікації, довіри, взаємодії з партнером. Тому, якщо ти хочеш відмовити партнеру, не бійся сказати про це прямо. Ти можеш сказати «ні» та вимагати поваги до твоїх меж.
Як ми говоримо «ні»
Ні.
Я не хочу. Не зараз.
Я не готова. Я не буду.
Мені не дуже зручно. Краще не будемо.
Я передумала, зупинися. Просто пообіймаймося.
Давай просто продовжимо цілуватися.
Будь ласка, не чіпай.
Будь ласка, не знімай. Будь ласка, не торкайся.
Ні, я себе не контролюю.
Я не в тому стані.
Ні, ми забагато випили.
Чому я трохи вище написала, що сьогодні ти живеш у світі, де окремі правила гри та життя, тобі, можливо, доведеться осмислити й описати самотужки?
Тому що світ справді бурхливо змінюється. Після глобального руху #metoo та українського руху #янебоюсьсказати люди почали обговорювати межі дозволеного і те, як раніше в суспільстві могли толерувати систему, що підтримувала насильство.
Гроші та влада — це інструменти контролю. Один із просторів контролю — це секс. Саме тому сьогодні так дивно дивитися старе кіно, де шеф має стосунки з підлеглою жінкою. Саме тому для #metoo важливою історією стало засудження впливового продюсера Гарві Вайнштайна. Свій потужний вплив на індустрію голлівудського кіно він використовував, щоб схиляти до сексу акторок. Відмова означала забуття та відсутність ролей у майбутньому, тобто відсутність роботи. Саме тому у Франції кілька років тому журналістки, які працювали парламентськими кореспондентками, написали відкритого листа. Вони скаржилися, що деякі депутати не дають коментарів і натомість фліртують, а інтерв’ю пропонують винятково у вечірній час, запрошуючи журналісток на вечерю з доволі відвертим еротичним підтекстом. Усе це — історії про сексуальні домагання. Про секс як спосіб продемонструвати владу та силу.
У таких ситуаціях не йдеться про гідність обох партнерів. У таких ситуаціях не може йтися про справді_добровільну_згоду.
Для багатьох дорослих ця ситуація та ці роздуми — дуже нова. Саме тому вони жартують про письмову розписку на секс — їм складно зрозуміти, що сьогодні сексуальні стосунки мають ґрунтуватися тільки на усвідомленому «так» від обох партнерів. Суспільство сьогодні потребує змін і накреслення нових правил гри. Просто та швидко це не станеться. Та це станеться саме з твоїм поколінням — ви накреслите оновлені кордони та норми.
Як зміниться флірт, любовна таємниця, закоханість, несказане та несказанне? Ми не знаємо. Твої майбутні стосунки будуть відрізнятися від стосунків дорослих, яких ти знаєш. І це нормально.
