Цього року Фредді Мерк’юрі виповнилося б вісімдесят. Напередодні ювілею Мері Остін — колишня наречена, а згодом найближча подруга та особиста асистентка Мерк’юрі — випустила книжку Freddie Mercury: A Life in Lyrics («Фредді Мерк’юрі: життя в піснях»), у якій уперше опублікували частину особистого архіву музиканта: рукописи пісень, чернетки, нотатки, малюнки та фотографії.
Мерк’юрі та Остін познайомилися ще до появи Queen, жили разом, планували одружитися, а після завершення романтичних стосунків залишалися близькими до смерті музиканта у 1991 році. Саме Остін він залишив свій будинок Garden Lodge у Кенсінгтоні та половину статків і майбутніх роялті.
Протягом десятиліть після його смерті Остін майже не розповідала публічно про їхнє життя. Тепер вона вирішила заговорити, як пояснює сама, поки ще може розповісти про людину, яку знала майже все своє доросле життя.
Українською книжка вийде у видавництві «Жорж».
Архів, який вона не наважувалась відкрити майже 40 років
Історія книжки почалася у 2022 році, коли Остін із синами готувала речі Мерк’юрі до великого аукціону Sotheby’s. Уперше за три десятиліття вона почала розбирати те, що залишалося в Garden Lodge.
«Розбираючи речі в будинку, ми знову натрапили на щось справді дивовижне: особистий архів рукописних текстів пісень Фредді, який я дбайливо спакувала й сховала багато десятиліть тому. Паперів виявилося набагато більше, ніж я пам’ятала: більшість зберігалася у скрині на горищі та в банкетці для нот, яка досі стояла біля улюбленого рояля Фредді. Нас вразило, що такий повний архів зберігся неушкодженим понад 50 років, і ми почали думати, чи не заслуговує він на ширшу аудиторію», — розповідає Мері Остін.
У розмові з The Guardian вона зізналася, що спочатку навіть не змогла перечитати ці нотатки. Відкривши одну зі скринь майже через 40 років, Остін побачила рукописи пісень Don’t Stop Me Now, Killer Queen, We Are the Champions та Bohemian Rhapsody — і знову її закрила. Першими архів почали розбирати її сини.
«Я не могла дивитися на тексти. Я відчувала те саме, що й тоді, коли вперше їх пакувала: це були його особисті речі, і мені ніби пропонували можливість зазирнути всередину, а я не могла цього зробити», — згадує Мері.
Протягом наступних кількох тижнів Остін все ж почала перечитувати знайдені сторінки: «Майже одразу зрозуміла, що переді мною щось надзвичайно особливе: сторінка за сторінкою — робочі тексти й композиції Фредді, альтернативні слова й назви, забуті пісні, закреслені фрагменти, нотні записи, грайливі малюнки, особисті нотатки та роздуми».
Поруч із Фредді Мерк’юрі
Мері Остін познайомилася з Фредді Мерк’юрі у 1970 році. Тоді він ще був Фаррухом Булсарою — випускником факультету графічного мистецтва й дизайну, який торгував одягом і текстилем на Kensington Market.
Саме Остін була присутня під час однієї з перших розмов про те, як назвати майбутній гурт. Гітарист Браян Мей запропонував Build Your Own Boat, Фредді Мерк’юрі — Queen. Коли музиканти запитали її думку, вона підтримала варіант Мея. Насправді, як зізналася Остін через багато років, назва їй зовсім не подобалася — просто Мей був її другом, а Фредді вона тоді ледве знала.
Перше враження від Мерк’юрі теж не було романтичним — він здався їй надто самовпевненим і навіть трохи її лякав: «Це була суміш справжньої впевненості й бравади. Думаю, ця суміш допомагала приховувати й захищати те, ким він насправді був».
У книжці Остін згадує їх обох у той час як людей, які ще тільки ставали собою.
«Коли я вперше зустріла його, ми були такими молодими, що все здавалося тимчасовим, — пише вона. — Ми створювали себе на ходу. Він був кумедним, дотепним, безмежно допитливим і вже тоді — на сто відсотків собою І він помічав тебе. Поруч із ним ти відчувала, що тебе справді бачать. А коли отримуєш таку увагу, дуже швидко закохуєшся».
За чотири місяці Мерк’юрі запропонував жити разом, вони винайняли квартиру й платили за оренду навпіл, а згодом заручилися. За словами Остін, Фредді став «Фредді Мерк’юрі» приблизно наприкінці 1971 року.
