Секс під час війни: як зберегти контакт із партнером?

від | Чер 20, 2022 | Статті, Здоров'я, Ментальне здоров'я

Час читання: ( Кількість слів: )

Тема сексу і сексуальності точно є живою та актуальною і під час війни, але торкатись її якось соромно, бо «не до цього зараз». «Але вона турбує, і ми продовжуємо отримувати запити від наших клієнтів про суттєве зниження сексуального бажання або навпаки підвищене; відчуття відрази від сексу після перегляду фотографій із Бучі, Ірпеня та інших деокупованих міст»,  – говорить Анна Могильник — психотерапевтка реєстру Європейської Асоціації Психотерапії, кризова консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Що відбувається у сексі й чи є це нормальним?

На фізіологічному рівні тривалий стрес впливає на ендокринну систему, а саме на вироблення гормонів. Рівень гормонів стресу — адреналіну і кортизолу — підвищується, а рівень статевих гормонів (тестостерон, естроген) і гормонів, які відповідають за задоволення життям, переживання щастя (дофамін, серотонін), знижується. Чому так?

Постійний перегляд новин, фотографій із місць подій, розмови на тему війни спричиняють викид адреналіну, навіть якщо ми не перебуваємо в зоні бойових дій. Вироблення адреналіну на постійному рівні стимулює наднирники, а вони своєю чергою виробляють гормон стресу — кортизол.

Сам кортизол природно є дуже важливим для нас, бо готує до реакцій бий, біжи, завмри. У разі небезпеки ми переходимо у стан «бойової готовності» і маємо змогу захищатись і рятуватись. Але якщо він виробляється в нашому організмі протягом тривалого періоду, з’являється хронічний стрес: порушується сон, травлення, настають періоди апатії.

«Зі мною відбувається щось таке, що я не розумію і не можу контролювати. Тіло наче не належить мені. Я не можу його контролювати. Я не можу контролювати свої тілесні реакції та через це відчуваю розгубленість і розпач».

Організм переходить у режим «потрібно вижити», а це своєю чергою призводить до несвідомого вибору: я маю або витримувати стрес, виживати — і тоді кортизол мені в помічники, або ж виробляти статеві гормони і розмножуватись. Звісно, виживання на першому місці.

Тому в період хронічного стресу кортизол применшує вироблення тестостерону та естрогену, що відповідають за сексуальне бажання. Як наслідок — знижується лібідо (= статеве/сексуальне бажання).

Паралельно знижується вироблення гормонів дофаміну й серотоніну, і ми можемо на деякий час втрачати здатність отримувати задоволення від життя. Ніщо не радує: ані перегляд улюбленого кіно, ані хобі, ані сексуальні переживання. Все начебто втрачає смак життя і сенс.

Водночас це може викликати:

  • Зниження сексуального бажання і бажання статевих стосунків;
  • Відчуття болю під час сексу у жінок, бо знижується рівень естрогену, який відповідає за зволоження під час статевого акту;
  • Затримання або навіть призупинення менструального циклу;
  • Зникнення ранкової ерекції у чоловіків або взагалі відсутність ерекції, складність з еякуляцією.

Як наслідок може руйнуватися образ себе: я — сексуальна жінка, я — сексуальний чоловік. Виникають сумніви щодо цього, і це впливає на прояв себе у сексуальній сфері.

На психологічному рівні під час хронічного стресу тема сексуальності виходить за межі сексу і трансформується у бажання проявляти й отримувати турботу, ніжність. Ми все більше прагнемо емоційної близькості та контакту.

Секс набуває інших форм — більше хочеться поцілунків, теплих обіймів, потримати одне одного за руку, ніжно доторкнутись.

Інший бік — це підвищене лібідо. Наше тіло добре пам’ятає те, як можна отримати розрядку і задоволення через секс. Спрацьовує знайомий ланцюжок реакцій: я відчуваю сильну фізичну й емоційну напругу — секс є добрим способом позбутись неї та розслабити тіло. І, коли я це знаю про себе, сексуальне бажання посилюється. Але окрім цього за гіперсексуальністю слід шукати і психологічні потреби, які потребують визнання і задоволення. Коли ми їх віднаходимо, то маємо шанс знайти інші способи їх забезпечити. Особливо коли неможливо реалізувати секс тут і зараз.

Одна з таких потреб — це потреба у контролі. Коли багато хаосу навкруги, важливим стає повернення собі контролю там, де я можу це зробити. У сексі «я знаю, як зробити так, щоб партнер/партнерка отримав/ла оргазм, я це міг/могла і можу, я це контролюю». Але це вже не про близькість, а про використання сексу і партнера для того, щоб довести собі щось через секс.

Пастка в тому, що такий «секс для доказів» приносить лише короткочасне задоволення і заспокоєння, але не наповнює. У наведеному прикладі альтернативою є пошук інших способів повернення контролю собі. А секс залишити для задоволення, приємних відчуттів і переживання близькості одне з одним.

Психолог-сексолог Тетяна Славіна окремо виділяє ще один внутрішній конфлікт — це провина того, хто бажає: «там люди гинуть, а я тут усе про секс та про свої бажання. То я хочу його, то не хочу, кому це потрібно зараз».

