У підпорядкуванні Адольфа Гітлера було 14 жінок-дегустаторок, які куштували кожну страву, поставлену на його стіл. Однією з них була молода німецька аристократка Ґретхен фон Бісмарк. Несподівано дівчина дізнається про власне єврейське походження.
Альберт Шпеєр — німецький архітектор, міністр озброєнь і боєприпасів Третього Райху, який розчаровується в політиці фюрера і припиняє виконувати його накази.
Одного дня вони ухвалять єдине можливе рішення — отруїти свого лідера, але йтимуть до цієї мети різними шляхами.
«Смак ворога» — історія, яка зображує події Другої світової війни у хронологічній послідовності й містить уривки з важливих документів, промов і радіопередач того періоду.
Авторами роману є найвідоміший канадський фінансовий письменник і видавець двох інвестиційних бюлетенів Ґордон Пейп та автор 16 книжок про вино Тоні Асплер, нагороджений Орденом Канади. У 2001 році він також став співзасновником благодійної організації Grapes for Humanity, щоб зібрати гроші через винну спільноту для постраждалих від наземних мін.
Публікуємо уривок.
Берлін, 18 січня 1945 року
Ґретхен тремтіла, спускаючись ґвинтовими кованими сходами. Вона несла тацю із чаєм і печивом з кухні у верхньому бункері до фюрербункера, де було помешкання Гітлера, а також конференц-зала та спальня/вітальня Єви Браун.
Як же вона сумувала за чистим гірським повітрям і пасторальними пейзажами Вовчого лігва. Бункер під Райхсканцелярією нагадував підводний човен з бетону. Крихітні кімнати були пофарбовані в синюшно-сірий колір, а на недооздоблених коридорних стінах збирався конденсат. Лампи тремтіли від вибухів, а зі стелі, де ще не закінчили штукатурку, крапала вода.
Ґретхен з її чутливим нюхом найдужче дошкуляли запахи — стіни, здавалося, увібрали сморід вологих вовняних уніформ, поту і старих шкарпеток, а ще хлору, яким дезінфікували житлові приміщення.
Дівчина проминула охоронця, пройшла крізь великі сталеві двері, що розділяли особисті кімнати Гітлера й тунелі з виходом до Канцелярії та в сад.
Фюрер чекав на чай у своєму кабінеті разом з Євою Браун і секретарками: Траудль Юнґе й Ґердою Крістіан. На стіні висів громіздкий портрет Фрідріха Великого.
Ґретхен поставила тацю на стіл, не дивлячись Гітлеру в очі. Вона помітила, що рука фюрера тремтіла, коли той тягнувся по печиво. Засмальцьований їжею сірий мундир підкреслював його блідість. Очі оскліли й налилися кров’ю. Волосся й упізнавані вуса посіріли й були кольору мундира. Тепер дівчина переконалася, що стрихнін, який вона додавала в їжу, діяв. Гітлер кивнув на знак подяки, і вона вийшла з кімнати. Від запаху хлорки, замкнутості простору і стрихніну, який дівчина весь цей час споживала, її нудило.
Виходячи, вона побачила вишкіреного охоронця. Есесівець перегородив їй дорогу.
— Ти щойно від фюрера. Мушу тебе обшукати.
Ґретхен запанікувала. Пластикова трубка та груша з розчином стрихніну все ще були прикріплені до лівої руки. Вона спробувала обійти охоронця, але той притиснув її до стіни всім тілом і поліз цілуватися.
Відчувався запах спирту, щетина колола шкіру. Варто було покликати на допомогу, але дівчина боялася, що прийдуть інші охоронці й нападник звинуватить її в тому, що вона опиралася обшуку.
Ґретхен обм’якла і відвернулася. Тоді поклала ліву руку собі між ніг і стиснула гумову грушу під пахвою. Рідина полилася по сукні.
— Я через тебе обмочилася, — зашипіла до нього.
Охоронець відступив і скривився.
— Якщо не даси мені пройти, я покличу фюрера!
Есесівець з огидою відштовхнув дівчину.
— Яка з тебе користь Батьківщині, коли ти не здатна контролювати навіть власний сечовий міхур? — гаркнув, проводячи рукою по штанях, щоб перевірити, чи вони не мокрі.
