Упродовж осені малі та великі видавництва випустили безліч книжкових новинок. Українські та іноземні авторки описують свої досвіди, розмірковують про війну, життя та любов, дають голос тим, хто не наважувався розказати свою історію, і показують світ таким, яким його бачать.
DIVOCHE.MEDIA зібрало 20 новинок про війну, мистецтво, визначних діячок та родинні історії.
«Пʼятий човен», Моніка Компанікова, видавництво «Комора» (перекладачка Анна Сєдих)
Словацька авторка Моніка Компанікова пише про дорослішання небажаної дитини та емоційно холодних батьків, які не помічають очевидних речей. Замість того щоб проживати моменти разом, мати не чує десятирічну Ярку, яка прагне уваги, спокою та звичайного дитинства. Натомість вона перетворює виховання на бартер, де їжу можна отримати лише за «правильну» поведінку.
Ярці не вистачає любові, тож вона знаходить розраду у вигаданих світах, куди тікає, щоб відчути бодай щось приємне. У цих світах дівчинка бачить покинутих близнюків і вперше відчуває, що хоче піклуватися про когось та дарувати любов, якої сама не мала.
«Тінь над Карпатами», Яна Леон, видавництво «Віхола»
Юристка та правозахисниця Яна Леон дебютує в детективному жанрі.
У романі «Тінь над Карпатами» історія розгортається у відрізаному від світу через негоду пансіоні, де виявляють тіло бізнесмена. Розслідувати справу доведеться Вірі, яка приїздить у пансіон на прохання матері колишнього нареченого. За класикою жанру, Віра знаходить «скелети в шафах» у кожного з гостей і намагається докопатися до правди та викрити вбивцю.
«Діло діточе», Катерина Дудка, Остап Українець, видавництво Vivat
На Гуцульщині, Буковині, Наддніпрянщині, Поліссі та Поділлі дитячий світ формувався спільними ритуалами й усталеними порядками. Українські діти — і гірські, і степові — зростали в напрочуд схожих звичаях та уявленнях про світ.
У нонфікшні «Діло діточе. Як наші предки були маленькими» Остап Українець і Катерина Дудка розповідають, з чого складалася мозаїка повсякдення традиційної української родини, простежуючи шлях людини від народження до одруження.
«Бахтало. Історії українських ромів», Єва Райська, видавництво «Брукстури»
Репортаж про ромські спільноти України, представники й представниці яких розповідають власні історії. Серед героїв цієї книжки — військові, правозахисники, дослідники, письменники та «звичайні» роми, які самотужки долають життєві виклики.
У вирі цих історій ми дізнаємося більше про людей, які народилися та/або продовжують жити в ромських громадах: як вони облаштовують побут, як попри стереотипи, стигматизацію та складні обставини залишаються відкритими до світу.
«Нічна сучка», Рейчел Йодер, видавництво «Грушка» (перекладачка Анастасія Михайлова)
Художниця, яка два роки тому народила дитину, не справляється з материнством і втрачає себе в турботі про сина, тоді як чоловік утікає в роботу. Щоразу, вкладаючи дитину спати, вона ловить себе на думці: ще трохи — і вона збожеволіє.
Та однієї ночі, коли син ніяк не може заснути, у ній щось змінюється. Ікла стають гострішими, на тілі наче з’являється шерсть, змінюються запахи, бажання, апетити. І з глибини, де раніше було лише мовчання, підіймається новий голос.
«Преті гетто | Pretty Ghetto», Поліна Полікарпова, видавництво Osnovy Publishing
Альбом харківських фотографій 2010-х — це історія пошуків себе у великому місті, безтурботність людей в яскравому одязі на фоні історичних будівель і конструкцій міста та бажання виділитись й жити своїм життям.
Авторка показує їхню інакшість, протест проти заклопотаності й одноманітності рутини. Люди на знімках готові до викликів, сприймають життя як максималісти замість того, щоб жити у сірих тонах. Зрежисовані знімки віють сюрреалізмом, та в них Поліна осмислює свої попередні кадри, які відтворює з-поза фотооб’єктива.
«Чому в нас не було великих художниць?», Лінда Ноклін, видавництво «Комубук» (перекладачка Мирослава Андрусик)
Попри те, що есей 1971 року має запитання у назві, авторка залишає його без відповіді, радше розмірковує про те, як художницям досягти майбутньої свободи та ставить під сумніви концепцію мистецької геніальності.
Створений у час розквіту феміністичної теорії, а також квір-теорії, расових і постколоніальних студій, есей-доповнення «Чому в нас не було великих художниць? Тридцять років по тому» пропонує натомість огляд сучасних здобутків жіночого мистецтва.
