Читаючи класикинь. В яких українських видавництвах шукати важливі тексти?

Де б вони не блукали в дослідженнях фольклору, усюди Марія переймалась шанобливим ставленням чоловіка до звичаїв українського народу. Разом пара ходила селами, слухала кобзарів, вивчала селянський побут і повір’я. Важливо зафіксувати: між першою збіркою україномовних творів і переїздом минуло шість-сім років. Українство й тонке відчуття традиції, людської психології у Марка Вовчка не взялись нізвідки.

Після публікації «Народних оповідань» 1859 року під псевдо Марко Вовчок на небі української літератури неочікувано спалахнула яскрава зірка, світло якої вабило й відлякувало. Критики шукали пояснення таланту у впливі твердої чоловічої руки: чи то Опанаса Марковича, чи то Пантелеймона Куліша, але ні — це було потужне й глибоке жіноче слово. Сам Тарас Григорович зібрав у Санкт-Петербурзі серед членів української громади 120 рублів, особисто придбав золотий браслет і разом з оригінальною поезією-присвятою надіслав у Немирів Марії Маркович.

У видавництві «Комора» ще 2019 року вийшла друком (і перевидається) збірка оповідань і повістей Марка Вовчка «Емансипантка». Обрані й впорядковані Вірою Агеєвою твори переконають вас, що авторка — не просто народницька письменниця, а майстриня психологічної прози. Бонусом стане яскрава й приваблива обкладинка книги, виконана Богданою Давидюк.

Збірка «Інститутка. Оповідання» Марка Вовчка, що вийшла в серії «Неканонічний канон» видавництва «Віхола», складається з чотирьох текстів: «Інститутка», «Не до пари», «Козачка» і «Ледащиця», а також передмови від кандидатки філологічних наук, викладачки кафедри літературознавства Києво-Могилянської академії Ольги Полюхович. Для читачів і читачок, що передмов не потребують чи не люблять, також є видання «Маруся. Вибрані твори» від КСД, «Інститутка» й збірка оповідань «Козачка» від «Кондора» з яскравою обкладинкою.

На Волині вона займалася етнографією, збирала фольклор, колекціонувала зразки народних вишивок. У 1876 році видала працю «Український орнамент», яка здобула схвальні відгуки від українських та європейських знавців. Оце «замилування в українському народному мистецтві» плекали у родині: перейшло воно від матері до дітей, згадує донька Ізидора. Дівчата сім’ї отримали від неї й відчуття європейського стилю моди з національним одягом. Олена Пчілка мала вишуканий модерний стиль, одягаючись з елегантною дещицею розкоші. Свою роль матері сприймала як національну справу. Усіх дітей виплекала в українській культурі, бо «майбутнє батьківщини залежатиме від того, дитина виросте приятелем чи ворогом України, од того, що їй буде защеплене в сім’ї». 

І, звісно ж, була емансипанткою. Разом із Наталею Кобринською надрукувала перший жіночий альманах «Перший вінок», у якому зібрала художні й публіцистичні твори найвизначніших українських авторок доби, об’єднавши під однією обкладинкою письменниць Наддніпрянщини й заходу України. Це не лише феміністичний вчинок, а й громадянський: держава тоді була розділена двома імперіями. Своїми справами Олена Пчілка без страху відстоювала націю, раніше Міхновського заявивши, що «справа незалежності українців — то справа тільки українців». 

У планах на 2024 рік видавництво Creative Women Publishing вказувало перевидання першої в Україні збірки жіночих текстів «Перший вінок» із коментарями літературознавиць, а також збірку есеїв «Ті, що створили “Перший вінок”» про авторок, які увійшли до альманаху. 

Олена Пчілка поповнила скарбничку дитячих творів, ба більше: була однією з перших, хто почав писати для малих. Таких тоді було небагато, а авторка давала якісний, національний, дитячий літературний продукт. Вона ввела до дитячого читання все жанрове розмаїття фольклорних творів, а це загадки, скоромовки, колискові й небилиці. У власних простих казках і віршах Олена Пчілка говорить із дітьми про важливе: гідність, повагу до природи, любов до батьків і рідного краю. Дорослій літературі авторка подарувала нову українську героїню — сильну, освічену, вольову, інтелігентну, національно свідому й незалежну настільки, наскільки це можливо в межах того ладу. 

