У фейсбуці завжди весело. Щоразу стільки думок, що все простіше стає не приймати на віру будь-яку парадигму. Сто версій кожної події, і ми вже майже звикли не знати, де справжня. Та це вдалий час, щоб зрозуміти, як стати щасливою людиною, я трохи згодом скажу чому.
Прекрасний Володимир нещодавно написав пост про те, як у майбутньому археологи розкопають СНД і на слідах цивілізації знайдуть історії про великих титанів, експертів з усього світу. Жодних кордонів, всі мають думку про все. Золотий вік інтелекту.
Ми стільки знаємо, що навіть стали легко відрізняти флет-вайт від еспресо з молоком, розуміємо божоле нуво і точно знаємо, хто кому і коли мав продати завод. Якого в нас ніколи не буде.
Кіно та книги у 90% випадків занурюють нас у світ, який навряд чи колись стане нашим – як ми пам’ятаємо, лише 20% людей мають 80% багатства світу. Приємно знати все про 5-зіркові готелі та спорткари, вартість польотів у бізнес-класі різних авіаліній і хаяти все те, що дешеве, низькопробне і не нашого рівня. Наш-то он де. Там, де до зірок не треба тягтись.
Множаться норкові шуби до п’ят у маршрутках, сукні у стразах Сваровські в антуражі бюджетних пабів та інші приємні дрібниці у стилі «коли, якщо не зараз». Світ вчить нас жити у розкоші, показує всі ці чарівні історії перетворення з босяка на мільйонера, кожне нове кіно – про перемогу над суворою реальністю.
Але ми живемо не в кіно та не в книзі про Гетсбі. І навіть не в рімейку, де все можна обіграти з урахуванням доступних декорацій та кастингу. І на пальцях перерахувати кіно про звичайне людське життя, в якому вчили б, як нам жити прямо тут і в тому, що є. Як не бігти відразу на всі боки від різниці між очікуваннями та реальністю, особливо якщо реальність далека від примарних мрій та завищеної планки людей із країн третього світу?
Як, спостерігаючи консьюмеризм і поринаючи у великі плани стати новим Джобсом чи Белфортом, підбиті батьківськими «а Вітька у твої роки» та «коли ти вже купиш квартиру?» не збожеволіти?
Ніхто не вміє бути трохи щасливішим прямо зараз і навіть не намагається спробувати. Тому що збирати на квартиру чи айфон почесніше, ніж ходити до психотерапевта. Айфон зробить тебе щасливішим, на відміну від терапії, яка змусить подивитися у вічі суворої реальності та визнати її. Із визнання зазвичай і починається робота над собою.
Чомусь звично вважати, що поточний стан речей – це завжди дно, і що треба прагнути володіти всім і всіма. Бути худим, красивим, успішним і усміхненим. У мене така сама проблема, і, з одного боку, вона штовхає мене вгору, щоб я бовталася там, як поплавок. Щоправда, роль у мене зовсім не поплавкова та задоволення від виконання життєвої місії жодного. З іншого – куди б не біг, все одно повертаєшся до себе і того, що є.
Ніхто й ніде не каже, як прийняти той факт, що не всі народжені стати мільйонерами. Просто тому, що не всі народжені екстравертами, не всім подобається йти по головах у бізнесі, не всі люблять працювати на публіку і ще менше готові платити свободою за можливість ходити з охороною у суворо відведених місцях, хай це і не в’язниця, а розкішний готель.
Зрідка подекуди згадують, що тільки один з 1000 стартапів залишається на плаву (точніше, хоча б виходить у нуль). Що будь-яка робота буває повним мороком і лише любов до своєї справи допомагає витримати цей темний період. Це не модні думки, які треба сховати якнайдалі. Тому що або ти успішний, або ти помер.
Не можна просто взяти та порадіти тому, що цього місяця ти молодець – сплатив комуналку та оренду квартири. Не можна похвалити себе за те, що знову не скотився в депресію та не скрився під пост-рок. Чим взагалі ти можеш похвалитися, доки не вийшов на IPO?
Але, чорт забирай, більшість із нас ніколи не стануть великими людьми з Вікіпедії. Це не привід не прагнути, але привід зупинитися і вдихнути глибше. Тому що життя – це смачний ранковий чай чи кава. Такий як подобається, а не в тренді. Це встигнути на гарячу випічку у кафе за поворотом. Це коли посміхнувся випадковий перехожий, і тебе це не вивело, а зовсім навпаки.
І ось воно – те, чому добре, що правда більше «не завжди одна». Бо зараз кожен може почати обирати свою версію щастя. Гаразд, не замахуватимемося на космос – свою версію життя, в якому вже зараз стане трохи приємніше.
Начебто херня та ще й у масштабах неймовірних звершень сусідів по фейсбуку, але будемо чесними – у кожного є своє дно. І ніколи не знаєш, від якого болю твій суперуспішний одногрупник виє щоночі. Або боїться перестати щось робити, бо варто зробити паузу – і почнеш відчувати, як роздирає зсередини.
Так що заздрити немає резону, хоча б тому, що у кожного точно є свій біль, у кожного рівня життя є свої профіти і мінуси. Зате можна спробувати зрозуміти, що болить особисто у твоєму світі, і що ми взагалі можемо з цим зробити.