«Фредді завжди цікавився астрологією і часто говорив про Меркурій як про планету, що керує його знаком — Дівою. Крім того, це ім’я, можливо, несвідомо дуже точно відображало його мінливу натуру — ті численні його грані, про які я вже казала. Нове ім’я позначило межу між хлопцем і молодим чоловіком, яким він ставав. Меркурій був могутнім — римський бог, пов’язаний зі спілкуванням, рухом та обміном. І хоча всі ці різні сторони Фредді завжди співіснували в ньому, він був достатньо сильним, щоб не втратити зв’язку з Булсарою, і водночас достатньо сильним, щоб упоратися з Мерк’юрі», — згадує вона.
Мерк’юрі відчайдушно прагнув успіху, але той прийшов не одразу.
«Пам’ятаю, як він казав: “Я дуже добре усвідомлюю, що стаю дедалі старшим як для музиканта, який хоче досягти успіху”», — говорить Остін.
Мерк’юрі було 26 років, коли Queen підписали великий контракт із компанією звукозапису EMI. Другий сингл гурту, Seven Seas of Rhye, увійшов до десятки найпопулярніших у Британії, а наступний, Killer Queen, посів друге місце.
Остін бачила, як Queen ставали дедалі відомішими. У 1974 році Фредді Мерк’юрі працював над оперною частиною Bohemian Rhapsody, занотовуючи її в блокноті. Остін чула окремі фрагменти пісні ще до того, як вони склалися у фінальну версію.
«Пам’ятаю, я думала, наскільки дивно вона, мабуть, звучить для людей, які чують її вперше. Вона була настільки не схожа ні на що інше — спочатку ти навіть не зовсім розумів, що саме слухаєш. Але вона захоплювала й вела за собою. У ній було стільки радості, стільки впевненості, що не мало значення, якщо ти не міг одразу збагнути кожну її частину», — згадує жінка.
На думку Мері Остін, найбільше уваги читачів, певно, привернуть архівні матеріали, пов’язані з найвідомішими піснями Фредді.
«Це знакові фрагменти історії музики. Але одна з принад його пісень полягає в тому, що для кожної людини, яка їх слухає, вони мають своє значення і по-своєму відгукуються, — каже вона. — Для мене кожна з них пов’язана з певним моментом мого життя і життя Фредді. Комусь вони можуть нагадати про те, як уперше почули цю пісню по радіо, про концерт, на якому побували, або про те, як слухали її разом із коханою людиною. Сподіваюся, побачивши, як ці тексти набували форми на папері, читачі зможуть повернутися до тих моментів — так само, як робота над цією книжкою повернула до них мене».
Остін зазначає, що Фредді Мерк’юрі завжди наполягав, що його тексти не були про щось конкретне, — він хотів, щоб слухачі знаходили в них власний сенс.
«Але я давно відчувала, що історії в його піснях водночас були відображенням його самого. На цих сторінках ми бачимо, як він формує ідеї, осмислює власні емоції та переживання, перш ніж випустити їх у світ. Він не лише опановував своє ремесло, а й пізнавав самого себе», — додає вона.
Серед архівних матеріалів був і звичайний домашній блокнот, який лежав біля телефону в Garden Lodge.
«Непримітний блокнот став чудовою і дуже промовистою знахідкою. Його сторінки заповнені повсякденними повідомленнями й нотатками. Але поміж ними трапляються списки абстрактних слів і відкинуті варіанти текстів пісень. Це показує, наскільки неможливо було відокремити цю людину від її музики. Між життям і роботою не існувало межі — творчість пронизувала все», — говорить Остін.
Мерк’юрі також малював у блокнотах. Зберігся, наприклад, його ескіз учасників Queen у костюмах англійських кавалерів XVII століття.
«Ми знали, що не зможемо включити все, тож це було непросте завдання. Ми відібрали його найбільші хіти, які всі знають і очікують побачити, але також кілька прекрасних, менш відомих пісень, що демонструють широту творчості Фредді. Ми сподіваємося провести читачів крізь десятиліття його роботи над піснями — від добре знайомих улюблених композицій до тих, із якими вони, можливо, зустрінуться вперше», — розповідає Остін.
У міру того як Queen ставали відомими, змінювалися і стосунки Остін та Мерк’юрі. Вона згадує, що його бравада поступово перетворювалася на справжню впевненість, а сам він дедалі більше зосереджувався на музиці.
Вони жили разом уже декілька років, коли Мерк’юрі сказав, що має дещо їй розповісти.
«На початку 1977 року Фредді сказав мені, що він бісексуал, на що я відповіла: “Ні, ти гей”. Він нічого не відповів. Це не було сказано, щоб образити його чи щось йому заперечити, просто я одразу зрозуміла, що його заява означає для мене, — згадує Остін. — Відтоді стосунки, в які я вірила, закінчилися. Все, що здавалося невизначеним, раптом перестало бути таким. Романтика зникла, майбутнє, яке ми собі уявляли, випарувалося, але між нами все ще були кохання та глибока дружба».