«Коли ми вірили в русалок», Барбара О’Ніл, видавництво Vivat (перекладачка Анастасія Прокопенко)
Емоційна історія про двох сестер, яких розділило минуле п’ятнадцять років тому. Каліфорнійська серфінгістка Кіт, яка працює в лікарні, вірить, що її сестра Джозі загинула під час терористичного акту, але випадково помічає її в телевізійних новинах про пожежу в нічному клубі в Окленді. Барбара О’Ніл розповідає сімейну історію про сестринський зв’язок, перипетії, які заважали їм зустрітись раніше, та таємниці, що їх розділили.
«Приватні обряди», Джулія Армфілд, видавництво «Ще одну сторінку» (перекладачка Олександра Чернікова)
Квір-версія прочитання історії шекспірівського короля Ліра, що об’єднує трьох сестер, які мали непросте дитинство. Доньки відомого архітектора-новатора Кармайкла у дитинстві пережили незрозуміле зникнення мами та наругу від батька. Після його смерті сестри Іла, Ірена й Аґнеса намагаються змінити життя та покращити стосунки одна з одною. У пошуках розради вони звертаються до ритуалів, підпадаючи під сектантський вплив.
«Мармурова жінка. Повість про Олену Пчілку», Олена Волинська, видавництво «Брукстури»
Художньо-біографічна повість про життя й творчість Олени Пчілки розповідає історію інтелектуалки від її дитячих років до дорослих викликів. Авторка звертається до спогадів, листів та історичних фактів.
Пчілка постає не лише як сувора мама Лесі Українки та фундаторка української національної ідеї, а більше як вразлива та цілеспрямована жінка, в якої є свої принципи. У цій книжці — про взаємини Пчілки з тогочасними інтелектуалами, їхнє побутове життя та протистояння соціальним проблемам українців, розділених імперіями.
«Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone», Джонатан Котт, видавництво Osnovy Publishing (перекладачка Ярослава Стріха)
Найдовше інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ із журналістом і редактором журналу Rolling Stone Джонатаном Коттом відбулося у Парижі та Нью-Йорку 1978 року. З 12 годин розмови до журналу увійшов лише уривок, однак всю бесіду опублікували у 2013 році.
На піку своєї карʼєри Сьюзен Зонтаґ висловлює погляди на культуру, філософію, музику й історію, коментує ідеї Пруста й Ніцше, розбіжності між Нью-Йорком і Лос-Анджелесом та оповідає, як рок-н-рол змінив її життя.
Читати уривок.
«Оріана Фаллачі. Життя і творчість», Крістіна Де Стефано, «Видавництво Анетти Антоненко» (перекладачка Любов Котляр)
Документальна біографія однієї з найвідоміших журналісток XX століття починається у Флоренції часів Другої світової війни. Фаллачі народилася 1929 року в родині робітничого класу й дуже рано продемонструвала свою сміливість: у 14 років була кур’єркою антифашистського руху опору, у двадцять із невеликим вже працювала журналісткою в Римі. Згодом вона часто вирушала до Каліфорнії, працювала з кінозірками, а потім домоглася призначення до NASA — писати про астронавтів.
Славу журналістці принесли політичні теми, вона брала інтерв’ю у Голди Меїр, Генрі Кіссінджера, Дена Сяопіна, Аріеля Шарона та аятоли Хомейні. Де Стефано докладно описує професійну кар’єру, прямолінійний стиль розмов та суперечливу, інколи різку натуру журналістки.
«Марія Примаченко без міфів», Оксана Семенік, видавництво «Віхола»
У книжці «Марія Примаченко без міфів» історикиня мистецтва та дослідниця українського модернізму Оксана Семенік розповідає про сміливу жінку з маленького поліського села, яка створила власний художній всесвіт.
Спираючись на історичні архіви, дослідниця описує життя художниці від перших намальованих квітів до виставок у Парижі, Нью-Йорку й Венеції. Оксана Семенік відтворює справжню історію Марії Примаченко та розвінчує міфи, що довгі роки супроводжували її ім’я.
Читати уривок.
«Моє життя з Олександром Архипенком», Френсіс Архипенко-Ґрей, видавництво «Дух і літера» (перекладачка Юлія Шекет)
Френсіс Архипенко-Ґрей — вдова українсько-американського скульптора Олександра Архипенка, одного з піонерів кубізму в тривимірному мистецтві.
Їхня історія почалася у школі Архипенка в штаті Нью-Йорк, де 19-річна Френсіс стала його студенткою. Між ними зав’язалися близькі стосунки, після смерті дружини художника вони почали жити разом, а згодом одружилися. Пара не раз стикалася з осудом через різницю у віці.
