Науковий світ довго вважався чоловічим. Ситуація змінюється, і жінки стають важливою частиною науки, зокрема студентки. Вони активно працюють на катедрах університетів та наукових інститутів, а також популяризують науку в суспільстві.
До Міжнародного дня жінок і дівчат у науці INSCIENCE з DIVOCHE.MEDIA поспілкувалися з двома студентками — біологинею Владиславою Мешко та астрофізикинею Оленою Пастовень, які зі студентства повʼязали себе з наукою, а також докторкою хімічних наук Катериною Теребіленко, яка здолала шлях від студентки-науковиці до лавреатки премії L’Oreal — UNESCO «Для жінок в науці».
З героїнями тексту авторка Катерина Борисова спілкувалася як їхня колежанка, PhD-студентка з хімії, яка також почала свій шлях у науці зі студентства.
Науковиці розповідають про початок карʼєри та складнощі, говорять про те, що їх найбільше захоплює — дослідження клітин, люмінесцентних матеріалів і галактик, та про те, що означає наука для кожної з них.
Дослідження репродуктивної системи та науково-популярний блог. Історія Владислави Мешко
Владислава Мешко дотична до науки із різних боків. Вона навчається на першому курсі магістратури Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка та працює інженеркою відділу імунофізіології Інституту фізіології імені О. О. Богомольця Національної академії наук України. Окрім того, Владислава — заступниця голови правління молодіжної громадської організації UkrTeenScience та членкиня ГО «Українська репродуктологічна асоціація ReproVet UA».
Любов до біології зі шкільних років
Владислава зацікавилася біологією у девʼятому класі, коли посіла третє місце на IV етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з біології, хоча до цього подумувала про вступ на юридичний факультет. Біологи та медики, яких вона зустріла на олімпіаді, а також можливість відвідати лабораторії наукових інститутів вплинули на її рішення вступити на біологічний факультет.
«Для мене стало відкриттям, що наші ооцити (яйцеклітини) закладаються, коли ми перебуваємо в материнській утробі, і ми маємо змогу впливати тільки на їхню якість шляхом підтримання здорового способу життя, а за потреби скористатися допоміжними репродуктивними технологіями», — говорить Владислава, запевняючи, що це — один із найцікавіших наукових фактів, які вона дізналася на початку навчання. Біологиня каже, що Україна має значні досягнення у сфері репродуктивних технологій.
Через дистанційні заняття та початок повномасштабного вторгнення, на яке припало навчання на бакалавраті, Владиславі бракувало предметів, у яких можна було б здобути практичні навички. Викладачі записували відео, де показували виконання експериментів на кафедрах, а лабораторні з фізики пропонували виконувати, використовуючи побутові речі. Практичних навичок було недостатньо, й Владислава почала шукати науковий інститут, який відповідав би її інтересам в області репродуктивної біології.
Попри хвилювання, завдяки знанням будови клітин, англійської мови та вмінню працювати з мікроскопом Владислава почала свою роботу в інституті. Своїм молодшим колегам Владислава радить: «Якщо у вас є можливість відвідувати пари очно, то не нехтуйте цим».
Робота у дослідницькому інституті та науково-популярний блог
Відділ, в якому працює Владислава, займається вивченням процесів на межі імунної та репродуктивної систем.
«Завдяки своїй роботі я змогла глибше зануритись у процеси, які відбуваються у цих системах органів, — описує вона. — Це утворення та якість статевих клітин, а також наш імунітет: як організм захищається від різних патогенів і як певні речовини діють безпосередньо на наші статеві клітини».
«Наприклад, одне з моїх досліджень стосувалось вивчення шляхів корекції негативного впливу одного з компонентів клітинних стінок бактерій на яйцеклітини. Методом проб було виявлено, що антиоксидантні сполуки (речовини, які сповільнюють чи зупиняють процеси окиснення у клітинах, — прим. DIVOCHE.MEDIA) зменшують негативний вплив на яйцеклітини», — зазначає Владислава.
Під час досліджень біологиня працює з тканинами лабораторних мишей — це найпоширеніші піддослідні тварини. Владислава частіше працює in vitro, тобто на різноманітних клітинах, наприклад на незрілих яйцеклітинах — ооцитах, а також лімфоцитах (клітини імунної системи — прим. DIVOCHE.MEDIA) лімфатичних вузлів та селезінки. Для експерименту клітини поміщаються у максимально наближені до їхнього життя лабораторні умови. Увесь процес відбувається на спеціальному склі з використанням лабораторного посуду.