Окей, що робити, щоб стати щасливою людиною?
Уявлення не маю.
На жаль чи на щастя, за багато років люди не вигадали ні відповіді на запитання, навіщо ми живемо, ні готових шаблонів щастя. Так, чим сильніша світова криза, тим товщі гаманці у продавців щастя, але будемо відвертими – готових рецептів все ще не придумали, і всі гуру – від психологів до бізнес-тренерів – просто допомагають вам не збожеволіти або навпаки, бути активними і не встигати задаватися питаннями.
Є речі, які я перевірила на собі і які допомагають мені, з усією моєю тривожністю та постійним самоаналізом. Це ж речі часто зустрічаються у світових практиках у будь-кого. Можете спробувати – з ними і справді стає трохи легше жити. Це вже непоганий варіант.
- Спорт. Якщо підходити до нього з достатнім навантаженням та розумінням того, як що робити фізіологічно – це дуже розвантажує мозок. Плюс гормони вирішують, саме вони дають нескінченне задоволення у фіналі і після тренування. Будь-яке тренування, якщо що. Захват від йоги обумовлений тими самими гормонами, як і захоплення від присідань. Жодної високої філософії.
- Їжа. Банально, але факт. Їжа з дитинства розслаблює та відволікає від думок. Тому переїдаємо, так. Їжа – найдавніший спосіб порадувати та заспокоїти голову та тіло. Фізіологія, яка робить життя приємнішим. Вибачте, котики, але ми все ще більш інстинктивні, ніж розумні, від цього наше тваринне життя сильно ускладнюється думками. Все нове, зокрема нові спеції або незвична їжа, створює нові нейронні зв’язки, а від цього приємно мозку.
- Робити те, що реально подобається і робити не заради грошей. Не всі можуть реалізовувати своє “я” через основну роботу, з якою платиш за рахунками. І є сенс знайти те, що дає відчуття реалізованості себе не тільки як одиниці, що працює. Не важливо, вірші писати чи ліпити із пластиліну. Головне, щоби подобалося.
- Зрозуміти себе. За допомогою читання, як радить Бредбері, за допомогою терапії або довгих прогулянок, джерело розуміння не є важливим. Але коли пробуєш щось, то нескладно дізнатися, подобається тобі чи ні. І що більше прислухаєшся до голосу всередині, то більше збирається відповідей. Мені подобається використовувати усі способи. У кожній побутовій ситуації завжди можна помітити, до душі вона тобі чи ні, можна полізти глибше і дізнатися, чому не подобається і як було б приємніше. І чи можна щось зробити, щоб приємне стало можливим і реальним у фантазіях. Це я роблю за допомогою психотерапевта.
- Стежити за своїм здоров’ям. У нас паршивий рівень медицини, не всі продукти однаково корисні, а харчові звички взагалі схожі на генератор випадкових рішень. Зрозуміти, що з модного твоє, а що марення та фешн, що правда корисно, а що «ягоди годжі», не надто просто – але є вчені на кшталт Лайла Макдональда, які пояснюють, як працює тушка і чим її треба годувати, щоб їй було добре і вона непогано виглядала.
- Відстежувати те, що тобі важливо. Можна ще відповідати «чому важливо», але це другий шар пирога. І якщо тобі сьогодні важливіше серіальчик, а не чотири години в барі, де вся тусовка все одно уткнеться в телефони – то є сенс вибрати себе.
- Менше новин. Так виходить, що всі ми поки що живі і не можемо не реагувати. Ти реагуєш саме тому, що живий і можеш відчувати. Якщо не відчуваєш, значить навчився повільно вмирати. Є сенс відписатися від усіх новин, де не можеш допомогти. Якщо щось у твоїх силах, і ти знаєш, що не сядеш ридати від свіжого посту про збитого собаку – окей, переводиш гроші на лікування і спиш із чистою совістю. Ніхто не зобов’язаний рятувати світ і взагалі будь-кого, ми всі робимо те, що нам під силу. Це нормально.
- Допомагай лише, якщо можеш і якщо це подобається. Грати в героя та рятівника завжди приємно, але нав’язувати допомогу – неприємно і рятівнику, і постраждалому. Якщо бачиш, що в тебе вистачить сил і нервів, і відчуття від життя стане кращим – не сумнівайся, допомагай. Мозку, до речі, це так само приємно, як секс.
- Спілкуйся. З тими, хто подобається. Так, я стоп’ятцотперший раз пишу «подобається», але інакше не визначиш, як вибрати. Ті, хто подобаються, створюють комфортне тобі коло. Втім, якщо тобі імпонують люди, що вічно ниють і «світ-гівно»-люди, не дивуйся, якщо незабаром і сам почнеш думати так само. Є група вчених, які вже більше 70 років проводять дослідження на тему того, що робить життя людей кращим – і спілкування виявилося вкрай важливим чинником.
- Закохуйся. В людей, листя, сніг, гарячий чай або шматок льоду в келиху, книги або персонажа в серіалі. У влучну фразу чи вдалий діалог. Маленькі радості збираються до кінця дня у велику купу не таких поганих моментів.
Якщо знаєш ще способи – поділись. У кожного свій набір методів зробити життя стерпним. Хто знає, можливо твій допоможе комусь вижити. А це страшенно приємно знати. Давайте колекціонувати насолоди?
