У Києві 31 травня — 9 червня відбудеться 21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Фестиваль включатиме: кінопрограму (щонайменше 50 фільмів у конкурсних та позаконкурсних секціях), правозахисні події «RIGHTS NOW!», заходи Архіву війни, дискусії та майстеркласи DOCU/КЛАС, індустрійну секцію для професіоналів/ок документального кіно DOCU/ПРО, міждисциплінарну мистецьку програму DOCU/СИНТЕЗ, а на платформі DOCUSPACE здійснюватимуть онлайн-покази фільмів та прямі трансляції з подій.
Відкриє цьогорічний Docudays UA документальна стрічка «Мирні люди» Оксани Карпович, що отримала спецвідзнаки 74-го Берлінале.
«Щороку знайти та обрати стрічку-відкриття — велика пригода. Адже важливо відшукати саме той фільм, який якнайкраще, найточніше визначить тематику фестивалю, стане своєрідним провідником до фестивального тижня і при цьому матиме всі необхідні якості креативної документалістики, до яких так уважно ставиться Docudays UA. Цього року нам було трохи легше. Ми знали, що фільм “Мирні люди” створює одна з найсильніших команд українських документалісток: режисерка Оксана Карпович, продюсерки Дар’я Бассель та Ольга Бесхмельниціна. В основі фільму — перехоплення телефонних розмов російських військових із їхніми родинами. Надзвичайно важливий насамперед для іноземної аудиторії документ. До того ж на глядача/ку чекає вражаюче авторське висловлювання. Упевнений, ні в кого в залі після перегляду не залишається жодних сумнівів щодо того, з ким воюють українці/ки та чому на нашу землю прийшла війна», — наголосив член правління ГО «Докудейз» і Відбіркової ради, продюсер Геннадій Кофман.
Завершуватиме фестивальні покази фільм «Місія 200» режисера Володимира Сидька, що розповідає про Тетяну Потоцьку, яка після вторгнення рф призупинила діяльність свого туристичного бізнесу, за власні кошти придбала рефрижератор і, долаючи тисячі кілометрів без зупинок і сну, перевозить тих, хто вирушає в останню подорож «на щиті».
«Особисто для мене цей фільм важливий тим, що він дає можливість розповісти світові про те, яке страшне горе несе війна, і що жодна країна світу не застрахована від такої трагедії, яка відбувається в Україні», — зазначив режисер стрічки.
Обидва фільми увійшли в основну тематичну програму 21 Docudays UA «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя».
«За три століття немає жодного покоління українців та українок, яке би вповні отримало у спадок матеріальну пам’ять. Будинки, меблі, посуд, коштовності, фотоальбоми губляться у війнах і революціях. Улюблені вазочки, які стояли в серванті кожної родини, декоративні лебеді, кришталеві роги достатку просто зараз руйнуються в цій війні, у цьому новому витку історії. Щось крихке тріскається в душі. Щось красиве втрачає сенс чи залишається у спогадах. Але щоб рухатись далі нам доводиться збиратись докупи. Пам’ятати наших героїв/героїнь, щоб уявляти майбутнє. Не забувати, хто наші вороги. Щоб усі жертви й наша вікова боротьба були не даремними. Створюючи візуальний образ 21-го Docudays UA, ми надихались мистецькою практикою художника Михайла Алексєєнка, який вже понад 10 років працює з кришталем — химерним, блискучим, крихким, як і сама пам’ять», — зауважив артдиректор Docudays UA Роман Бондарчук.
Також у цьогорічній центральній тематичній програмі представлені фільми:
«Київські файли» Вальтера Стокмана, що порушує питання власної відповідальності за умов диктатури, звертаючись до часів, коли Україна перебувала в системі радянського тоталітаризму. Нідерландський режисер зацікавився архівами КДБ, які були оприлюднені у 2017 році. Занурюючись у ці документи, Стокман відкриває не лише те, під яким щільним ковпаком державного стеження знаходилися звичайні, здавалося б, люди, а й те, на яку співучасть у злочинах подекуди приставали ті самі звичайні люди. За десятки років після цих подій режисер розшукує «фігурантів» декількох архівних документів і навіть колишнього співробітника «органів» — аби пригадати деталі тих справ та, не менш важливо, запитати, що керувало тими з них, хто діяв на підтримку цього тотального стеження. Від «це була просто робота» до «що можна було вдіяти, відмовитися було неможливо» — ці тези навряд вирізняються саможертовністю, втім точно не заслуговують на спрощення.
«Невидима нація» Ванесси Гоуп, що змальовує ідеологічні й політичні реалії, в яких існує Тайвань перед обличчям воєнної загрози з боку Китаю. В цьому — вкрай упізнаваному для України — зависанні над прірвою протистояння також розгортається між фундаментально різними устроями й баченнями майбутнього. На противагу пекінському авторитаризму тайбейська політична еліта докладає великих зусиль для збереження демократії, а також торує свій шлях в умовах дедалі гострішої дипломатичної ізоляції. Камера Гоуп стежить за президенткою країни, яка, балансуючи в досить крихкій дійсності, продовжує відстоювати суверенність Китайської Республіки та історичне право Тайваню вважатися головним представником і мати юрисдикцію над материковим Китаєм. У цій політичній битві, що розгортається довкола історичної пам’яті, відлунням звучить і повномасштабне вторгнення росії в Україну, що виносить на поверхню питання глобальної архітектури безпеки.
«Генрі Фонду в президенти» Александера Горвата, який проводить глядачів довгим маршрутом — від процесів переселення з Голландії до земель Північної Америки у 17 столітті, до часів Великої депресії, Другої світової війни, атомних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, холодної війни та війни у В’єтнамі тощо. На прикладі Генрі Фонди режисер демонструє, що кіно може створювати яскраві образи, які в суспільній пам’яті врешті-решт заміщають дійсний історичний досвід і навіть формують уявлення суспільства про самих себе. Така магія, що відбувається з культурою пам’яті, не завжди залишається невинною мильною бульбашкою. Те, як легко ми готові відкинути дійсний досвід заради невловимого образу з екрана, може кінець-кінцем зумовити формування нової, не завжди приємної дійсності.
«ДНК гідності» Яна Баумґартнера повертає розмову про культуру пам’яті перед обличчям війни в бік непростого питання подекуди фізичного збереження пам’яті. Балканські війни лишили по собі тисячі людей, що й сьогодні вважаються зниклими безвісти. Камера режисера занурюється в роботу з віднайдення та ідентифікації решток тіл. Без надмірної драматизації фільм зображає кропіткий процес повернення гідності тим, хто втратив життя і, разом із цим, цеглинка до цеглинки процес побудови суспільної пам’яті про трагічний історичний досвід. Баумґартнер стримано спостерігає, зокрема, за роботою Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, лабораторія якої збирає зразки ДНК живих і померлих, виявляючи між ними збіги за допомогою комп’ютерної програми. Цей підхід дозволив ідентифікувати десятки тисяч зниклих безвісти в результаті Балканських воєн. З Україною ця Комісія співпрацює з 2014 року.
- Світова прем’єра стрічки «Мирні люди» відбулася на 74-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, де фільм отримав спеціальну відзнаку від екуменічного журі у секції Forum і спеціальну згадку від журі Amnesty International. Після прем’єри картина викликала великий міжнародний резонанс і була запрошена до програм багатьох провідних кінофорумів.
- Другим фестивалем, де покажуть фільм «Мирні люди» в Україні, стане Миколайчук OPEN у Чернівцях (15–23 червня). В український прокат картина вийде 29 серпня.