Зазвичай дослідження проводять усі співробітники відділу або частина команди. Кожному й кожній щоразу дістається нова частина роботи. Надалі вчені обробляють отримані дані статистично, оформлюють для публікацій чи висвітлення на конференціях.
Після першого курсу навчання Владислава також створила блог про науку в Instagram. За словами жінки, вона відчувала, що люди поза її науковим оточенням схильні вірити у міфи, до прикладу про вакцинацію чи альтернативну медицину.
«Мені хотілось показувати, що наукові здобутки може використовувати кожен із нас у своєму повсякденному житті», — ділиться біологиня. Розповідаючи в блозі про науку, вона отримує неймовірне задоволення, коли відкриває підписникам щось нове зі світу біології.
Владислава також каже, що більшість її знайомих поза сферою біології вважають, що біологиня проводить весь робочий час у лабораторії, але це не так. Окрім експериментів, науковці та науковиці багато часу витрачають на опрацювання даних, добір літератури та написання різноманітних текстів.
З найбільш вагомих речей, які наука вносить у життя, біологиня виділяє «не вірити людям на слово, а завжди перевіряти інформацію та шукати першоджерело».
Родина як найбільша підтримка
«У моїй родині немає поділу на чоловічу чи жіночу роботу, стереотипних ролей і розмов на кшталт: “Ти ж дівчинка…”» — говорить Владислава і з натхненням зазначає, що найбільшою підтримкою і мотивацією для неї є її тато, мама та брат. Мама, зокрема, є прикладом сильної жінки, яка 16 років пропрацювала медичною сестрою у сільській лікарні й завжди присвячувала себе пацієнтам та роботі.
Ще однією важливою людиною в житті Владислави є її наукова керівниця, яка стала для неї прикладом жінки в науці. Вчителі та вчительки, викладачі та викладачки, подружки та команда UkrTeenScience також надихають та підтримують жінку.
Бажання побачити еволюцію галактик, побувати за межами видимого Всесвіту та присвятити життя дослідженням. Історія Олени Пастовень
Олена Пастовень — студентка першого курсу магістратури фізичного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка та співробітниця відділу позагалактичної астрономії та астроінформатики Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України. Поза тим — голова студентського парламенту фізичного факультету.
Підручник з астрономії у домашній бібліотеці
«Моя мама — вчителька фізики, — ділиться Олена, розповідаючи, чому обрала фізичний факультет і наукові дослідження. — З дитинства мені добре давалася математика, а потім й інші точні науки, такі як фізика та хімія».
Любов Олени до астрономії почалася у девʼятому класі, коли в домашній бібліотеці дівчина знайшла старий цікавий підручник з астрономії та читала його, де б не була, і вела конспект. Через відсутність часу та бажання вона не брала участь в астрономічних олімпіадах та не писала роботу у Малій академії наук. Інколи дівчина про це жалкує.
Галактики та перші наукові досягнення
«Наразі я займаюсь мультихвильовим аналізом галактик за допомогою програмного забезпечення CIGALE, — розказує Олена. — Це дослідження яскравості випромінювання від одного об’єкта на різних довжинах хвиль, від ультрафіолетового до радіодіапазону».
Першим об’єктом дослідження науковиці стала галактика NGC 3521, яка цікава своєю схожістю на Чумацький шлях (у якому розташована наша Сонячна система — прим. DIVOCHE.MEDIA). На аналізі галактики NGC 3521 ґрунтувалася бакалаврська робота Олени, а у грудні 2024 року на її основі вийшла наукова стаття у журналі «Космічна наука та технологія».
Під час написання статті дівчина зіткнулася з неочевидним для неї фактом: «Не всі статті у найбільш цитованих журналах — хороші». За її словами, посилання інколи видають статтю на геть іншу тему, і такі помилки трапляються у роботах багатьох науковців та у спеціалізованих журналах.
«Я часто задумувалась про майбутнє, близьке чи дуже далеке», — ділиться Олена, розповідаючи про роботу у науковій установі.
За її словами, на відміну від фізиків, астрофізики не можуть провести експеримент, їхні дослідження стосуються об’єктів, що старші за людство на багато років. Задумуючись про це, науковиця сформулювала напрочуд прекрасну мрію: «Хочеться егоїстично побажати собі вічного життя, щоб побачити смерть і народження всесвітів, еволюцію галактик, побувати за межами видимого всесвіту та присвятити життя дослідженням. Це якщо говорити, як затята мрійниця».
