Певно, у соцмережах вам вигулькували відео, в яких жінки стоять посеред лісу й кричать щосили. Так звані «хороші дівчатка», яким роками заборонялось бути насамперед людьми: засмученими, злими, незручними. Мені пригадалось це відео дорогою додому після тренінгу з феміністичного самозахисту за методикою Wen-Do — там я змогла добряче прокричатись у дружньому колі. Одним із відкриттів тренінгу стало усвідомлення: голос допомагає себе захистити. А ще я йшла із приємною впевненістю, хоч упродовж життя так і не опанувала карате чи базові знання із боксу — все одно можу за себе постояти. І в цьому є велика заслуга тренерки з Wen-Do Ніни Гаєвської, яка ділиться цими знаннями із жінками по всій Україні. У Харкові, приміром, було багато охочих, тож тренінг проводили два дні поспіль для різних груп. Одна група розрахована на 10–12 людей.
Ніна багато років тому дізналася про метод самозахисту, який жінки створили для жінок. Методика передбачає не фізичну силу й витривалість. Це інструменти, доступні як дівчаткам, так і дорослим жінкам. Також тренінг можуть опанувати жінки з інвалідністю. Тренерка не радить приходити одразу після пережитого травматичного досвіду, оскільки є вірогідність ретравматизації.
Я опинилася у гомінкому й веселому колі жінок різного віку й досвіду. Хтось уже не вперше приходить до Ніни на навчання, хтось мав важкий досвід і прагне у разі його повторення мати впевненість і знання. Але всі ми — стрункі й, на перший погляд, крихкі пані, які, здається, погано уявляють, як можна за три години навчитися за себе постояти. Втім, на початку роботи Ніна наголошує: тренінг — не про фізичний самозахист, а про те, як до нього не дійти. Методика Wen-Do розрахована на 12 годин активної присутності, але є скорочена версія, де можна опанувати базові навички.
Пані Ніна багато років мріяла про змогу навчитися методики й передавати іншим жінкам цей досвід. У 2021 році пройшла відбір на школу тренерок із методики Wen-Do, яка вперше за багато років відбулася у Польщі. У січні 2023 року закінчила річну програму.
«Методика Wen-Do зʼявилася у 70-х роках у США після кількох гучних справ, повʼязаних із насильством. Це було в той період, коли почали зʼявлятися перші групи взаємопідтримки: жінки збиралися й обговорювали, як вони можуть себе захищати. Йшлося передусім про фізичний самозахист. Кожна приносила власні навички: раніше займалися бойовими мистецтвами, отримувала рекомендації від батька, брата, чоловіка. Згодом стало ясно: недостатньо відпрацьовувати лише фізичні елементи, бо набагато більша проблема із тим, аби дати собі дозвіл на самозахист. Дозволити собі казати: “Ні, стоп, не хочу!”, і почати діяти. Тож пізніше почали додавати елементи, повʼязані з асертивністю. Наскільки мені відомо, я була першою українськомовною жінкою, яка опанувала методику. Щаслива, що мала нагоду привезти її в Україну. Зараз галузь активно розвивається в нашій країні», — каже Ніна Гаєвська.
На початку заняття нас попереджають: перші півтори години будемо активно рухатись і працювати голосом, тож треба коло себе тримати пляшку із водою. Мені вона досить швидко стала у пригоді, адже ми трохи розігріли голосові звʼязки й почали випробовувати наші голоси на гучність. І, о диво: кожна з нас одразу почала нервувати: чи нормально це, чи нікому ми не заважаємо криком? Що люди подумають? Як добре, що ми замислюємось про це зараз, а не у випадку реальної загрози. Ніна говорить: у більшості випадків нависання небезпеки жінки заклякають від жаху. Не можуть навіть говорити, дарма що кричати. Тож наступну годину вперто вчимося надавати своєму голосу міць і силу. Чи то пак, повертати. Голос Ніни мене вразив. Такий потужний! Вона каже, що упродовж життя їй, на щастя, не доводилося в реальних умовах застосовувати саме фізичні навички з самозахисту, а от вміння чітко й твердо артикулювати свою незгоду часто було рятівним.
«Свого першого досвіду тренерки 12-годинного повноцінного навчання я набула після завершення річного курсу. Це було в Польщі. Я вчила українок, які жили там. Для мене це було трохи стресово, але дуже надихало, адже кожна учасниця тренінгу взяла з навчання щось своє, те, що важливе саме для неї. У цьому я вбачаю велику силу цієї методики: кожна жінка бере щось унікальне для того, щоб її життя стало комфортнішим і безпечнішим. Я мала досвід відвідування тренінгів самозахисту для жінок раніше, де стикалася з такими речами, які відбивають бажання навчатися далі. На таких тренінгах учили, що та як робити, а потім говорили: “Але ж ви розумієте, ви — жінка. Тому не зможете себе захистити, але будете знати, що можна зробити”. А за методикою Wen-Do кожна жінка може себе захистити незалежно від того, у якому вона фізичному стані. Важливо собі довіряти», — ділиться Ніна.