Тут варто досліджувати персональну історію, особисті переконання щодо сексу, які людина наслідувала зі свого роду. Що є «правильним», а що «неправильним» у сексуальному житті, що припустимо, а що ні. Що твердіші такі переконання, то сильніше вони впливатимуть на рівень провини.

Це природно, що ми можемо хотіти сексу, а можемо не хотіти. Від цього ніхто не стає поганим/ою для партнера. І добре, коли ми можемо про це говорити разом. Але якщо з’являється багато сорому за своє бажання, ми починаємо засуджувати себе за нього і закриваємось ізсередини.

Сюди ж можна зарахувати і внутрішню заборону на радість, задоволення, на життя. Тут так само вмикаються захисні механізми психіки задля того, щоб регулювати наші сексуальні реакції — гальмувати їх не тільки в реальності, а навіть у фантазіях. І як наслідок, люди можуть думати, що вони не хочуть сексу. Але вони хочуть, просто зупиняють себе.

Ще один аспект — це втрата чутливості внаслідок перегляду фотографій, новин про насильство. Особливо це стосується людей із підвищеною чутливістю. Такі люди часто відчувають біль потерпілих, наче свій. Можуть ідентифікувати себе із жертвами насильства, переживаючи увесь жах події у своїх фантазіях як свій власний досвід. У таких випадках психіка «вимикає» почуття, щоб позбутись інтенсивності переживань. Краще нічого не відчувати, ніж знов торкатись того болю, відрази. Але водночас ми втрачаємо здатність відчувати і приємні почуття — радість, задоволення, ніжність — і починаємо закриватись від емоційно близьких стосунків, які в нас є.

Як допомагати собі та партнеру/ці?

Відновлюй чутливість свого тіла

Привносьте у стосунки більше тілесного (без статевого акту) контакту, а саме: дотики, обійми, можливість тримати одне одного за руки, гладити по волоссю, шиї, спині. Такий несексуальний, тілесний контакт стає надзвичайно важливим зараз.

Безпечний контакт із тілом його оживляє і запускає вже інший стан у «тут і тепер». Нагадуйте собі: «Я у безпечному місці. Поруч зі мною теплі люди, моя близька людина. Я можу жити, відчувати і бути в контакті зі своїм партнером». Одним із завдань також є розрив зв’язку-асоціації «секс = насильство» і посилення досвіду, де «секс — це ніжність, близькість, чуттєвість і чутливість».

Стан «я живий/жива», «я відчуваю» допомагає відновлювати чуттєвість тіла, чуттєвість до свого партнера/ки. І ось тут уже може з’являтись бажання близькості.

Сексуальність, секс — це не тільки про статевий акт, а ще і про ніжність у будь-яких проявах у контакті з партнером, а також із собою. Це також і про формування стосунків зі своїм тілом, дбайливе і турботливе ставлення до нього, знати, що є приємним для нього, а що ні. Дозволяти собі отримувати приємні відчуття, відчувати приємне збудження.

У разі підвищеного лібідо розвертайтесь до близькості

Частіше за все, якщо в одного з партнерів підвищене бажання, то в іншого знижене. Це спричиняє основний конфлікт у парі. І головним тут є відновлення контакту, близькості й діалогу.

Важливо створити простір, у якому партнери могли б відверто говорити про свої страхи, сумніви, бажання і небажання, про свої потреби. Не через вимагання і претензії, а через бажання почути одне одного.

Якщо не хочеться сексу, то також відверто говорити про це і сміливо казати «Ні». Не хотіти сексу так само нормально, як і хотіти його. Кожен має право на свої почуття, потреби, і вони є важливими. Має значення, в який спосіб і в якій формі ми виражаємо своє небажання і будуємо діалог із партнером.

Важливо говорити про свої почуття, а не про те, яким є партнер.

Починати варто із фраз:

«Для мене було б важливо…»
«Мені приємно, коли ти…»
«Я розумію, що для тебе важливо… і заразом я відчуваю/для мене також є важливим… І тому хочу запропонувати…»
«Коли ти говориш зі мною так…, я відчуваю….»
«Коли ти так робиш, мені сумно/болісно/радісно…»

Корисним є поставити одне одному запитання і разом поміркувати над відповідями:

1) Що ми цінуємо в кожному з нас і в нашій парі?
2) Що є важливим для кожного з нас?
3) Які особисті потреби задовольняються в нашому сексуальному житті, а які ні?
4) Які є ресурси у нашої пари?
5) У чому є розбіжності? З якими страхами, сумнівами зустрічаємось?
6) Що може бути рішенням?
7) Яких нових домовленостей ми можемо досягти, які допоможуть подолати ці розбіжності й віднайти нові способи побудови гармонійних стосунків одне з одним?

Коли ми відтворюємо такий діалог, то налаштовуємося одне на одного і маємо нагоду отримати новий спільний досвід.

Це також допомагає зрозуміти і визнати, що так, як було раніше, вже не буде. І ми разом маємо знайти нові шляхи для побудови нової спільної реальності.

«Психолог на зв’язку» –  телеграм-канал від «Право на захист», який допомагає проживати війну. Записатися на безплатну кризову консультацію або поговорити про батьківство можна тут.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!