Після розриву Остін залишилася поруч із Мерк’юрі. Їхні стосунки, за її словами, продовжували змінюватися протягом десятиліть.
«Будь-яке кохання — це подорож, коротка чи довга, а наша просто виявилася досить довгою. Коли наші романтичні стосунки завершилися, ми змогли розпочати новий розділ нашого життя. Завдяки всьому цьому я дедалі краще розуміла його як людину, і з роками це розуміння лише поглиблювалося. Ми стали родиною. Він був найкращим другом, якого я коли-небудь мала», — зазначає авторка.
Згодом Остін стала особистою асистенткою Мерк’юрі. За її словами, саме вона переконала музиканта погодитися на виступ Queen на фестивалі Live Aid у 1985 році — цей концерт став одним із найвідоміших в історії гурту.
«Озираючись назад, я розумію, що той день нагадав йому, ким він був і на що досі здатен. Він повернув йому те, чого певний час бракувало, — впевненість у собі. А коли повернулася вона, за нею прийшло й усе інше», — зауважує жінка.
На її думку, слава змінила життя Мерк’юрі, але не його самого.
«Вона змінила все довкола нього, але не його суть. Ти вже не можеш просто сісти в автобус, наприклад. Зовні форма змінюється, але всередині ти залишаєшся тим самим. І мусиш залишатися. У цьому бізнесі інакше не виживеш, бо твоє его просто захопить тебе і знищить», — говорить Остін.
У 1986 році Мерк’юрі дізнався, що має ВІЛ, а згодом лікарі підтвердили, що хвороба прогресувала до СНІДу. Про діагноз знало лише найближче коло, серед якого була Остін.
За кілька років до смерті Мерк’юрі став хрещеним батьком її старшого сина Річарда. Коли Мерк’юрі помирав, Остін була вагітна другим сином, Джеймі.
«Я була там, біля його ліжка, тримала його за руку, я робила все, що мені потрібно було зробити», — згадує вона.
Фредді Мерк’юрі помер 24 листопада 1991 року від бронхопневмонії, спричиненої СНІДом. Йому було 45 років.
Чому Мері Остін заговорила тепер
Після смерті музиканта Остін майже не розповідала про нього публічно. Мерк’юрі називав її своєю цивільною дружиною і за кілька років до смерті сказав, що вона успадкує будинок, 50% його статків і майбутніх роялті. Жінка прямо сказала йому, що не хоче ставати власницею Garden Lodge.
«Я сказала: “Я не хочу цього будинку, я багато працювала для того, щоб ти міг жити в ньому”. А він відповів: “Якби все пішло за планом, ти була б моєю дружиною, і цей будинок по праву належав би тобі”», — переповідає Мері Остін.
Мерк’юрі довірив їй виконання своїх останніх бажань. Він наполягав, що не хоче, аби будинок перетворили на музей. І не хотів, щоб хтось знав, де розвіяли його прах. Остін каже, що забере цю таємницю із собою в могилу. Це стало причиною конфліктів, зокрема між нею та родиною музиканта.
У 2023 році значну частину речей із Garden Lodge продали на аукціоні Sotheby’s, який приніс близько 40 мільйонів фунтів стерлінгів. Остін пояснювала своє рішення тим, що їй 75 років і вона не хотіла, щоб величезна колекція одного дня стала тягарем для її синів. Вона сподівалася, що речі Мерк’юрі потраплять до його справжніх шанувальників, але значну частину придбали заможні колекціонери, які розглядають їх як інвестицію.
Саме підготовка до аукціону зрештою привела Остін до книжки. Спочатку вона не збиралася доповнювати її власними розповідями: хотіла, щоб архів Фредді говорив сам за себе, а тексти були опубліковані такими, якими вони є. Але, перечитуючи рукописи, вирішила, що має додати до них і власні спогади.
«Мої свідчення людини, яка була поруч із ним майже все його доросле життя, унікальні — ними можу поділитися лише я. Я вирішила, що мушу зробити це, поки ще можу, аби і саму людину, і її музику пам’ятали належним чином», — пояснила авторка.
Мері Остін наголошує, що й надалі вважає своїм обов’язком берегти приватність Мерк’юрі.
«Я завжди дотримувалася своєї обіцянки берегти його спадщину і його приватність — і дотримуватимуся її надалі. Я відчуваю, що Фредді не заперечував би проти того, щоб я поділилася цими історіями. Кожен спогад був ретельно відібраний з однією простою метою — показати його відданість музиці, творчий процес і геніальність. Це історія Фредді. Я лише посередниця, оповідачка», — додала вона.