Підтримка однокурсників, чоловіка та колег
«У такий дивний час дистанційного навчання ми змогли порозумітись, знайти теми для спілкування», — розказує Олена про своїх однокурсників, які стали для неї важливою опорою під час навчання на фізичному факультеті у 2020 році. Навчання виявилося дуже важким, адже дівчина не мала підготовки фізико-математичної школи. Через емоційне сприйняття невдач Олена навіть подумувала кинути навчання. Саме однокурсники дали їй шалену підтримку, і з часом подібних думок не виникало. Астрофізикиня каже, що зараз її найбільше підтримує чоловік, з яким навчаються на одному курсі.
«Зазвичай я спілкуюсь з колегами, студентами, викладачами та дітьми», — розповідає Олена. Протягом 2023–2024 років вона працювала вчителькою астрономії у школі. Хоча робота з дітьми, особливо офлайн, її дещо виснажувала, це було неймовірно корисно та цікаво. Викладання школярам, за словами астрофізикині, допомагає структурувати матеріал у своїй голові.
Коли ж вона говорить про науку з науковцями та науковицями, відчуває, що її розуміють: «Комунікуючи про науку з людьми, що її роблять, цікаво дізнаватись щось нове і знати, що тебе зрозуміють, отримувати мотивацію і дивитись іншим поглядом на звичні речі».
Важливою підтримкою у науці для Олени є її наукова керівниця — астрофізикиня Олена Компанієць, яка активно популяризує астрономію.
Проблеми науки в Україні
Вже на початку свого наукового шляху Олена виділяє кілька речей, яких їй, як молодій науковиці, бракує в науці України: «Студенти не знають, що потрібні науковим установам».
За словами астрофізикині, їй хотілося б отримувати більше інформації про те, чим можна займатися в науці України, а також мати більше наукових шкіл та воркшопів саме в Україні, а не винятково за кордоном. Олена зазначає, що студентам не вистачає достойного фінансування української науки, адже для повноцінного навчання та функціонування наукових досліджень важливий доступ до платних ресурсів, наукових журналів, а також до профільного програмного забезпечення, яке коштує відчутно великих коштів, і не тільки для студентського гаманця.
Про те, як вирує життя у науці. Історія Катерини Теребіленко
Катерина Теребіленко почала науковий шлях студенткою. Зараз — докторка хімічних наук, доцентка та викладачка хімічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Поза тим — керівниця проєкту для молодих науковців та популяризаторка науки серед дітей і студентів. Цього року стала лавреаткою премій президента України за наукову діяльність та L’Oreal — UNESCO «Для жінок в науці».
Про захоплення процесом досліджень
«Вважаю, що переломним моментом став конкурс-захист робіт Малої академії наук», — згадує Катерина.
Тоді вона представляла роботу про використання ехінацеї пурпурової для лікування міксоматозу у кролів (вірусне захворювання, яке становить загрозу кролівництву, — прим. DIVOCHE.MEDIA). Катерина не посіла призове місце, але здобула дещо більш важливе — пристрасть до наукових досліджень: «Атмосфера дискусій та процес дослідження захопили мене саме тоді й більше ніколи не відпускали. Наука швидко затягує».
Науковий шлях на катедрі неорганічної хімії хімічного факультету Катерина почала на другому курсі бакалаврату. Вона надихнулася розповіддю одного з професорів про вирощування смарагдів із розплавів.
«Прийшла в лабораторію розплавлених солей, щоб вирощувати красиві кристали, там досі й працюю», — згадує Катерина.
Вже на четвертому курсі вона опублікувала першу наукову статтю. Науковиця також ділиться, що студенткою сиділа в лабораторії з восьмої ранку до восьмої вечора: «Мені було важко навчатися на перших курсах, доводилося дуже багато читати та постійно поповнювати знання». Попри це, труднощі її не злякали, і зараз вона успішна науковиця.
Про наукове дослідження, роботу зі студентами та роль популяризаторки науки
Катерина вивчає різноманітні люмінесцентні матеріали: оксидні наночастинки, монокристали та стекла. Вона також керує проєктом для студентів і студенток магістратури та аспірантури з одержання інноваційних покриттів, які збільшуватимуть ефективність сонячних панелей.