Від душі погаласувавши, ми все ж підходимо до моменту опанування певних фізичних прийомів. У мене в голові промотуються спогади з дитячих спортивних секцій, де вчили займати правильну стійку і тримати руки у певному положенні. Тут ситуація дещо суголосна. Ми вчимося міцно стояти й правильно затискати кулаки. Для цього одна з натхненних пані навіть у процесі зрізала свій манікюр — так їй кортіло навчитися. Хоча це й було необовʼязково. Ніна пропонувала жінкам із довгими нігтями покласти в долоню серветки. Але у реальних умовах — дійсно, доведеться трохи потерпіти, аби дати відсіч. Головне не те, як сильно вдариш, а те, що нападник не чекає цього. Тож далі ми намагаємося змоделювати різні ситуації й відпрацювати удар. Часто достатньо лишень одного, аби випручатись і втекти.
«Варіантів, як можна ударити, — безліч, не берусь рахувати. Питання не в тому, скільки я знаю, а в тому — скільки я пропрацювала, аби у випадку небезпеки мозок зміг мені підкинути варіант, і я його змогла використати. Фізичні елементи, які я показую на тренінгу, — для того щоб жінки зрозуміли, що вони насправді капець які сильні. Тільки треба повірити в цю силу. Коли я вірю, що можу захистити себе фізично, — даю собі більше волі в тому, щоб захищати себе за допомогою сили. Я знаю, що можу твердо сказати, але навіть якщо людина не зупиниться — я можу зробити якийсь елемент, що відверне увагу, а я матиму час на втечу», — наголошує тренерка.
Далі ми відпрацьовували удари на «лапах», допомагали одна одній закріпити отримані навички, було весело. Під час коротенької перерви замислююсь, що в нашій країні останні декілька років опанування методики стало ще актуальнішим, випадки домашнього насильства з 2022 року зросли в рази. Та все ж варто памʼятати, що Wen-Do — не психотерапія. Техніка може бути допоміжною після роботи із психологом або напередодні, аби підсвітити ті моменти, що варто пропрацювати.
«Я працювала також із військовослужбовицями, хоча окремих груп, винятково із жінками-військовими, ще не було. Пам’ятаю відгук однієї з них, яка сказала, що для неї було важливим навчитися виставляти кордони між собою та чоловіками-військовими. Тому що вона через свій молодий вік і стать у війську потрапляла під подвійну дискримінацію», — розповідає Ніна Гаєвська.
Друга частина тренінгу більш теоретична: ми з дівчатами (кортить сказати «подругами», бо пережитий досвід хутко нас зблизив) моделювали різні ситуації й обговорювали наші дії у тому чи іншому разі. Одна з учасниць багато розповідає про своїх доньок і те, які дає їм поради з самозахисту. Я хотіла б отримати подібні знання ще школяркою, це полегшило б моє подальше життя.
«Вікових обмежень ми не маємо. До нас можна приходити дівчатам із семи років. Верхньої межі немає. Просто під час формування груп враховуємо вік учасниць заради комфорту. З дівчатками й підлітками ми говоримо про інші речі, наприклад, даємо інші фізичні прийоми для самозахисту. Так само для жінок з інвалідністю має бути певна адаптація, щоб їм було зручно, а ми дібрали елементи, які будуть їм доступні», — каже тренерка.
Та Ніна продовжує: поки що викладання у школах не планується. Варто порадіти бодай тому, що методика взагалі з’явилася в Україні й кількість тренерок зростає. У вересні випуститься ще один потік, який навчають у Польщі. Завдяки підтримці фундації «Автономія» вже другий набір там проводять саме для України.
«Думаю, ми не відстаємо в плані методики. Ми навчаємось у тренерок, які мають великий досвід. Що стосується кількості тренерок, то їх нині в Україні менше, ніж у Польщі або Німеччині. Але це нормально, адже в Україні цю методику почали впроваджувати із 2022 року. Зважаючи на це, думаю, ми рухаємося дуже швидко», — говорить Ніна.
Наприкінці ділимося враженнями й доходимо висновку, що стали почуватися набагато впевненіше. «Я — експертка свого життя», з такою фразою на вустах завершуємо зустріч. Оскільки маю певний досвід у навчанні з домедичної допомоги — порівняння напрошується саме собою: ці знання теж необхідно з певною періодичністю поновлювати, й вони також можуть допомогти врятувати життя. Хочеться, аби відпрацьовані навички жодній із нас не знадобились назовні.
«Я мрію створити в Києві центр феміністичного самозахисту, щоб ця методика була більш доступною для жінок різного достатку. Планую, щоб цей центр працював безплатно для тих, хто не має змоги заплатити. Іще не можу точно сказати, коли відкрию його, але я вірю, що мені це вдасться», — сподівається Ніна.
Всі охочі відвідати тренінг чи слідкувати за розвитком Wen-Do в Україні можуть підписатись на Facebook-спільноту, де регулярно зʼявляються розклади майбутніх програм, або на особисту сторінку Ніни в Instagram, де також міститься багато актуальної інформації.
Конференція-хакатон «Сама собі ціль» реалізується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)». Партнерами події став інноваційний та креативний простір MacPaw Space. Проєкт реалізується до 140-річчя українського жіночого руху.
