Кожна третя людина у світі, яка працює в медіа (29%), стикається із сексуальними домаганнями на робочому місці, проте дві третини з них воліють мовчати про пережитий досвід.
Про це свідчать результати нового дослідження, проведеного PIMHIE, BBC Media Action у співпраці з WAN-IFRA Women in News та Лондонським університетом Сіті Сент-Джордж, у 21 країні. Прикметно, що до цього глобального моніторингу вперше увійшла й Україна.
Згідно зі звітом, під час опитування понад 2800 жінок та чоловіків, які працюють у медіа, виявилось, що семеро з десяти (69%) людей, які стикались із сексуальними домаганнями, не повідомляють про це. Головні причини мовчання — страх втратити роботу, страх помсти або того, що їм не повірять; відсутність механізмів повідомлення про інциденти та знецінення проблеми.
Жінки у 2,4 раза частіше (60%) стикаються зі словесними домаганнями та в 1,8 раза частіше — з онлайн-домаганнями (48%).
Сексуальні домагання виходять за межі редакції. Журналіст(к)и також стикаються з переслідуваннями з боку ньюзмейкерів, державних службовців та осіб, чию діяльність вони висвітлюють. Випадки фізичного домагання та зґвалтування є відносно рідшими, але залишаються постійними загрозами. Чверть усіх респондентів повідомили про випадки фізичного домагання (26%), причому 5% жінок та 4% чоловіків зазначили, що їх зґвалтували.
Серед чоловіків кількість повідомлень про домагання зросла з 12% у 2020 році до 16% у 2025-му. Це може свідчити про зростання готовності чоловіків розповідати, що з ними сталося.
Водночас організації вжили заходів лише у 65% випадків, коли керівництву повідомлялося про інциденти. Жінки частіше, ніж чоловіки, вказували, що жодних заходів не було вжито, особливо у випадках фізичного домагання.
«Сексуальні домагання мають глибоко негативний вплив на тих, хто їх переживає, та на загальну робочу атмосферу в редакціях. Наше дослідження показує, що незалежно від типу домагань, їх переживання знижує задоволення від роботи, збільшує ризик виходу з галузі та має багато інших негативних психічних і навіть фізичних наслідків для осіб, які пережили насильство. Недостатнє інформування про сексуальні домагання відображає брак довіри до систем повідомлення та сигналізує про загальне прийняття насильства в редакціях», — зауважила докторка Ліндсі Блюмелл із Лондонського університету.
Дослідниці переконані, що відсутність чітких та ефективних механізмів звітності призводять до того, що скарги не надходять, а керівництво залишається необізнаним щодо масштабу проблеми. Коли системи звітності є недоступними, небезпечними або неефективними, нерівність посилюється. Ті, хто зазнають домагань і не можуть знайти спосіб захистити себе, часто звільняються, відмовляються від керівних посад або від тієї частини своєї роботи, що призводить до контакту з кривдниками.
Через цю плинність кадрів журналістика стає вужчою, менш репрезентативною і викликає менше довіри: звужується коло тих, хто вирішує, які історії розповідати, як їх подавати, чиї погляди матимуть пріоритет і що вважається «вартим уваги новинним матеріалом».
Окрім цього, опитування показує, що 72% медійників та медійниць у всьому світі ніколи не проходили жодних тренінгів чи курсів протидії домаганням у своїх організаціях. Водночас понад 45% людей, які пережили домагання, зазначили, що це призвело до хронічної тривожності, а 32% думали про зміну професії чи перехід в іншу сферу.
- Понад 40% жінок обмежують свою активність у соцмережах через онлайн-насильство. Про це свідчать результати дослідження «Переломний момент: вплив, прояви та виправлення онлайн-насильства в епоху штучного інтелекту», проведеного «ООН-Жінки». На думку авторок звіту, онлайн-насильство часто є навмисним та скоординованим, спрямованим на те, щоб витіснити жінок із суспільного життя, «підриваючи їхні професійний авторитет та особисту репутацію».
Фото: Efrem Efre: Pexels