У своїх спогадах Архипенко-Ґрей уважно простежує зміну емоцій і динаміку стосунків, поєднуючи психологічні спостереження, роздуми про мистецтво та побутові деталі, що оживляють атмосферу епохи.
Читати уривок.
«Остання дівчина», Надя Мурад, видавництво «Бородатий Тамарин» (перекладачка Яна Миколишина)
Мемуари іракської правозахисниці, лауреатки Нобелівської премії миру 2018 року за боротьбу проти сексуального насильства у збройних конфліктах. Надя Мурад розказує свою історію про те, як їй вдалося вижити у полоні «Ісламської держави».
З дитинства Надя хотіла стати вчителькою історії або ж відкрити власний салон краси, але все змінила війна. У серпні 2014 року бойовики «Ісламської держави» вдерлись у її рідне село Кочо та вбили шістьох її братів і матір, а саму Надю забрали у рабство.
У 2022 році Надя ініціювала Кодекс Мурад — рекомендаційні мінімальні стандарти безпечного й етичного збирання та використання інформації про систематичне сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, отриманої від потерпілої особи.
Читати уривок.
«Чобіток Зельмана», Олена Стяжкіна, видавництво The Ukrainians Publishing
Історія про чоловіка на ім’я Віктор, який сидить у маріупольському підвалі, ховаючись від вибухів, і водночас блукає лабіринтами власної пам’яті. Він намагається зібрати у голові свій родовід, вплітаючи в нього як реальних родичів, так і вигадані постаті.
«Чобіток Зельмана» — це сімейна сага, що охоплює кілька поколінь зі всіма їхніми травмами й любов’ю, зі зламами, мовчанням, спробами зрозуміти одне одного.
«Упіймати кролика», Лана Басташич, видавництво #книголав (перекладачка Юлія Сірош)
Сара живе в Ірландії, намагаючись забути минуле, коли їй телефонує Лейла — подруга дитинства, яка просить допомогти розшукати зниклого брата Арміна. Жінки вирушають до Відня, і ця поїздка поступово перетворюється на подорож у спільну пам’ять: вони знову й знову повертаються до історії своєї дружби, що бере початок у шкільні роки.
Упродовж мандрівки на поверхню випливають фрагменти боснійської війни, від якої обидві намагалися втекти. Сара та Лейла намагаються не лише знайти Арміна, а й зрозуміти одна одну і те, чому їхній зв’язок завжди був одночасно любов’ю, заздрістю, притяганням і руйнуванням.
«Не закохуйся, Єво», Альона Рязанцева, видавництво «Лабораторія»
Історія про перше літо повномасштабного вторгнення тату-майстрині Єви, яка через війну змушена покинути Сіверськодонецьк. Це ромком про пошуки нової себе та зміну ідентичності після переїзду до села Кунча в Хмельницькому.
Дівчині доводиться митися у тазику, спільнота її не приймає, а в сусідній будинок заселяється її колишній із мамою та нареченою. Єва із місцевим хлопцем Марком вирішують вдавати закоханих з однією умовою: не закохатися.
«Блудні душі», Сесіль Пін, видавництво #книголав (перекладачка Олександра Сауляк)
Після того як останні американські війська залишають В’єтнам, шістнадцятирічна Ань разом із двома молодшими братами вирушає до Гонконгу, щоб почати нове життя. Їхні батьки й четверо молодших дітей мають виїхати наступними, але гинуть під час евакуації.
За одну ніч Ань змушена взяти на себе відповідальність за братів Міня та Тханя. Спираючись на історичні джерела, авторка вводить художніх героїв у реальний контекст і показує, як Ань із братами іммігрують до Великої Британії, живуть у центрах для переселенців, стикаються із соціальною нерівністю й намагаються будувати нове життя, залишаючись підлітками у світі дорослих рішень.
«Я люблю Діка», Кріс Краус, видавництво «Грушка» (перекладачка Анастасія Осипенко)
Після вечері з харизматичним академіком на ім’я Дік художниця Кріс, яка стоїть на порозі сорокаріччя й переживає творчу кризу, раптово піддається вихору пристрасті. Вона не може забути цю зустріч і разом із чоловіком починає з Діком своєрідну гру в листах. Коли він перестає відповідати, Кріс продовжує самостійно, перетворюючи захоплення на нову філософію.
Опублікований 1997 року, I Love Dick миттєво став сенсацією та вважається одним із найважливіших феміністичних романів останніх десятиліть.
