На зв’язку

від | Бер 13, 2022 | Дівчина говорить, Війна в Україні

Час читання: ( Кількість слів: )

Якби мій телефон відстежував, скільки часу від початку війни я провожу онлайн, то за інших обставин я би, мабуть, вжахнулась. Я засинаю і прокидаюсь із телефоном у руці. «Як ви?», «Що у вас?», «Як там ваші?» — з ранку до ночі я пишу ці запитання «своїм» людям і з тремтінням чекаю, коли відгукнуться, озвуться, маякнуть, перетелефонують (ох, як я не любила несподівані дзвінки у мирний час і як чекаю їх зараз!) чи ще в який спосіб знайдуть можливість дати про себе знати. 

Вже в перші дні війни окреслилось коло «своїх», тих, із кого починаються ранкові «як ти?». Авжеж, це коло не вигулькнуло на рівному місці, але до того ще ніколи в житті не було такої нагальної потреби концентрованого спілкування і бажання хоч подумки, хоч віртуально обійнятися з тими, з ким раніше зустрічалися раз-два на рік, віталися із святами та раз у раз виходили в місто на каву. В емоційному мороці перших воєнних днів, пригадую, оці нескінченні чати і пінг-понг головним запитанням «Ви в безпеці?» рятували мене від заціпеніння, темряви і почуття безвиході. І завдяки «своїм» я дісталась більш-менш укріплених берегів емоційної стабільності вже першого ж тижня війни. «Свої» оприявнились миттєво. Між іншим, так само, як і абсолютно «чужі», хай і за метриками умовно «рідні». 

За кілька днів трохи спала нервова напруга, що змушувала робити перекличку усіх мало не щогодини, але у затишній бульбашці «своїх» ми й далі міцно тримаємо зв’язок, ділимося новинами, емоційними спадами і піднесеннями, сумнівами і простими рецептами домашнього хлібу. Ми «здаємо» точки, куди сьогодні завезли набіл (велика кількість моїх «своїх» виявилася ще й сусідами в радіусі кількох вулиць), куди щойно завезли свіжий хліб, де найменші черги в аптеках і де б, нарешті, вполювати трохи котячого корму про запас. Одна подруга купує мені ліки від болючих місячних, для іншої я прихоплюю з полиці маркету додатковий гарячий багет, а це означає, ми скоро побачимось, обнімемось, обміняємось гостинцями, а зранку знову відкриємо «свій» чат взаємопідтримки і допомоги.

Та мені не хотілося б, щоб у когось виникла ілюзія, наче на землі розквітнув Едемський сад винятково приязних стосунків, і всі для всіх раптом стали друзями, і то сердечними. Неможливо стартонути з нуля аж у космос у відносинах, скажімо, із сусідами, з якими ви десятиліттями хіба що ввічливо віталися на сходах. Набурмосений сусід чи давним-давно ображена подруга можуть лишатися такими попри всі ваші добрі наміри. Звісно, можна постаратися і пошукати шляхи порозуміння, примирення чи налагодження розірваних або взагалі незбудованих зв’язків. Проте насамперед варто ще на березі зважити, чи вистачить у вас ресурсу саме зараз вкладатися в щось мало перспективне й дуже емоційно затратне. Я, між іншим, вже відписалась від одного-двох чатиків мешканців будинку, бо на третій день від створення його учасники розсварилися одне з одним через якісь дрібниці. 

Тому я волію зараз плекати й укріплювати коло «своїх», мірою сил розширюючи його, але жодним чином не ілюзіями про те, якими мені б хотілося бачити людей, заплющивши очі на те, якими вони є. 

Тримаймось своїх.

Ілюстрація Анна Хакімова

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!