«Товаришки» та ще п’ять інших дорослих новел Олени Пчілки були перевидані зовсім нещодавно, в межах серії «Неканонічний канон» від видавництва «Віхола». У них письменниця змальовує побут тогочасної української інтелігенції, проливає світло на тодішні соціальні й національні проблеми: наприклад, розповідає про полтавських панночок, що вирушають до Цюриха здобувати медичну освіту. 

Видавництво «Ще одну сторінку» готує до друку збірку Олени Пчілки, куди увійшла художня проза — і не лише вибрані оповідання, а й незакінчена повість «Недокурок». А ще майже втрачена «Автобіографія» — текст, зібраний воєдино з уривків рукописів, машинописів та стародруків.

Дитячі твори Олени Пчілки видавав «Центр навчальної літератури»: 18 текстів у одній книжці «Дітям». «Віват» із чудовими ілюстраціями надрукував казку «Ходить гарбуз по городу», записану Ольгою Петрівною, а «Навчальна книга — Богдан» має найповніше видання дитячих текстів письменниці. 

Вийшов плідний і насичений шлюб двох ідейних товаришів: кристалізувалась громадянська позиція Кобринської у теплі, любові й підтримці. Щастю відміряно менш як десять років: під час будівництва церкви Теофіл застудився й раптово помер від туберкульозу. Наталя стала вдовою та віддала життя літературній праці й активізму. 

У новому видавництві «Ще одну сторінку» вийшла збірка творів Наталії Кобринської «Блудний метеор». Передмовою до тексту служать фрагменти тексту від Михайла Грушевського про письменницю. Тут, окрім тексту, однойменного з назвою книжки, є ще «Дух часу», «Задля кусника хліба», «Душа (психологічний ескіз)» «Виборець», «Ядзя і Катруся», а також воєнні новели «Кінь», «Каліка», «Свічка горить» та інші. Ілюстраторка Ганна Гаврилюк на своїй інстаграм-сторінці ділиться, що обкладинка точно передає атмосферу творів, адже всі вони — про осяяння, усвідомлення й певне пробудження. 

Сергій Єфремов в «Історії українського письменства» писав про твори, що є в збірці, таке: «Поруч з публіцистичними працями, дає вона й серію гарних нарисів та оповідань («Задля кусника хліба», «Ядзя і Катруся», «Дух часу», особливо «Виборець») на бойові для галицького громадянства теми, як жіноча емансипація, нові напрями в громадських настроях, психологія живих пережитків минулого перед новими подіями і т. ін., і вміє зробити це, не переходячи на поле публіцистики, справжнім залишаючись художником». 

Тексти Кобринської можна знайти в антології містичної прози «Фіолетова тінь» цього ж видавництва. У творах «Рожа» і «Чортище» авторка досліджує фольклор крізь призму модернізму, шукаючи висловлення громадянських і психологічних рефлексій у міфічній свідомості народу й ірраціональній, демонічній стороні людської свідомості.

Письменниця й громадська діячка Софія Русова так описує свою подругу Дніпрову Чайку у книжці «Наші визначні жінки» 1934 року: «Її глибокий зв’язок із природою спонукає її шукати завжди у ній анальогій до свого власного життя. У своїх чудових символах висловила вона всі жалі української інтелігенції, усі ті викохані мрії, глибоко заховані під тяжким гнетом московському режиму. Скромна поетка стала у своїй символічний поезії правдивою виразницею настрою сучасного їй українського громадянства».

Її твори чуттєво звертаються до народних мотивів, втім послуговується цими темами Дніпрова Чайка модерно: з символізмом і психологічними пошуками. 

Шкода, але поки до глибини її текстів звернулись лише видавництво «Кондор» і «Центр навчальної літератури». «Кондор» видав збірку «Дівчина-чайка», що містить легендарний цикл «Морські малюнки», визнаний тогочасними класиками. Надрукували й книжку «Пан Коцький» із лібретто опер за мотивами та образами народних казок — «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна», «Проводи Сніговика Снігуровича», а також збірку віршів «Про все скажу…» і прозових творів «Мара».

Напевно, з більшим різноманіттям видань і ґрунтовною передмовою від фахівчині Дніпрова Чайка знайде свого читача.

Висока обізнаність у світовому мистецтві є заслугою невпинної праці Ольги Кобилянської. «Дійшовши через читання і відносини з кращими родинами, що мешкали в Кімполунзі, доволі вчасно до переконання, що те, що я винесла з школи, дало мені лише підставу до дальшого розумового розвою і не могло мені вистачити в житті, почала я, ідучи за внутрішньою жадобою знання, доповняти ту науку читанням різних книг, які попадали мені в руки, будь белетристичні, наукові, поезії, переклади з англійського, норвезького — одним словом, все», — писала вона в автобіографії.