«У науці кожен день не схожий на попередній, — розповідає Катерина. — Одного дня експеримент у власній лабораторії закінчується неймовірними явищами та новими закономірностями, а на завтра треба їхати до колег, щоб провести спільне вимірювання. Також робота в науці повʼязана з веденням звітності, відвідувань нарад — і це все треба поєднувати з роботою в лабораторії. Життя в науці вирує».
Через значне навантаження під час навчання у роки студентства та аспірантури, жінка почала свій шлях популяризаторки науки після захисту кандидатської дисертації.
Науковиця помітила, що охочих вступити на хімічний факультет стає все менше, попри високу потребу у кваліфікованих хіміках. Катерина вважає, що цю професію навряд замінить штучний інтелект. Вона також відчуває, що молодь радше вибирає стати програмістами, юристами чи психологами, і все рідше думає про науку. Саме тому вона почала їздити по школах та брати участь у заходах із популяризації науки, щоб молодь з її вуст дізнавалася про захопливий світ наукових досліджень та обирала карʼєру в цій сфері.
«На мій погляд, наука дуже романтична — відкриттям можна змінити світ», — ділиться Катерина.
Зараз вона — успішна науковиця, яку запрошують на безліч заходів. Суміщати їх із наукою та викладанням важко. Зі складнощів науковиця також виділяє велику кількість документів: «Вони падають на голову з приміткою “терміново до вчора”».
Катерина мріє про Часоворот Герміони Ґрейнджер, щоб усе встигати.
Натхнення від колег та підтримка найдорожчих людей
«Надихає, коли працюєш із видатними постатями», — переконує науковиця. Зокрема, у групі її колеги, професора катедри фізичної хімії Ігоря Олеговича Фрицького, вперше відкрили комплексні сполуки чотиривалентного заліза (такий ступінь окиснення заліза у сполуках є нетрадиційно високим, якщо порівняти з давно відомим залізом II та III, — прим. DIVOCHE.MEDIA), які тепер входять у сучасні підручники з неорганічної хімії. Це відкриття корисне у розробці нових препаратів для лікування залізодефіцитної анемії.
Водночас, за словами Катерини, найкраще, що дала їй наука — це її чоловік, з яким вона познайомилася під час співпраці фізичного та хімічного факультетів. Він розуміє та підтримує жінку, їхні ролі рівно розподілені. Катерина може засиджуватись у лабораторії допізна та всю ніч писати відповідь рецензенту статті: «Мій чоловік розуміє, наскільки це важливо, адже сам — науковець».
Як це — бути студенткою в науці України? Видимість українських жінок у науці
Виклики для жінок у науці тісно повʼязані, зокрема, з гендерними стереотипами, що стають помітними вже на самому початку карʼєри.
За словами Владислави, коли вона ділиться тим, що працює у науці, чує багато стереотипних фраз: «Наука — це нудно, це ж для хлопців. Чому ти не обрала якусь дівочу сферу?» Хоча жінка навчилася не зважати на подібний осуд, вона має острах, що когось такі слова зібʼють з пантелику та змусять сумніватися у виборі науки.
«Мені б хотілося підтримати кожну дівчину, яка обирає для себе науку. Нехай жодне слово не стане на заваді вашим мріям. Поки мені не вистачає видимості українських дівчат, які бачать себе в науці, та жінок-науковиць. Хочеться створити середовище, де пануватиме підтримка, обмін досвідом та ідеями», — говорить Владислава.
На її думку, формальні та неформальні заходи для дівчат, які цікавляться наукою, а також можливість відвідати наукові установи чи пройти стажування, були б чудовим поштовхом до змін.
«Якщо ви допомагаєте молоді зробити перші кроки у науці, то займаєтесь надзвичайно важливою справою», — наголошує вона.
Окрім цього, жінка зізнається, що боїться можливих труднощів, повʼязаних із нерівномірним розподілом ролей у родині, а отже, більшого навантаження на жінку в материнстві: «Я б хотіла реалізуватись і як біологиня, і як популяризаторка науки, і як мама. Та чи вдасться поєднати ці всі сфери життя? Побачимо».
