Протягом року правозахисні організації звертають увагу людей на проблему гендерно зумовленого насильства, нагадуючи про різні дати: 8 березня, Міжнародну акцію «16 днів проти гендерно зумовленого насильства» та інші. Або висвітлюють жахливі випадки насильства, про які ми дізнаємося з новин, що спричиняють хвилі обурення громадськості та співчуття до постраждалих.
ГО «Жіночі перспективи» закликають протидіяти насильству не від випадку до випадку чи від дати до дати, а вимагають системної щоденної роботи протягом всього року. Саме тому організація запустила онлайн-проєкт «365 днів проти гендерно зумовленого насильства», який може допомогти жінкам у скруті, та відкрила виставку у Львові «16 історій жінок».
На виставці представлені роботи двох львівських авторок – художниці Тетяни Федяй та фотографині Марії Казван. Це світлини та художні портрети жінок, що пережили насильство, як ілюстрації до їхніх 16 історій. Деякі історії розповідаються за допомогою відео, звуків, інші – за допомогою текстів.
https://www.youtube.com/watch?v=ww7PIV8q5SQ&feature=emb_title
«Це реальні історії, котрі відбувались або відбуваються досі з цими жінками та дівчатами. Про них мало хто знає лише тому, що у нашому суспільстві ще й досі так заведено – не виносити бруд із дому, – говорить фотографиня Марія Казван. – Саме тому для серії своїх робіт я обрала елементи ґлітчу. Ґлітч (англ. glitch art – мистецтво помилки) – мистецтво, засобами якого є різноманітні цифрові та аналогові помилки. Насильство я бачу як ґлітч, помилку, як, можливо, радіацію, яка вбиває частинки ДНК і руйнує його. Насильство важко переживати, відновлюватись після нього, знаходити себе після того, як була зруйнована».
«Що більше ми будемо говорити про те, що насильство реальне, воно відбувається щодня, у багатьох сім’ях, то більше привернемо уваги до цієї проблеми. І з тихої штуки, що не існує, насильство перетвориться на реальність, в якій і так, насправді, проживає багато жінок та дітей. Щодня, щохвилини хтось завмирає від того, як ключ повертається у дверях, а хтось чекає із панікою шість годин – бо це час, коли батько повертається з роботи».
«Цього року я була у резиденції в Таїланді, провідною темою якої було теж насильство над жінками. На резиденції були мистикині з різних країн, і мене вразило, як насильство над жінками та дітьми в Україні схоже на насильство в Сінгапурі, в Південній Кореї, Франції, Німеччині. Ті самі мотиви пронизують життя жінок у різних куточках світу, дуже схожі сценарії. У резиденції ми не раз піднімали питання – щоб розірвати коло насильства, потрібно розірвати коло мовчання постраждалих».
https://www.youtube.com/watch?time_continue=3&v=Bkft9oA9wCE&feature=emb_title
«У роботі над проєктом було багато випробувань, викликів робити нове, невідоме раніше. Напевно, живопис – це найпростіша для мене частина, найважче було зробити світлі портрети, правдиві. Наче вибороти і вийти з темряви незнань болю, відчаю, це розуміння прийшло із новими знаннями. Прийшла переоцінка того, що лежить на поверхні, але не було очевидним, думаю, не лише для мене. Я бачила, як тема, над якою я працюю, відштовхує від розмови як жінок, так і чоловіків. Насправді більшість засуджують саме жінок, які дозволяють це чинити з собою. Співпрацюючи з кураторкою проєкту, психологинею Мартою Чумало, яка розуміє систему, бачить ситуацію зверху, але не втрачає чуйності і глибини, щоб вивести і допомогти кожній індивідуально, я дізналась про коло насильства. Спілкуючись із різними жінками, зрозуміла, яке воно очевидне. В ньому можна ходити колами все життя і не усвідомлювати цього», – говорить художниця Тетяна Федяй.
https://www.youtube.com/watch?v=g0EwWwUjRaU&feature=emb_title
На сайті «365 днів проти гендерно зумовленого насильства» також можна пройти онлайн-тест та оцінити ризики насильства та загрози шкоди для здоров’я.