Надривна праця, самокритичність, вибагливість і душевний неспокій далися взнаки трьома інсультами — перший трапився, коли Ользі не було ще й 40 років.

Ми завдячуємо Кобилянській за талант визнанням і постійними перевиданнями творів.

Маємо десятитомне видання її прози, щоденників, публіцистики, спогадів, автобіографій від видавництва «Букрек»: із примітками, поясненнями слів, архівними фотографіями й передмовами в деяких томах. Серію «Своя класика» від видавництва Pabulum розпочинає її повість «Царівна» з передмовою Ростислава Семківа. Видавництво Yakaboo Publishing у шкільній серії представило «Вибрані твори»:  «Impromtu phantasie», «Valse melancolique», «Людина», «Некультурна, Битва» і, звісно ж, «Царівна». У «Фоліо» вийшли «Царівна», «Людина» (тут ще й «За ситуаціями» є), «Апостол Черні», «Через кладку», «Ніоба» й «У неділю рано зілля копала» окремим книжками з мальованими обкладинками. Для любителів розкоші є «Земля», «Царівна» і «В неділю рано зілля копала…» у серії «Подарункова класика», з передмовою і коментарями літературознавиці Тамари Гундорової.

Від видавництва «РМ» маємо збірку з симпатичною обкладинкою, трьома творами — «Impromtu phantasie», «Valse melancolique» і «Царівна» — і передмову від мовознавця Олександра Скопненка про особливості лексики й граматики текстів. У КСД видали збірку «Царівна» — збільшеного формату й із мальованою обкладинкою, також у серії «Перлини української класики» вийшла повість «Земля». Видавничий дім «Кондор» серйозно взявся за творчість Ольги Кобилянської: випустив книжки «Вовчиха», «Битва», «Земля», «Через кладку», «В неділю рано зілля копала», «Апостол черні» та «Impromtu phantasie. Вибране» — більшість ще й має варіанти у твердій і м’якій обкладинці.

У класичній серії «Віват» вийшла «За ситуаціями», збірка впорядкована літературознавицею Світланою Кирилюк. Саме її авторству належить чарівна енциклопедія «Кобилянська від А до Я» «Видавництва Старого Лева»: своєрідна абетка має збільшений формат і казкове оформлення ілюстратора Івана Шкоропада.

За різних українських урядів вона працювала у галузі культури, допомагала українським полоненим у польських таборах і Сибіру. Коли комунізм таки взяв гору, письменниця ухвалила ризиковане рішення — лишатись у Києві. З витягів допиту після арешту 14 січня 1930 року ми можемо дізнатись, чому Старицька-Черняхівська вчинила саме так: «Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Навіть у 73 роки Людмила Старицька-Черняхівська зі своїми культурними цінностями, гостротою таланту драматургині й бекграундом (дружба з Лесею Українкою і знайомства з головними українськими інтелігентами) надто впливала на молодих письменників і становила загрозу для радянського союзу. 20 липня 1941 року на Київ насувалася темрява нацистської окупації — бої велись зовсім близько до столиці. Влада займалася найважливішим: розправлялася з залишками української інтелігенції. Письменницю заарештували за «антирадянську діяльність» і товарним вагоном разом з Агатангелом Кримським везли до Сибіру. Серце не витримало — й драматургиня померла. Тіло викинули з вагона, тому місце й дата смерті невідомі. Реабілітована була лише в серпні 1989 року.

Видавництво  «Ще одну сторінку» випускає вибране письменниці у серії «Рядки з тіні», до збірки увійде художня проза, спогади про рідних і «відгуки життя», як назвала їх сама Людмила Старицька-Черняхівська. Також маємо скромний список видань: Yakaboo Publishing у шкільній серії надрукувало історичну пригодницьку повість «Діамантовий перстень», написану з оповідок свідка й учасника описаних подій дідуся письменниці, батька Миколи Лисенка, колишнього військовика Віталія Романовича Лисенка. Повість присвячена 100-річчю польського повстання 1830–1831 років проти російської імперії. Цей текст можна прочитати в накладі від Центру учбової літератури й видавництві «Національний книжковий проект». «Фоліо» готує збірку п’єс: «Сапфо», «Гетьман Дорошенко» і «Іван Мазепа».