Олена зазначає, що наукова карʼєра має свою специфіку, адже є дуже бюрократичною та розтягнутою у часі, тому отримання вищих наукових ступенів та звань (наприклад, докторки наук чи професорки) зазвичай припадає на вік 35–45 років. Щодо кількості жінок в науці вона додає: «Все ж, що молодше покоління, то менше стереотипів загалом». Астрофізикиня бачить приклад доценток та професорок під час навчання та роботи у науковій установі. На її думку, ще не настав час зміни поколінь, коли з’явиться значно більша кількість професорок та академікинь Національної академії наук України.
Катерина вважає, що наука зараз є гендерно-сприятливою для дівчат, але потрібні приклади науковиць, які надихають. Жінка захоплюється завідувачкою кафедри медичної фізики та біомедичних нанотехнологій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, молодою членкинею-кореспонденткою Національної академії наук України Валерією Трусовою, чия лабораторія постраждала від ворожих російських обстрілів.
«Захоплююся її силою та глибиною занурення у наукові дослідження», — ділиться Катерина.
Як наука України може стати більш відкритою до студентів та студенток
Кожна з науковиць наголошує, що від початку шляху, ще в університеті, стикається з перепонами у науковій діяльності. Не вистачає інформації про кар’єрні можливості. Владислава та Олена зауважують, що попри наявність громадських організацій, які займаються популяризацією науки в Україні, їм катастрофічно не вистачає майданчиків для спілкування з можливими роботодавцями та випускниками. Три роки дистанційного навчання значно порушили звʼязок поколінь студентів.
Олена є головою студентського парламенту фізичного факультету ім. Т. Г. Шевченка, а отже, має змогу бачити й чути потреби студентства. Владислава є членкинею молодіжної громадської організації UkrTeenScience, у рамках якої вони намагаються створювати рівні можливості для дівчат та хлопців: «Наша місія — аби більше молоді обирали свій шлях в українській науці». Вони організовують офлайн- та онлайн-заходи, створюють науково-популярний контент і допомагають із пошуком стажувань та роботи у наукомістких бізнесах.
З перспективи досвіченої науковиці Катерина вважає, що було б чудово запровадити конкурсно-грантове фінансування, яким послуговуються передові країни світу. Завдяки цьому талановиті студенти та студентки отримували б мікрогранти на реалізацію власних наукових досліджень в Україні. Окрім того, вона вважає необхідним створити програму, де юні дослідники та дослідниці могли б знайти ментора-фахівця, який допоможе їм із науковими дослідженнями.
Наукові мрії
Врешті-решт науковиці поділилися мріями, повʼязаними з наукою.
Владислава мріє розказувати людству про здобутки біології, поза тим — про збільшення фінансування науки, лабораторії з новим обладнанням та реактивами, а також достойні заробітні плати для вчених. «Сподіваюся, що колись ця мрія здійсниться», — ділиться Владислава.
Окрім мрійливого бажання побачити народження всесвітів, Олена зазначає: «Дуже хочеться займатися наукою і не шукати додаткову роботу, щоб забезпечити мінімально комфортне життя».
Катерина ж поділилася щирою мрією про алхімічне перетворення 17.1 мільйона квадратних кілометрів росії на чистий безкрайній Північний океан.
Мрії авторки тексту
Попри надзвичайний прогрес у популяризації науки та активної роботи громадських організацій, науковцям вкрай не вистачає суспільної уваги та фінансової підтримки. Вірю, що запрошення науковиць та науковців гостями на подкасти та інтервʼю, друковані матеріали про них та вихід науково-популярних книжок за їхнього авторства з кожним роком сприятиме більшій увазі до світу науки Україні. І звичайно, я мрію, щоб студентки та студенти стали неодмінною частиною цих подій. Сподіваюся, це викличе закономірну реакцію до змін всередині сфері, і наукові установи матимуть все потрібне для молодих науковиць та науковців України, зокрема студенток та студентів.
Кожна з науковиць займається чимось, що є за межами людських знань. Наука — ніби щоденне розгадування загадок, на які ніхто не знає відповідей. Моя мрія — більше чути талановиті голоси та потреби українських студенток та студентів, які повʼязали своє життя з наукою, адже вони своїм прикладом показують, як багато можуть дати науковій спільноті України, і наша місія — їх не втратити.
Матеріал створено в межах проєкту НАУКОВИЦІ, який реалізується громадською організацією INSCIENCE в рамках програми «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства» (фаза 2), що фінансується Європейським Союзом та реалізується спільно зі Структурою ООН Жінки в Україні та UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення.
Ця публікація розроблена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст — відповідальність Структури ООН Жінки в Україні та UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
