«Хочеться, щоб наснився Харків, а сниться будь-хто, але не він»

від | 13.03.2022 | Дівчина говорить, Війна в Україні

Час читання: ( Кількість слів: )

– Катя, а у мене на гугл-диску є тека «війна»!
– Так, Рома, у мене теж.

Перша стадія прийняття – купити теплих речей трохи більше, ніж влізе у сумку. З собою була тільки камера, ноутбук, собака, один светр, літня леопардова сукня, дитячі фотографії, іграшка, маленька копія моєї Ери. Мені її подарував друг. Кожного разу коли я показую маленьку Еру великій, велика намагається відкусити голову маленької.

Друга стадія прийняття – викласти з кишені куртки ключі від харківської квартири. У Чернівцях ми з 27 лютого, ключі я виклала лише кілька днів тому.

Намагаюся згадати чи вимкнула я гірлянду на ліжку, і точно пам’ятаю, що не встигла розвісити випрану білизну. Збиралася дістати її вночі, але пізно прийшла додому. У середу за планом у мене була робота, потім – психотерапія на тему «як жити, коли тобі здається, що завтра буде війна і чи нормально так багато плакати та так сильно радіти коли відбувається життя». Після психотерапії було інтерв’ю з польським журналістом, теж про війну та страх того, що це знову повториться. Питання, на яке я відповідала вже багато разів, тоді прозвучало востаннє:

– Катя, а що ти робитимеш, якщо почнеться війна?
– Мені хотілося б сказати, що я візьму автомат у руки й піду на передову. Але в мене собака. У неї вуха кумедні, а ще вона боїться гучних звуків. В новорічну ніч їй було дуже страшно від феєрверків. Уявляєш, що буде, якщо почнеться війна? Швидше за все, я спочатку вивезу її туди, де не чути вибухів, а потім працюватиму на інформаційний фронт.

Потім був музичний джем, на якому ми дуже багато сміялися та пили, а потім сиділи на кухні, курили, говорили, дивилися один на одного і не забували вимовляти вголос наскільки цінне те, що відбувається, яка магія відбувається в цьому місті, один з одним і на цих кухнях.

Стадія третя: жінка, яка показує квартиру, питає: ви наскільки орендуєте? Відповідаєш: місяць, може, два.
З надією, що завтра ти їй зателефонуєш і скажеш: вибачте, тут війна закінчилася, плату за оренду можете не повертати, це все не має значення, війна закінчилася, можна повертатися додому. З поглядом у реальність, із донецьким минулим, коли «повернутися додому» не відбувається вже вісім років, думаю як зробити цю квартиру затишніше. Ось тут можна поставити вазу, іноді приносити свіжі квіти, вікно вимити, а сюди – світлу штору.

– А у вас ще песик і кіт?
– Так, у нас ще песик і кіт.

Виходжу надвір. Моя нова вулиця дуже схожа на Конторську, здається, що ось тут пройдеш – і опинишся на Полтавському шляху. Рахую місяць від сьогодні, розумію що мінімум місяць – це вже квітень, і думаю про те, що десь всередині зберігся запах вулиці Данилевського у мирний час. Там на одному відрізку пахне випічкою, на іншому – фруктовими деревами. Десь між ними – дитячий майданчик із лисичками, на якому ми вночі розповідали один одному секрети. Стає цікаво: як буде пахнути вулиця Данилевського у воєнний час? Чи не розбомбили пекарню? Чи не пустили снаряд у фруктові дерева?

Хочеться, щоб наснився Харків, а сниться будь-хто, але не він. Поцілунки сняться, пригоди, а мені б одну тиху ніч на Чернишевській.

Хочеться спати, а натомість пишуться тексти. Хочеться прокинутися вранці, зателефонувати до хазяйки квартири та сказати: тут війна закінчилася, плату за оренду можете не повертати, це все не має значення. Натомість думаю як пахне вулиця не-Конторська у квітні, про вазу для квітів і де можна купити світлу штору.

Знаю, що мозок має звичку спиратися на минулий досвід, але можна, будь ласка, трохи швидше ніж вісім років? Вибач, не-Харків, ти неймовірний, і люди твої – скарб. Але в мене любов. Наснись мені, Чернишевська, Гіршмана, Конторська, Шота Руставелі, Сумська, Чічібабіна і моя річка. Сумую і дуже боляче.

Навіть не уявляєш, як сильно.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Читайте також

В Україні стартував мистецький проєкт на підтримку людей, які пережили сексуальне насильство під час війни «Вишиті болем»

В Україні стартував мистецький проєкт на підтримку людей, які пережили сексуальне насильство під час війни «Вишиті болем»

У Києві на станції метро «Золоті ворота» відкрили виставку «Вишиті болем», яка триватиме до 2 лютого 2023 року. Історії зі збірних образів людей, котрі пережили сексуальне насильство під час війни, вишито на рушниках та...

The New Yorker опублікував короткометражний фільм-есе про війну української режисерки Надії Парфан

The New Yorker опублікував короткометражний фільм-есе про війну української режисерки Надії Парфан

Американський журнал The New Yorker в рамках проєкту The New Yorker Documentary виклав документальний короткометражний фільм «Я не хотіла робити фільм про війну» (I Did Not Want To Make A War Film) української режисерки...