Лесі Українці серед жінок українського канону пощастило в плані видань найбільше: чого вартує тільки повне академічне зібрання її творів у 14 томах від видавництва «Комора». Для текстологічної і редакційної підготовки цього видання з нагоди 150-річчя письменниці було створено 14 редакційних колегій, до роботи в яких залучили відомих лесезнавців і текстологів із різних міст України: Луцька, Києва, Острога, Львова та інших. Драматичні твори різних періодів, поетичні й ліро-епічні, публіцистичні й критичні, переклади, записи народної творчості й врешті-решт листи — все це впорядковано, анотовано й видано у багатотомнику. 

Важко не помітити певну зосередженість видавництва на Лесі Українці. «Комора» надрукувала окремими томами з більш сучасним дизайном листи письменниці: вперше їх читаємо без цензури, теж анотованими фахівцями. У 2020 році світ побачила книга «Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку», у якій «предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук і письменниця Оксана Забужко зустрілись, щоб обмінятися думками про твори Лесі Українки на сюжети з євангельської та ранньохристиянської історії». Видання також містить анотовані Забужко тексти Лесі Українки. У 2018 році «Комора» перевидала одну з найвідоміших книг Оксани Стефанівни: працю «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», у якій літературознавиця говорить про Україну, яку ми втратили, крізь міф класикині. 

Yakaboo Publishing у рамках шкільної серії видало вибрані твори письменниці, серед них найвідоміші поезії авторки, а також драматичні поеми. КСД і «Фоліо» також мають в асортименті збірки найвідоміших текстів, які легко взяти з собою й читати, де зручно. 

«Віхола» порадувала читачів подарунковим виданням драм Лесі Українки: зі срібним лясе, цупким папером і кольоровими форзацами. Збірка містить чотири тексти авторки — «Бояриня», «Камінний господар», «Лісова пісня» й «Кассандра» — і дві статті від критиків. Одна з них — пояснення тексту та його місця в українській літературі, а друга — про те, як втілився класичний текст у кіно, театрі, живописі. 

Видання від «Книги» містить найвідоміші тексти авторки з передмовою Віри Агеєвою, а також матеріалами від інших науковців. Скажімо, Тамара Гундорова розкаже про «Одержиму», Елеонора Соловей — про драматичний етюд «Йоганна, жінка Хусова», а Ростислав Семків занурить у контекст твору «Адвокат Мартіан». Книга вийшла на майже тисячі сторінках, але надає дійсно крутий інтелектуальний супровід від різних дослідників. 

Видавництво «Ще одну сторінку» видало збірку вибраних творів авторки «А все-таки прийди»: книга охоплює понад 20 прозових творів Лесі Українки. Видавничий центр «Академія» також має збірку найкращої прози письменниці у твердій і мʼякій обкладинці.

Поїхавши до Парижу 1927 року, вона мріяла стати акторкою. Життя мало для неї завдання цікавіше: дівчина рушила на три місяці до Марокко. Це стало початком її кар’єри письменниці-репортажистки й кінематографістки, на яку її надихнув друг Степан Левинський: він також мандрував світом і публікувався. Софія невдовзі випередила свого натхненника. Ніщо не зупиняло її: ні загроза полону в тубільців, ні хвороби екзотичних кліматів. Яблонська мандрувала нетуристичними маршрутами небаченими українцями тоді країн, знімаючи все на кінокамеру й знаходячи підхід до абсолютно іншого народу без знання мови. 

З подорожей Китаєм, Австралією, Джибуті, Лаосом, Камбоджею і ще безлічі куточків земної кулі Яблонська верталась з чуттєвими репортажами, неперевершеними кадрами й екстремальними історіями для галицької публіки, які всі ті дивні краї з її слів пізнавали вперше. 

Видання Яблонської від «Родоводу» не покладеш до сумки й не почитаєш, поки їдеш на роботу. Вони про увагу до деталей і чудові дизайнерські рішення. «Чар Марока» з яскравою синьою обкладинкою є дебютним подорожнім романом Яблонської. Її погляд позбавлений колоніального французького впливу: письменниця дивиться вглиб традицій і процесів. «З країни рижу та опію» — це другий репортаж Софії, цього разу з Китаю та Індокитаю. Третій — «Далекі обрії» — описує її навколосвітню подорож і найбільш незвичайні оказії. «Теура. Софія Яблонська» — книга, в якій поєднано альбом фотографій і три книжки мандрівної прози. Ці видання 2018 року є частиною артпроєкту «ТЕУРА. Софія Яблонська», мета якого — повернути Софію Яблонську в культурний дискурс.

