«Хочеться, щоб наснився Харків, а сниться будь-хто, але не він»

від | Бер 13, 2022 | Дівчина говорить, Війна в Україні

– Катя, а у мене на гугл-диску є тека «війна»!
– Так, Рома, у мене теж.

Перша стадія прийняття – купити теплих речей трохи більше, ніж влізе у сумку. З собою була тільки камера, ноутбук, собака, один светр, літня леопардова сукня, дитячі фотографії, іграшка, маленька копія моєї Ери. Мені її подарував друг. Кожного разу коли я показую маленьку Еру великій, велика намагається відкусити голову маленької.

Друга стадія прийняття – викласти з кишені куртки ключі від харківської квартири. У Чернівцях ми з 27 лютого, ключі я виклала лише кілька днів тому.

Намагаюся згадати чи вимкнула я гірлянду на ліжку, і точно пам’ятаю, що не встигла розвісити випрану білизну. Збиралася дістати її вночі, але пізно прийшла додому. У середу за планом у мене була робота, потім – психотерапія на тему «як жити, коли тобі здається, що завтра буде війна і чи нормально так багато плакати та так сильно радіти коли відбувається життя». Після психотерапії було інтерв’ю з польським журналістом, теж про війну та страх того, що це знову повториться. Питання, на яке я відповідала вже багато разів, тоді прозвучало востаннє:

– Катя, а що ти робитимеш, якщо почнеться війна?
– Мені хотілося б сказати, що я візьму автомат у руки й піду на передову. Але в мене собака. У неї вуха кумедні, а ще вона боїться гучних звуків. В новорічну ніч їй було дуже страшно від феєрверків. Уявляєш, що буде, якщо почнеться війна? Швидше за все, я спочатку вивезу її туди, де не чути вибухів, а потім працюватиму на інформаційний фронт.

Потім був музичний джем, на якому ми дуже багато сміялися та пили, а потім сиділи на кухні, курили, говорили, дивилися один на одного і не забували вимовляти вголос наскільки цінне те, що відбувається, яка магія відбувається в цьому місті, один з одним і на цих кухнях.

Стадія третя: жінка, яка показує квартиру, питає: ви наскільки орендуєте? Відповідаєш: місяць, може, два.
З надією, що завтра ти їй зателефонуєш і скажеш: вибачте, тут війна закінчилася, плату за оренду можете не повертати, це все не має значення, війна закінчилася, можна повертатися додому. З поглядом у реальність, із донецьким минулим, коли «повернутися додому» не відбувається вже вісім років, думаю як зробити цю квартиру затишніше. Ось тут можна поставити вазу, іноді приносити свіжі квіти, вікно вимити, а сюди – світлу штору.

– А у вас ще песик і кіт?
– Так, у нас ще песик і кіт.

Виходжу надвір. Моя нова вулиця дуже схожа на Конторську, здається, що ось тут пройдеш – і опинишся на Полтавському шляху. Рахую місяць від сьогодні, розумію що мінімум місяць – це вже квітень, і думаю про те, що десь всередині зберігся запах вулиці Данилевського у мирний час. Там на одному відрізку пахне випічкою, на іншому – фруктовими деревами. Десь між ними – дитячий майданчик із лисичками, на якому ми вночі розповідали один одному секрети. Стає цікаво: як буде пахнути вулиця Данилевського у воєнний час? Чи не розбомбили пекарню? Чи не пустили снаряд у фруктові дерева?

Хочеться, щоб наснився Харків, а сниться будь-хто, але не він. Поцілунки сняться, пригоди, а мені б одну тиху ніч на Чернишевській.

Хочеться спати, а натомість пишуться тексти. Хочеться прокинутися вранці, зателефонувати до хазяйки квартири та сказати: тут війна закінчилася, плату за оренду можете не повертати, це все не має значення. Натомість думаю як пахне вулиця не-Конторська у квітні, про вазу для квітів і де можна купити світлу штору.

Знаю, що мозок має звичку спиратися на минулий досвід, але можна, будь ласка, трохи швидше ніж вісім років? Вибач, не-Харків, ти неймовірний, і люди твої – скарб. Але в мене любов. Наснись мені, Чернишевська, Гіршмана, Конторська, Шота Руставелі, Сумська, Чічібабіна і моя річка. Сумую і дуже боляче.

Навіть не уявляєш, як сильно.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!