Серед цих письменницьких праць вирізняється «Книга про батька», що вийшла у видавництві «БогуславКнига», — це спогади з дитинства про тата, рідне село, Україну й розгортання Першої світової війни. Над цим текстом Яблонська працювала найдовше — аж 30 років. У передмові вона пише: «Ця книжка, щоб сказати правду, розповідатиме неймовірну історію неймовірної людини. Вона мусить бути написана не так тому, щоб зерно не пропало, але тому, що розповідь присвячена памʼяті істоти доволі незвичайної, яка віддала себе науці, точніше “науці життя” і яка зійшла зі світу непоміченою, не залишивши видимого сліду, жодного писаного твору, жодної традиції, нічого, крім повної невдачі, яка збереглася в моїй памʼяті».

Возз’єднана родина перебирається до невеличкого села в Карпатах. Ірина займається рукописом «Сестер Річинських» — справою всього свого життя. Німецька окупація змінила все. Євгена заарештували нацисти після доносу місцевих. До Вільде прийшли двоє в німецькій формі; її, як наполовину німкеню за походженням, попередили: «Ввечері тут буде гестапо. Беріть найцінніші речі, дитину і їдьте звідси до Станіславова — там наша людина допоможе вам зробити фальшиві документи». 

Ірина Вільде забрала найважливіше: рукопис роману, друкарську машинку і сина. 

«Сестри Річинські» пройшли вогонь і воду радянської цензури, впертості й водночас компромісів Вільде, аби найцінніший її текст побачив світ. У 1958 році вийшов перший том, а 1964-го — другий у складі двотомника. Письменниця встигла скористатись дарами «відлиги» й відстояти душу твору. У центрі сюжету п’ять сестер, які після смерті батька, греко-католицького священника, намагаються облаштувати життя згідно зі своїм баченням моралі. Родинна драма розгортається на майстерно відтвореному історичному тлі: тут і польський шовінізм, і перешкоди патріархального суспільства, і навіть згадки Голодомору. 

Виданням письменниці повністю опікується «Віхола»: саме тут вийшли друком перші два томи «Сестер Річинських» із передмовою Віри Агеєвої, а також трилогія «Метелики на шпильках» про Дарку, яка прагне жити по-своєму, із серії «Неканонічний канон» з ключем до тексту від Агеєвої.

Видається поетеса зараз найбільше в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Саме там вийшла збірка «Триста поезій», упорядкована донькою Костенко, а також історичний роман у віршах «Маруся Чурай» — драма напівлегендарної української піснярки, що розгортається на тлі визвольних змагань Богдана Хмельницького. 

«Записки українського самашедшого» — перший прозовий твір авторки, який вона писала 10 років, став бестселером видавництва. Перший наклад у 10 тисяч розкупили за пів місяця: текст, сповнений соціальних проблем, прийшовся до душі читачам, хоча і викликав обурення серед нового покоління інтелігенції. Після зустрічі Віктора Неборака, Ігоря Котика та Юрія Кучерявого з критичним обговоренням роману тур презентацій, що тривав тоді, у 2011 році, неочікувано припинився. 

«Каталізатором такого рішення видатної письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру», — йшлося в заяві на сайті видавництва.

«Шалені авторки» — це книга, підготовлена у співпраці з однойменним каналом Віри Агеєвої та Ростислава Семківа. Тут зібрані тексти, що згадувались у випусках. Читаючи, ви отримуєте дуже цікаву панораму української жіночої літератури. Зібрані твори, різні за стилістикою і періодами, знайомлять із текстами авторок: від Марко Вовчок до Оксани Забужко.

«З непокритою головою» — це антологія письменниць модерністської й постмодерністської доби. Вибірка підготовлена Вірою Агеєвою, більш акцентована на тих, що лише починають відкриватися загалу (або ж і невідомі взагалі): Грицько Григоренко, Ніна Бічуя, Любов Пономаренко, Катря Гриневичева та інші.

Українські авторки проявляють себе абсолютно новими й цікавими сюжетами: першою мариністикою нашої літератури (Дніпрова Чайка), антипатріархальними текстами («Мрія» Старицької-Черняхівської), екстремальними репортажами, героїнями-бунтарками й психологічною прозою (Марко Вовчок і її «Народні оповідання»). Читайте їх, купуйте нові видання — і нам із часом відкриється ще більша глибина забутих жіночих імен та історій.